Хто хоче стати відгуком №200 на гудрідз??? Я памʼятаю про твою обіцянку лишити відгук... І про твою теж! І ти! Не думай, що я забув про тебе 😠😠😠 Якщо без жартів. Відгуки – це дуууже важливо, особливо тепер, коли багато книжкових магазинів показують оцінку на гудрідз. Якщо у вас є профіль, то зробіть хороше діло, поставте оціночку 🥺

Заробив собі отит, тому саме час написати про «Вбивство на Перунів день», а саме про всі відсилки та пріколи, які я розповідав то тут, то там, але в одному місці не зберігав: 1. Так, це дійсно був сценарій, який з якогось перепугу я вирішив писати ще будучи студентом (я не мав ні зв'язків, ні навичок для цього). Надихнувшись десь «Справжнім Детективом», десь «Твін Піксом» (Одноокий, Оті, Перепис — вийшли дуже твінпіксівськими персонажами, як мені здається), вирішив: чому ні? Оригінально рукопис називався «Перунівка» — теж омаж на «Твін Пікс» як назву населеного пункту. У результаті я придумав сюжет, написав декілька епізодів, а потім сів, схопився за голову, сказав собі: “Ти шо, дурак?” і закинув цю справу в довгу шухляду. Повернувся до неї в 2024 році, коли думав: а про що написати далі? Логічним було переробити сценарій у книжку. 2. Переписав я сценарій у грудні за декілька тижнів, потім місяць лікував спину, бо не вставав днями з-за столу. 3. Зранку 16 січня я відправив сценарій у видавництво, а в другій половині дня помер Девід Лінч. Я беру на себе відповідальність за це, це точно взаємопов'язано. 4. Одразу три видавництва хотіли взяти рукопис. 5. Персонажі. Якщо хто не зрозумів, то Матвій Конах — це відсилка на Метью Макконагі і Раста Коула (прості господі). А хто зрозумів, той зрозумів. Із Сашком ситуація цікавіша. У сценарії 17-18 року він був Сашко Середа, а не Торба, але я це змінив, коли прочитав Павлюка, де дільничний Субота. Насправді це єдина зміна, яку я вніс після прочитання «Пітьми». Я зробив це тоді, коли рукопис уже був майже готовий, бо мені розповідали, що це сільський детектив, і я боявся повторів. Спойлер: повторів не знайшлося, бо це все-таки різні жанри. Я не відходжу від реальності і не лізу в потойбічне. Саша став Торбою на честь моєї бабусі. Це її дівоче прізвище, завдяки якому Саша перетворився на справжнісінького гобіта. Це сталося випадково, але вийшло дуже автентично! Саша курить дудку, любить поїстоньки і полежати. До речі, носій цього гордого прізвища книжку читав. Йому сподобалося. 6. Референс Перунівки: село Нівецьке, північ Київщини, там вам і Уж тече. Але виявилося, що Перунівка (Перенівка) існує, і там навіть є своє коло з каменів. Утім, це збіг. Коли я вигадав Перунівку, мені не вистачило ума погуглити реальні села. 7. Доля Сані була не такою, тут спойлер: дружина заборонила мені його вбити. Його мали проштикнути вилами, як одного відомого фентезійного персонажа, що носить за спиною два мечі. Але Алехандро врятували. 8. У сценарії було багато пісень, у самому рукописі лишилися «Даха Брахa» та «Один в каное», але аби це таки був серіал, він би закінчився піснею «Zapaska» — «Несподівано». 9. Ще на початку року вийшов репринт книги (друге видання), де переписано десь 5% обсягу для покращення. Для цього я опрацював увесь фідбек із відгуків. Це точно пішло на користь книжці. 10. Книгу читав Кокотюха. 11. Я не читав Кокотюху. 12. 🚨Так, я планую продовження, і вся лінія з Багіровим зроблена для цього. Подивимось, що буде 👀 13. Книжка є в багатьох бібліотеках, і я сам передавав та надсилав туди примірники, що мене дуже радує. 14. Якби це таки був серіал, у фінальній сцені планувалося спалити зменшений макет Будинку культури, щоб усе мало реалістичний вигляд. 15. Я вже все забув. Насправді деталей куди більше, просто я старий став і забудькуватий. 16. Усі роялті з книжки пішли на підтримку ЗСУ. Та й таке, може, ще щось згадаю. Чекаєте на продовження? Як Матвія допитуватимуть через те, що сталося в Перунівці, як він мститиме Багірову та Семеновичу, заново будуватиме довіру з дружиною й розслідуватиме нову справу, яку на нього повісять, щоб не скучно жилося? Ставьте пальчіки догори 👍👍👍👍👍

Як добре ви пам'ятаєте 1999 рік? Я, на диво, пам'ятаю багато деталей. Але головна з них — це злидні. Розруха, яка проникала в кожен куточок життя. Пам'ятаю, як тато працював на заводі, де місяцями затримували зарплату, і доводилося якось виживати. Це був цікавий рік. Були вибори, був автогол Філімонова, всі готувалися до кінця світу (і здається, що він таки настав). Хоч я й був маленьким, кінець 90-х у Сумах закарбувався в пам'яті й виринув, коли постало питання: а що писати далі? Є таке правило для письменників: коли не знаєш, про що писати, пиши про те, що знаєш найкраще (краще б, звісно, я знав щось про драконів, але...). Я виріс біля машинобудівного заводу. У моєму дитинстві на заводі працювало тисяч 20 людей — ледь не 10% населення міста. Маси людей рухалися на зміну, зі зміни, на обід, як риби серед коралового рифу. Але я ніколи не ставив собі питання: що відбувалося на самому заводі? А ще краще — що МОГЛО Б відбутися на заводі? Наприклад, серія загадкових смертей. Так і з'явився «Завод ЖАХу». Події відбуваються не в Сумах, а в місті-двійнику Сум — Кондратьєві (так я розв'язав собі руки в певних деталях). Але тут є і кулінарія «Ласунка», і кінотеатр «Дружба». Ця альтернативна реальність дуже схожа на Суми, але не буде чужою і для тих, хто ніколи в Сумах не бував. Бо серце цієї книжки — завод і люди, які там працюють (хоч і не отримують за це грошей, що, звісно, впливає на якість їхньої праці). ⚠️⚠️⚠️ЦЕ НЕ ОФІЦІЙНИЙ СИНОПСИС ⚠️⚠️⚠️ Офіційний буде пізніше. Цей я написав для вас, мої любі читаті 🌹 «Завод ЖАХу» — це трагікомічний аматорський детектив про занепад мрій, абсурдну реальність і молодість, що застрягла між вибором: втекти чи залишитися. Повернувшись із Києва до рідного Кондратьєва, колишній журналіст Вітя влаштовується охоронцем на завод. Одного вечора під час чергування він знаходить мертвим головного інженера. Слідом — нові смерті, а з ними й плітки про прокляття заводу, збудованого на місці масових розстрілів. Разом із Лізою — молодою прибиральницею з акторськими мріями — Вітя проти своєї волі починає розслідування. Чим глибше вони занурюються в темні коридори заводу та підземні ходи, тим виразніше розкривається його справжній «жах». Та чи вистачить у них сил змінити бодай щось і зупинити вбивцю? Історія вийшла дуже смішна і цікава. Я наситив її купою деталей про життя на заводі. Тато дав мені справжнє інтерв'ю, з якого я дізнався багато подробиць. Наприклад, що зарплату не платили, але за рахунок неї можна було заплатити за комуналку. Коли хтось помирав, на прохідній вішали фото цієї людини. Але лише на день. Посумували — і досить. Крали все і вся: існувало буквально 1000 та 1 спосіб винести щось із заводу, і велику частину з них я описав. Але, як виявилося, хоча я писав про власні спогади з 90-х і батькові спогади про роботу на заводі, досвід вийшов доволі універсальним. Я говорив із людьми з різних міст, чиї батьки працювали на інших заводах, — і неважливо, чи це був машинобудівний завод, чи хлібокомбінат. Реальність на 99% була такою самою. Через кілька місяців ви зможете дізнатися, чому Вітю вигнали з газети і як він опинився на заводі, чому Ліза не вступила до театрального і як вона втягне Вітю в таке небажане розслідування. І чи є взагалі той загадковий убивця... Як то кажуть: stay tuned!