​​Я ніколи не хотів опинитися у жодному війську, крім вигаданих.  З найглибшого дитинства я любив читати такі книги, де дієвцями сюжету виступали різноманітні вояки: героїчний поборник монстрів та міфічних почвар Геракл у грецьких міфах, непереможний Ахілл та хитромудрий Одіссей у поемах Гомера, Еней та обсмажені, як гиря, ланці" троянці у Івана Котляревського, Святослав Завойовник і його дружинники у Семена Скляренка, войовничий вождь Віннету та його плем'я апачів у Карла Мая, мушкетери  Людовика ІV та гвардійці кардинала Рішельє у Александра Дюма, українські козаки в Зінаїди Тулуб, навіть наївний і нестравний для читання у дорослому віці багатосерійний Тарзан Едґара Берроуза, який дещо скидається на відповідний двадцятому століттю образ Геракла... Дуже не хотів, але несподівано зустрів себе в черзі добровольців у перші години після того, як прокинувся від вибухів у Києві перед світанком 24 лютого проклятого року. Можливо саме цей факт дає мені можливість аж надто добре розуміти чимало з того, про що Аліна Сарнацька так проникливо і з гумором пише про українське військо в романі "С.К.А.М." До 2022 року я стріляв з автомата лише один раз в житті — наприкінці школи нас (хлопців випускних класів) завезли на кар'єр біля Великого Митника: там ми вперше наживо побачили автомат і отримали можливість вистріляти буквально сім патронів — три одиничних і чотири двома короткими чергами. У лютому 2022 року ми сиділи у підвалі військової частини, яка приймала всіх підряд охочих мобілізуватися (а відтак і мене), серед нас було вісім жінок з числа кадрових військових ,— працівниць штабу цієї бригади, і лише у них була зброя. В тому ж підвалі нам показали, як вставляти і виймати магазин, що робити із запобіжником і... все. Інструктаж відбувався в дещо істеричному ключі, всі вісім наявних "жіночих" автоматів мали розподіли між тими, хто бодай на малесеньку щопту вмів ними користуватися, решті ж охочих воювати рекомендували взяти по гранаті (як користуватися гранатою я дізнався аж у червні, тому уникав цього виду озброєння, як міг) або ж чекати, коли когось із автоматом підстрелять і його треба буде замінити... Я не Щепан Твардох, тому не можу і не буду розповідати, до чого призвело таке поводження зі зброєю у перші дні великої війни — ви всі бачили у новинах, що тоді робилося в Києві, я навіть зараз можу загуглити один із новинних сюжетів, невидимим учасником якого був і я. Насправді ж, я хотів би забути тодішні дебільні вчинки наших командирів, істеричну поведінку мобілізованих "піджаків", абсурдну, хаотичну діяльність всіх разом, маразматичні чутки про російський десант з літаків та колони бронетехніки, які будуть їхати по Борщагівській ось-ось, буквально через п'ятнадцять хвилин, і які ми маємо зупинити за допомогою одного пострілу з гранатомета і стрілецької зброї... Принадуючи це, я відчуваю, як від моїх слів віє сумом та безнадією, але читаючи Аліну Сарнацьку починаєш бачити в подіях перших днів війни іронію і те смішне, що не здатні переказати адекватно такі люди (без почуття гумору), як я. Впевнений, що усі персонажі в романі Аліни невигадані, в чимало діалогів можуть бути дослівними, адже я й сам наслухався подібних розмов, що мені вистачить до кінця життя (війни?). Цікавим є жіночий досвід і погляд на війну, свідчення про складні побутові умови, стосунки з гігієною. Викликає захват сміливість Аліни розповідати про те, на що чоловіки не наважуються, зокрема щоб не нарватися на помсту від командирів. Щоразу, коли я читаю чергову знакову книжку про нашу війну, я думаю, що вже доста, ну яких ще свідчень мені треба, особливих поглядів, персональних жахів, але війна триває і пишуться нові книжки, яких не варто уникати, неможливо пропустити. І "С.К.А.М." Аліни Сарнацької — саме з таких.

🎉✨ СКАМ тепер можна купити електронною книжкою: https://librarius.pro/book/skam

Почала дослідження на тему впливу російської тюремної культури і гомофобних наративів в суспільстві на готовність колишніх полонених давати свідчення, щодо сексуального насильства. Я буду говорими із людьми, які пережили насильство та допомагаючими професіоналами, а також аналізувати, як реагують люди та боти в соцмережах та медіа і як це впливає на готовність людей говорити про такі злочини. Хвилююсь, щодо захмарного рівня відповідальності. Готую інструменти роботи, збираю інформацію, шукаю людей. В лютому матеріал вийде у французькому медіа та, напевно, стане книжкою. Якщо ви хочете підтримати те, що я роблю гривнею, є підписка - https://base.monobank.ua/p/202610135kt87SKf5Xisb8