Телеграм канал «Прим. пер.»

Пів монархічної держави за тварину родини непарнокопитних

Вадим Карп’як зробив цікаве спостереження про знамениту фразу Річарда ІІІ в російському перекладі Вільяма нашого, Шекспіра: «Коня! Коня! Полцарства за коня!» — A horse! A horse! My kingdom for a horse!

І зробив з цього кілька далекосяжних висновків про науку і мистецтво перекладу. Дискутувати про переклад — справа невдячна, але я спробую, бо ремарки Карп’яка (і ще більшою мірою ремарки його коментаріату) виказують певний спосіб думати про переклад, який здається мені не дуже корисним для перекладацької душі. Тема широка, але я спробую коротко.

1
Що був готовий віддати Річард за коня — королівство чи царство?

Карп’як дивується, чому український перекладач Шекспіра Борис Тен віддає за коня царство, а не королівство, адже в Англії не було царів, були королі.

Що не так у цьому подивуванні? Річ у тому, що це показовий приклад буквалізму. Ми маємо справу з художнім твором, і царство в перекладі — це метафора влади, фігура мови, а не конкретно-історична монархія. В деяких контекстах різниця між царством і королівством має значення (пор. бібл. Книга Царів — Книга Королів), але бігме не в цьому.

2
Скільки царства був готовий віддати Річард ІІІ за коня?

Тут ще цікавіше. Російський переклад віддає пів царства. Український Бориса Тена — все царство.

Карп’як виводить з цього аж цілу характеристику Річарда III: «В критичний момент він готовий віддати всю владу за коня, чи тільки частково поділитися нею? Це принципово по-різному характеризує персонажа. І це те, за що я давно не злюбив російські переклади — надто вільне трактування оригіналів», кінець цитати.

Це яскравий приклад overinterpretation. В цьому контексті, всередині цього епізоду, всередині емоційної репліки персонажа між половиною царства і всім царством немає абсолютно ніякої різниці. It just makes no difference — смисл у тому, що Річард ІІІ готовий віддати за коня дуже багато. Річ зовсім не про те, скільки саме він готовий віддати — 100 відсотків чи тільки 50. Це емоційна репліка, а не пропозиція політичного бартеру.

Мало того, вживаючи слово полцарства, перекладач (а він, між іншим, нобелівський лауреат з літератури) піднімається в архетипну, фольклорну площину — це дуже нетривіальний хід. І в цій площині мова влаштована так, що полцарства — це більше, ніж всё королевство, читайте Проппа.

В підсумку це дає химерне і контрпродуктивне уявлення про «точність» перекладу. Це ніби пред’являти, що у Маршака кораблі вирушають из ливерпульской гавани всегда по четвергам, а у Кіплінга — weekly from Southampton, і на цій підставі вважати Маршака «поганим» перекладачем. Формально ти правий: Ліверпуль — не Саутгемптон, але переклад — це про щось інше. «Вам може не подобатися мій метод, але він — метод», казав інший класик. Там, де Карп'як бачить надто вільне поводження з оригіналом (Лукашу розкажіть), я бачу, як перекладач знаходить найсильніший з теоретично можливих ходів, гросмейстерський.

3
Ну і на десерт ще більш невдячна думка про російські переклади, які колега Карп’як «давно не злюбив».

Думка моя адресована молодим перекладачам, старих уже не врятуєш: перед тим, як вдаватися до virtue signalling і гамузом засуджувати російські переклади як такі, переконайтеся, що ви переграли російського перекладача тієї книжки, яку ви переклали українською. Бо перше без другого у старі часи називалося шапкозакидательством — воно дешеве.

Глінтвейн

Що може бути краще за обійми? Обійми і глінтвейн. Піднімає дух і допомагає пережити холод і тьму. Ось перевірений часом рецепт, який я позичив у Джеймі Олівера. Недопите можна розігрівати, гірше не стане.

∙ 1–2 пляшки сухого червоного вина (1 пляшка = 2–3 порції, ми ж не в ресторані, щоб економити на порціях)
В глінтвейн не треба брати дороге марочне вино, згодиться і пристойне ординарне.

∙ спеції: бадьян, духмяний перець, гвоздика, кардамон, кориця, мускатний горішок (все, зрозуміло, зернами і паличками, нерозтерте)
Всього по 5-6 штучок, кориці 1-2 палички, 1-2 мускатний горішок треба розбити, щоб він тріснув, бо цілий не віддає аромату. Якщо чогось під рукою нема — не страшно. 6 спецій — це програма максимум.

∙ половинка апельсина, порізана дольками зі шкуркою (або 1–2 мандарини, або просто шкурка від з’їдених недавно апельсинів)

∙ на пляшку вина — 25 мл куантро або тріпл сека, або рома, або граппи, або коньяку, або біттера, або будь-чого подібного і адекватного за смаком (тобто текіла не годиться, міцний алкоголь має бути виноградної основи, як і вино)

∙ ложка-дві меду, залежно від смаків (якщо на мед алергія — цукор за смаком; можна брати не сухе вино, а напівсолодке, тоді меду і цукру не треба або зовсім трошки, але сухе вино працює в рецепті краще).

∙ опціонально: на пляшку вина — 25 мл вермута (тут треба спробувати яка комбінація міцного алкоголю найбільше подобається. Я практикую куантро + вермут або біттер).

Вилити в кастрюльку вино, додати спеції, апельсин, мед, свою комбінацію міцного алкоголю і довести до кипіння, але не кип’ятити. Насипати в чашку трошки хорошого ізюму і мигдалю. Процідити глінтвейн по чашках. Випити. З’їсти ізюм і мигдаль (мигдаль, настояний у глінтвейні — делікатес). Повторити.

Common sense and sensibility

За популярністю у видавців Джейн Остін змагається з «Тигроловами» Багряного — не видає тільки ледачий.

Недавно Остін виповнилося аж 250 років і нарешті роман Sense and Sensibility виходить українською з правильною назвою. Переклала Мар’яна Прокопович. Вона ж переклала була «Ім’я рози» Умберто Еко, одну з улюблених книжок дорогої редакції.

Чомусь це нехитре словосполучення заводило перекладачів у психологічні лабіринти чуттів, почуттів, чуттєвостей і чутливостей.

Sense and Sensibility — це алітерована дихотомія розуму і почуттів. Слово sense тут фігурує в тому ж значенні, що й у словосполученні common sense. Тобто глузд, розум. Іншими словами, голова проти серця. Розрахунок проти великого, але чистого кохання.

Французькі переклади так і пишуть: Raison et sensibilité, Raison et sentiments, Le Cœur et la raison. У поляків теж добре: Rozważna i romantyczna.

Мораль у тому, що назву твору можна перекласти як завгодно. За умови, що переклад правильний.

З вами рубрика «Редизайн». Західні бренди в Росії

Риба породи lorem ipsum

Буває так, що в макет, а зрідка і в переклад, треба вставити текст-приклад — щось тимчасове. На професійному жаргоні такий текст називають рибою. Англійською він називається lorem ipsum.

Lorem ipsum — це спотворений латинський фрагмент трактату Цицерона «Про добро і зло». Його вживають як текст-приклад ще з перших днів книгодрукування.

Звісно, в ідеальному світі такий прийом не потрібний — в дизайні одразу стоїть фінальний текст, але ми живемо в неідеальному.

Смисл риби lorem ipsum у тому, щоб показати зовнішній вигляд тексту, не відволікаючи на його зміст — це своєрідна форма абстракції. Рибу не треба читати.

Вживати латинський lorem ipsum в українському макеті некомільфо, бо немає наближення — латинка і кирилиця дають принципово різний характер набору.

Так от, в ролі української риби я використовую фрагмент Логіко-філософського трактату Вітгенштейна. Працює не гірше за lorem ipsum, а букви рідні.

* * *
Коли ми перетворимо якусь складову частину речення в змінну, то матимемо категорію речень, які всі будуть вартістю змінної речення, що таким чином утвориться. Ця категорія взагалі ще залежить від того, як ми, за довільною домовленістю, трактуємо окремі частини того речення. Та коли ми й усі ті знаки, важливість яких визначено довільно, перетворимо в змінну, категорія, про яку йшлося, й далі існуватиме. Але тепер вона вже не залежатиме від жодної домовленості, а залежатиме тільки від природи речення. Вона відповідатиме певній логічній формі — логічному прообразові. Якої вартості може набути змінна речення, визначено наперед. Визначення вартості є змінною. Визначення вартості змінної речення є справою речень, спільною прикметою яких є та змінна. Визначення є описом тих речень. Отже, при визначенні йтиметься лише про символи, а не про їхнє значення.

Після важкої хвороби пішов з життя Владислав Кириченко, засновник багатьох культурних ініціатив і видавництва «Наш формат» — кузні кадрів для видавничої сфери.

«Наш формат» опублікував дев’ять моїх перекладів, включаючи «Чорного лебедя͏» і легендарні спогади Фейнмана. Ми провели кілька семінарів для перекладачів і редакторів — словом, у пам’яті збереглося багато світлого й дотепного. Я писав на нього іронічні епіграми, а він сміявся там, де інший образиться.

Влад був розумний, освічений, обладнаний почуттям гумору і умів відлякати непідготовлену публіку безпосередніми манерами. А ще він умів бути одночасно песимістом і оптимістом — з ним було цікаво.

Мої співчуття Владовій родині і колегам з «Нашого формату». Він залишив гідну спадщину, яка даватиме плоди, допоки українці читатимуть і слухатимуть українське.

Бухгалтерське

Tone of invoice