«Землю мають тримати живі.
Тут в раю вже достатньо дітей і героїв.
Що ж. Піду на підмогу.
Подай мені піксель і зброю…»
Чотири роки, як росія вбила нашого Гліба Бабіча… Здається, ніби ми давно б мали звикнутись, а виходить зовсім навпаки. З кожним роком все гостріше і гостріше розумієш, скільки всього наш «Лєнтяй» не встиг.
Гліб встигав так багато за короткий час, що іноді видавалось, що для нього існує якийсь інший вимір часу, не наш. Шість ротацій на фронті, і при цьому — написані вірші, видана книга, заснована громадська організація. А поруч завжди були побратими, яких він тягнув на собі навіть тоді, коли сам був виснажений.
Він не ділив своє життя на «військове» та «цивільне». Для нього воно було єдиним, бо необхідно було боронити і землю, і сенс, заради якого цю землю треба відстояти.
Миколаїв пам’ятає його своїм. Побратими з «Едельвейсів» пам’ятають командира, який ішов у бій першим. «Брати по Зброї» носять тепер його ім’я, як зобов’язання. І вулиці, за які ми боролись в Києві та Миколаєві — це наш спосіб зробити так, щоб про нього згодом питали діти, які ніколи його не знали.
Найважче — це моменти, коли розумієш, що більше не почуєш, як він регоче на весь Будинок офіцерів, чи як буркотить, коли щось робиться не так, як він задумав. Той регіт і те буркотіння — вони й досі десь орієнтир, коли важко.
Чотири роки без тебе, Глібе. Прапор несемо й далі. Честь, брате!
Виявляється, мережею носяться деякі побратими з криками "Куди дивиться СБУ на політичну діяльність Прозапаса, караул!??", тому відреагую з поваги до цих слабонервних патріотів.
Попри мобілізацію, вихід з будь-яких партійних структур та відмову від участі в політичних заходах, я є діючим депутатом місцевої ради, і маю повне нічим не обмежене право висловлюватись з суспільно важливих проблем;
тим більше наслідки премудрих рішень наших "менеджерів" четвертий рік (насправді довше) відчуваю на власному досвіді вже на дев'ятій смузі фронта.
І якщо моє неприйняття постійного "проєбалі", наглої брехні типу "кави в Ялтє", тупого дерібана ресурса під час війни на виснаження, явних спроб згорнути наш шлях в Єврослюз і НАТО, комусь заважає перебувати в добре оплачуваній позітівній картині світу - то це не моя проблема, і не думаю, що СБУ.
Тим більше весь цей "конєц епохі" був мною давно спрогнозований, ще в часи коли ви хіхікали "а то путін нападьот" та насміхались з "войовничої меншості" - то чому я маю замовчати тепер, тільки тому, що в складі армії виправляю наслідки чужих помилок?
Так що, шановні, як би кому не хотілось бачити ЗСУ чимось типу колонії суворого режиму - штанга з вашими доносами, тому утріть свої сльози і терпіть сувору правду життя.
____
А от як наприклад деякі блогери стають полковниками в винницьких котлах або отримують посади пузатих прес-офіцерів після своїх ганебних заяв про військових "він був партійною говорящою головою і просто загинув" (с) - цим дійсно колись може зацікавитись як не СБУ, то якась інша поважна структура, було б дійсно корисно розібратись.
Отже, в якості підстав для "превентивних санкцій" очікувано не було надано жодного документа, що зафіксовано в засекреченому "рішенні "суду" (тому і засекретили).
Слова про "виведені мільярди" виявились банальною брехнею, а все інше - пропаганда імені "ліпєцкая фабріка" та "жмурукуобнімаю".
І це не особиста проблема Порошенка, як досі вважає чимало громадян і про що вперто мовчать реєстрові патріоти - це ерозія правової держави як такої та вже пряма ознака авторииаризму.
Тому якщо хтось досі вважає, що його це не стосується - то не обурюйтесь "бусифікації", регулярним порушенням Конституції, кадровим зачисткам, придворній корупції, міліцейському свавіллю, наступу на антикорупційні установи та іншим прекрасним проявам "конца епохі".