Якщо ви думали, що сучасна українська інді-музика — це прості три акорди під пряму бочку, сотні одноманітних пісень, то київські прогресивщики Bah-Bah Genesis, прийшли зруйнувати цей міф і викотили дебютний альбом, який вони маринували та відточували ще з 2021 року.
⚫ Платівка названа французькою — «L’eau Nouvelle» («Нова вода»), і концепт тут відповідний. Весь реліз побудований як безперервний аудіо-досвід: дев'ять треків буквально перетікають один в один без швів, створюючи тривалий саспенс і відчуття єдиної подорожі.
Гурт не ставить собі жанрових обмежень і в цю пачку естетичної аудіо насолоди вони закинули щільну палітру прогресивного та мат-року; джаз-рокові та ф'южн-імпровізації; містичний вайб тріп-хопу й ембієнту; і раптово — ритми босанови та самби.
Звучить еклектично, але за рахунок того, що у 2024 році до складу додався ще й саксофон (грає Джеміль Джелілов), увесь цей різношерстний звуковий хаос вдалося склеїти в дуже фірмовий, інтелігентний саунд. Для тих, хто любить препарувати складні інструментальні мелодії та цінує технічну гру — це справжній делікатес.
Разом із релізом гурт викотив кліп на фокус-трек “Blind” від режисера Максима Дробушенка.
У сіків тут новий трек вийшов — «Церемонія (Прощання)». Дуже злий, з усіма приколами, за які ви любите цей гурт. Сподіваюся, це прощання лише художнє і пов'язане зі службою музикантів у ЗСУ, адже цей сингл буде частиною нового ЕР на тему смерті, моменту прощання, власного похорону та ненависті до себе, що й являє собою агонію дійства.
🎧 https://uadd.me/sicksolutionhc
▪️ Ще матеріали про Sick Solution:
https://t.me/the_rock_spectrum/5355
а також нагадуємо, що завтра відбудеться презентація альбому Начувайся і разом з тим перший сольний концерт Хліборобів. хлопаки обіцяють ціле перформативне дійство з витонченою естетикою та посиланнями до театрального мистецтва, в центрі якого, звісно, музика.
Певен, що більшість із вас уже в курсі, що Бумбокс нещодавно релізнули перший за 7 років реліз, більший за сингл, і разом із тим зіграли великий концерт вперше за 4.5 роки. І те, що гурт такого рівня може зібрати ще дуже великий солд-аут (понад 1000+ людей), говорить про те, що для слухачів це усе ще актуальний гурт. Реліз, скоріш за все, вони приурочили під цю подію, сюди ж увійшли й попередні сингли. І від Бумбокс очікувати чогось надзвичайного не слід, може тому я чогось особливого і не очікував.
✍️ Проте мені дуже імпонує, що в новому ЕР Бумбокс повертаються до своїх витоків. Такі треки, як-от «Зіпсована фея» та «Залишайся», повертають гурту власне коріння, чого давно не було. Й ці треки найбільше порадували. У «Зіпсованій феї» вайб як у ранніх альбомах, з якими пройшло усе моє дитинство, а у «Залишайся» такий кайфовий меланхолійний настрій, коли хочеться ловити мить щастя, жити понад усе, подякувати рідним і друзям за те, що вони є, і щоб дорога людина завжди залишалася поруч. Часом мене веселить та змушує усміхатися цей юнацький вайб пісні «Зіпсована фея», враховуючи, що Хливнюк уже не в тому віці, а він усе ще грається в камерну романтику буденності.
Ніби дві сторони Хливнюка зустрічаються десь на перехресті доріг. Одна його сторона подорослішала, зняла маски наївності, дивиться у реальність без рожевих окулярів, вірить, що бачить і розрізняє Правду від брехні у цьому світі, а інша відмовляється дорослішати, вперто нагадуючи Хливнюку, ким він був, з чого починав і ким він став. У «Правді» хороша суто лірика, можливо, її актуальність ще не скоро пропаде, проте я не можу сприймати Жадана з його рагульсько-шансонними інтонаціями серйозно в цій пісні. Та й в умовній «Любила», яка теж була фітом, на перший погляд розказується любовна історія, яка має подвійне значення.
🎵«Фіртка» — це кайфовий блюз з домішками південного року. Найбільш незвична пісня в репертуарі Бумбокс. Їм личить такий звук, хоча правильно грати блюз у нас мало хто може. «Живий» — це рефлексія воєнного досвіду Хливнюка, яку кожен може трактувати по-своєму, і не всім припаде до смаку. Для когось вона може виглядати звинуваченням, або маркером пропаганди загорнутої в драму, а для когось — із зовсім іншим сенсом. Вона мені не надто заходить, щось у ній відштовхує і заважає її полюбити більше.
✅Словом, найбільше з усього сподобалися повністю нові треки. Давно гурт не звучав настільки вайбово, щоб нагадувати старі добрі часи.
Мабуть, я теж відмовляюся дорослішати і хочу залишатися…
От не склалося у мене з цим альбомом від самого початку. Хоча до ZzuppamanN і тієї сумської тусовки я попервах ставився прихильно — доки всі їхні релізи остаточно не перетворилися на низькоякісний абсурд. Скільки б не намагався слухати «IN MEMORY», весь час він мене відштовхує. Намагався вибудувати з ним дипломатичні стосунки, але здебільшого він мене втомлював, а інколи просто дратував. Тому я й не квапився з рецензією: хотів знайти для себе бодай щось хороше в цьому псевдоінтелектуальному кітчі.
Якщо аранжування ще містять якісь прикольні ідеї, що розвиваються навколо фанку, реггі, нойзу, смачного груву чи млявого арт-року, то поступово вони таки переростають у щось цілісне. З цього різношерстного звуку, де виринає навіть індастріал, направду непогано культивується постапокаліптична картина буття. Хоча це такий індастріал, що шанувальники жанру, мабуть, пред’явили б мені за незнання матчастини🙃
Уся проблема для мене полягає в ліриці. Гурт надто серйозно намагається подати доволі прості й очевидні сенси під обгорткою елітарної поезії, де все нібито заховано набагато глибше, ніж здогадається пересічний слухач. При цьому альбом є рефлексією про пам’ять і втрату сумських музикантів — це присвята усім загиблим у цій війні. І саме тому теми про москалів звучали надто вже специфічно, застрягши у заїжджених кліше з 2022 року. Фактично кожен трек тут сприймається як філер, оскільки від цієї заумної лірики я не отримував задоволення.
Якщо цей альбом про пам’ять і опір водночас, то мені дуже не вистачило емоційної глибини. Можливо, вона там і є, але через зайву театральність я не можу її відчути. Якщо ж це якесь артвисловлювання, то аж ніяк не мистецьке. Як на мене, це вариться в одному казані з київськими театралами на кшталт Шмальгаузен, тільки у ZzuppamanN усе подано під іншим соусом. Бо на мене не спрацював Antysanitaria, як протест проти забруднення повітря, а у треку Babylon я не знайшов відчуття утопії, щоб порівнювати з Метрополісом. Під час прослуховування я почувався так, наче потрапив у гурток «інтелектуалів-снобів», які завжди все знають краще за інших, дуже розважливо і без краплі іронії обговорюють «Кіллхаус», шукаючи там глибокий зміст.
✅Хоча весь фундамент релізу тримається на аранжуваннях, які є найбільшою перевагою альбому, від цих текстів та концепту, що змахує на рок-оперу, мені було нудно. Попри те, що я абсолютно розумію шляхетне бажання музикантів закарбувати історію пам’яті.