Futureproof
Гонорар за переклад першої книжки я витратив на ноутбук. Надворі був 2004 рік. Ноутбук, як зараз пам’ятаю, коштував 1532 долари, прослужив десять років і передав естафету комусь молодшому й бадьорішому.
Це тепер я, навчений життям, технопесиміст, а тоді був технооптимістом і з ентузіазмом узявся оцифровувати все, включаючи телефонну книжку. Завів якусь базу в якомусь софті і все туди записував, не забуваючи хвалитися в редакції прогресивністю методу.
Вчителька моя Майя Аркадіївна дивилася на це з поблажливою усмішкою — вона й не таке бачила. Я тоді і в правопис вірував.
Аж ось настав той неминучий, але завжди несподіваний момент, коли ноутбук зламався і лежав у ремонті. Десь у його хворому нутрі лежав і телефонний номер автора, з тріумфом занесений у цифрову базу.
Довелося попросити у Майї Аркадіївни. Вона не відмовила собі в сарказмі:
— Так вы же его в компьютер записали, пан Мыкола.
— Компьютер сломался, Майя Аркадьевна.
Майя Аркадіївна педагогічно довго гортає сивий записник з редакційними номерами — автори, коректори, друкарні:
— Тридцать лет веду — ни разу не сломался.