Коли ви приїжджаєте в сучасні п’ятизіркові готелі Дубая чи Мілана, перше, що кидається в очі на терасах і в холах — це неймовірне підлогове покриття.  Безшовне, монументальне, з глибоким малюнком натурального каменю. Це терацо (terrazzo). Більшість наших забудовників і зараз продовжують стелити звичайну ФЕМ-плитку чи стандартну бруківку. Вона через 3–5 років просідає, кришиться від морозів, а між швами починає проростати трава. Я дивився на це й думав: Чому ми будуємо будинки преміумкласу, а під ноги людям кладемо стандартні рішення? Тоді я згадав технологію, яку в Радянському Союзі називали простіше — «мармурова крихта» або мозаїчна підлога. Пам’ятаєте її у фойє старих театрів чи станцій метро? Вона лежала десятиліттями і їй нічого не було. Ми вирішили не купувати імпортні плити за дурні гроші, а запустити власне виробництво терацо прямо під наші проєкти. Як це працює? Береться натуральна мармурова крихта різних фракцій та кольорів, заливається білим високоміцним цементом за спеціальною складного технологією, а після застигання — довго й ретельно шліфується. Що ми отримали на виході: 1. Неймовірна естетика. Можна підбирати будь-які відтінки й наповнення камінням. Це виглядає як суцільний монолітний мармур. 2. Вічність. Це покриття не боїться ані українських морозів, ані спеки, ані важкої техніки. 3. Ексклюзивність. Ми зробили з терацо сходи, доріжки й тераси в містечку. Люди приїжджають на огляди й перше, що роблять — нахиляються і торкаються покриття руками. Як вам таке рішення замість класичної бруківки? Класика чи модний тренд? Пишіть у коментарях 👇

В Японії є місто Нара. Година їзди від Кіото, а по вулицях просто ходять олені. Понад 1200 осіб, кажуть, і вони тут повноправні господарі. За синтоїстською традицією це священні посланці богів. Держава охороняє їх як національне природне надбання. А самі олені, скажем так, давно розібралися в маркетингу. Навчилися кланятися людям. Поклонився, отримав частування. Я теж вирішив не відставати. З долоні якось нецікаво, тож годував з рота 🙂 Спілкувалися колись з оленями так близько?