Телеграм канал «Padre Poltava»

А чому на цьому дядькові, який вперто ображає мої релігійні почуття, навіть вишиванка виглядає як касаваротка?

Цьогоріч Пасха якась дуже тиха. Лампова. Безвітряна, тепла — ніби сам світ перестав поспішати і нарешті видихнув. І в цій тиші народжується радість. Тиха, але справжня.
Радість Воскресіння. Радість нездоланності життя. Радість Великодня — свята над святами.
Мабуть, так само було тихо на Тиверіадському озері, коли апостоли після всього повернулися до сітей — не з віри, а з втоми, не з надії, а з порожнечі. І саме туди, у цю звичайність, у цю тишу, приходить Воскреслий Христос. Без докорів. Без пафосу. Без вимог. Просто стає поруч і каже: "Мир вам! Діти, чи є у вас якась їжа?"
Він не доводить, що переміг смерть. Він просто приносить мир, який перемагає смерть.
І сьогодні цей мир тихо ллється у серце. Без надриву. Але так, що вже не сплутаєш ні з чим іншим.
Мир вам, парафіяни.
Христос Воскрес!

Христос Воскрес!

Імена для поминання на Пасхальній службі можна писати тут
Картки для пожертв
Приват 4149 6293 7221 6259
Моно 4441 1110 4323 4644
PayPal strierej@gmail.com

Плащаниця посеред храму. Христос, покладений у гріб.
Храм уподібнюється Гробу Господа. І посеред храму лежить Христос.
В кого немає можливості в цьому році здійснити паломництва до Святої Землі, може приходити до нас.

Субота. День тиші.
Учитель мертвий. Той, Хто ще вчора входив як Цар, сьогодні безславно лежить у гробі. Учні розсіялись. Натовп розійшовся. Навіть байдужість зайнята своїми справами. І тільки кілька жінок… і двоє, про яких ніхто не думав: Йосиф Аримафейський і Никодим біля Тіла.
Таємні. Обережні. Не з "ядра". Не з перших рядів. Але саме вони приходять тоді, коли вже нічого не світить. Коли немає чудес, натхнення, перспектив. Коли є тільки тіло, холод і кінець.
Вони не чекали від Бога зручного сценарію. Тому не розчарувалися. Вони не ліпили Месію під свої очікування. Тому змогли залишитися з Ним — навіть у смерті.

І Євангеліє через тих жінок і Йосипа з Никодимом задає питання нам.
Скільки в нас віри — без чудес?
Скільки в нас любові — без відповіді?
Скільки в нас Христа — коли Він "не виправдав сподівань"?
Субота — це день, коли Бог мовчить.
І саме в цій тиші стає видно, хто з Ним  - не заради світла, а до самого гробу.

Страсна п’ятниця.

Це не день згадки страждань. І це зовсім не трагедія в людському сенсі. Це день, коли буття відкривається до кінця — без прикрас, без ілюзій, без виправдань. Коли Царство Боже приходить у силі — і категорично відкидається дітьми Адама. Коли любов віддає Себе повністю — і за це її розпинають. Коли Всемогутній являє Свою силу — і Його вбивають. І саме тоді, Кров’ю Сина Божого, на черепі Адама пишеться одне слово: Перемога.

На Хресті сходиться все: Бог і людина, дух і матерія, життя і смерть, час і вічність. Христос не просто страждає — Він у Собі з’єднує розірваний світ. І робить це не силою, не втечею, не компромісом, а прийняттям болю і смерті. Він входить у саме серце розпаду — і розриває його зсередини. Бог не пояснює страждання. Бог стає стражданням.

Але Страсна п’ятниця — не про культ болю. Це про кінець усіх ілюзій. Про торжество Царства, яке не приймають, від якого тікають, яке розпинають — але яке неможливо знищити.

І, зрештою,  страждають ті, хто не приймає любов, а не Той, Кого розпинають за неї.
Страждають ті, хто відкидає любов.