Аналитика Telegram-канала
Подписчики
481
Охват за 24 ч
75
ER за 24 ч
15,59%
Публикаций
391
Динамика подписчиков
7 дней
30 дней
6 месяцев
Больше
15 ноя18 ноя21 ноя
Показаны последние 7 дней
Больше истории →
Охваты публикаций
15.1116.1117.1117.1118.1119.11
26
Средний охват
57
Лучший результат
Показаны 6 публикаций — последние в канале
Больше статистики →
Упоминания
35
Упоминаний
0
Из них репостов
22
Каналов
0
Упоминаний за 90 дней
0
Из них репостов
0
Каналов за 90 дней
Последние посты
3 из 391 2 из 391
У школі мене вважали найстрашнішою в класі.
Я дуже добре пам’ятаю це відчуття, коли ти ще дитина, а на тебе вже повісили ярлик, з яким тобі доводиться жити щодня. Причина для булінгу знаходилася постійно — як і сама впевненість навколо, що зі мною щось не так. Тоді це здається правдою. Бо коли тобі повторюють це роками, ти не аналізуєш — ти просто віриш.
Потім минає дитинство, і ця історія перетворюється на купу ще більших історій, з якими доводиться розбиратися вже в дорослому віці. На роки терапії, на довгу і подекуди болючу роботу над тим, щоб взагалі побачити себе справжню — без чужих проєкцій і шкільних ярликів.
Зрозуміти розумом, що я «не така», як мене описували колись — це одне. А от відчути це тілом і серцем — зовсім інше.
Досі, коли мені кажуть, я соромлюсь з ноткою недовіри. Наче мозок ще досі перепитує: «Це точно мені? А раптом це жарт?». Приймати тепло і визнання своєї краси досі складно, коли в дитинстві тебе вчили чекати зовсім іншого.
Але я вчуся.
ещё
27
0
19 ноя, 22:50
І тут я задумалась: а може, пора перестати гнатися за тим, щоб нарешті почати жити «десь там»? Можливо, жити треба вже зараз?
Бо якщо придивитися, з чого взагалі складається життя? Здається, воно не в глобальних планах, або не тільки в них. Воно в тому, що ми можемо зробити для себе прямо зараз: вийти на прогулянку без телефону, повільно заварити улюблений чай чи каву, поговорити з подругою ні про що і про все одразу, почитати кілька сторінок книжки, закутавшись у плед.
У дитинстві це відчувалося інакше. Хоча, якщо чесно, оця пастка «виросту — і тоді заживу» підкрадалася вже тоді. Але в 5 чи 10 років ми ще вміли просто переживати кожен день. У дитини все просто: є потреба — і є задоволення від того, що ти просто досліджуєш цей світ. «Ух ти, дивись, веселка! А он дерево, на яке ми ще не залазили». Їй не потрібен привід, щоб зрадіти.
Дорослим для емоцій часто потрібні масштабні події — чим гучніше, тим краще. А іноді й штучні каталізатори на кшталт келиха чогось міцного, щоб хоч трохи розслабитися і відчути смак моменту. Ми самі загнали себе в рамки, де без «вау-ефекту» будні здаються прісними.
І тоді закономірно виникає питання: а скільки в наших буднях самого ЖИТТЯ — того, що з великої літери і з усіма кольорами веселки? Пам’ятаю, в дитинстві були такі цукерки, «Райдуга» називались. І кожен колір там був як окрема така собі емоція: кисленька, солодка, трохи з гірчинкою — витягуєш одну з пачки і вже радієш, бо не знаєш, яка трапиться цього разу))
І от вам запитання на подумати:
якби зараз можна було взяти олівці і розмалювати своє життя, якого б кольору воно було? Може, їх там ціла палітра. А може, все вийде досить сірим? Чи, навпаки, значно яскравішим, ніж здається на перший погляд? А?)))))))
ещё
16
0
3 18 ноя, 18:08
Ні, ну коли я вже почну писати книжку, або хоча б хтось би запросив писати статті для жіночого журналу😭
ещё
16
1
2 17 ноя, 21:14
Продолжить анализ этого канала
- История роста подписчиков
- Просмотры и охваты публикаций
- Кто упоминает канал и кого упоминает он
- Похожие каналы и подбор для рекламы
Открыть аналитику
Демо до 14 дней