«Покровський напрямок зараз палає та кровоточить. Його змішують із землею, бо прагнуть одного — захопити. В будь-якому стані». Ці слова сказані рік тому, восени 2024 року, біля стели на в’їзді в місто. Сказав тоді це на емоціях, поспілкувавшись з бійцями, які боронили напрямок. На жаль, багатьох із них сьогодні вже немає.
Рік тому ми були там з черговим вантажем допомоги. А потім ще не раз, бо військові дуже просили. Пам’ятаю ці дні дуже добре. Місто вже порожніло, черги на евакуацію. Води катма. За 50 метрів від підірваного мосту бачив руїни будинків.
Привезли допомогу і звернулися з проханням отямитися, зайнятися потребами ЗСУ. Як виявляється, в поржнечу. Говорили про те, про що й сьогодні всі говорять: про недолуге ДССЗЗІ, яке не здатне забезпечити військо дронами. Про те, що бригадам потрібно повернути фінансування, залишаючи військове ПДФО. Про прості, очевидні всім речі. Про те, що ворог має бути зупинений на підступах до міста фортифікаціями. Тоді нам казали, що «лінії оборони вже побудовані», що «все чудово». Як усі бачать, це не так. І за це доводиться платити величезну ціну.
Фортифікації — це не символічний жест, не «перешкода наступу». Це питання того, чи виживуть люди. Чи встоять міста. Це багатошарова робота, яку треба було робити навіть не рік тому. А роки тому. Як ми зробили це в 2014 на Краматорському плацдармі, де й досі ворог не просунувся. Ми просили дати ділянки під укріплення й повернути гроші бригадам, щоб вони могли купувати дрони, техніку, пальне, шини. Це були не красиво озвучені гасла. Це — практичні кроки для України.
Минув рік, і потрібно серйозно поговорити. У Покровську зараз знову дуже важко. Та стела, біля якої ми говорили про проблеми в забезпеченні ЗСУ рік тому, — зараз під ударами дронів, у диму та уламках. Поруч точаться бої і нависають величезні загрози для бійців.
Це вже не просто сигнал. Це удари в дзвони, повітряна тривога і величезний червоний знак оклику водночас. Покровськ, Куп’янськ, Сумщина. Потрібно нарешті почати відповідально ставитися до надзвичайних загроз і готуватися завчасно, а не намагатися гасити пожежі популізмом.
Я не хочу розкидатися звинуваченнями. Історія розсудить. Я закликаю нарешті прийти до дієвої єдності. Це головна думка. Єдність, яка працює щодня. Плани, які виконуються. Щоденні дії, починаючи з сьогодні. І щоби кожен, хто кричить «увага!», знав, що його голос не залишиться без відповіді.
Підсумок простий: вся увага — на фронт. Час єднатися. Рахувати наперед. Діяти спільно й ефективно. Більше не можна втрачати людей, території і час.
📩 Telegram 😎 Facebook 🕊 Twitter
❤
697
💯
490
🙏
71
👍
59
😢
21
🤡
2