Телеграм канал «Padre Poltava»

Полтава.

Під час прильоту був у магазині. Метрів двісті від місця удару.
Люди падають на підлогу.
Без криків.
Без паніки.
Потім піднімаються.
Хтось кидає покупки і біжить у бік густого диму, що підіймається над будинками. Там можуть бути рідні.
Решта йдуть до кас.
Тільки термінал не працює.
У повітрі запах гару і кіптяви.
Десь їде швидка.
Десь дзвенить розбите скло.
На подвір'ї сміються підлітки.
Навколо вибиті вікна.
І люди продовжують жити.

Ми вже давно живемо в реальності, де між сигналом тривоги, вибухом і походом за хлібом немає жодної суперечності.
Жахливі.
І вже такі звичні будні війни.

Мабуть, одна з найбільших трагедій цієї війни полягає в тому, що людина звикає навіть до того, до чого звикати не можна.

Війна майбутнього триває вже зараз. І Україна диктує її правила. Це показала найбільша у світі виставка зброї Eurosatory 2026.

Вражає, наскільки горять очі в наших технарів тут. Як наші вчорашні мілтек-стартапи впевнено показують себе на одному рівні зі світовими компаніями. Які молоді й талановиті люди працюють у нашій оборонній промисловості.

Мав чотири дні насичених зустрічей із виробниками найтехнологічнішої зброї, дронів, РЕБ, ракет, роботизованих платформ і систем захисту. Веземо в Україну багато цікавого для фронту, для захисту критичної інфраструктури і для майбутніх крутих розробок, зокрема для комплексу «Ай-Петрі».

Сьогодні українські оборонні виробники є справжніми суперзірками таких подій. Усі хочуть встановити контакт, дізнатися, обмінятися досвідом. Бо набутий цей досвід нашими інженерами та військовими не в кабінетах і навіть не на полігонах. А в окопах по всій лінії фронту, в небі над мирними містами і на морі, де російський флот уже давно не почувається господарем.

Тут багато технологій, які ще вчора здавалися фантастикою. Дрони, які самі знаходять цілі. Роботи, які замінюють людей на найнебезпечніших ділянках. Штучний інтелект, який аналізує поле бою швидше за людину.

Однак слід давно визнати, що майбутнє — не за окремою диво-зброєю чи величезною яскравою бомбою. Майбутнє — за правильною системою. Коли розвідка, РЕБ, штучний інтелект, дрони-перехоплювачі, ракети й засоби ураження працюють як єдиний організм.

Наше завдання зараз — допомогти величезному потенціалу української оборонної промисловості вирости. Дати українській оборонці можливість виробляти більше, заробляти на розвиток, виходити на світові ринки, забезпечивши всім необхідним Збройні Сили України.

📩 Telegram 😎 Facebook 🕊 Twitter

А тепер трішки реалізму.

Ми всі радіємо черговим "500 пропущеним від Мами" на московії.
І правильно радіємо.
Але не варто вдавати, що відповідь не прилетить.
Прилетить.
Ракетами.
Дронами.
КАБами.
Усім тим залізяччям, яким імперія намагається компенсувати відсутність мізків і совісті.
І прилетить По наших містах.
По підприємствах.
По будинках.
По школах.
По дитячих садках.
Так було, так є, і, на жаль, так ще буде.

Але є одна принципова різниця.
Для нас ця війна — питання життя і смерті.
Для них — питання величі, понтів і телевізійних галюцинацій про імперію.

Ми воюємо за право жити.
Вони воюють за право командувати чужими життями.
Тому навіть коли нам важче, ми все одно сильніші.
Бо людина, яка бореться за свій дім, завжди витриваліша за того, хто прийшов його грабувати.

Ми вже дійшли до точки, коли українські безпілотники впливають на порядок денний самітів НАТО і G7.
Коли світ змушений враховувати український фактор.
Коли навіть ті, хто хотів би домовитися через нашу голову, змушені переглядати свої розклади.

Так, попереду ще багато болю.
Але вперше за довгий час імперія не диктує правила гри.
Вона вже змушена на них реагувати.
І це дуже добра новина.

Під цим фото ви можете висловити слова підтримки та співчуття росіянам, столиця яких сьогодні була під атакою НЛО

Росіяни вдарили по Києво-Печерській Лаврі.
Горить святиня, якій майже тисяча років.
Тій самій Лаврі, яку російська пропаганда роками називала "своєю", "колискою святой Руси", "серцем русского православия".
Все їхнє "православ'я" закінчується там, де починається траєкторія ракети.

У них немає нічого святого.
Є лише ідол імперії, якому вони готові приносити в жертву все.
Навіть те, що називають своїми святинями.

Можливо, я параноїк.
Але коли в групу просяться дами з такими іменами — у мене виникають питання.
І справа навіть не в тому, що це можуть бути порноботи.
Справа в тому, що за останні роки я навчився: якщо незнайома красуня раптом дуже хоче читати мої коментарі про богослов'я, політику і полтавські маршрутки — десь тут є підступ.
Можливо, це недовіра.
Можливо, життєвий досвід.
Можливо, професійна деформація священника.
А можливо, десь у підвалах Луб'янки сидить сумний майор і вкотре не може зрозуміти, чому його агентка з параметрами 90-60-90 не викликає довіри у українського попа.
Коротше кажучи, заявки поки що висять.
Бо сказано: будьте прості, як голуби, і мудрі, як змії.
Особливо в інтернеті.
Чи я просто сексіст?