Телеграм канал «Padre Poltava»

Чому Бог це дозволив?

Питання, яке звучить не щодня, але завжди — як постріл у тиші.

Бог не творив зла.
Більше того — зла як буття не існує. Це не-суще. Порожнеча. Вакуум, який хоче затягнути в себе все живе. Це не сила — це паразит на бутті, який живиться руйнуванням і тягне все до небуття.

Бог створив людину і віддав їй світ. А людина… обрала небуття, сатану, Трампа, Зеленського...
І потягла за собою все: міста, дітей, любов, красу — у вогонь, у сірку, у смерть.
Якби Бог діяв по справедливості, цей світ давно мав би згоріти - до попелу, до тиші, до небуття.

Але, слава Богу, Він не Справедливий — Він Милосердний. Він тримає цей світ над безоднею. Стримує наше ж зло.
Не дає нам проявити до кінця ту темряву, яка в нас живе.
І коли питають:
— Як Бог дозволяє вбивати дітей? Обстрілювати пологові? Розносити міста?
Я просто питаю: а ті, хто це робить — вони у Бога дозволу питають? Ні.
Їх бог — смерть.
Їх причастя — кров.
Їх мета — небуття.
Пам’ятаєте, як Ізраїль виходив з Єгипту?
Кари зробили повернення назад та ковбасу за 2.20 неможливим.

Так і зараз.
Ми вже перейшли точку неповернення.
Якщо по справедливості — ми всі мали б загинути. Але ми живі. Не всі.
І я не знаю, чому один береться, а інший залишається, це питання — не до мене.
Але я точно знаю інше: кожен ранок — це диво, кожен вдих — це подарунок.
Бо ми всі — приречені на смерть.
Як писав апостол Павло:
"Бог поставив нас… наче приречених на смерть, бо ми стали видовищем для світу"(1 Кор. 4:9).
Ми йдемо цим шляхом, як полонені в кінці процесії. На нас дивиться світ. На нас дивляться ангели, але при цьому — ми живі.
Ми дихаємо.
Ми любимо.
Ми молимось.
Ми боремось.
І це означає тільки одне: ми ще під захистом Божої благодаті.
Я не питаю Бога: "чому?" Я дивуюсь: "як?"
Як я ще живий? Як ми ще стоїмо?
І знаєте… мені не страшно.
Бо найстрашніше — вже сталося.
Христос увійшов у смерть і переміг її, тому ми живемо І будемо жити.
Дякую Богові.
І дякую ЗСУ.

Фб пропонує мені купити насіння сорту томатів "Груди чорниці".
Я навіть не знаю в який сфері найбільший занепад: ботанікі, маркетингу чи у психіці селекціонерів.

Хрест посеред дороги.

Третя неділя Великого посту називається Хрестопоклонною. Посеред посту Церква виносить Хрест і закликає поклонятися йому.
Для світу хрест — це знаряддя страти, місце болю, символ муки.

Але Церква дивиться на нього зовсім інакше.
Посеред Великого посту людина втомлюється. Піст — це не просто зміна меню. Це боротьба з собою. Це радість покаяння, туга за втраченим раєм, відчуття власної слабкості.
І саме в цей момент Церква робить дивну річ: вона ставить посеред дороги Хрест. Не як нагадування про муку, а як джерело сили.

Святі Отці порівнювали це з мандрівником, який іде довгою важкою дорогою. Він втомлюється, сили закінчуються, і раптом бачить велике дерево. Він сідає під його тінню, перепочиває, і, трохи відновившись, продовжує шлях.
Так і Хрест стоїть посеред Великого посту — як дерево прохолоди для втомленої душі.
Синаксарій цього дня наводить і інший образ.
Коли цар повертається з перемогою, попереду нього несуть знамена і скіпетр. А вже потім приходить сам цар, і народ радіє його тріумфу.
Так само і Христос.
Перед святом Воскресіння Він посилає попереду Себе Своє знамено — Хрест.
Щоб ми, дивлячись на нього, вже зараз знали: перемога близько.

Тому Церква співає Хресту не як символу страждання.
Вона співає йому як Древу Життя.
Тому, що кожен, хто сходить на хрест, не вмирає, а оживає.
Отже, Хрест — це не просто спогад про Голгофу, це дерево раю, яке знову виросло на землі.
Джерело сили для тих, хто втомився.
Прохолода для тих, хто йде пустелею посту.
І знамено перемоги Того, Хто веде нас до Воскресіння.

Гарні коментарі завжди надихають.

"Проклятий день, коли я народився!
день, коли породила мене моя мати, нехай не буде благословенний!"
(Єр. 20:14) - каже пророк Єремія
Це не бунт проти Бога.
Це момент, коли людина чесно переживає безсилля перед трагедією світу.
Життя — це хрест.

Біблія не вчить нас святкувати дні народження. На сторінках Святого Письма святкують лише фараон, який страчує свого хлібодаря (Бут.40.20) та Ірод, який в цей день відсікає голову Івана Хрестителя (Мф.14.6-10)
Якось на жоден з цих днів народжень не хочеться завітати.

Церква згадує своїх святих не в їх день народження, а в день, коли вони остаточно були переможені Богом.

Народження вводить людину в світ трагедії і боротьби, а перемога Христа наді мною відкриває справжнє життя.
Я вдячний Богові за дар життя.
Але не потрібно день народження перетворювати на культ власної появи у світі.
Бо головне свято людини — це не день, коли вона прийшла у цей світ, а день, коли вона увійшла у Царство Боже.
Помоліться за мене, парафіяни, щоби Господь Бог остаточно переміг мене.

Ну, і якщо маєте зовсім нестримне бажання привітати
Приват 4149 6293 7221 6259
Моно. 4441 1110 4323 4644
PayPal strierej@gmail.com

Картинка до посту⬆️⬆️⬆️

У XIII столітті люди зробили щось підозріле — почали бачити краще.
Спочатку вирізали лінзи з гірського кришталю. Потім хтось подивився крізь краплю скла і раптом зрозумів, що вона збільшує букви.
І знаєте, хто першими почав носити окуляри?
Монахи, бо монастирі були центрами переписування книг, а для цього потрібна одна маленька деталь — бачити текст.

Але дуже швидко знайшлися "духовно пильні" люди.
— Якщо Бог дав тобі поганий зір — смирись.
— Очкуляри — річ неприродна.
— Через очі приходять спокуси.
— І взагалі, Бог окулярів не створював.
З'явилися навіть карикатури з дияволом в окулярах.
Логіка, чесно кажучи, прекрасна.
Тоді давайте послідовно:ложки Бог теж не створював, окуляри не створював,
хірургічні інструменти не створював, автомобілі та телефони теж.
Можна починати лікуватися виключно прикладанням подорожника і духовними роздумами.

Але проблема тут не в окулярах.
Проблема в старій людській звичці: не бачити — і називати це благочестям.
Хоча Христос сказав зовсім інше:
"Я прийшов, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпі" (Ін. 9:39).

Просто іноді людям дуже не подобається, коли хтось починає бачити. Тому не бійтеся відкривати очі.