🇮🇱🗳Вибори в Ізраїлі Отже, сьогодні буде визначатись подальша політична кон'юнктура Ізраїлю. Соціальні опитування показують неоднозначну позицію, оскільки Нетаньягу мусить втримати коаліційний союз із ультраправими партіями і ортодоксами. Як я раніше згадував, Гаді Айзенкот — один з його противників. Окрім нього за місце прем'єра бореться партія "Беяхад" Нафталі Беннета. Найбільша проблема суспільства щодо питань зовнішньої політики: питання Палестини, конфлікт з Ліваном і нормалізація відносин з арабськими державами. Серед внутрішніх: економічні проблеми та конфлікт з ортодоксами за призов до ЦАХАЛ. І тут виходить дуже парадоксальна проблема — США явно більш охочі бачити Беннета чи Айзенкота на посаді прем'єра. Це стосується не лише впливу демократів на тлі суттєвого зниження рейтингів Трампа. Як ми знаємо, демократи більш холодно ставляться до проізраїльської позиції і прагнуть добитись рішення "Двох держав", аби Палестина та Ізраїль могли мирно співіснувати. Нетаньягу вони обережно, але засуджували і за дії ЦАХАЛ в Газі, і за політику поселень на Західному березі Йордану. Трамп же, на тлі виборів до Конгресу, прагне проводити миротворчу діяльність на Близькому Сході. Помірковані політики, що є і прагматиками, можуть стати більш охочими сформувати технократичний уряд в Секторі Газа. З іншого боку, це не скасовує факту, що вони можуть продовжити тиснути на Іран. Тільки якщо Нетаньягу буде жорсткішим, оскільки його позиція щодо Ірану безкомпромісна, помірковані ізраїльські партії можуть відмовитись від вашингтонської авантюри. Також стоїть питання відносин з арабськими державами. Трамп може піти на поновлення нормалізації відносин між Тель-Авівом і низкою арабським країн, аби долучити їх до реалізації мирного плану в Газі. Особливо важливою тут є участь ОАЕ як близького економічного партнера Тель-Авіву, Саудівської Аравії, що претендує на статус титульної арабської нації, а також Катару з його налагодженими дипломатичними каналами в Газі. Але тут ситуація залежить від вміння внутрішнього у наступного прем'єра балансувати між готовністю йти на певні поступки щодо переговорів з новими елітами в Газі та вмінням диктувати свої умови. "Лікуд" в цьому питанні тримають безкомпромісну лінію. Помірковані партії можуть вести м'якшу переговірну лінію, хоч і усвідомлюють ризики поновлення популярності ХАМАС. Хоча з іншого боку, це може призвести до ризиків погіршення відносин із суспільством, якщо уряд Айзенкота, Беннета чи іншого прем'єра спробує загравати з палестинськими урядовцями з бекграундом подій 7 жовтня 2023 року. #аналітика MENAlysis — все про Близький Схід

🇪🇺🇫🇷🏳️Франція, Європа і мігранти На тлі протестів у Франції ви вже могли побачити розгромлені бутіки і побитих власників малого бізнесу. Для всієї Європи це стало нормою ще з моменту, як почалась війна в Лівії, а й згодом і в Сирії: масові міграційні потоки призвели до наводнення держав Євросоюзу мігрантами, яких європейське законодавство захищає. Захищає, оскільки стоїть питання цінності людського життя. Для деяких звучить смішно, допоки не глянути на відео бомбардувань Алеппо, газових атак в Гуті, викрадень людей загонами "шебіха" у Дамаску. Це не спроба виправдати чи засудити мігрантів абсолютно. Серед них чимало людей, які є зовсім не маргіналами, а навпаки — представниками інтелігенції. Однак саме такі неконтрольовані міграційні потоки і неготовність місцевих урядів призвели до катастрофи. Парадоксально, але найпершими, хто виступали за прийняття мігрантів — власники бізнесів, що шукали дешеву робочу силу. І як знову не парадоксально, вони зараз першими потерпають. Як і потерпають ті мігранти, які намагаються будувати тихе життя з нуля в країні, де їхні диктатори це життя відібрали, і які намагаються усіма силами стати повноцінними членами європейського суспільства. А для ультраправих — це подарунок. З цього почався "Брекзіт", з цього набрала обертів АдН, з цього починали Орбан і Фіцо, з цього ростуть рейтинги Ле Пен. ЄС намагається боротися з міграційними потоками шляхом плати Тунісу, Алжиру і Марокко, але вони не можуть контролювати увесь кордон. А інколи можуть "не захотіти", як це могло статися із Сеутою. Сьогодні зламати європейську єдність куди легше, ніж раніше. Інший виклик стоїть перед близькосхідними державами. Попри програми "Візій" та боротьбу за нову ідентичність з відходом від тотального ісламізму, кожен такий інцидент лише дискредитує мусульманську спільноту і породжує нове коло взаємного насильства. Тероризм зачав ісламофобію. Ісламофобія породила карикатури на Пророка Мохаммеда і це вилилось в трагедію 7 січня 2015 року. Ісламофобія породила фільм "Невинність мусульман", унаслідок чого ісламісти вбили в 2012 році американського посла в Лівії. І знову, найбільше всього загинули внаслідок цього самих мусульман. Тих, хто був підірваний прямо на весіллі в Аммані. Тих жінок, яких змушували вдягати пояси смертників. Тих тисяч шиїтських солдат, яких ІД вирізали на базі "Кемп-Спайкер". Тих десятків саудівців, яких підривали у житлових комплексах прибічники їхнього ж земляка. Цей пост не так про аналітику, як про черговий виклик нам усім. Цей виклик може стати серйозною зброєю в руках ультраправих політиків Євросоюзу, а Україна мусить бути готова до того, що раніше солідарні з нею уряди стануть куди більш транзакційними. Рівно яким зараз є Трамп. Що ж до країн Близького Сходу, їм доведеться куди сильніше доводити те, що вони готові йти в ногу з часом. MENAlysis — все про Близький Схід

Для розуміння поточної ситуації навколо полегшення (не скасування!) санкцій проти Росії. Трамп дозволив РФ постачати дизель для стабілізації ринку. Хоч поточних індикаторів немає, але США можуть спробувати це продати Україні як бартер: "Ви не б'єте по російським НПЗ, ми переконаємо Москву не бити по вашій енергетиці." Якраз в цей момент мають проходити переговори між Кушнером/Віткоффом та українськими делегатами в Маямі — це питання точно мають підняти.