Телеграм канал «Padre Poltava»

Росіяни вдарили по Києво-Печерській Лаврі.
Горить святиня, якій майже тисяча років.
Тій самій Лаврі, яку російська пропаганда роками називала "своєю", "колискою святой Руси", "серцем русского православия".
Все їхнє "православ'я" закінчується там, де починається траєкторія ракети.

У них немає нічого святого.
Є лише ідол імперії, якому вони готові приносити в жертву все.
Навіть те, що називають своїми святинями.

Можливо, я параноїк.
Але коли в групу просяться дами з такими іменами — у мене виникають питання.
І справа навіть не в тому, що це можуть бути порноботи.
Справа в тому, що за останні роки я навчився: якщо незнайома красуня раптом дуже хоче читати мої коментарі про богослов'я, політику і полтавські маршрутки — десь тут є підступ.
Можливо, це недовіра.
Можливо, життєвий досвід.
Можливо, професійна деформація священника.
А можливо, десь у підвалах Луб'янки сидить сумний майор і вкотре не може зрозуміти, чому його агентка з параметрами 90-60-90 не викликає довіри у українського попа.
Коротше кажучи, заявки поки що висять.
Бо сказано: будьте прості, як голуби, і мудрі, як змії.
Особливо в інтернеті.
Чи я просто сексіст?

Сьогодні — Неділя всіх святих землі Української.
Ми часто уявляємо святість як щось виняткове. Наче святий — це людина, яка втекла від світу, піднялася над усіма і живе десь окремо від інших.
Але Церква говорить протилежне.
Ми всі — Тіло Христове.
А в тілі немає зайвих органів. Немає непотрібних членів. Немає тих, кого можна безболісно відрізати. Кожен має своє місце, своє служіння, свою красу і свою відповідальність.
Тому святість неможлива на самоті.
Не можна бути святим окремо від родини, від громади, від Церкви, від свого народу. Бо Бог спасає не абстрактні одиниці, а збирає розсипане людство в єдине Тіло Свого Сина.

Гріх — це розпад, розділення, розсипання світу на уламки. А спасіння — це з'єднання всього у Христі.
Саме тому святість полягає не в тому, щоб стати кимось іншим.
Святість полягає в тому, щоб стати собою.
Тим, ким тебе бачить Бог.
Матір'ю.
Батьком.
Воїном.
Священником.
Лікарем.
Вчителем.
Вірним другом.
Добрим сусідом.
Бути на своєму місці в Божому задумі.
Бо Бог дивиться на нас не лише з точки сьогоднішнього дня. Він бачить нас у світлі вічності, тими, хто ми є у Христі.
Пекло починається там, де людина абсолютизує тварне.
А святість починається там, де людина дозволяє Богу зробити нас такими, якими Він бачить нас.
І тоді народжується радість.
Бо святий — це не похмурий професіонал скорботи.
Святий — це людина, яка живе вже не своїм життям, а життям Христовим, і тому серед усіх бур, воєн, втрат і випробувань вона знає: її місце у Божому задумі не випадкове.

Сьогодні ми згадуємо всіх святих землі Української — від князів, монахів і мучеників -  до безіменних подвижників, до наших захисників, які віддають своє життя  за нас. Всіх знає лише Господь.
Усі  різні.
Але кожен  знайшов своє місце у Тілі Христовому.
І саме тому став святим.
Зі святом, браття і сестри.
Хай Господь допоможе кожному з нас стати собою — таким, яким Він задумав нас у Своїй любові.
Амінь.

Людину визначають не її мрії.
Мріяти дешево.
Можна мріяти про святість і залишитися рабом власного комфорту.
Можна мріяти про свободу і все життя прислуговувати страху.
Можна мріяти про правду і мовчати щоразу, коли за неї треба платити.
Людину визначає не те, чого вона хоче.
Людину визначає те, за що вона готова страждати.
Бо ціна показує справжню цінність речі.
Апостоли хотіли Царства Божого — тому пішли на хрести.
Мученики хотіли Христа — тому йшли на смерть.
Святі хотіли істини — тому відмовлялися від спокійного життя.
Ми хочемо свободи, тому щодня дивимося в обличчя смерті.
Усі хочуть воскресіння.
Але не всі готові пройти дорогою до Голгофи.
Саме тому людина є не сумою своїх бажань.
Людина є сумою своїх жертв.

Дев'ять років безвізу.

Сьогодні це здається чимось звичним. Настільки звичним, що багато хто вже забув, як було раніше.
Черги під консульствами. Теки довідок. Принизливе очікування чужого рішення: пустять чи не пустять.

Безвіз не впав з неба.
Його не подарували.
Його вибороли роками реформ, переговорів і політичної волі. І за це варто подякувати Президенту Петро Порошенко та всім, хто працював над тим, щоб український паспорт перестав бути паспортом людини другого сорту.

Особливо гостро значення безвізу стало зрозумілим у 2022 році.
Коли мільйони жінок і дітей рятувалися від війни. Коли відкритий кордон став не зручністю, а порятунком.

Безвіз — це не про туризм.
Це про свободу.
І про просту істину: коли Україна проводить реформи, будує інституції та рухається вперед, вона отримує результат.

Саме так працює дорога до Європи.
Не через гасла та порожні обіцянки.
Через працю.

Святим стає той, хто втомився боятися.

Боятися втратити.
Боятися помилитися.
Боятися чужої думки.
Боятися начальства, влади, бідності, смерті.

Поки людиною керує страх, нею легко керує світ.

Страх продає совість дешевше за гроші.
Страх змушує мовчати, коли треба говорити.
Страх вчить кланятися тим, хто сам тремтить від страху.

Але одного дня людина втомлюється.

І раптом розуміє: якщо Христос воскрес, то чого саме вона так боїться?

Святість починається не тоді, коли ти навчився літати.

Святість починається тоді, коли перестав повзати.

Коли страх втрачає владу, а довіра до Бога стає більшою за всі загрози цього світу.

Буває нам здається, що Бог мовчить.
Ти молишся — і не відчуваєш нічого.
Читаєш Євангеліє — і слова здаються сухими.
Йдеш до храму — і серце не горить.
Багато хто в цей момент думає, що втратив віру.
Насправді часто все навпаки.
Поки ми шукаємо Бога лише в емоціях, ми шукаємо не Бога, а власні відчуття про Нього.
Тому іноді Господь забирає солодкість, щоб навчити довірі.
Тоді віра перестає бути захопленням і стає вірністю.
Ти продовжуєш молитися.
Продовжуєш служити.
Продовжуєш любити.
Не тому, що тобі добре.
А тому, що Він є в тобі.
Темна ніч душі — це не відсутність Бога.
Це час, коли Бог вчить нас ходити не почуттями, а вірою.
І чекати.
Бо світанок ніколи не запізнюється.
Він приходить рівно тоді, коли закінчується ніч.