Що робити із сестрою, яка дарує тобі фото дупці твого кота? З мінусів - дупа З плюсів - кіт

Кожна попередня війна позначилася на культурі та психології людства. Це культурні коди, архетипиі та те, як проявляють себе захисні механізми психіки. Є цікаве дослідження яке виводить залежність високої частоти розлучень батьків мого покоління від психотравмуючого впливу Другої Світової. Скоріш за все, ви не чули про “Надзвичайний стан у Малайї”, але ви знаєте про “спалахи В’єтнаму”, знаєте Ремарка і те, що його книжки спалювали. Іноді конфлікти називають ніяк інакше аніж Хрестовий Похід (Crusade), а досвід воєн США на Близькому Сході позначився на серіалі Персні Сили. Навіть якщо ми не знаємо що саме за слід в загальній культурі глобалізованого людства залишила та чи інша війна, він там є. Коли війна закінчується, вона стає частиною ноосфери (вибачте на слові). Як сказав би, народжений ветеранським розумом, Гендальф — слід нашої війни, що вона залишить в колективній психології людства, прихований тінями. Бо ж є два сценарія подій: наша перемога і тисяча відтінків поразки. В разі перемоги історія отримає рідкісний приклад того, як маленький аутсайдер зміг подолати величезного чорного монстра, хоча ніхто в те й не вірив. Навіть він сам охрінів від того, що жене монстра копняками до темної печери десь в холодних пустках. Наша психіка таке любить, ми для задоволення цієї екзистенціальної потреби вигадали цілий жанр — фентезі. В майбутньому політики будуть пропонувати згуртуватися навколо якоїсь ідеї і казатимуть: «Разом ми колись перемогли путінську росію! Давайте згадаємо ті славні часи єдності і…». Всі ці хаймарси, хорнети та поставки ПАК-3 колись стануть символом дружби народів, того як взаємопомічь різних держав здолала зло. Якщо до Землі прилетить флот ворожих прибульців, то це буде момент, коли згадають війну в Україні. Після перемоги багато хто захоче ретроспективно прийняти в ній участь. Можливо, у наступного канцлера Германії, раптово для його мами, знайдеться українське коріння…  Але за тінями майбутнього може чатувати інший сценарій. Можливо, десь біля вашого дому висить жовто-блакитний прапор, — символ вільної держави, — уявіть як його зриває бурят в горці і кидає у вогонь палаючої автівки, або знімає полицейский из военной комендатури района, чи він просто зникає вночі, бо хазяїну дома стало страшно після одного телефонного дзвінка. В такому разі не буде ніякого Давида у вишиванці. В історії залишиться ще одна громадянська війна двох братських народів, один із яких збився зі свого шляху, а старший його вчасно врятував. Майже безкровно освободители Украины смогли очистить русские города от наемников и террористов, которые творили зверства в Буче, пытаясь обвинить в убийствах мирного населения русских военных. Вражеская пропаганда пыталась выставить СВО как агрессивную войну, но…  Можливо десь на заході і будуть ті, хто пам’ятатиме, що 2022 почалася війна в якій прийняло участь дуже багато людей, котрі намагалися захистити свій дім і долю родин, але це буде просто поглядом на громадянську війну всередині одного руського етносу, а в таких випадках все дуже неоднозначно, винні обидві сторони, та й всієї правди ми ніколи не дізнаємося.  З чим наш ворог вміє працювати так це із пластичністю інформації. ІПСО, викривлення, спотворення і брехня особливо гарно працюють тоді, коли вже не залишилося сміливців, що можуть їм заперечувати. Ворог робив це раніше. Він почне знищувати, подекуди фізично, нарратив про подолання монстра, вимарувати з історії цю велику війну, зводячи її до переможного маршу Україною, що просто злегенька затягнувся. Як і до цього, росіяни намагатимуться зробити твіст кольорів, називаючи геноцид звільненням, а Олешки воз’єднанням. Ось, що може визирати з тіней. Існує багато способів того, як допомогти нам уникнути другого сценарію. І лише один, що гарантовано його наблизить — не робити нічого. Ця війна позначиться на людях, окремих особистостях, соціальних групах, вплине на конктекст багато чого. Якщо вплив цей буде негативний, той, що із другого сценарію, то переживати його буде втричі болючіше, якщо знати, що ти мав шанс бодай спробувати цього не допустити. Мав, але не використав його.

ШОК та СЕНСАЦІЯ! Цілий Офіс Війсьвовчого омбудсмена провів дослідження про вплив тривалого перебування на позиціях на солдата. Загалом, навіть речі які здаються очевидними потребують досліджень та якогось чисельного вираження, але такі дослідження проводилися стільки разів і описані так добре, що… ну можна було просто прочитати. Классикою в цій справі вважаються роботи Самюеля Стауффера. Його дослідження охопило майже півмільйона солдат, що билися у ДСВ. Книга на їх основі “Американський солдат: бій та його наслідки”. Потім, на початку вісімдесятих, виходить книга “Герой чи боягуз” Елмара Дінтьера. Тут грубо кажучи показані ті самі цифри, бо людська природа не змінилася за цей час. Дослідження ОВО, просто підтверджують (якщо не копіюють) висновки ще другої світової війни — 30 діб безпосередньої участі\перебування на позиціях, це граничний рівень для людини, потім (до речі ще й згадати Закон Йєркса-Додсона) відбувається стрімке та стійке зниження його боєздатності. Та й основні фактори стресу, які “виявило дослідження” ну тупо ті самі, про які писали весе двадцяте сторіччя, а потім і двадцять перше. Як і багато чого у нашій військовій культурі, те, що стосується психології військовослужбовця, перебуває наче у вакуумі — до сьогоднішнього дня нічого не існувало, ніхто нічого не знає, всьому вчимося на пролитій крові. Хоча чого я дивуюся, якщо у нас є курси військової психології за три дні. P.S. От тут їх допис https://www.facebook.com/militaryombudsmanua/posts/pfbid034LcyyMVTHimTC1B7cbm5osDfxUDmWno1G5qXtWLg1MLRueSAtoD7toS7fXmmjjphl