У Міноборони прокоментували звільнення Євгенія Хмари з військової служби
Новопризначений міністр оборони Євгеній Хмара був звільнений із військової служби на підставі підпункту «е» пункту 3 частини п’ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
У Міноборони пояснили, що Хмара обіймає посаду міністра оборони як цивільна особа, оскільки закон «Про національну безпеку України» передбачає, що цю посаду може займати лише цивільна особа.
У відомстві також спростували інформацію в соцмережах про те, що Хмару нібито звільнили через результати ВЛК. Там зазначили, що він пройшов військово-лікарську комісію за вимогливою графою для спецпідрозділу СБУ та є повністю придатним до військової служби.
У Міноборони наголосили, що відповідна норма закону стосується генералів та адміралів, які не займають штатної посади й перебувають у розпорядженні. У такому випадку закон дозволяє звільнити їх із військової служби.
До призначення міністром Хмара понад 15 років служив у Центрі спеціальних операцій «А» СБУ («Альфа»). Раніше він також обіймав посаду заступника міністра оборони.
18 серпня Президент Володимир Зеленський подав до Верховної Ради кандидатуру Хмари на посаду міністра оборони. 19 серпня Кабінет Міністрів звільнив його з посади заступника міністра оборони, а Верховна Рада підтримала президентське подання.
Таким чином, звільнення Хмари з військової служби пов’язане не зі станом здоров’я, а з необхідністю його переходу на цивільний статус відповідно до законодавства України.
Московські інформаційні ресурси просувають наратив про «проплачених зумерів» для дискредитації українських акцій протесту
Російські ресурси просувають тези, що акції на підтримку Федорова - «західний проєкт», а учасників протестів - нібито проплачені молоді люди, яких організовано звозять на мітинги. Самі акції при цьому подаються як незначна «тусовка», яка не має реальної суспільної підтримки.
За допомогою такої дискредитації Кремль намагається позбавити протест громадянської легітимності: переводячи увагу на кількість учасників, вік та нібито фінансування. Паралельно формується вигідний для рф образ України як держави, де політичні процеси нібито легко імітувати або організовувати штучно. Для міжнародної аудиторії це може працювати як спроба представити українське суспільство не суб'єктом політичного процесу, а пасивним інструментом у руках зовнішніх гравців.
Кремль запускає наратив про «соросят», які нібито готують нові акції протесту в Україні
Російські ресурси поширюють твердження, що фонд Джорджа Сороса нібито організує найближчими днями нові масштабні акції на підтримку Федорова. У матеріалі стверджується, що через соціальні мережі вже ведеться підготовка потрібного інформаційного поля, а нинішня відсутність масових акцій подається як «затишшя перед бурею». При цьому жодних переконливих доказів автори не наводять.
Мета такого наративу - сформувати уявлення, що українські протести мають не внутрішні причини, а зовнішнього організатора. Кремль таким чином намагається знецінити громадянську активність, посіяти недовіру до протестувальників і водночас відтворити один із ключових російських пропагандистських образів - Україна нібито не здатна самостійно формувати власний політичний порядок денний. Додатково цей меседж дозволяє дискредитувати західні фонди та громадські організації, представляючи їх не партнерами, а інструментами політичного втручання.
Підсанкційні видання перетворюють заяву Федорова про демократію на «доказ» грантової змови
Російські ресурси з посиланням на підсанкційне видання «Страна.ua» подають відеозвернення Михайла Федорова про кризу управління і потребу механізму виборів під час війни як «технологічний хід». У тексті групу підтримки ексміністра прямо називають «соросятами», а їхню мету - «провернути схему», щоб Федоров став президентом і переформатував владу.
Це класична схема гібридної операції: реальні слова Федорова про демократію, яка «не може бути заручницею Росії», вириваються з контексту і вбудовуються в наратив про зовнішнє управління. Кремль не просто цитує - вона створює враження, що будь-яка спроба говорити про вибори чи підзвітність влади є частиною «грантової змови». Мета -дискредитувати саму ідею демократичної дискусії всередині України, змусити суспільство підозрювати в опозиційності «іноземний слід», а міжнародних партнерів - сумніватися, чи варто підтримувати «керовану ззовні» країну. У довгостроковій перспективі це розмиває довіру до політичних інститутів і полегшує Кремлю просування тези про «штучність» української державності.
Росіяни не бачать Путіна наступним президентом. Результати соціологічного дослідження.
Переважна більшість росіян (86,2%) вважають, що країна рухається неправильним шляхом, а три чверті (75,0%) відзначають погіршення матеріального становища своїх родин. Про це свідчать результати опитування Українського соціологічного порталу (USP), проведеного у серпні 2026 року.
Економічні труднощі та песимізм підривають персоналістську модель влади Володимира Путіна, який опинився лише на четвертому місці в рейтингу довіри (32,9%). Його випередили представники технократичного крила владної вертикалі: Сергій Собянін (48,3%), Михайло Мішустін (35,1%) та Андрій Бєлоусов (33,8%). Подібна тенденція зберігається і в моделюванні президентських виборів.
Суспільний запит на зміни реалізується не через підтримку опозиції, а через пошук прагматичних управлінців усередині існуючої системи. При цьому головними прагненнями росіян залишаються мир (71,5%), демократія (63,4%) та процвітання (61,6%), а понад третина опитаних (34,2%) вважають, що майбутнє країни пов'язане з Росією без Путіна.
Дослідження проведене методом замаскованого телефонного опитування (CATI) з 1 по 7 серпня 2026 року.
Опитано 2000 респондентів у міжнародно визнаних кордонах РФ, похибка не перевищує 2,2%.
Проросійський пропагандист Василець називає протестиза Федорова «постановкою НАТО»
Проросійський блогер і пропагандист Дмитро Василецьнамагається дискредитувати українські акції на підтримку Федорова, називаючи їх «маргінальним цирком» і «клоунськими мітингами». Він просуває тезу, що протести нібито організовані «натовськими політтехнологами» для розкрутки Федорова як нового політичного персонажа.
Така риторика вписується у типовий для російської пропаганди наратив про «зовнішнє управління Україною». Василець бере реальну політичну подію та пояснює її не внутрішніми причинами, а вигаданою змовою Заходу. Мета такого підходу - знецінити громадянську активність, посіяти недовіру до політичних процесів та сформувати у інформаційному полі уявлення, що будь-які політичні зміни в Україні нібито нав'язуються НАТО.