РОСІЙСЬКІ БОМБИ ЗРУЙНУВАЛИ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР У КОМИШУВАСІ 2 листопада 2026 року вранці росія атакувала КАБами селище Комишуваху. Загалом окупанти скинули у той день 9 авіабомб різної потужності. Удар також прийшовся і по Свято-Єлизаветинському жіночому монастирю УПЦ (московського патріархату). Бомбою по «скрєпах» – парадокси канонів і цінностей російського агресора. Красива і затишна обитель, яка була окрасою селища, тепер перетворилася на руїни. У спорожнілих келіях лишися речі монашок – неначе людина тільки вийшла і от-от повернеться, а в трапезній досі стоїть на столах недоїдена їжа. Ось горить вогник нічника у келії; на незастеленому ліжку лежить рушник і корсет для шиї, на столику – ліки і відкрита Біблія. У притворі стоять велосипеди місцевих служок; весь бабинець ще обвішаний і обклеєний образами Христа і покровительки монастиря Святої Єлизавети. Ще всюди пахне теплом людських помешкань, повсюди – у церковній крамниці, в бібліотеці і в кафоліконі (монастирському храмі) – відчувається запах ладану і миро. І тільки вітер ворушить фіранки у розбитих вікнах і тужливими протягами гуляє між розчахнутими дверима кімнат та у безлюдних коридорах. На стільчиках коло дверей лежать балончики з монтажною пінкою, якою служительки храму пробували ремонтувати вікна після перших прильотів, та нехитрий інструмент. Паперть засипана битим склом, а подвір’я коло напів зруйнованої дзвіниці – битою цеглою і сміттям. Колись гарні приміщення монастиря тепер сліпо моргають до байдужого неба розбитими вікнами. І лише дрони дзижчать час від часу у похмурому небі, шукаючи собі чергову жертву. Моторошне відчуття спорожнілої обителі, щемливий жаль за погубленою красою і тиха ненависть до окупантів – ті відчуття, які несе з собою війна. Запах диму на згарищах, вулиці, засипані цеглою, будівельним сміттям і дерев’яними риштуваннями із зірваних вибухами дахів, бродячі собаки і мокрі безпритульні коти – ось такі симптоми «руського міра», який несе із собою загарбник. Така тепер Комишуваха, такі тепер всі населені пункти прифронтового Запоріжжя. Кіл-зона спершу вибиває цивільних, а далі приходить руїна. Бо єдині цінності, які несе росія для української нації, – рабство, морок і смерть.

Комишуваха. Продовжується пошуково-рятувальна операція на місці підземної школи, яку росія атакувала КАБами 2 листопада 2026 року. Це був прицільний комбінований авіаудар керованими бомбами. Спершу ворог вдарив кількома ФАБ-500 по місцю, де люди отримували гуманітарну допомогу (біля місцевої школи / пункту видачі допомоги). А коли прибули рятувальники та поліція і почалася рятувальна операція, завдав повторного удару потужною тритонною бомбою ФАБ-3000 по підземному укриттю, куди спустилися цивільні та рятувальники. Станом на 5 листопада 2026 року, коли наша знімальна група працювала на місці трагедії, з-під завалів уже деблокували 42 загиблих. Тривають пошуки останків ще 33 людей, які перебували в той день на території школи і вважаються безвісти зниклими. До цієї роботи задіяні і київські кінологи рятувальної служби ДСНС із спеціально навченими собаками. Пошуково-рятувальні роботи, розбір завалів та ідентифікація тіл тривають. Координацію робіт здійснюють безпосередньо керівники оперативних підрозділів ДСНС області та залучених гірничорятувальних загонів. Загалом росіяни скинули у той день на різні райони селища Комишуваха 9 авіабомб різної потужності. Удар також прийшовся у тому числі і по Свято-Єлизаветинському жіночому монастирю УПЦ (московського патріархату). Такі цінності сповідує російська окупаційна армія: терор проти мирного населення прифронтових сіл і містечок Запоріжжя і знищення цивільної інфраструктури під приводом що «там могли бути військові, оператори БПЛА». Пам’ятаймо, хто стримує сьогодні цю оскаженілу орду вбивць і мародерів.

Від перших днів повномасштабної війни – до пілотування БпЛА. Пілот із позивним «Дракон» із ББС «Роніни» 65 ОМБр «Великий Луг» розповідає про свій шлях у війську та перехід до роботи з безпілотними системами. До війська він долучився в перші дні повномасштабного вторгнення. Каже, що потрапити на службу тоді було непросто: охочих було багато, біля військкоматів стояли черги. Згодом була служба у Вінниці, Донецький напрямок, а після повернення – робота в ППО. Саме там він здобув досвід, який став у пригоді під час переходу до пілотування БпЛА. Як відбувалося перенавчання, наскільки складно опановувати нову спеціальність і що допомогло адаптуватися? Про це – у першій частині розмови з «Драконом».