Телеграм канал «Padre Poltava»

Щось в мене раптово бензобак збільшився. Раніше його можна було заправити до повного на значно меншу суму. Як це виправити? Чи є якась небезпека?
А як у вас?

Не треба годувати військових за рецептами Клопотенка.
Просто поверніть таке харчування як було за Порошенка.

Про богослів'я

Більшість людей стикаються не з християнством — а з його карикатурою.
Не з Православ’ям — а з псевдоправослав’ям, упакованим у московський сатанат.
І роблять логічний висновок: "Якщо це віра — мені таке не треба".

У нас усе намішано: трохи язичництва, трохи радянського страху, трохи імперської ідеології. Держави завжди використовували релігію для своїх цілей. “Помазаники”, “всяка влада від Бога” — зручно, коли треба утримати трон. Потім прийшли революціонери — і зробили свою “церкву”. Людям завжди потрібен культ.

Але.
Справжнє богослов’я — це не набір заборон і не інструкція, як перемагати в суперечках.
Це сміливість ставити складні питання, це повага до науки, це вміння читати глибше, ніж вам переказали.
Богослов’я вчить думати.
Псевдобогослов’я вчить повторювати.

І якщо піднятися від цього соромного псевдоправослав’я до справжнього богопізнання, раптом відкривається інший світ — без страхів, без маніпуляцій, без ідеологічної мішури.

Проблема не в Богові.
Проблема в тому, що нам часто показували тінь — і називали її світлом.

Ми все життя будуємо собі лабіринти.
Не з каменю — із суєти.
Не з цегли — з боргів.
Не з міфу — з обов’язків, умовностей, чужих і власних очікувань.
Кожен поворот — "треба". Кожен тупик — "потім розберуся". Кожна стіна — "так у всіх". Кожна перепона: "А що люди скажуть".
І в якийсь момент розумієш: ти не живеш — ти орієнтуєшся.

Мінотавр хоча б знав свій лабіринт, був у ньому господарем, а ми наліпили стільки тупиків, що самі в них заблукали.
Робота.
Статус.
Образи.
Постійне доведення своєї правоти.
Безкінечне "я повинен" і "мені повинні".
Наш лабіринт так захаращений, що виходу немає ні ліворуч, ні праворуч.
Не допомагає бігти швидше, не допомагає бити головою в стіни, не допомагає шукати новий коридор.

Вихід тільки вгору.
Туди, де не стеля — а небо.
Туди, де не схема — а світло.
Туди, де не виправдання — а покаяння.

Великий піст — це не про їжу - це про демонтаж. Про розбирання завалів.
Про відмову від зайвих стін. Про сміливість перестати бути архітектором власної в’язниці.
Хай Великий піст вам у поміч, парафіяни. Тим, Хто Тікає з Лабіринтів Вгору.