Телеграм канал «Прим. пер.»

Виставка досягнень національної економіки Головний секрет перекладу західної україністики (і, ширше кажучи, історичної літератури) полягає в тому, що перекладати треба не так, як написав автор англійською, а так, як він написав би по-українському. Коли пізнаєш цю нехитру думку, Одеський інститут національної економіки перетворюється на Одеський інститут народного господарства, як він і називався у 1920-х роках. Національний — особливо зрадливе слово в англійських книжках. Бачиш національне — подумай двічі. #пропереклад

Форма власності Перекласти назву буває складніше, ніж перекласти твір. Буває, що твір переклав перекладач, а назву йому дали видавничі маркетологи. Всяке буває. Чуковський казав, що кожне англійське слово, залишене в перекладі, — це поразка, якої перекладач завдав рідній мові. Афоризм класика можна розширити — він сягає скорочень, а то й окремо взятих букв Х і Y. Забавний приклад явища реклама показала. В українській назві нової книжки Ен Еплбаум, пулітцерівської лавреатки за книжку про Гулаг, був, на мій перекладацький смак, сильніший хід — дотепніший і тонший, і точніший: ТОВ Автократія

Please do us a favour Хімічно чистий зразок, як тепер кажуть, corporate tone of voice. Надворі 1928 рік. Так просто і елегантно сказати «сам дурак» тепер не вміють.

Залипательне Забавний сайт, який перераховує проекцію Меркатора, залежно від того, яку країну поставити в центр. Хороша іграшка для погратися з дітьми і показати їм карту світу.

Сабі В японській естетиці є поняття сабі — «тьмяність». Це, у вільному перекладі, — краса, яку проявляє час. Наприклад, кракелюри на роботах старих майстрів. Створити сабі неможливо. Це властивість, яка проявляється з часом, якщо майстер зробив усе правильно. Не в кожній старій речі є сабі, це не синонім вінтажного. Щоб побачити сабі, треба, по-перше, вдивитися — сабі не біжить назустріч. По друге, треба мати чим його побачити — спочатку життя тебе обтесує. Багато сабі є в старій літературі — у творах класиків і в зразках народно-поетичної мови. Тому їх корисно читати для спасіння перекладацької душі. Розкішний зразок явища трапився в казці Андерсена «Сновійко», яку переклав Михайло Старицький. Сама назва казки — touché, не щодня такі ходи знаходиш. В моєму радянському дитинстві вона називалася «Оле Лукойє». — Мені його не страшно, — говорить Гіальмар Сновійку, коли той показує йому свого брата — смерть. 100 % сучасних перекладачів напишуть «Я його не боюся». Оця різниця і є сабі.