Одна з центральних тем розмови – людський вимір окупації, який часто випадає з міжнародних дискусій.
Для багатьох за кордоном окупація – це просто зміна прапора. Але ми знаємо, що російська окупація – це насильницькі зникнення, катування, зґвалтування, фільтраційні табори, масові могили і депортація дітей, – наголошує Матвійчук.
За офіційними даними, на тимчасово окупованих територіях нині перебуває понад 1,6 мільйона українських дітей. І про них практично не говорять у контексті «мирних угод».
Одним із найсильніших моментів інтерв’ю стала історія, якою поділилася Олександра Матвійчук. У школі в окупації дітей змушують починати день з російського гімну. Одна дитина відмовилася співати. Її змусили вийти перед класом. І замість російського гімну вона заспівала “Ще не вмерла Україна”.
Якщо діти, які залишилися сам на сам з окупантами, не здаються, то ми, дорослі, точно не маємо права опускати руки, – додала Олександра
Окремо Матвійчук зупиняється на темі амністії, яка періодично з’являється в міжнародних дискусіях.
Амністія російських воєнних злочинів – для нас неприйнятна. Міжнародні злочини не мають терміну давності. І мирні переговори не повинні створювати жодних барʼєрів для правосуддя, – коментує правозахисниця.
Вона наголошує: трек правосуддя має бути повністю незалежним від дипломатичних домовленостей – із роботою МКС, спеціального трибуналу та реєстру збитків.