Телеграм канал «Записки диванного архівіста»

У генеалогії з’явився новий ступінь спорідненості — «дослідницький кум» 😄

Досліджуючи історію своєї Трубіївки, я поступово розплутую й історію її власників — родини Потоцьких. І ось ці пошуки несподівано перетнулися з дослідженням @Velimyr.

Спільною героїнею стала Анеля Потоцька — дочка Станіслава Потоцького, підкоморія Новоград-Волинського повіту, та онука Адама Потоцького, власника Трубіївки.

У 1827 році Анеля вийшла заміж за Теодора Кумановського. Шлюб відбувся в каплиці у Пасічній. Для колеги вона — власниця його родинного села, а для мене — онука власника мого. Так дві окремі історії зійшлися на одній родині.

Вʼячеслав запитав у Threads: як тепер називати такий зв’язок? Може, ми вже «дослідницькі куми»? Мені назва сподобалася — вирішили запроваджувати нове звання 😁

За цим жартом стоїть дуже практична річ: документ, знайдений під час дослідження одного села, може допомогти пояснити історію зовсім іншого. Для когось людина в акті — лише свідок шлюбу, а для іншого дослідника це давно розшукуваний предок або власник маєтку.

Тому й варто ділитися знахідками, показувати записи та говорити про свої пошуки. Ніколи не знаєш, хто впізнає у твоєму документі «свою» людину.

Отак завдяки Анелі Потоцькій у мене тепер є дослідницький кум 🤝

Талалаївські голоси. Частина третя: За шкільною партою минулого століття

Шкільні роки залишають по собі чимало спогадів, хоча з часом ми частіше пам'ятаємо однокласників, учителів та всілякі витівки, ніж те, чого нас намагалися навчити. І якщо порівняти спогади кількох поколінь, можна побачити, наскільки сильно змінилося саме уявлення про школу та дитинство.

У черговій частині «Талалаївських голосів» пані Марія Онищук розповідає про своє навчання, шкільні роки та життя сільських дітей у той час. Для історика такі спогади цікаві тим, що дозволяють побачити повсякденну історію освіти зсередини. Адже в архівних фондах можна знайти звіти про кількість учнів, навчальні програми, відомості про вчителів та стан шкільних приміщень, але все це далеко не завжди передає справжню атмосферу тогочасного навчання. Натомість особисті спогади допомагають зрозуміти, якою школа залишилася в пам'яті самих дітей.

Тож сьогодні пропоную ще одну невелику подорож у минуле, цього разу разом із пані Марією за шкільну парту.

І поки дивитиметеся відео, спробуйте пригадати, що саме вам розповідали про школу ваші старші родичі, адже такі подробиці теж варто записувати.

https://youtu.be/L9-oQNCMhDg

Зібрав усі свої розробки, напрацювання та соцмережі в одному місці.
Тож навіть якщо ви й хотіли мене загубити, тепер це буде значно складніше 😏

P. S. Дивитися краще з комп’ютера, а не з телефону.

https://www.archivist-notes.com/

Друзі чи вважаєте ви за можливе публічно розповідати історії про ваших предків? Уявіть собі можливість сайт де можна розказати історію про вашу родину і почитати історії інших людей. Чи був би цікавим для вас такий формат? Чи розповідали б такі історії ви?

#РодовіднаПросвіта
Актові книги ґродських і земських судів: де шукати позови ваших предків

Метрики дали вам прізвище з приміткою «шляхтич», а далі XVIII століття стежка обривається? Значить, час відкривати актові книги — головне джерело про шляхту й міщан Правобережжя та Галичини XV–XVIII століть. Але не тільки: селяни теж могли згадуватися в судових актах.

📚 Що це таке
Актова книга — це збірник оригіналів і копій документів, які вписали або засвідчили суд, магістрат чи ратуша. Магістрат і ратуша — це органи міського самоврядування. Вписували документи для того, щоб надати їм юридичної сили. Людина купила маєток, склала заповіт, посварилася із сусідом через межу — і несла папір до суду, щоб його внесли в книгу. Це був тодішній аналог реєстру нерухомості й нотаріуса водночас. У Галичині такі книги почали вести з 1435 року, на Київщині, Поділлі й Волині — з 1529-го, на інших землях Речі Посполитої — з 1566-го.

⚖️ Які суди вели книги
Ґродський, або старостинський, суд у повіті очолював староста. На українських землях такі суди діяли з 1434 року. Вони розглядали кримінальні й цивільні справи шляхти, а також справи інших станів, якщо ті стосувалися шляхти. Писарі ґроду вписували вироки, угоди й заяви приватних осіб.
Земський суд — шляхетський суд, де засідали суддя, підсудок і писар. Він збирався тричі на рік і займався передусім цивільними справами.
Підкоморський суд, очолюваний підкоморієм, з 1566 року розбирав межові спори між маєтками.
Свої книги вели й магістрати та ратуші, зокрема «чорні книги» для кримінальних справ.

📝 Що там знайде генеалог
Є декретові книги з копіями судових рішень і записові — з привілеями, заповітами, контрактами. Ще є поточні — зі скаргами й протестами. Писали староукраїнською, польською й латиною, іноді вірменською. Аркуші прошивали шнурівкою, щоб ніхто не підмінив сторінку і не вклеїв зайву. Саме тому в XIX столітті витяги з цих книг подавали як доказ права власності чи дворянства. Для генеалога це імена, родинні зв'язки, спадки, назви маєтків і сіл.

🔥 Що збереглося
1852 року імператорським указом створили центральні архіви в Києві, Вільні та Вітебську для давніх актових книг. У Києві до кінця XIX століття зібрали близько 6 тисяч книг, але приблизно 4 тисячі загинули під час Другої світової війни. Нині Центральний державний історичний архів України в Києві зберігає близько 2 тисяч актових книг XVI–XVIII століть, переважно з Правобережжя, і їх уже оцифрували. Серед уцілілих — книга із заповітом Петра Могили.
У Львові ситуація краща. Центральний державний історичний архів має понад 6,5 тисячі книг ґродських, земських, підкоморських і старостинських судів Східної Галичини XV–XVIII століть. Початок цьому зібранню поклав 1784 рік, коли у Львові заснували окрему установу для давніх галицьких ґродських і земських актів.

🔎 З чого почати
Не кидайтеся одразу в рукописи. Частину актів давно надруковано. «Архив Юго-Западной России» — 35 томів, виданих у Києві в 1859–1914 роках, — має документи про землеволодіння, суди й становище різних станів. Для Галичини є 25 томів «Akta grodzkie i ziemskie» (1868–1935) з покажчиками імен і географічних назв.

Практичний крок на сьогодні: визначте повіт, у якому лежало село ваших предків у XVII–XVIII століттях, бо від нього залежить, який ґродський чи земський суд вів записи. Потім перегляньте покажчики друкованих томів за прізвищем і назвою села. Знайдене там спрямує вас до потрібної книги в архіві.

Уявіть, що вам до рук потрапив інвентар маєтку невістки Богдана Хмельницького, складений у 1661 році! Саме такий документ колись існував у містечку Рашків над Дністром, де, за однією з версій, вінчалися Тиміш Хмельницький та Розанда Лупул.

Нещодавно нашій волонтерці вдалося натрапити на сліди цього унікального рукопису, але спроба відшукати його оригінал обернулася несподіваною історією.

Що пов'язувало вдову Тимоша Хмельницького з цим містечком, які таємниці зберігав її інвентар і чому сьогодні ми можемо лише здогадуватися про долю документа? Про все це розповідаю в новому дописі.

https://base.monobank.ua/p/202610209zoixdH5V6itvA

📜 КОРОЛІВСЬКИЙ УНІВЕРСАЛ

Слава про Королівство Руське перейшла через гори й ріки. Про наші літописи, про шляхту, що з архівних записів відроджує пам'ять кожного села, заговорили в чужих землях. Та де слава — там і заздрість: московити, ляхи, турки й мадяри вже дивляться на наші землі, як на легку здобич.

Щоб Корона вистояла, король Прадідослав Данилович, порадившись із шляхтою, ухвалив три реформи.

🏛 І. ПОСОЛЬСТВА

Король скликає союзників. Відтепер кожен шляхтич може відрядити посольство до іншої краєзнавчої спільноти — групи чи каналу, де шанують минуле рідного краю. Відрядження посольства коштує 15 впливу, адже річ це не дешева, треба купити коней і сідла, запастися вином і хлібом в далеку дорогу.

Якщо за 14 днів посольство приведе до Королівства щонайменше трьох нових шляхтичів і кожен із них дасть 7 відповідей, король вручить послу вірчу грамоту: +3 додаткові питання дня на 14 днів і Орден Вірчої Грамоти. Хто приведе більше союзників — піднесеться до вищого ступеня ордена.

💰 ІІ. ПОДАТКОВА КВАРТА

Війна — справа недешева, тож шляхта відтепер сплачує до скарбу кварту - спеціальний податок від доходу. Податок чесний: хто тримає до 10 маєтків — звільнений від нього зовсім. Хто має більше, щопонеділка віддає частку тижневого доходу: 15, 20 чи 25% — що більше земель, то більша частка.

Сплатити треба за добу. Хто не сплатить — матиме недоїмку, а з нею не дадуть ні нових патентів, ні позовів. Зібране йде до Королівського скарбу, а звідти — нагородою тим, хто приводить до гри нових шляхтичів: +5 впливу за кожного.

⚔️ ІІІ. КОРОЛІВСЬКІ ПОХОДИ

Коли ворог захопить наші міста й села, король скличе посполите рушення. Хоругва чи незалежний шляхтич стає до походу, сплативши військовий збір — 25% тижневого доходу, але щонайменше 5 впливу.

Далі кожен учасник щодня дає до 5 бойових відповідей у літописи захоплених пунктів — лише з джерелом. Щойно відповідей стане стільки, скільки сила пункту, — його звільнено.

Звільнимо всі до призначеного королем часу — земля перейде до королівського домену, а троє найзавзятіших лицарів отримають вплив, додаткові питання дня й Орден Гетьманської Булави. Не встигнемо — земля лишиться за ворогом.

Усе це — в боті, в меню «👑 Королівство». Правила — на сайті, у «Вольностях».

Дано в стольному граді Королівства Руського.
Прадідослав Данилович, король Русі

P.S. Відтепер королівські вісті — оголошення походів, сеймові ухвали й інші новини гри — гінці носитимуть не до загального каналу, а до чату «Диванні посиденьки». Тож кожному шляхтичу варто завчасно туди вступити, щоб не проґавити королівського поклику: telemetr.me/+hoRVVnuMWd4zM2Vi