Аналитика Telegram-канала
Подписчики
481
Охват за 24 ч
75
ER за 24 ч
15,59%
Публикаций
391

Динамика подписчиков

7 дней 30 дней 6 месяцев Больше
15 ноя18 ноя21 ноя
Показаны последние 7 дней Больше истории →

Охваты публикаций

15.1116.1117.1117.1118.1119.11
26
Средний охват
57
Лучший результат
Показаны 6 публикаций — последние в канале Больше статистики →

Упоминания

35
Упоминаний
0
Из них репостов
22
Каналов
Нет примеров за последние 90 дней
Все упоминания

Последние посты

3 из 391 2 из 391
Фото
У школі мене вважали найстрашнішою в класі. Я дуже добре пам’ятаю це відчуття, коли ти ще дитина, а на тебе вже повісили ярлик, з яким тобі доводиться жити щодня. Причина для булінгу знаходилася постійно — як і сама впевненість навколо, що зі мною щось не так. Тоді це здається правдою. Бо коли тобі повторюють це роками, ти не аналізуєш — ти просто віриш. Потім минає дитинство, і ця історія перетворюється на купу ще більших історій, з якими доводиться розбиратися вже в дорослому віці. На роки терапії, на довгу і подекуди болючу роботу над тим, щоб взагалі побачити себе справжню — без чужих проєкцій і шкільних ярликів. Зрозуміти розумом, що я «не така», як мене описували колись — це одне. А от відчути це тілом і серцем — зовсім інше. Досі, коли мені кажуть, я соромлюсь з ноткою недовіри. Наче мозок ще досі перепитує: «Це точно мені? А раптом це жарт?». Приймати тепло і визнання своєї краси досі складно, коли в дитинстві тебе вчили чекати зовсім іншого. Але я вчуся.
ещё
27 0 19 ноя, 22:50
І тут я задумалась: а може, пора перестати гнатися за тим, щоб нарешті почати жити «десь там»? Можливо, жити треба вже зараз? Бо якщо придивитися, з чого взагалі складається життя? Здається, воно не в глобальних планах, або не тільки в них. Воно в тому, що ми можемо зробити для себе прямо зараз: вийти на прогулянку без телефону, повільно заварити улюблений чай чи каву, поговорити з подругою ні про що і про все одразу, почитати кілька сторінок книжки, закутавшись у плед. У дитинстві це відчувалося інакше. Хоча, якщо чесно, оця пастка «виросту — і тоді заживу» підкрадалася вже тоді. Але в 5 чи 10 років ми ще вміли просто переживати кожен день. У дитини все просто: є потреба — і є задоволення від того, що ти просто досліджуєш цей світ. «Ух ти, дивись, веселка! А он дерево, на яке ми ще не залазили». Їй не потрібен привід, щоб зрадіти. Дорослим для емоцій часто потрібні масштабні події — чим гучніше, тим краще. А іноді й штучні каталізатори на кшталт келиха чогось міцного, щоб хоч трохи розслабитися і відчути смак моменту. Ми самі загнали себе в рамки, де без «вау-ефекту» будні здаються прісними. І тоді закономірно виникає питання: а скільки в наших буднях самого ЖИТТЯ — того, що з великої літери і з усіма кольорами веселки? Пам’ятаю, в дитинстві були такі цукерки, «Райдуга» називались. І кожен колір там був як окрема така собі емоція: кисленька, солодка, трохи з гірчинкою — витягуєш одну з пачки і вже радієш, бо не знаєш, яка трапиться цього разу)) І от вам запитання на подумати: якби зараз можна було взяти олівці і розмалювати своє життя, якого б кольору воно було? Може, їх там ціла палітра. А може, все вийде досить сірим? Чи, навпаки, значно яскравішим, ніж здається на перший погляд? А?)))))))
ещё
16 0 3 18 ноя, 18:08
Ні, ну коли я вже почну писати книжку, або хоча б хтось би запросив писати статті для жіночого журналу😭
ещё
16 1 2 17 ноя, 21:14
Больше постов

Продолжить анализ этого канала

  • История роста подписчиков
  • Просмотры и охваты публикаций
  • Кто упоминает канал и кого упоминает он
  • Похожие каналы и подбор для рекламы
Открыть аналитику
Демо до 14 дней