Телеграм канал «Padre Poltava»

Притча про милосердного самарянина. Лк 10. 25-37 Коли Той, Кого вважали чужим, виявився єдиним рідним Є моменти, коли ти лежиш десь "між Єрусалимом і Єрихоном" — десь між колишньою висотою і теперішньою виснаженою безвихіддю. Десь між тим, ким мав би бути, і тим, ким тебе зробили розбійники світу, війни, гріх, розпач, власна втома. І ти вже не герой, не обранець і не переможець. Ти просто напівживий. Ти — той подорожній, який спустився з висоти богоспоглядання в низину пристрастей. Наші розбійники — не люди, а демони та страхи, що роздягають душу до останньої нитки і кидають напризволяще. І ні ритуал, ні "правильність", ні закон не рятують — священник і левит лише проходять повз. Бо лікує лише Той, Кого зневажали. Лише Самарянин. Лише Христос. Він перев’язує не рани на тілі, а рани серця; виливає не вино та олію, а благодать; несе не в лікарню, а в Церкву — ту тиху гостиницю, де душа може вперше за довгий час видихнути, відпочити, побути з собою. Самарянин не просто лікує. Він входить у самі твої рани. Вливає Свого Духа туди, де темно, соромно і боляче. І гостиниця — не лише храм; це твоє власне серце, яке раптом стає домом Божим. І два динарії — це любов до Бога і любов до ближнього, Писання та Таїнство, благодать Хрещення та благодать сліз покаяння, що омивають душу краще за будь-яке вино. Ця притча — не про того "доброго чужинця". Це притча про тебе. Ти — напівживий. Христос — Самарянин. Церква — гостиниця. Благодать — олія і вино. Повернення до Єрусалиму — твоє обоження. Коли Він торкається тебе — ти сам починаєш бачити зранених на дорозі. Ти сам стаєш самарянином. Через тебе виливається благодать. Бо той, кого підняв Христос, не може більше пройти повз лежачого. Він уже знає, як це — бути знайденим.

Єрмак сказав, що іде на фронт. Свята людина. Я навіть йому вірю. Як можна не вірити батькові непорочної кадрової політики Зеленського? Є одне "але". Єрмак не уточнив на який саме фронт він піде і за кого там воюватиме.

І до гарних новин. НАБУ і САП проводять обшуки у Єрмака.

Скажіть, а що небезпечніше: зустріти чорну кішку чі білого священника?

Бог, Якого ми не шукали. Якщо я перестаю відчувати чужий біль як свій — навіть якщо це біль мого ворога — всередині мене розверзається прірва. Не моральна. Пекельна. Бо пекло - це відстань між людиною і Богом. Єдина чесна теодицея така: Бог завжди розділяє страждання того, хто страждає. Завжди. Ким би він не був. А ми хотіли іншого Бога. Бога-переможця, Бога-залізного командира, Бога, що нищить "іхніх" і захищає "наших". Зручного Бога, придатного до мобілізації. Та справжній Бог не грає в наші кордони. Він — там, де болить. Навіть якщо це біль тих, кого ми списали з рахунків. І якщо я більше не чую цього болю — я більше не чую Бога. Бо Він не стоїть на параді перемоги. Він стоїть біля рани. Ось і вся відповідь. Жорстка. Проста. Божественна.

Господь не обіцяв нам щастя — Він обіцяв спасіння. Але віра, від якої ти стаєш нещасним, — то не Божа віра. Бо Бог рятує, а не ламає; піднімає, а не висмоктує життя.

Зеленський — маніпулятор. Не державник, не пророк, не “батько нації”. Просто маніпулятор. І як християнин, я не маю звички кланятися маніпуляціям. Мене питають: "Чому тебе так дратують його звернення?" А я не дратуюсь — я аналізую. І просто чую те, що багато хто намагається не чути. Бо варто лише трошки вимкнути емоції — і стає очевидно: ми слухаємо не президента, а вправного спеціаліста з високоточної риторичної зброї. Промова-меседж — заряджено. Промова-залякування — випущено. Промова-погладжування по емоціях — доставлено. І під усім цим лягає фундаментальна технологія: не говорити з людьми — а управляти людьми. Коли я читаю його тексти, я бачу: – пафос замість покаяння; – страх замість відповідальності; – емоційну анестезію замість правди; – "Україна вирішила", щоб не сказати "я беру відповідальність"; – "у нас немає вибору", коли просто немає аргументів; – заміну сенсів гучними інтонаціями. Це не комунікація. Це — духовний маркетинг у стилі "купи мою правду, бо інакше бо-бо". А проблема в тому, що маніпуляція — це не політична вада. Це духовний злочин. Бо маніпулятор завжди хоче проникнути у твою свободу, як злодій у чужий дім: не через двері, а через вікно. Так діє брехня. А брехня — це завжди з тієї темної канцелярії, де пишуться промови для диявола. Тому ні. Я не приймаю його риторику. Бо віра — це свобода. А маніпуляція — завжди несвобода. Я не готовий дозволити нікому — навіть президенту — заходити в мій розум через страх, а у мою совість через пафос. Ми можемо любити Україну. Молитися за військо. Дбати одне про одного. Але це не означає, що ми повинні робити вигляд, ніби "так і має бути", коли на нас щодня виливають структуровану, технічно вивірену маніпуляцію, у якій правда служить декорацією, а не змістом. Христос сказав: "Істина визволить вас" А істина не читає з суфлера.