Телеграм канал «The Rock Spectrum»

ця п'ятничка виявилася небагатою на свіжі релізи. з найцікавішого: нарешті вийшов ЕР Ритуал від BTM, новий повноформатний альбом Село Близнюків, ЕР від e-ho та інше

на цьому тижні 10 нових пісень у плейлисті Музичний радар. вийшла досить жвава жанрова солянка, тому 🎧 і підписуйтесь:

Spotify 🎵 | Deezer 🎹 |YT Music 🎹

#плейлисти #музичний_радар

📼 Lady Aphina випустили атмосферний кліп «Нічого», знятий на вінтажну кінокамеру

🆕 Київський інді-рок гурт Lady Aphina презентував новий сингл «Нічого» разом із кінематографічним відеокліпом. Головною фішкою релізу стала повна відмова від цифрового глянцю — відео повністю зняте на справжню аналогову кінокамеру.

ℹ️ За словами музикантів, трек «Нічого» присвячений темі трансформації, яка не запитує дозволу, та зануренню у стан, де «нічого» означає, що так, як раніше, більше ніколи не буде. Це історія про порожнечу, в якій доводиться починати все заново, і про відчуття, коли все минуле справжнє життя здається далеким і майже вигаданим.

🎞 Візуальну частину релізу реалізували на київській студії SoundPlant. Режисером відео виступив Паша Ступак, для якого цей кліп став певним викликом через ультракороткі терміни — на розробку ідеї, підготовку, зйомку та фінальний монтаж у команди було всього сім днів.

«Михайло звернувся до мене вперше. Я був здивований, оскільки зазвичай не знімаю кліпи — мій профіль радше корпоративні, документальні та художні історії. Але коли я почув пісню, вона дуже мене зачепила. У мене давно була амбіція зробити щось справжнє з музикантами, які мені подобаються. Так, щоб це було чесно, красиво і щоб ми кайфонули від процесу», — розповідає Паша Ступак.

Разом із оператором Ярославом Науменком режисер вирішив відмовитися від сучасних цифрових камер та штучних фільтрів на етапі постпродакшену. Замість цього вони використали вінтажну аналогову кінокамеру, яка забезпечила відеоряд природним грейном, шумом та живою текстурою кадру. Такий підхід допоміг максимально точно передати меланхолійну атмосферу гурту та емоції головного героя.

🎧 Новий сингл «Нічого» також доступний на всіх офіційних стрімінгових платформах.

🎞 Відеокліп

#IndieRock

Artem Bemba — Чистий спокій (LP, 2026)

Напевно, це найкращий і найбільш відповідний момент для цього альбому. Мабуть, він і дійсно вийшов у дещо невідповідний для мене час — тоді він аж надто сильно гладив проти моїх емоцій та відчуттів. Я ніяк не міг порозумітися з ним у березні, хоча й написав про нього в межах першого «Радару». Той настрій, який пропонував Артем, просто не збігався з моїм. Тому я відкладав ці прослуховування до слушного моменту, бо чомусь був упевнений: ближче до літа він сприймитиметься геть інакше.

І от коли я послухав його у травні, з приходом теплих сонячних вечорів, альбом заграв зовсім новими барвами. Легкий меланхолійний настрій, який я відчував, пречудово збігся зі звучанням релізу. Особливо затишно було слухати його на терасі у вечірню годину, спеціально ближче до ночі, щоб повністю пройнятися медитативністю. І це такий вайб, ну просто розкіш! Настрій, коли ти дивишся у небо, там зорі, повсюди літають комарі, десь віддалік видніються світла з вікон будинків, інколи пролетить мотоцикл, віє легенький вітерець — і тобі хочеться проживати кожну секунду цього моменту.

Артем Бемба написав загалом дуже багато альбомів. Потім на певний час він випав із радарів і повернувся з найбільш медитативним релізом у своїй дискографії. «Чистий спокій» я можу назвати найзатишнішим альбомом Артема після такого собі прогресивного періоду. Це ніби відчуття умиротворення після ранкової молитви, де кожен відчув свій дзен. Хоча релігія — це останнє, що мене тут цікавить.

Якщо згадати попередні роботи, то Артем не сильно зрадив собі: більшість його фішок помітні й тут, просто він дещо змістив фокус у бік ембієнту та primitive music. Сам Артем пояснює це небажанням створювати складні й концептуально пропрацьовані релізи — йому захотілося чогось легкого і простого. Тобто не запарюватися взагалі.

В основі цієї простоти лежать укулеле, мандоліна, калімба та акустична гітара. Ви не почуєте тут класичних хуків, стандартного підходу до створення пісень, якихось закручених музичних моментів чи несподіваних соло. Це довгі інструментальні імпровізації, головна перевага яких в атмосфері та повній відмові від звичних шаблонів. Тут є і ембієнт, і нью-ейдж, і відголоски прогресивного року на кшталт ранніх Pink Floyd чи інструментальної гітарної музики. Саме ця мрійливість із нотками психоделії завжди була притаманна музиканту.

✅ У межах такого саунду Артему вдається зловити момент нерухомості, зафіксувати мить благодаті й при цьому не перебрати з хронометражем. Однак це також і ностальгія за спокійними часами минулого, за якими багато хто сумує, але навряд чи скоро дочекається. Це перевернутий ракурс нашого сьогодення, в якому занадто мало спокою та безтурботності. Підсвідома втеча в ескапізм. Артем ніби й насміхається з цього, але помітно, що він і сам прагне пірнути у цей вимір тиші. І слухачів закликає зробити те саме.
Мабуть, нам усім ще не скоро світить такий чистий спокій.

➿➿➿➿➿➿

Дата релізу: 20.02.206

🌟🌟🌟🌟

🎧 https://album.link/s/53iArOGPN6QI2BgMlnDvZM

#NewAge #Ambient #Primitivism

Київські дез-металісти Arhat випустили свіжий сингл «Сто дзеркал» на вірші Василя Стуса

💪
Київський грув-дез метал гурт Arhat презентував новий сингл «Сто дзеркал». В основу композиції покладено пронизливі вірші видатного українського поета-шістдесятника та дисидента Василя Стуса.

Однойменний вірш входить до легендарної збірки «Палімпсести», що була видана у 1986 році вже після трагічної смерті автора в таборах і вважається вершиною його творчості.

Музично трек виконаний у стилі середньотемпового дез-металу з елементами грув-металу, який команда доповнила своїми фірмовими етнічними та ембієнт-мелодіями на другому плані.

Для запису вокальних партій Arhat запросили Юлію Лихотвор, вокалістку київського блек-дум проєкту Sidus Atrum. Її екстремальний вокал (скрім та гроул) додав релізу особливого драматизму та емоційної напруги.

🎞 Разом із синглом гурт представив кінематографічний кліп, який реконструює сцену арешту Василя Стуса радянськими спецслужбами. Відео несе важливий соціокультурний маніфест про століття російського терору проти української інтелігенції.

ℹ️ «Головна думка, яку ми хотіли донести за допомогою кліпу, полягає в тому, що Росія не один десяток років намагається стерти нашу ідентичність, знищуючи наших митців, науковців та діячів культури. Хвильовий, Курбас, Стус, Ратушний... і ще сотні вбитих і закатованих — всі вони були знищені імперією. Але вони продовжують промовляти до нас через свої твори», — коментують музиканти.

Дата релізу: 14.05.2026

🎧 https://album.link/jhqwbm99bm85c

🎞 https://www.youtube.com/watch?v=tuOoNWcmxrM

#GrooveMetal #DeathMetal

Pawlove випустив сингл “The Guard” — приквел до своєї похмурої музичної трилогії

💪
Український виконавець Pawlove презентував новий сингл “The Guard”, який став третьою частиною його концептуального музичного всесвіту Deadlands. Трек тематично пов’язаний із попередніми релізами артиста — “The Princess” та “The Gravedigger”.

Якщо перші дві роботи концентрувалися на переживаннях жертви, то новий сингл розгортає сюжет у бік приквелу і досліджує тему мовчазної згоди та бездіяльності.

ℹ️“‘The Guard’ — це історія стражника, який став свідком насильства, але нічого не зробив для його зупинення. Його відмова від вибору запустила ланцюг подій, що зруйнували долі інших персонажів всесвіту Deadlands”, — зазначається в описі релізу.

За словами автора, свіжий сингл став найагресивнішим та найнапруженішим у серії, а його звучання підкреслює ідею невідворотної розплати. Таким чином виконавець продовжує крок за кроком формувати цілісну сюжетну картину, де історії окремих героїв переплітаються між собою.

🎧 Сингл “The Guard” уже доступний на всіх стрімінгових платформах.

#AlternativeRock #SouthernRock #спектрум_новини

ще одна новина!👀
теж скоро....

Опівночі — Історії (LP, 2026). Рецензія

⚫ Дебютний лонгплей від рівненських початківців «Опівночі» справляє враження протесту проти трендів (що не завжди погано), а також — проти логічної стратегії розвитку. Слово «початківці» тут вжито в найбуквальнішому сенсі, адже єдиний зафільмований лайв-виступ дуету на офіційному ютуб-каналі датований лише березнем цього року. І ось у перший же рік діяльності молодий гурт із некомерційною творчістю одразу видає спробу цілісної 12-трекової одіссеї ліричного героя (з урахуванням, звісно, Інтро та Аутро, як у старі добрі нульові).

Обкладинка відштовхнула одразу через дизайн (точніше, через його повну відсутність), ну вона просто жахлива. Укупі з назвою альбому я очікував почути щось із розряду досі чомусь не вимерлого жанру пліснявілих панк-коломийок про те, як проклята мікрохвильовка з'їла голову сільради. Натомість під обкладинкою виявився — уявіть собі! — доволі хвацько і крепко зіграний, переважно меланхолійний гітарний інді-рок. Той самий, якого ми вдосталь наслухалися (а дехто й награвся) років 10–15 тому.

Змахнувши міленіальську сльозу від ностальгічних омажів до різного штибу The Strokes, The Kooks, Піта Догерті та інших Franz Ferdinand разом із ранніми Arctic Monkeys, я зачепився вухом за тексти пісень. І вони подекуди сильно дисонують із музичним ареалом, який сповідують і несуть своїй пастві «Опівночі».

Якщо коротко, «Історії» — це слабенька спроба концептуального альбому з натяком на сюжетність та наявність наскрізних образів (якщо такими можна назвати, наприклад, «банку варення» або відвідини ліричним героєм стрип-клубу).

Втім (перепрошую за спойлер), із героєм оповідей протягом усього альбому так нічого й не відбувається. І це не те глибоке «нічого не відбувається» з фільмів Джима Джармуша чи Віма Вендерса. Наприкінці на слухача чекає радше псевдофілософське знецінення щойно почутого.

За що хочеться похвалити «Опівночі»?
За хороший смак у виборі неочевидних референсів для власної музики. В ній є лаконічні, хоч і прості аранжування, мінімум інструментів, чіткий акцент на гітари, трохи дозованої юнацької зухвалості й достатньо повітря. В Україні подібне вже робили неодноразово під різними соусами, переважно на перетині 00-х і 10-х років. Ті, хто застав у своєму праймі молодих Fontaliza, Cherry-Merry, Epolets, «Кімнату Гретхен», We Are, Singleton чи Vice Versa, зрозуміють, про що мова. До речі, саме тон оф войс уже більш комерціалізованої україномовної Fontaliza у рівненських «Опівночі» чути найвиразніше — особливо в треках «Кожен день», «Стій, мама» та «Ледібой». Але навіть така вторинність — це значно краще, ніж величезний пласт спроб молодої укрсцени втиснутися в інді-рок чи суміжні жанри.

За що не хочеться хвалити «Опівночі»?
За тексти. Рівень доволі непоганого музичного матеріалу різко контрастує з пасажами на зразок «працюй, мудак!» та тонами банальних дієслівних рим. За те, що в цій музиці поки немає індивідуальності й у кожному треку зчитується очевидний референс ким надихалися.

✅ Що хочеться побажати «Опівночі»?

Більш логічних кроків у плануванні релізів та просуванні проєкту, в якому однозначно відчувається перспектива. Вкласти зусилля в кілька послідовних хороших синглів зараз було б суттєво ефективніше, ніж викид повновагомого, але сирого й посереднього альбому. Не зупинятися і продовжувати пошуки. Україні дуже потрібні свої Kasabian, The Kooks та Bloc Party.

Дата релізу: 14.02.2026

✍️Автор рецензії — Антон Кістрін

⭐️⭐️⭐️

🎧 Слухати: https://linktr.ee/opivnochi.link

#IndieRock #PopRock