Телеграм канал «Кит не спить»

Я був магістром цинічних наук. Майстром крижаного погляду. Найталановитішим на курсі зі знецінюючого підняття брів. Знав більше ста способів обернути на попіл вогонь, що запалював діяти. Як так сталось, що тепер я рахую дні, коли зможу знову тебе побачити? Якими чарами володієш ти, що я тепер по вулицям збираю пір’їни і всю ніч тримаю їх під світлом блакитного місяця, щоб на ранок принести тобі в рукаві синього птаха? В житті не мав потреби дивитись на листя дерев. Тепер по візерунку кори розрізняю, яке це. Прикладаю вухо – і чую шум морів, до яких сягає їх коріння. Як жити з цією вразливістю, з цим серцем – яке і так одне, але має стільки всього вмістити? Навіть якщо не на місці, чи розбите, чи все, чим зайняте – старається достукатись до краси. Я зиму чекав, бо думав, що холод спрацює, як анестетик. Але поки він спрацьовує, як збільшувальне скло – я закоханий в все довкола. Я не просив цього. Не загадував на Різдво. Не вимріював в передсонній тиші. Не уявляю, як жив раніше.