ℬ𝑜𝑛 𝒜𝑝𝑝𝑒𝑡𝑖𝑡, 𝓜𝓮𝓪 𝓥𝓲𝓽𝓪.

канібалізм став метафорою кохання. любов переростає в залежність, залежність — у жагу. голод переборює останні залишки здорового глузду. повертаємося до моменту, з якого все починалося. тепер ми — тварини, котрі полюють на свою здобич. моя здобич — це твоє кохання. бажання отримати саме твоє визнання, твою похвалу, увагу та ніжність. бути єдиним, про кого ти думаєш. твоя здобич — я. я — твій сніданок, обід і вечеря. ти харчуєшся мною, я — твоєю любов'ю. наші стосунки стають чимось більшим. ми більше, ніж просто закохані. це не залежність. це манія. бажання бути центром світу одне одного. спочатку нас охоплює страх, та згодом на його місце приходить пристрасть. азарт. наскільки далеко ми зможемо зайти? чи витримаємо цю нескінченну відстань між нами? вона забороняє нам злитися в одне тіло, мати одне серце, один розум. об'єднати душі. стати єдиним цілим. я хочу стати тобою, ти — мною. ми знаємо одне одного до найменших дрібниць. знаємо, де шукати найслабші місця, які слова здатні розпалити голод, а які — втамувати його хоча б на мить. нам недостатньо бути поруч. недостатньо торкатися, цілуватися, шепотіти слова кохання. ми хочемо проникнути одне в одного настільки глибоко, щоб між нами більше не залишилося нічого, що належало б комусь окремо. ми ревнуємо навіть до думок, які не можемо прочитати. хочемо знати кожен сон, кожне бажання, кожну мить, у якій нас немає. адже як можна залишатися спокійним, знаючи, що десь існує частина тебе, якої я ще не торкнувся? і, мабуть, саме в цьому наша найбільша схожість. ми обоє хочемо бути поглинутими. обоє хочемо поглинути. обоє називаємо це коханням. але що, якщо голод ніколи не зникне? що, якщо навіть після того, як ми віддамо одне одному все, чим є, нам усе одно буде недостатньо? ми прагнемо більшого. ще ближче. ще глибше. до тієї межі, за якою більше не існує ні тебе, ні мене. ми хочемо знищити відстань, але не можемо знищити саму можливість її існування. завжди залишатиметься щось, чого я не знатиму про тебе. щось, що належатиме лише тобі. і саме це змушуватиме мене повертатися. можливо, у цьому й полягає наша манія. ми ніколи не зможемо насититися одне одним. кожне зізнання породжуватиме нове бажання, кожен дотик залишатиме після себе голод, кожна мить разом нагадуватиме про наступну. ми продовжуватимемо полювати, навіть коли здобич уже буде в наших руках. продовжуватимемо поглинати, навіть коли більше нічого не залишиться. бо я хочу тебе цілком. твої думки, твої страхи, твої бажання. усе, що робить тебе тобою. і ти хочеш того самого від мене. ми називаємо це коханням. і, можливо, саме тому воно ніколи не закінчиться. адже як можна втамувати голод, якщо самої любові недостатньо, щоб насититися? нашим стосункам немає кінця. ми завжди будемо повертатися по свою здобич. це замкнене коло, з якого ми не хочемо вибиратися. ні я, ні ти.