Пам’яті командира роти Богдана Гучка (позивний «Борода») У чоловіка змалку був хист допомагати людям і рятувати їх Богдан народився 12 листопада 1993 року в Івано-Франківську в родині медиків. В дитинстві активно займався спортом: бокс, боротьба, тхеквондо та футбол. Думав піти шляхом батьків та обрати медичний фах, але вирішив присвятити себе комерції. Закінчив спершу Коломийський економіко-фінансовий коледж, а згодом економічний факультет Чернівецького університету. Працював у приватному бізнесі. З початком повномасштабного вторгнення разом з братом Романом долучився до Сил ТрО. Розпочав свій бойовий шлях в контрдиверсійній роті 102-ї бригади ТрО. Згодом очолив стрілецьку роту в 106-й бригаді ТрО. Воював на Запорізькому напрямку. У 2024 році одружився та став батьком. У листопаді 2025 році вів бої в місті Гуляйполе. Попри те, що вороги змогли просочитися в місто - відмовлявся від евакуації, продовжуючи утримувати позиції, поки не вийдуть його підлеглі бійці. Загинув 17 грудня 2025 року в стрілецькому бою, давши змогу перегрупуватися та відступити 19 побратимам. Посмертно нагороджений званням Героя України та Хрестом бойових заслуг. Похований у селі Чукалівка біля Івано-Франківська. Його брати Роман та Андрій продовжують воювати у Силах оборони. Слава Герою!  Ірина Дружук Фото з сімейного архіву Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Памʼяті старшого сержанта Максима Міщенка Як від водія, від нього залежало, чи дістануться бійці до позицій та чи зможуть поранені вибратися з-під обстрілу. Максим народився 28 вересня 1994 року в Кривому Розі. Дитинство минуло в Кіровоградській області. Після школи здобув фах тракториста-машиніста. У 2013 році пішов на строкову службу в Збройні Сили, після чого лишився служити за контрактом. Брав участь в АТО. У 2016 році розпочав службу в Національної гвардії України разом з старшим братом. Виконував бойові завдання на Маріупольському напрямку під час Операції Об'єднаних сил. У 2019 році повернувся в цивільне життя та працював трактористом. У лютому 2022 року повернувся до лав Сил оборони. У вересні 2022 одружився, за рік став батьком. Воював у складі 121-ї бригади Сил ТрО на Донеччині, Херсонщині та Запоріжчині. За хоробрість в бою був відзначений Хресто Сил ТрО. Загинув 11 березня 2026 року під час евакуації поранених в районі Степногірська Запорізької області. Похований на Алеї Слави цвинтаря селища Петрове Кіровоградської області. Мирослава Липа Фото надані 121-ю окремою бригадою ТрО ЗСУ За матеріалами 121-ї окремої бригади ТрО ЗСУ та Петрівської селищної ради Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам’яті сержанта Дениса Котлярова До його слів дослухалися і солдати, і офіцери Народився та мешкав все життя в селі Микулинці на Вінниччині. Після школи здобув фах кухаря-кондитера. Відслужив за цивільною спеціальністю строкову службу, а згодом працював за фахом. У перші дні вторгнення пішов добровольцем у Сили оборони. Служив у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді. Воював на Миколаївщині, звільняв Херсон, боронив Соледар і Покровськ, де отримав важке поранення. Після реабілітації почав служити в 3-й важкій Залізній бригаді. Воював на Сумщині та в Курській області. Командував кулеметним відділенням. Загинув 7 жовтня 2025 під час виконання бойового завдання в районі села Колодязне на Харківщині. Майже рік вважався зниклим безвісти. Похований у рідному селі. Пам’ять і слава! Ігор Петрук Фото: 3 окрема важка механізована Залізна бригада Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform