***
На нашому полі — хрести замість хліба,
зіржавіли й мітки на братській могилі.
Дві дати і риска, а в когось — лиш прочерк
й змелене серце з вогнем у горнилі.
– Не став мені хрест занадто важкий,
мені ж його нести до Бога угору.
Постав там маленький, проте камʼяний…
– А хто ж це просив? Не знаємо хто ми.
Для тебе не виросло дерево в лісі,
для них уже пустка гуляє у полі,
і все спотикається об гострі кістки
під звуки тихеньких ангельських дзвонів.
На прощу пішли, не згадавши імʼя.
Померли: хто сам, хто — кулю зловивши.
Узяли хрести, та й увись по камінню,
на грудях легенько руки схрестивши.
Зіржавіла й молитва на їхніх гробах,
померли вже люди й добрі ікони.
Їх кровʼю писалася тиша в боях,
а потім… що потім?.. Везли ешелони.
Тернові вінки повдягали на скроні,
й колючим дротом скували весь біль.
Хрести все стоять, стоять і чекають:
– Прийди хоч трохи, повернися, постій…
- 14.04.2026 -