Напишу, мабуть, про Проводи (так у нашій частині Полтавщини називають гробки). В часи мого дитинства звична традиція - лишати на хрестах цукерки, крашанки і маленькі паски. Все це збирали діти. Це було нормою і є ще досі. Просто дітей зараз дуже мало в селі. Я і сам ходив збирав.

Наше покоління вже було балуване: більшість дітей збирала тільки цукерки. Старші люди ображалися, що крашанки мало хто збирає. Зараз на хрести і пам'ятники, (які в останні років 15 стали витісняти традиційні дубові хрести) кладуть тільки цукерки.

Але основна функція Проводів - саме соціальна. На Проводи в селі з'їжджалися всі колишні односельці: хто міг сам, а кого привозили діти чи внуки. Згадався дід Морочок, якого з Вороньків привезла дочка машиною і він потім на двох ковгіньках пішов до могил, де похована його рідня.

В день Проводів за рахунок колишніх односельців населення села може подвоїтися. Часто кладовище в цей день - можливість побачити багатьох людей, яких не бачив давно. З батьком завжди говорить якісь незнайомі люди. Виявляється, що це або однокласники, або колишні сусіди по вулиці.

Ще одне важлива функція Проводів - пригадування і незабування. Мертві нікуди не дінуться, але в цей день говориш з ними наче вони живі. Хто любив випити за життя - тому ще й чарку на могилу поставлять.

Ніколи не розумів оцих аргументів про "розвіяти порох", щоб на могилі потім не прибирати. Дивно, що люди можуть знайти час поїхати в закордонне турне у відпустку (ну це до 22 року), а один день прибрати могили родичів - ой як же важко і тяжко.

На жаль, все з часом забувається. На кладовищі є вже чимало могил, за якими нема кому дивитися. Вони заросли барвінком, хрести вгрузли в землю. За кілька сотень років тут може бути пасовисько чи поле...У діда на Чернігівщині частина сінокосу була на місці старого кладовища 19 ст.

На старій частині кладовища поховано кілька моїх родичів, які померли в 1920/50х. Батько вже не пам'ятає, де одна з могил точно, тому додатково прибирає ще одну - або там, або там точно лежить рідня. І цукерки кладе і туди, і туди. Точно б сказала його тітка, але вона в Макіївці.

Посилання на тред. Автор: Сім глеків сикери

1938 рік. Особливо цікаво було б глянути на балетну групу НКВД, яка виступала в Жовтневому саду.

До речі, парк Франка, це сучасний парк "Перемога"
фото: Шурік Матко
#стараполтава

До заяви Ямщикової по вивіскам на ринку додам свіженькі фото з місця, хто не бачив цей треш зацініть. Це будівлі кінця XIX — початку XX століття.

Початок XX століття. Успенський собор. Полтава.
#стараполтава

Дворик Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

Фото Мирослава Мокляк

1920 рік. Вулиця Мала Садова (нині Короленка). Ліворуч видно обриси сучасного музею Короленка.
фото: Леонід Булава
#стараполтава

У 1973 році радянська влада офіційно заборонила відзначати ювілей твору І. Котляревського "Енеїда". Ще через рік буде проголошено курс денаціоналізації - не буде національностей, буде "радянський народ", "радянський человек".

У 80-ті вчителям в школі, які викладатимуть російську платитимуть на 15% більшу зп, ніж тим, які викладають українську. Це теж законодавче рішення. Як і те, що російська була "обов'язковою до вивчення", а українська - по бажанню, як німецька чи англійська.