Телеграм канал «Padre Poltava»

Свято сорока Севастійських мучеників

Нам варто чесно відповісти собі на просте питання: що саме ми сьогодні святкуємо?
Чи ми святкуємо ув’язнення воїнів-християн?
Чи їхні катування?
Чи те, що вони годинами стояли у крижаній воді озера біля Севастії?
Чи, можливо, те, що їх стратили, тіла спалили, а рештки кинули у воду?
Якщо подивитися зовні — свято виходить дивне, навіть трохи страшне.

Але Церква святкує не катування.
Церква святкує перемогу життя.
Ми згадуємо день, коли Бог переміг людей, бо насправді немає іншого переможця, окрім Бога.
Саме тому Церква пам’ятає тисячі мучеників. Їх дні пам’яті — це не просто дні смерті. Це дні торжества Бога в людині.

Великим постом, на великому повечір’ї, ми співаємо:
"З нами Бог, розумійте народи і підкоряйтеся".
Але, якщо ми правильно святкуємо пам’ять мучеників, то повинні правильно розуміти і ці слова.
Бо сказати "З нами Бог" — це не привілей.
Це відповідальність.

Коли Йосип з Марією поневірялися світом, тікали від Ірода, не знаходили собі місця і терпіли осуд людей — чому їхнє життя було таким важким?
Бо з ними був Бог.
Коли Христос проповідував, а апостолам поруч із Ним інколи не було коли їсти, пити чи спати — чому?
Бо з ними був Бог.
Коли первомученик Стефан побачив відкрите небо і ангелів, а люди побили його камінням — чому?
Бо з ним був Бог.
Чому катували і стратили севастійських воїнів, а потім навіть хотіли знищити пам’ять про них?
Бо з ними був Бог.
Чому сьогодні намагаються знищити українців — вбити, стерти, поневолити?
Бо з нами Бог.
І все ж ми співаємо:
"З нами Бог, розумійте народи і підкоряйтеся".
Але сказати "З нами Бог" — означає взяти на себе величезну відповідальність.
Це означає бути прикладом.
Це означає стати перед Богом на коліна
і здатися Йому, як здалися Богові севастійські мученики та тисячі інших святих.
Бо коли ми закликаємо народи підкоритися — йдеться не про підкорення нам.
Йдеться про підкорення Богові, а ми просто маємо бути прикладом для інших.  Адже немає іншого переможця,
крім Нього.
І сьогодні свято нам вчергове нагадує про можливість перемоги Бога в людському серці.

Святитель Григорій Палама мріяв зовсім не про те життя, яке в підсумку прожив.
Його покликанням була тиша. Келія. Молитва. Споглядання Божественного світла.
Він учив, що людина може пізнавати Бога через живу присутність Його енергій. Через цю благодать людина стає причасником Божественного життя. Саме для цього — молитва, ісихія, очищення серця.

Але у Бога дуже тонке почуття гумору.
Господь витягує Паламу з келії і ставить його єпископом у буремному місті. Місті, де вирує громадянський конфлікт, де політика, інтриги і ненависть.
Потім — турецький полон, диспути з мусульманами, побиття.
Суперечки з імператорами, в’язниця. Відлучення від Церкви (тричі), відновлення на кафедрі.

Господь ніби говорить нам:
Ось мій обраний сосуд — Григорій.
Він правильно навчає про причастя людини до Божественного життя, але причастя Божественному — це не втеча від світу.
Бо сам Христос сходить у темряву людського життя. Навіть у пекло, І приносить туди світло.
Тому кожен, хто торкнувся Божої благодаті, не може сховати її в келії.
Він має нести радість туди, де темрява, навіть якщо це боляче, навіть якщо за це ненавидять, ганьблять та вбивають.

Можливо, саме тому сьогодні йде війна, бо світло завжди дратує темряву.
На нас нападають не тому, що ми слабкі, а тому, що ми сяємо.
Темрява завжди намагається погасити світло, але темрява ніколи не може перемогти світло.
Щоби перемогти темряву, достатньо лише однієї свічки, що світиться несотворенним Божественним Світлом. І ці свічки - ми.
З неділею святителя Григорія Палами, парафіяни! Його ж молитвами сяйте безперестанно!

Щось в мене раптово бензобак збільшився. Раніше його можна було заправити до повного на значно меншу суму. Як це виправити? Чи є якась небезпека?
А як у вас?

Не треба годувати військових за рецептами Клопотенка.
Просто поверніть таке харчування як було за Порошенка.