Мистецтво книги дуже консервативне — більш-менш вичерпну форму було знайдено 500 років тому і вдосконалити її не простіше, ніж молоток чи сокиру.
Тим цікавіше розглядати ходи, знайдені модерністською революцією сто років тому. «Нова генерація», Баухауз, Єрмілов, Меллер та інші єретики заклали таку енергію, що на ній досі їздять.
Так от, знаменитий конструктивіст Ель Лісицький, один із отців Культур-ліги, осередку єврейського авангарду в Києві, спроектував у 1929 році каталог до виставки японського кіна. В ньому чергуються аркуші двох різних форматів — довгий визирає з-під короткого. І на стику виникає художній ефект недосказаності, бажання перегорнути сторінку.
Так здобувається святий грааль мистецтва: форма створює тотожний собі зміст (або, якщо хочете, зміст знаходить тотожну собі форму).
У національних систем письма, навіть якщо вони спираються на одну графіку, бувають забавні особливості. Скажімо, в японському письмі існує особлива крапка, схожа на маленьке коло. Вона називається кутéн або мáру і позначає кінець, зупинку, завершення, паузу в широкому смислі слова. Іншими словами, це крапка, наділена в японській культурі окремим художнім смислом.
Тонка і рідкісна деталь: кутен, а не європейську крапку видавництво «Основи» поставило в кінці знаменитого роману Кобо Абе «Жінка в пісках».
Микола Лукаш — Григорію Кочуру
Ялта, 31 жовтня 1964 р.
Як твої справи, Грицю, як здоровʼя, що робиш і які новини? Напиши хоч коротенько, тобі ж листа написати — як циганові батогом ляснути, не те, що мені грішному.
Григорій Кочур — Миколі Лукашу
[Листопад 1964 р.]
Здоров, Миколо! Радий, що ти озвався. Але ти помиляєшся: минулися ті часи, коли мені було написати листа, як циганові батогом ляснути, — тепер і я лукашію.