Іноді нам простіше сказати «я хочу щось з’їсти», ніж зрозуміти, що ми насправді відчуваємо. Ми можемо не помічати злості, пригнічувати образу, ігнорувати втому чи тривогу, а потім шукати заспокоєння в їжі. І найцікавіше, що часто навіть не усвідомлюємо, які емоції передували цьому бажанню. Взагалі більшість людей з РХП - алексетимічні, тобто не розуміють свої емоції Але наше тіло може підказувати, що з нами відбувається. Через напругу, паніку, важкість, бажання сховатися, відсторонитися або, навпаки, наблизитися до когось. Звісно, не кожне бажання поїсти пов’язане з емоціями. Але навчитися їх розпізнавати - важлива частина роботи з емоційним переїданням. Збережіть цю схему й спробуйте запитувати себе: «Що я зараз відчуваю і чого насправді потребую?»

Я хочу їсти нормально, але боюся. Я хочу дозволяти собі солодке, але раптом не зможу зупинитися й з'їм усе. Я хочу перестати рахувати калорії, але як тоді зрозумію, що не з'їла зайвого? Я хочу ходити в ресторани й насолоджуватися їжею, але там неможливо контролювати кожну калорію. Я хочу перестати зважуватися щоранку, але раптом не помічу, як почну набирати вагу. Я хочу носити красивий одяг, але спочатку потрібно схуднути. Я хочу перестати переїдати, але без дієт узагалі не уявляю, як контролювати харчування. Виходить цікава річ - до кожного вашого «я хочу» додається умова, яку майже неможливо виконати. Ви хочете свободи в харчуванні, але лише за умови, що вага не зміниться, ви ніколи не переїсте й завжди зможете себе контролювати. І поки ви намагаєтеся отримати ці гарантії, продовжуєте жити за правилами, від яких самі ж хочете звільнитися. Що для вас страшніше - втратити контроль над вагою чи продовжувати жити так, як ви живете зараз?

Більшість людей навіть не уявляють, наскільки мало вони знають про себе та власні потреби. І це не дивно. Нас вчили бути дисциплінованими, контролювати себе, стримувати емоції, відповідати очікуванням інших. Але майже ніколи не вчили розуміти, що з нами відбувається насправді. Тому, коли виникають проблеми з харчуванням, людина найчастіше хоче позбутися самого симптому: зупинити переїдати, відмовитися від солодкого, навчитися контролювати апетит, наче харчова поведінка існує окремо від усього, що відбувається в нашому житті. Але майже ніхто не запитує себе: Чому саме зараз мені хочеться їсти? Що я відчувала перед тим, як потягнулася до їжі? Чи справді я голодна? Що відбувалося зі мною протягом дня? І найцікавіше, що людина може чудово розуміти, скільки калорій у шоколадці, але зовсім не помічати власного виснаження, тривоги чи голоду. Тому що наше тіло реагує НА ЩОСЬ. На нестачу їжі, яку ми можемо навіть не усвідомлювати. На тривале напруження, втому, стрес. На фізіологічні процеси та зміни психічного стану. На відголоски минулих травм та думок про минуле Ми не можемо розглядати харчування окремо від людини, її фізичного та психологічного стану. І саме це я часто спостерігаю в роботі з РХП. Людина настільки зосереджена на спробах змінити свою поведінку, що майже не звертає уваги на те, що її підтримує. Але ж між тим, що ми думаємо, відчуваємо емоційно та переживаємо фізично - існує взаємозв’язок. І поки ви намагаєтеся знайти відповідь виключно в правилах харчування, важлива частина вашого досвіду може залишатися непоміченою. Мені хочеться, щоб ви люди розуміли одну річ, що харчова поведінка - це не просто набір звичок, які потрібно виправити. Це частина вас, яку важливо навчитися розуміти. Адже іноді ми так довго намагаємося контролювати себе, що зовсім забуваємо себе розуміти. І найважливіше, що поступово ви можете навчитися краще розпізнавати власні потреби, помічати реакції та розуміти, що саме з вами відбувається та підтримує переїдання. Звісно, що не одразу, адже в темі РХП не буває швидкого одужання.