Росіяни знову намагаються дискредитувати роботу Координаційного штабу, який займається обмінами полонених, але тепер під удар потрапив особисто Омбудсман Дмитро Лубінець.
Тема полонених, цивільних заручників і викрадених дітей завжди була для Кремля інструментом шантажу. Путін досі вважає, що блокування обмінів, приховування інформації про людей і невідомість для тисяч родин - це спосіб тиснути на українське суспільство. І саме тому будь-який робочий канал, який допомагає повертати наших людей, важливий.
Після чергового великого обміну та нових контактів, відбулася чергова зустріч з російською стороною, де вдалося домовитися про передачу і верифікацію списків військовополонених та незаконно утримуваних цивільних, обмін листами й посилками, моніторинг місць утримання, репатріацію тіл, пошук зниклих безвісти та повернення українців додому.
І саме після цього почалася інформаційна кампанія з дискредитації цього діалогу. Зрозуміло, кому це вигідно. Росії потрібно знищувати будь-який канал, який допомагає Україні отримувати інформацію про своїх людей, полегшувати їхнє становище або наближати обміни.
Але дивує інше: як швидко це підхоплюють наші «корисні ідіоти». Ми всією країною радіємо обмінам. Плачемо, коли наші виходять з автобусів. Обіймаємо родини. Повторюємо, що боремося за кожного. То що ж, тепер ці врятовані життя втратили цінність?
То, може, хтось вважає, що не треба було повертати полонених? Не треба вести складну комунікацію? Не треба витягувати поранених, хворих, дітей, цивільних, військових, людей, які в полоні з 2022 року?
Саме таку думку фактично просувають ті, хто зараз атакує сам факт контактів, які можуть допомогти обмінам. І суспільству варто дуже уважно запам’ятовувати тих, хто дискредитує обмінний процес. Вести для себе цей перелік. Бо люди, які свідомо або несвідомо б’ють по механізмах повернення українців з російського полону, вони не просто «критики». Вони рупори кремлівських бажань.
Адже будь-яка адекватна людина розуміє, що канал, який допомагає повернути українців додому, має працювати. Адже в центрі цієї комунікації- живі люди. Наші військові. Наші цивільні. Наші діти. І родини, які дуже чекають.