Фотографія потребує часу. Повного часу.
Часу на спостереження.
Часу на роздуми.
Часу на сумніви.
Часу на помилки.
Часу на незручні запитання до себе.
Якщо для вас фотографія - хобі, у цьому немає нічого поганого.
Але якщо у вас є якісь цілі, якщо хочеться результату, якщо шукаєте свого голосу — без часу не обійтись.
Бо фотографія - це не тільки камера й кадри.
Це спосіб бути у світі. Спосіб бачити. Спосіб думати. Спосіб відчувати.
А спосіб мислення не перемикається «на вихідні» чи «на канікули».
Він потребує постійної практики. Постійної уважності. Постійного запитання:
чому? Чому саме зараз я хочу зробити цей знімок?
Якщо немає прогресу, немає розвитку, немає тих знімків, яких хочеться — дуже часто справа не в браку таланту, не в камері, не в обставинах.
Справа у часі та недостатньому включенні.
Звісно можна бути фотографом у вільний час. Але це неймовірно складно.
Адже хороші кадри приходять швидше, коли ти живеш фотографією щодня.
Навіть коли не знімаєш — ти все одно знімаєш у голові.
Дивишся, аналізуєш, помічаєш, думаєш.
І це також робота. І це також час.
Бо фотографія — не випадковий результат.
Це плоди присутності, уваги, терпіння.
Це мова, якої вчишся усе життя.
Тож якщо хочеш говорити нею вільно, будь готовий платити найціннішою валютою.
Своїм часом.
І ще одне.
Це не тільки про час. Це також про дію.
На старті важливо бути активнішим за інших.
Не чекати, коли тебе хтось змотивує.
Не думати, що спершу треба «дозріти», «вчитись довше», «готуватись краще».
Активність - це те, що відділяє тих, хто мріє, від тих, хто діє.
А згодом ти вже не змагаєшся з іншими.
Ти змагаєшся з собою вчорашнім.
Зі своїми вчорашніми вадами, страхами, сумнівами і, навіть, зі своїми кращими кадрами.
Бо фотографія — це не спорт і не рейтинг.
Це шлях всередину. Це щоденна спроба побачити глибше, чесніше, точніше.
І тут немає фінішу.
Є лише ти. І твій час. І твоя увага. І драйв, який приносить малюнок світлом.
Все решта — прийде.
#вагоннінотатки