Телеграм канал «Прим. пер.»

Музика для зумерів

Happy metal і heart rock

Кавер на Pink Floyd

Shame On You Crazy Diamond

Геній подорожує інкогніто

Коли великому Річарду Фейнману дали нобеля за квантову хромодинаміку, він зненацька став дуже популярний. Пуста увага так його дратувала, що він придумав гастролювати по університетах інкогніто.

Просив студентів-організаторів вказувати на оголошеннях максимально нудну тему і якесь невідоме науці ім’я, щоб приходили тільки ті, кому справді цікаво. «Професор Сміт з університету Північної Дакоти прочитає лекцію про поведінку протонів у слабкому магнітному полі. П’ятниця, 10:00, аудиторія 35».

Потім виходив Фейнман і казав:
— Вибачте, ради бога. Професор Сміт захворів і попросив його замінити...

Коли начальство зрозуміло, що в університет нобелівський лауреат інкогніто приїжджав, студентам-організаторам сильно влетіло, і вони поскаржилися Фейнману. Він відповів:

— Валіть усе на мене, чуваки. У мене нобель, мені все можна.

Крапка над і
#культ_деталі · 31

Гру з мікротипографікою зустрінеш не часто, бо на неї треба час і натхнення, якого завжди бракує. (Та й для початку треба розуміти, що тут узагалі можна гратися.)

Крапка над і елегантним порухом небайдужої руки перетворилася на зірку-астериск.

Особливо приємно, коли така забавна деталь трапляється в книжці автора, який увійшов в історію літератури як майстер словесних ігор, каламбурів і (не)прихованих кпинів.

Майк Йогансен. Подорож ученого доктора Леонардо... Видавництво «Основи».

Пів монархічної держави за тварину родини непарнокопитних

Вадим Карп’як зробив цікаве спостереження про знамениту фразу Річарда ІІІ в російському перекладі Вільяма нашого, Шекспіра: «Коня! Коня! Полцарства за коня!» — A horse! A horse! My kingdom for a horse!

І зробив з цього кілька далекосяжних висновків про науку і мистецтво перекладу. Дискутувати про переклад — справа невдячна, але я спробую, бо ремарки Карп’яка (і ще більшою мірою ремарки його коментаріату) виказують певний спосіб думати про переклад, який здається мені не дуже корисним для перекладацької душі. Тема широка, але я спробую коротко.

1
Що був готовий віддати Річард за коня — королівство чи царство?

Карп’як дивується, чому український перекладач Шекспіра Борис Тен віддає за коня царство, а не королівство, адже в Англії не було царів, були королі.

Що не так у цьому подивуванні? Річ у тому, що це показовий приклад буквалізму. Ми маємо справу з художнім твором, і царство в перекладі — це метафора влади, фігура мови, а не конкретно-історична монархія. В деяких контекстах різниця між царством і королівством має значення (пор. бібл. Книга Царів — Книга Королів), але бігме не в цьому.

2
Скільки царства був готовий віддати Річард ІІІ за коня?

Тут ще цікавіше. Російський переклад віддає пів царства. Український Бориса Тена — все царство.

Карп’як виводить з цього аж цілу характеристику Річарда III: «В критичний момент він готовий віддати всю владу за коня, чи тільки частково поділитися нею? Це принципово по-різному характеризує персонажа. І це те, за що я давно не злюбив російські переклади — надто вільне трактування оригіналів», кінець цитати.

Це яскравий приклад overinterpretation. В цьому контексті, всередині цього епізоду, всередині емоційної репліки персонажа між половиною царства і всім царством немає абсолютно ніякої різниці. It just makes no difference — смисл у тому, що Річард ІІІ готовий віддати за коня дуже багато. Річ зовсім не про те, скільки саме він готовий віддати — 100 відсотків чи тільки 50. Це емоційна репліка, а не пропозиція політичного бартеру.

Мало того, вживаючи слово полцарства, перекладач (а він, між іншим, нобелівський лауреат з літератури) піднімається в архетипну, фольклорну площину — це дуже нетривіальний хід. І в цій площині мова влаштована так, що полцарства — це більше, ніж всё королевство, читайте Проппа.

В підсумку це дає химерне і контрпродуктивне уявлення про «точність» перекладу. Це ніби пред’являти, що у Маршака кораблі вирушають из ливерпульской гавани всегда по четвергам, а у Кіплінга — weekly from Southampton, і на цій підставі вважати Маршака «поганим» перекладачем. Формально ти правий: Ліверпуль — не Саутгемптон, але переклад — це про щось інше. «Вам може не подобатися мій метод, але він — метод», казав інший класик. Там, де Карп'як бачить надто вільне поводження з оригіналом (Лукашу розкажіть), я бачу, як перекладач знаходить найсильніший з теоретично можливих ходів, гросмейстерський.

3
Ну і на десерт ще більш невдячна думка про російські переклади, які колега Карп’як «давно не злюбив».

Думка моя адресована молодим перекладачам, старих уже не врятуєш: перед тим, як вдаватися до virtue signalling і гамузом засуджувати російські переклади як такі, переконайтеся, що ви переграли російського перекладача тієї книжки, яку ви переклали українською. Бо перше без другого у старі часи називалося шапкозакидательством — воно дешеве.

Глінтвейн

Що може бути краще за обійми? Обійми і глінтвейн. Піднімає дух і допомагає пережити холод і тьму. Ось перевірений часом рецепт, який я позичив у Джеймі Олівера. Недопите можна розігрівати, гірше не стане.

∙ 1–2 пляшки сухого червоного вина (1 пляшка = 2–3 порції, ми ж не в ресторані, щоб економити на порціях)
В глінтвейн не треба брати дороге марочне вино, згодиться і пристойне ординарне.

∙ спеції: бадьян, духмяний перець, гвоздика, кардамон, кориця, мускатний горішок (все, зрозуміло, зернами і паличками, нерозтерте)
Всього по 5-6 штучок, кориці 1-2 палички, 1-2 мускатний горішок треба розбити, щоб він тріснув, бо цілий не віддає аромату. Якщо чогось під рукою нема — не страшно. 6 спецій — це програма максимум.

∙ половинка апельсина, порізана дольками зі шкуркою (або 1–2 мандарини, або просто шкурка від з’їдених недавно апельсинів)

∙ на пляшку вина — 25 мл куантро або тріпл сека, або рома, або граппи, або коньяку, або біттера, або будь-чого подібного і адекватного за смаком (тобто текіла не годиться, міцний алкоголь має бути виноградної основи, як і вино)

∙ ложка-дві меду, залежно від смаків (якщо на мед алергія — цукор за смаком; можна брати не сухе вино, а напівсолодке, тоді меду і цукру не треба або зовсім трошки, але сухе вино працює в рецепті краще).

∙ опціонально: на пляшку вина — 25 мл вермута (тут треба спробувати яка комбінація міцного алкоголю найбільше подобається. Я практикую куантро + вермут або біттер).

Вилити в кастрюльку вино, додати спеції, апельсин, мед, свою комбінацію міцного алкоголю і довести до кипіння, але не кип’ятити. Насипати в чашку трошки хорошого ізюму і мигдалю. Процідити глінтвейн по чашках. Випити. З’їсти ізюм і мигдаль (мигдаль, настояний у глінтвейні — делікатес). Повторити.

Common sense and sensibility

За популярністю у видавців Джейн Остін змагається з «Тигроловами» Багряного — не видає тільки ледачий.

Недавно Остін виповнилося аж 250 років і нарешті роман Sense and Sensibility виходить українською з правильною назвою. Переклала Мар’яна Прокопович. Вона ж переклала була «Ім’я рози» Умберто Еко, одну з улюблених книжок дорогої редакції.

Чомусь це нехитре словосполучення заводило перекладачів у психологічні лабіринти чуттів, почуттів, чуттєвостей і чутливостей.

Sense and Sensibility — це алітерована дихотомія розуму і почуттів. Слово sense тут фігурує в тому ж значенні, що й у словосполученні common sense. Тобто глузд, розум. Іншими словами, голова проти серця. Розрахунок проти великого, але чистого кохання.

Французькі переклади так і пишуть: Raison et sensibilité, Raison et sentiments, Le Cœur et la raison. У поляків теж добре: Rozważna i romantyczna.

Мораль у тому, що назву твору можна перекласти як завгодно. За умови, що переклад правильний.