На берегах старих книжок, і західних, і вітчизняних, можна побачити дрібні друковані позначки. Вони називаються сигнатурами і були колись потрібні друкарям — допомагали складати аркуші в правильному порядку, відрізняти одне від іншого і т. ін.
У важливих і урочистих книжках техред просив сигнатур не друкувати, щоб не засмічувати шпальту. Це вимагало від друкарів більшої уваги до процесу.
Останнім часом вийшло трохи книжок про зникоме матеріальне довкілля. Є про автобусні зупинки, про саморобні балкони, про радянські мозаїки, про старі хати.
Бракує книжки про ворота — в українському селі це окреме естетичне явище. І воно теж зникає під тиском сайдингу і металопрофілю.
На фото — ворота в сільський магазин на Поділлі. Шестерня від трактора чи комбайна познайомилася з доларом. Правду-бо сказано: дух божий дихає, де хоче.
У 1976 році американський дизайнер Мілтон Глейзер зірвав професійний джекпот — логотип, який спав йому на думку, завоював світ.
Люди невдовзі масово познайомилися з комп’ютерами і повернулися до піктографічного письма — одним стікером іноді скажеш більше, ніж десятьма словами. Так що тепер варіації на тему I ♥ NY є в кожному селі.
Логотип виявився настільки вдалим, що в глухому селі на Поділлі сягнув метафізичних висот.
Усі, напевно, знають код «чотири п’ять нуль». Армійською мовою він означає «Все спокійно». І от я поцікавився у старослужащих (слово, яке відійшло в минуле разом з радянською армією), чому «Все спокійно» — це 4.5.0, а не, скажімо, числа Фібоначчі 3.5.8.
Швидше за все, природа цього поняття — така ж, як у мемів: вони народжуються і поширюються спонтанно. На історичному факультеті нас учили, що замість «Не знаю» треба казати «Так історично склалося».
Пояснили мені так: 4 — з усіх чотирьох сторін, 5 — боєкомплект повний, 0 — втрат немає.
Мистецтво книги дуже консервативне — більш-менш вичерпну форму було знайдено 500 років тому і вдосконалити її не простіше, ніж молоток чи сокиру.
Тим цікавіше розглядати ходи, знайдені модерністською революцією сто років тому. «Нова генерація», Баухауз, Єрмілов, Меллер та інші єретики заклали таку енергію, що на ній досі їздять.
Так от, знаменитий конструктивіст Ель Лісицький, один із отців Культур-ліги, осередку єврейського авангарду в Києві, спроектував у 1929 році каталог до виставки японського кіна. В ньому чергуються аркуші двох різних форматів — довгий визирає з-під короткого. І на стику виникає художній ефект недосказаності, бажання перегорнути сторінку.
Так здобувається святий грааль мистецтва: форма створює тотожний собі зміст (або, якщо хочете, зміст знаходить тотожну собі форму).
У національних систем письма, навіть якщо вони спираються на одну графіку, бувають забавні особливості. Скажімо, в японському письмі існує особлива крапка, схожа на маленьке коло. Вона називається кутéн або мáру і позначає кінець, зупинку, завершення, паузу в широкому смислі слова. Іншими словами, це крапка, наділена в японській культурі окремим художнім смислом.
Тонка і рідкісна деталь: кутен, а не європейську крапку видавництво «Основи» поставило в кінці знаменитого роману Кобо Абе «Жінка в пісках».