Телеграм канал «learning geeks club ✨»

Скільки разів треба почати, щоб нарешті опанувати звичку

Зараз я відчайдушно борюся за повернення у спортивну рутину.

Багато звичок даються важко, але в мене ніколи не було проблем зі спортивною дисципліною.

У 18 років у мене стався імпрінтинг тренажерного залу і відтоді я ходила на тренування за будь-якої погоди, настрою та життєвих обставин.

Але навіть ця звичка не виявилася безсмертною.

Вперше вона відвалилася після мого переїзду до Києва у 2020 році і тільки-но вдалося її повернути — настав лютий 2022-го.

Лише у 2023 році я знову повернулася до регулярних тренувань. 
Ми щасливо прожили з новим залом півтора року, аж поки не почалися проблеми зі здоров'ям.

Найбільша фігня зі спортом у тому, що фізична форма не чекатиме вічно, поки ти повернешся. Уже за кілька тижнів без тренувань починаються зміни у м'язовій формі.. 

Але я зрозуміла, що найбільше мені шкодять не пропущені тренування, а тижні, які я витрачаю, перш ніж повернутися.

У практиці медитації є принцип — begin again.

Твоя увага відволіклася — поверни її до дихання. Відволіклася ще раз — поверни знову. 
І так хоч сто разів за десять хвилин. Це не сто провалів, а сто повернень до практики.

Звичка — це майже медитація у ширшому тимчасовому просторі.

Один із найвпливовіших німецьких філософів Іммануіл Кант був настільки одержимий розпорядком дня, що мешканці Кенігсберга звіряли годинники за його появою на щоденній прогулянці. Він роками прокидався, працював, обідав і гуляв в один і той самий час.

Але навіть Кант одного разу порушив свій знаменитий розклад — через новини про Французьку революцію.

Сон, харчування, спорт, режим роботи й відпочинку — усе це переживатиме кризи. Життя, яке ніколи не питає, чи зручно нам зараз підтримувати свої звички.

Ми навчилися вимірювати безперервність, але майже не вимірюємо здатність повертатися. Трекери звичок і 30-day challenges привчили нас вважати успіхом ідеальну послідовність.

Але ми плутаємо послідовність із безперервністю 

Людина, яка поверталася до спорту двадцять разів за десять років, можливо, має міцніший зв'язок із цією практикою, ніж їй здається.

Дисципліна — це не мистецтво ніколи не збиватися. Це мистецтво повертатися.

Тому неважливо, скільки разів доведеться починати.

Begin again.

Економічні моделі, які не передбачили економічну кризу, — чи за що дали останнього Нобеля

Сабіна, ти реально зібралась писати про банки, знаючи, скільки тебе читає колишніх колег із Привата?
Ну я спробую, колеги, поправляйте, якщо що))

Я цей пост намагалась написати тричі, тому що ніяк не могла позбутися відчуття, що цьогорічний Нобель з економіки — це премія за підручник, а не за відкриття.

Лауреатами стали двоє американців — Роберт Голл і Майкл Вудфорд за створення теоретичних основ моделей, які допомагають центральним банкам і урядам згладжувати економічні цикли.

Ключова робота Голла вийшла у 1978 році. Знакова книга Вудфорда — у 2003-му.

Тобто нагородили не нове відкриття, а ідеї, які десятиліттями формували те, як економісти аналізують економічну політику.

Але для Нобеля це нормально: перш ніж отримати найвищу наукову нагороду, ідея має пройти перевірку часом, правда ж?

За що, власне, нагорода: якщо дуже спростити, то економіка залежить не лише від того, що відбувається сьогодні, а й від того, чого люди очікують від майбутнього.

Наприклад, ви дізнаєтеся, що за пів року вам підвищать зарплату на 30%.
Грошей ще немає, але ви вже можете змінити свої витрати.

Голл математично дослідив, як очікування майбутніх доходів впливають на споживання. І показав, що за певних умов передбачувані зміни доходів уже враховані в рішеннях людей, тому наступні зміни споживання можуть бути практично непередбачуваними.

Вудфорд пішов далі в іншому напрямі — допоміг побудувати макроекономічну теорію, в якій можна аналізувати, як очікування, ціни, процентні ставки й рішення людей взаємодіють між собою.

І, наприклад, чому заява центробанку про майбутні ставки може вплинути на економіку вже сьогодні.

Ммм… Але ж ми й так знали, що очікування впливають на поведінку?

Так, але в економіці між «звучить логічно» і «можемо математично обґрунтувати й перевірити на даних» — прірва.

Роберт і Майкл допомогли створити теоретичний фундамент, на якому можна будувати моделі для аналізу наслідків економічної політики і ці моделі справді стали впливовими. 

А тепер незручне питання.
У 2008 році світ пережив одну з найбільших фінансових криз сучасності. І багато стандартних макроекономічних моделей не змогли її передбачити.

Після кризи економісти самі критикували свої підходи: недостатньо уваги приділяли фінансовим ризикам, боргам, банкам та зв'язкам між учасниками економіки.

Тобто моделі могли математично красиво описувати економіку, але не враховувати деякі механізми, здатні її обвалити.

І тут, звісно, важлива деталь: Голл і Вудфорд не створили всі моделі, які не передбачили кризу. Їхні ідеї навіть були корисними для розробки політики вже після 2008 року. Передбачити кризу та допомогти економіці впоратися з її наслідками — різні завдання.

Але питання в мене все одно залишається, що саме ми нагороджуємо: науковий прорив чи теоретичну систему, яка стала загальноприйнятою.

Коли концепція десятиліттями викладається в університетах, використовується державними інституціями та лежить в основі економічної політики, її вплив уже важко заперечити.

Але чи означає впливовість теорії, що вона достатньо добре описує реальність?

Мати математично красиву модель світу не завжди допомагає нам зрозуміти як дійсно влаштований світ.

А взагалі раджу почитати про економічні Нобелі попередніх років. Як на мене, там є значно цікавіші історії:

2025 — А що, якщо прогрес неможливий без руйнування? Теорія творчого руйнування.
2009 — А що, якщо для порядку нам не завжди потрібні ні держава, ні приватний власник?
2007 — Чи можна сконструювати правила, за яких людям вигідно поводитися чесно? Теорія дизайну механізмів.
2019 — Ми роками боролися з бідністю методами, які ніхто нормально не перевіряв. Рандомізовані польові експерименти для оцінки заходів боротьби з бідністю.
2023 — Жінки стали освіченішими, отримали доступ до кар'єри. То чому вони досі заробляють менше?

Ну і авжеж Канемана (2002) та теорію ігор (1994).

На цьому закінчуємо святкування Нобелівського тижня. Наступна зупинка — прогнози, про які ми з вами говорили 5 років тому, і що з ними сталося)

«Реальність — це звук. Треба налаштуватися на нього, а не просто продовжувати кричати»

Канадська поетеса Енн Карсон — цьогорічна лауреатка Нобелівської премії з літератури за сміливу й винахідливу творчість, у якій вона поєднує поезію, прозу, переклад, діалог і античну традицію.

Я думаю Енн отримала премію за те, що показала, що старі тексти не мертві.

Вони є частиною теперішнього світу, та того як ми говоримо про бажання, сором, втрату, самотність, тіло, памʼять.

Енн бере давньогрецький міф, фрагмент Сапфо, історію кохання, особисту втрату — і збирає з цього щось між поемою, есе і книжкою-об’єктом.

Її одна з найвідоміших книжок — Autobiography of Red (видавництво «Грушка» зараз готує переклад). Про персонажа з давньогрецького міфу — червоного крилатого монстра Геріона — Енн перетворює його на сучасного хлопця, який закохується, страждає, фотографує і намагається зрозуміти себе.

Мене зворушило, що Енн викладачка. Вона філологіня і викладала давногрецьку та літературознавство.

Й ще трохи:

«Я ніколи не дізнаюся, як ти бачиш червоний, а ти ніколи не дізнаєшся, як бачу його я»

«Під швами проходить біль»

«І ось настав один із тих моментів, що є протилежністю сліпоти»

“Desire is no light thing”

“There is no person without a world”

Надобраніч ❤️

«Реальність — це звук. Треба налаштуватися на нього, а не просто продовжувати кричати»

Канадська поетеса Енн Карсон — цьогорічна лауреатка Нобелівської премії з літератури за сміливу й винахідливу творчість, у якій вона поєднує поезію, прозу, переклад, діалог і античну традицію.

Я думаю Енн отримала премію за те, що показала, що старі тексти не мертві.

Вони є частиною теперішнього світу, та те як ми говоримо про бажання, сором, втрату, самотність, тіло, памʼять.

Енн бере давньогрецький міф, фрагмент Сапфо, історію кохання, особисту втрату — і збирає з цього щось між поемою, есе і книжкою-об’єктом.

Її одна з найвідоміших книжок — Autobiography of Red (видавництво «Грушка» зараз готує переклад). Про персонажа з давньогрецького міфу — червоного крилатого монстра Геріона — Енн перетворює його на сучасного хлопця, який закохується, страждає, фотографує і намагається зрозуміти себе.

Мене зворушило, що Енн викладачка. Вона філологія і викладала давногрецьку та літературознавство.

Й ще трохи:

«Я ніколи не дізнаюся, як ти бачиш червоний, а ти ніколи не дізнаєшся, як бачу його я»

«Під швами проходить біль»

«І ось настав один із тих моментів, що є протилежністю сліпоти»

“Desire is no light thing”

“There is no person without a world”

Надобраніч ❤️

Нобелівська премія з хімії — права і ліва рука молекул та чому так важливо слідкувати за Нобелівським тижнем

Цьогорічну Нобелівську премію з хімії отримали Анрі Каган і Кенсо Соай за роботи з асиметричним синтезом.

Я коли читала, була така — секундочку я знаю цю штуку! Це ж про антидепресанти (знов))). Зараз все розкажу.

У хімії існують молекули-близнюки: склад у них однаковий, але одна може працювати як ліки, а її дзеркальна копія — зовсім інакше.

Уявіть праву і ліву руку. Вони дуже схожі, але ви не можете ідеально накласти одну на іншу.

З молекулами буває так само. У них може бути однакова формула але в просторі вони розташовані дзеркально.

А наше тіло теж тривимірне. Білки, ферменти, рецептори мають конкретну форму. Тому одна версія молекули може ідеально «сісти» в рецептор і дати потрібний ефект, а її дзеркальна копія — працювати слабше aбо не працювати взагалі.

Для ліків це критично. Проблема була в тому, що хімічна реакція часто створювала одразу обидві дзеркальні форми. Умовно 50% правих молекул, 50% лівих, а нам потрібна одна.

Каган допоміг розвинути асиметричний каталіз — підказати хімічній реакції, яку саме «руку» молекули створювати.

Коли я вивчала фармакологію антидепресантів, один мій знайомий приймав циталопрам — препарат старішого покоління.

Так ось циталопрам містить дві дзеркальні форми однієї молекули — R- і S-енантіомери.

Основну антидепресивну дію дає саме S-форма, а R-форма значно слабша і може навіть частково заважати S-формі працювати.

Пізніше з’явився есциталопрам — по суті, одна вибрана S-форма, яка й відповідає за основну антидепресивну дію препарату і в середньому може давати кращу ефективність у частини пацієнтів.

Ще такі приклади:
Омепразол -> езомепразол: препарат від кислотності/рефлюксу.
Цетиризин -> левоцетиризин: антигістамінні від алергії.
Кетамін -> ескетамін при резистентній депресії.

А Соай торкнувся вже майже філософського питання — походження самого життя.

Бо життя на Землі теж дуже “одноруке”. Наприклад, амінокислоти в наших білках майже всі однієї хіральності (умовно “правої”), а цукри в ДНК — іншої (“лівої”).

Чому так? Соай показав, що крихітна перевага однієї “руки” може почати сама себе підсилювати.

Уявіть, що спочатку у вас 51% правих молекул і 49% лівих, а далі праві молекули допомагають створювати ще більше правих.

І поступово маленький перекіс перетворюється на майже повну перевагу однієї форми. Корабель відхилився на 1 градус, і кожен наступний кілометр збільшує це відхилення.

Чому життя колись “обрало” саме одну сторону — велике фундаментальне питання.

Чому це все взагалі важливо знати? Нобелівська премія це потужне оновлення нашої моделі світу (ми як ChatGPT майже :D). 

Ми ніколи не сприймаємо нову інформацію “з нуля”. У голові вже є карта — що важливо, що можливо, які технології існують, які проблеми людство вже вміє розв’язувати, а які тільки починає бачити.

Тому коли ми кілька днів поспіль слідкуємо за Нобелем, ми фактично отримуємо концентрований апдейт цієї карти.

Наступний пост ввечері трошки підемо в від твердих знань у світ слів — премія з літератури, також розкажу чи вгадав ChatGPT переможців ;)

Поки ми з вами разом чекаємо на Нобелівську премію з хімії завтра, хотіла трохи розказати, як у мене справи.

Я все так само працюю в Booking.com, пережила перший лейоф у компанії — і це не моя заслуга, а радше удача опинитися у правильному місці в правильний час))

Зараз я частина команди стратегічних компетенцій і працюю з програмами, які напряму пов’язані зі стратегією компанії. Цікаво, корпоративно, AI всюди — подивимось, що далі.

Радію, що я нарешті набагато ближче до бізнесу. Раніше більшість проєктів приходили до мене через проєктних менеджерів усередині моєї ж команди, а зараз я працюю напряму з різними департаментами і разом з ними будую рішення.

Ще почала велике нове навчання — коучинг систем та організацій ORSC. Про це точно розкажу окремо, тому що я була найбільшим скептиком коучінгу в цьому світі)

Поки була у відпустці, багато думала про те, про що взагалі хочу писати далі.

Я завжди підходила до створення контенту досить стихійно, але вперше стало цікаво спробувати побудувати з цього якусь систему. Не впевнена, наскільки мене вистачить з повноцінною роботою, навчанням і всім іншим, але спробую.

Площадки, з якими хочу поекспериментувати:

- Telegram — мій cozy intellectual world. Тут на мене підписано багато друзів, колишніх колег і людей, з якими ми схоже дивимося на світ. Напевно, мій челендж тут — спробувати трохи розширити цей світ, не вбивши його затишність.

- Instagram — найбільш цікава і найбільш страшна територія. Я захоплююсь механікою короткого контенту. Так-так, вона вбиває наш фокус і щастя, але все є яд і все є ліки: я мало де отримала стільки знань, можливостей і запрошень на цікаві події, як в інстаграмі. Але щоб самій там щось робити, доведеться зайти в долину крінжа))

- LinkedIn — мабуть, найкорисніша для мене мережа, бо саме там мене наймають на роботу. Але писати туди я ніколи не любила. Він викликає в мене якийсь шалений спротив - кількість AI-slop там зашкалює. Але я знаю, що тут трохи biased, тому останнім часом спеціально шукаю людей, яких мені реально цікаво читати.

- Substack — навколо мене всі заводять сабстак, тому я вирішила, що мені, мабуть, теж треба. Навіщо, куди і що я там буду писати — поки не розібралась. Але сторінку вже завела))

А як у вас справи?

Перекличка learning geeks: про що зараз думаєте, де працюєте, що вчите, що будуєте і як взагалі життя?

І залишайте свої канали, блоги та інші площадки в коментарях — хочу подивитися, що ви робите!

Нобелівська премія з фізики — посланці з далекого космосу

Сьогодні Нобелівську премію з фізики отримав Френсіс Галзен — «за вирішальний внесок у створення нейтринної обсерваторії IceCube та відкриття високоенергетичних нейтрино астрофізичного походження».

Вчора ми говорили про те, як дивитися на мозок, а сьогодні — про те, як дивитися на Всесвіт.

Ми звикли, що астрономія — це телескопи. Ми дивимося на світло, яке приходить від зірок, галактик, вибухів наднових.

Але у світла є проблема: дорогою воно може поглинатися, розсіюватися або взагалі не вибратися з дуже щільного середовища.

І тут з’являються нейтрино.

Нейтрино виникають під час ядерних реакцій і розпадів частинок — у Сонці, під час вибухів наднових, у надзвичайно енергетичних процесах навколо чорних дір, у земній корі під час радіоактивного розпаду елементів тощо.

Це майже невловимі елементарні частинки. Вони не мають електричного заряду й настільки слабо взаємодіють із речовиною, що можуть пролетіти крізь планету майже так, ніби її немає.

Прямо зараз величезна кількість нейтрино проходить крізь наші тіла — і ми цього ніяк не відчуваємо.

Це робить їх одночасно дуже цікавими й дуже складними для дослідження. Бо якщо частинка проходить майже крізь усе — як її взагалі побачити?

Ідея Галзена — використати кубічний кілометр льоду під Південним полюсом як детектор.

Нейтрино взаємодіють із речовиною надзвичайно рідко, але не ніколи. Коли така взаємодія відбувається, вона йде через слабку ядерну взаємодію.

Тому майже всі нейтрино пролітають крізь Землю, лід і нас без жодної події. Але якщо взяти гігантський об’єм речовини й чекати достатньо довго, іноді одне нейтрино все ж «врізається» в частинку всередині атома.

Саме на цьому й працює IceCube — гігантська обсерваторія, вбудована прямо в антарктичний лід і наповнена тисячами світлових сенсорів.

Саме нейтрино IceCube напряму не бачить. Але під час рідкісної взаємодії виникають заряджені частинки, які створюють крихітний спалах світла.

Сенсори ловлять цей спалах. А далі вчені можуть приблизно відновити, звідки прилетіло нейтрино і яку енергію воно мало.

У 2013 році IceCube повідомив про перші переконливі високоенергетичні нейтрино, які прийшли не з атмосфери Землі, а з далекого космосу.

І це дуже цікаво, тому що нейтрино можуть прилітати з надзвичайно екстремальних місць, наприклад, із середовища навколо чорних дір і донести інформацію, яку світло дорогою могло втратити.

А ще уявіть, нейтрино надзвичайно стабільні й можуть подорожувати Всесвітом мільярди років. Більшість нейтрино, які проходять крізь нас, походять від Сонця.

Але іноді крізь нас може пролетіти частинка, яка почала свою подорож задовго до появи людства — пройде крізь нас, крізь Землю і полетить далі.