Blade and Bath — Brutal Fantasies (LP). Рецензія
Лезо і ванна. У пересічного металіста, мабуть, промайнула думка, що пора б уже поголитися. Проте сивобороді данжери Скайриму, лісники-маги, вікінги та інші брутальні власники пишних борід сприймуть це з осудом. Як і, скоріш за все, осудливо проведуть поглядом черговий тег «DSBM» у своїй стрічці новин. Жанр із роками стає дедалі «жіночнішим» та плаксивішим, дедалі міцніше дружить з емо і зовсім не пахне тестостероном.
🦾Проте наш канадійський слон Blade and Bath не вдається до ізніжених сентиментів. Він повертає в DSBM його маніакальність, а в абревіатуру, яку часто плутають із жанром еротики, повертає ту складову, що, здавалося, стерлася з роками — Metal.
✍️ Мелодійних хеві-металічних гітар у терцію (в дусі Iron Maiden) тут, грубо кажучи, забагато. І це круто. Нарешті депресив від тіпа, який уміє грати трохи складніші мелодії, ніж «коник-стрибунець» на три блатні акорди. Щоправда, лажає автор як п'яний, хоча в інтерв'ю «Неформату» каже, що писався на тверезу голову. Соляки ці наче і чіпляють, а наче треба ще долити чарочку, щоб вони рівно лягли у вуха. Схоже на відчайдушну спробу згадати той самий день, коли автор востаннє бачив дно склянки сухим.
Музика тут — як у тумані, вся розмита, як зусилля відтворити події вчорашнього вечора, наче спогади про стерту власну ідентичність. Навіть не заглядаючи в тексти, відчувається, що це про повернення в минуле, де якась своя драма змусила пити все, що горить, і записувати дсбм. Намагання віднайти той період, де ти ще пам'ятаєш себе справжнім — доброго, не скривдженого, без думок про масовий шутінг та інші... як їх там... мислі...
Як би іронічно-наративно це не читалося, музична складова все ще відверто шаблонна і безлика. З треку в трек кочує одна й та ж схема: «клін»-інтро на тонічному тризвуку, а потім ~~Тоніч не тверезо~~ автор кричить і жаліється на життя з дуже передбачуваними послідовностями акордів перепадів настрою і плавно затухає в алкоголічному сні.
З непідробною радістю в цьому алкоголічному суїцидному музлі хочеться виділити пару треків із нуарним забарвленням у дусі Katatonia кінця 90-х. Хоча вони більше нагадують думових Rapture, які вдало штампували такий звук. Інша ж частина альбому грузне в соціопатії Ofdrykkja та Apati: сирий «п'яний» продакшн і технічний ізюм у вигляді постійних нетривіальних соло.
Як не парадоксально, альбом мені подобається більше, ніж минулорічний реліз DSBM-діви My Last Promise, але перспективи розвитку власного стилю тут безнадійно відсутні. Автор стоїть на чортовому перехресті, де сучасний жанр уже давно розминувся: хтось побіг у зефірний пост-шугейз, хтось в емо чи нарко-панк, а хтось занурився у хеві-металічну «дУмовину», куди й тяжіє сабж.
✝️Крок убік — це зміна стилю; вгору — петля; копати глибше — це ховати власне психічне здоров'я заради того, щоб відкопати свій скелет у шафі. Чи наважиться автор на справжній крок у наступному релізі й чого він йому коштуватиме? Чи продовжуватиме топтатись на місці в очікуванні угоди з демоном перехрестя?
Дата релізу: 16.01.2026
✍️ Автор рецензії — Unortheta
🌟🌟🌟
Слухати: https://album.link/b/1386934238
#DepressiveBlackMetal
🔥
5
👍
3
🤣
2
☃
1
❤🔥
1
❤
1
🆒
1