Забавний приклад культурної екстраполяції трапився на чемпіонаті світу з футболу, який проходить зараз у США і супроводжується видовищними скандалами і спортивними сенсаціями.
Збірна Бельгії провезла через митницю трохи культури і зробила реверанс видатному бельгійському художнику-модерністу Рене Магріту.
У доробку Магріта є знаменита картина на епістемологічну тематику: Ceci n’est pas une pipe — «Це не люлька». Ви всі її бачили.
Так от, на комірцях своїх футболок збірна Бельгії написала Ceci n’est pas un maillot — «Це не футболка».
Все прекрасно, проте дороге рекламне агентство дало, якщо вдуматися, в штангу. Вся тонкість у тому, що у Магріта це справді була не люлька, а зображення люльки — у цьому й полягав художній смисл напису на картині. А у футболістів ніякої загадки нема: їхня футболка — це таки футболка. Гра закінчилася з рахунком 1:0 на користь Магріта.
Наскільки тонший пас — і той самий реверанс! — вийшов би, якби вони написали: Ceci est un maillot — «Це футболка».
У професійній молодості трапилося мені побувати випусковим редактором відомої книжки Лесі Ставицької «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників». Це був дуже цікавий, повчальний і веселий досвід у мистецтві видавати словники — я тільки-но переїхав у Київ, на горизонті майоріли міражі, були живі мої вчителі. Хто б тоді сказав, що через чверть століття ти будеш перекладати не з англійської, а з армійської.
Так от, армія говорить на 50 % українською, на 50 % російською і на 100 % матом. Це неполіткоректний світ «токсичної маскулінності» і антрацитово-чорного гумору — біле пальто тут швидко набуває забарвлення «піксель М14».
Пояснити явище нескладно: мат переводить потенційну енергію слова в кінетичну. Так до отримувача швидше доходить сигнал. Про це афористично висловився хтось із класиків: «Все, що можна сказати матом, можна сказати й без мату, але хуйово».
Спостерігаю, як майор відбивається від сержанта:
— Чому ти мене питаєш? Питай у батальйоні!
— Бо ми в армії! А в армії як питають? По.. По... (сержант чекає від майора слова «субординація»).
Майор:
— Похуй!
У практичному перекладі важливо відрізняти форму від змісту і не мавпувати без розбору оформительських ходів оригіналу.
Скажімо, курсив може нести як шум, так і сигнал. Важливо відрізняти одне від другого. Курсив може бути як логічним наголосом (зберігаємо), так і просто декоративним прийомом (можна не зберігати).
От, наприклад, в оригіналі розділи пронумеровано цифрами-буквицями. Приємний, маловідомий, ощадливий хід — в українських книжках він трапляється дуже рідко.
Так от, не треба в док-файлі перекладу, який здається у видавництво, робити номер розділу буквицею. Те, що він буквиця — це суто декоративний прийом, «шум», а не «сигнал». З імовірністю 99 % в українському виданні буде по-іншому, і якщо ми зробимо буквицю, комусь доведеться її прибирати. Достатньо просто зробити звичайний родонумераційний заголовок — 12.
Замполіт бесідує з новачками.
— Ти сидів?
— Так.
— Стаття?
— 185. Крадіжка.
— Скільки ходок?
— Чотири.
— З першого разу не дійшло, що бізнес нерентабельний?
Давайте порадіємо разом. Між підірвати НПЗ і підірвати НПЗ красиво є різниця. Цією різницею і промовляє до нас історія. Врешті-решт отака соломинка і зламає хребет верблюду.
Історія знає багато прикладів цього естетичного явища: Микола ІІ зрікся престолу у 1917 році на залізничній станції Дно.