майже світанок, а небо все ще роззоряне небо все ще розоране зорями як долоня любові – сльозами шлях чумацький вкритий сіллю цієї землі, від Тора торований і до Дрогобича, щоби віз, маленький й великий, котився собі, як паляниця – з тепла у тепло, з рук у руки майже роз’яснення, і дихання знов – як стежина, що крутиться в пошуках світла, наче насіння, яке вже впало у ґрунт, однак лиця свого ще не бачить та й між ніччю і ніччю терези ще не захиталися, бо промінь ще у дорозі до серця, дріботіння якого – як дрібка солі у тілі свободи тож і язик у межі – чорний-чорний, як дошка для прописів або верхівка гір крейдяних 26.10.2026

як як же можна бути холодним всередині і теплим ззовні ти як старий білоруський холодильник що ледь відкривається але все ще працює облуплений брудний корпус який теплий і приємний на дотик а всередині зима якої бракувало кілька місяців і пустка занадто важкий щоб викинути надто дешевий щоб відновити та коли надовго зникне світло все зміниться можливо у тобі зʼявиться нове життя Павло Щепан #грань_поезії

Жовтень — не місяць кульбаб ти засни засни буду тобі співати на цей мотив осінь вродилася жінкою тож пісні будуть сумні й смішні як от зараз — ти Жовтень не перший у списку моїх дурниць сам собі сон і сам собі змій в руці сам собі сонце а зорі що йдуть за ним будуть як ми — та не ті — а оці оці Я не машина часу а ти не бог час-бо висиджує чорних своїх пташат час-бо планує взяти нас на слабо і торгувати нами і прикрашати сині ялинки десь поміж своїх снігів сам собі небо і сам собі його край жовтень заходить за обрій і навздогін тягнеться тиха пісня й пташина зграя — не покидай мене більше я так не граю — спи моя рідна малесенька баю-бай Єлизавета Жарікова #грань_поезії #грань_поезії_військових