Телеграм канал «Padre Poltava»

Куди людину послати?

Майдан вимагає пам’яті

Про це важко писати. Бо кожне слово здається замалим. Бо будь-яка пафосна фраза звучить фальшиво, якщо за нею не стоїть життя. І тому сьогодні особливо хочеться менше говорити — і більше пам’ятати.

Майдан — це не просто сторінка підручника і не річниця в календарі. Це живий нерв. Це досвід, який розділив історію на "до" і "після". Це екзистенційний бунт проти темряви — не лише політичної, а внутрішньої, тієї, що намагається переконати: "нічого не зміниться", "це не має сенсу", "бережи себе і мовчи".

Тоді виходили не за гасла — за гідність.
Не за рейтинги — за свободу.
Не за політиків — за Україну.
І багато хто заплатив найвищу ціну.
Коли заплющуєш очі й намагаєшся знайти правильні слова, приходить проста молитва:
"Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас".

Темрява не зникає миттєво. Але страх перестає керувати. Бо пам’ять — це не про минуле. Це про відповідальність тепер.
Ми живемо завдяки тим, хто віддав життя на Майдані, на фронті, за Україну. І це не пафос — це правда. І ми не маємо права жити байдуже. Не маємо права зрадити їхню жертву повсякденною дріб’язковістю, страхом чи втомою.
Ми єднаємося в молитві з тими, хто вже відійшов.
Ми дивимося на світ їхніми очима — і пам’ятаємо, що вони дивляться на нас.
Ми не віддамо Україну темряві — ні зовнішній, ні тій, що намагається прорости в серці.
Головне — не політичні декларації.
Головне — пам’ять.
Головне — справжня єдність.
Бог і Україна.

Телефонують мені прихожани однієї з громад московського патріархату:
- Отець Олександр! Допоможіть! Нашого батюшку ТЦК забрали! Як його визволити???
- Це така воля Божа, зміріться. І помоліться за нього.

Про День Господній (Страшний Суд)

Ми часто думаємо про День Господній як про подію далекого майбутнього — грім, труби, вселенський переворот історії. Але у 57-му Слові Симеон Новий Богослов говорить про нього інакше: День Господній — це явлення Божественного Світла. Його не можна вмістити в час, це явлення Вічності, явлення Божественної реальності.

І це Світло сяє вже зараз.
Для того, хто очищає серце покаянням і вчиться любити, воно стає радістю, миром, досвідом Царства Божого вже в цьому житті. Для того ж, хто живе в закритості й самодостатності, те саме Світло стає викриттям і болем. Не тому, що Бог інший. А тому, що різним є стан серця.

Симеон наполягає: Суд не лише "колись". Суд уже звершується.
Кожного разу, коли ми приймаємо благодать або відкидаємо її.
Коли обираємо світло — або тікаємо в темряву.
День Господній — це момент, коли приховане стає явним.
Християнство— це не теорія про Світло і не очікування на рай після смерті.  Це досвід Світла. Це царювання вже зараз. Якщо людина тут не навчилася жити в світлі, не відкрилася для нього, то як вона зрадіє йому у вічності?
Бог не зміниться в останній день.
Не стане суворішим.
Не стане іншим.
Зміниться лише те, що вже сформувалося в нас.
Тому питання не в тому, коли прийде День Господній.
Питання в тому, чи проходить він уже через наше серце сьогодні.

Ніам всім є кого поминати за спокій.
Незабаром Великий Піст. Час духовної та природньої весни.
В нашому храмі традиційно в піст щодня служиться заупокійна літія - молитва за померлих, постовик.
Якщо ви бажаєте, щоби 40 днів Великого Посту ми щодня поминали ваших померлих близьких - пишіть імена в коментах, у стовпчик.

За бажанням та можливістю, пожертви можна на картки
Приват 4149 6293 5271 2897
Моно 4441 1110 4323 4644
PayPal strierej@gmail.com

Нехай щаблі вашої особистої піраміди Маслоу стоять рівненько й міцно:
на першому — гарячі млинці,
на другому — сметанка без обмежень,
а на вершині — любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, стриманість та вдячність Богові

Щоб Масляна запам’яталася теплом, сміхом і ще одним "ну це був останній млинець'

З Масляною, парафіяни!

Страшний Суд
Ми звикли повторювати, що людина покликана панувати над власною природою, підкорювати її, дисциплінувати, виправляти. Дійсно так і є. Проте Євангеліє відкриває значно глибшу істину: Христос не протистоїть людській природі й не руйнує її, а ототожнює Себе з нею, входить у саму її глибину і оновлює її зсередини. Ми маємо можливість опанувати свою природу тому, що її оновив Христос.

Коли Він говорить: "Я був голодний… Я був у темниці…", — це не образ і не метафора співчуття. Це одкровення про те, що людська природа в Ньому стала місцем Божої присутності. Тому ставлення до людини є ставленням до Самого Христа.

Любов у цьому світлі постає не просто моральною вимогою чи емоційним імперативом, а способом існування за оновленою природою — способом буття в Царстві Божому, яке вже проростає всередині нас. Нелюбов же — не нейтральний стан і не "звичайна слабкість", а протиприродне викривлення, розпад цілісності, відмова бути тим, ким людину задумано.

Страшний Суд у такому розумінні — це не юридичний процес і не небесний трибунал, де зважують вчинки; це випробування любові, зустріч із Божественним Світлом, яка виявляє істинний стан серця. І те саме Світло, яке для одних стає радістю та повнотою, для інших переживається як вогонь — не тому, що Бог змінюється, а тому, що людина по-різному здатна Його прийняти.

Саме тому Страшний Суд не можна відкладати лише в есхатологічне "колись". Він уже звершується. Кожна наша відповідь на страждання, кожна реакція на біль ближнього, кожне рішення — допомогти чи відвернутися — є участю в цьому Суді.

І особливо наша війна стає місцем Суду, бо Суд — це розкриття того, що вже відбулося всередині людини. Вона оголює серця, знімає маски, виявляє, чи живемо ми любов’ю, чи дозволили страху, ненависті та байдужості визначати наше буття.

Отже, Страшний Суд — це не про те, як Бог ставиться до людини, бо Його ставлення незмінно є любов’ю. Це про те, ким людина стала щодо Бога і ближнього. І головне питання полягає не в тому, чи прийде Суд, а в тому, чи є для нас Боже Світло радістю — чи обпікаючим вогнем.