Телеграм канал «Padre Poltava»

"Дай Мені напитися" (с) Бог. Феофіл Антіохійський писав: "Бог захотів створити людину, щоб бути нею пізнаним". У цьому — майже скандал богослов’я. Бог, який не потребує нічого, все ж прагне нас. Його спрага — це не нестача, а любов. Коли Христос каже самарянці біля криниці: "Дай Мені напитися", — Він не просить води. Він просить близькості. Просить, щоб людина Його почула, щоб дозволила Йому ввійти в її спрагу. Ми часто боїмося цього Бога, наче Йому потрібен наш страх чи підпорядкування. А Йому потрібно — серце, яке відгукнеться. І коли ми не реагуємо — Він не гнівається, Він сумує. Його гнів — не як спалах караючого судді, а як біль Того, Хто простягнув руки, щоб напоїти, а Його відштовхнули. Прокляття — не Його кара. Це просто самотність того, хто відмовився любити. Бог відходить, і людині дозволено "робити, що забажає". І це найстрашніше. Бо пекло — це не вогонь. Це криниця, біля якої більше нема Того, Хто казав: "Дай Мені напитися"

Невірний — той, хто зникає, коли дорога занурюється у пітьму. (с) Толкін Поки світло — усі поруч. Поки хліб є — усі друзі. Поки чудеса, натовпи, визнання — усі учні. Але коли стежка втрачає світло — лишаються лише ті, хто справді вірить. Бо віра не живе на освітлених площах, вона народжується в темряві Гефсиманії. Вона світить під час повного затемнення і розп'яття. Невірність — це не помилка. Це втеча від ночі. Це бажання мати Бога без Голгофи. А вірність — це залишитись, коли темно, і сказати: "Я не бачу Тебе, але знаю, що Ти тут". Справжня дорога до Воскресіння завжди проходить крізь ніч. І тільки той, хто не розчинився, не зник у темряві, побачить світанок.

Якщо ми погоджуємося, що в Бога немає інших рук, окрім наших, то як ми свої складемо, то як Він зможе допомогти?

❗️Труханов став дуже зручною вішалкою. Офіс спробує ним мінуснути своїх опонентів. Будь-то Залужний чи Порошенко. Зміст не цікавий. Головне що є фоточка. 👉Наприклад, Сергій Лещенко витягнув новину як Марина Порошенко в Одесі вишивала рушник національної єдності. І фоточка додається, як на задньому плані стоїть міський голова Одеси. 📁Я дуже гарно памʼятаю цю історію з часу роботи в Адміністрації Президента. Тоді візит першої леді жодним чином не координувався з мерією Одеси. Більше того - не було бажання не те що зустрічатися, а й перетинатися з одіозним мером. І цю інформацію Труханову донесли. Але мер вирішив прийти на захід, який він не організовував. Правда, спільного фото Генадій Труханов з Мариною Порошенко так і не отримав 🔍Зате в інтернеті можна знайти фоточки самого Зеленського з Трухановим. Навіть автостанцію спільно відкривали. Ото була дружба. І російський паспорт якось не заважав. Є навіть фоточки уже президента Зеленського з тим само Трухановим. Тому, у цю гру можна грати удвох😂

Про смерть, якої ми боїмося, і життя, якого не бачимо Ми боїмося смерті — не тому, що не готові вмерти, а тому, що не навчилися жити. Бо якби життя було для нас не "проєктом на потім", а подихом зараз — смерть не здавалася б катастрофою, лише переходом. Війна лише знімає фільтри. Вона не робить смерть частішою — 100% людей помирають. Вона просто нагадує: ми всі смертні, і це — не трагедія, а умова чесного існування. Багато хто вмирає тихо, у лікарнях, повільно, без куль і сирен. І ті, хто сьогодні гине на фронті, іноді мають менше болю, ніж ті, хто тліє у спокої. Але головне — не спосіб смерті. Головне — чи був ти живий до неї. Смерть — не ворог, а дзеркало. Вона не знищує життя, вона лише показує, скільки його в тобі є. І, можливо, найбільше благо війни — у тому, що вона позбавляє нас ілюзії безсмертя. Ми знову бачимо, наскільки крихке все навколо, і як дорогоцінна кожна секунда, коли серце б’ється. Не треба боятися смерті. Треба боятися прожити життя так, ніби тебе тут не було.

Санкції по-зеленськи: логіка у відпустці. Секретні документи РНБО про санкції проти Порошенка нарешті «спливли». Очі розбіглаються, а логіка втекла через чорний вхід. Ніяких «мільярдів» і «схем з фондами» — просто старий набір російських фейків і юридичних байок. Головний злочин — Липецька фабрика «Рошен», яка вже десять років стоїть порожня. Далі — ще креативніше: Порошенко нібито "причетний до Харківських угод". Хоча в той момент він не був ні депутатом, ні міністром. А «вишенька на торті» — звинувачення в тому, що він, мовляв, допоміг Новинському Новінському, Карл!отримати громадянство. І це все — під соусом «захисту національної безпеки». Може, хтось у Банковій переплутав РНБО з шоу «Розсміши коміка»? Бо коли санкції стають способом розправи, це вже не державна політика — це дешевий стендап за рахунок довіри громадян.