Телеграм канал «Padre Poltava»

В любові ми зазвичай шукаємо того, хто нам підходить — за смаком, за поглядами, за характером. Рідко хто питає себе: а чи підходжу я іншому? З Богом так не працює. Він не підлаштовується під наші вимоги, не грає в наші психологічні тести на сумісність. Бог шукає тих, хто підходить Йому — не ідеальних, не правильних, а живих. Життя - єдина умова співпадіння з Богом. Бо тільки живі можуть любити. І тільки любов робить нас живими.

Для чистих — усе чисте, а для опоганених і невірних немає нічого чистого, але опоганені і їхній розум, і їхнє сумління. (Послання до Тита 1:15)

Найважче живеться тим, у кого розум воює проти серця. Коли думки замість підтримки — обвинувачення. Коли свій голос звучить, як прокурор, а не як друг. Мир починається тоді, коли перестаєш воювати з собою і дозволяєш розуму стати союзником серця. Бо лише тоді можна почути Бога — а не шум власних страхів.

Зі святом, парафіяни! З днем святого архістратига Михаїла та всіх небесних сил — тих, хто стоїть на межі між світлом і темрявою, між правдою і брехнею, між вірністю і страхом. Святий Михаїл — це не просто небесний воїн із мечем. Це образ духовної мужності, коли не тікаєш перед лицем зла, навіть якщо воно сильніше, а стоїш і кажеш: "Хто як Бог?" І зло відступає. Завжди. Нехай ангельські крила, розпростерті над нами, не лише охороняють від дурниць, які ми щодня намагаємося вчинити, але й надихають — на гідність, коли світ хоче принизити, на свободу, коли система змушує мовчати, на боротьбу зі своїми пристрастями, коли легше здатися, і на Перемогу — ту, що починається в серці. З нами Бог, як би страшно це не звучало. Зі святом небесного воїнства!

Стою, нікого не чіпаю. Поруч у мусорних баках риються дві тьоті. Одна, та що на фото, активно розмахує руками й кричить: — Ненавиджу врачів і попів! Порізала б! Отже, шановні лікарі та попи, будьте уважні та обережні!

Церква — це не корпорація і не приватна лавка духовних ділків. Не офіс із суворими правилами, не "мережа філій" із чіткою ієрархією, не власність кількох, що вважають себе акціонерами спасіння. Церква — Тіло Христове. Те саме Тіло, яке було розіп’яте, воскресло й живе — навіть якщо Його члени бувають хворі, сварливі, дріб’язкові чи самовпевнені. І як у живому тілі, так і в Церкві: є болючі місця, є шрами, є навіть пухлини — але Кров Христова продовжує текти, і життя не зупиняється. Усе наносне — амбіції, корупція, церковна мода, штучні баталії "правильних" із "неправильними" — колись осиплеться, як стара фарба. Залишиться лише те, що справжнє: любов, Євхаристія, і Христос посеред нас. Бо не ми тримаємо Церкву — Він тримає нас. І тому, якою б вона не була сьогодні — замордованою, зраненою, суперечливою — вона все одно Христова. І буде стояти, бо живий Христос.

Не ми освячуємо Бога — Він освячує нас. Ми не додаємо Йому слави — він вливає Свою славу в нас. Ми не робимо Його святішим — Він робить святішими нас, доторкаючись до нашої брудної, втомленої людяності. Не Петро прощає Бога за біль зради, а Бог прощає його і повертає в життя. Святість — це не людська заслуга, а відповідь на Боже “Чи любиш Мене?”. Ми лише дозволяємо Йому освятити нас, дозволяємо влитися у нас, як ріка в сухе русло. Не ми перетворюємо Хліб у Тіло — Хліб перетворює нас у Тіло Христове. Не ми робимо Бога присутнім — а Він робить нас живими. Святість — не вершина, а вмістимість. Той, хто дозволяє Богові увійти — уже освячений.