Телеграм канал «Padre Poltava»

Христос скасовує Рагнарьок Богослови досі не до кінця розшифрували феномен навернення вікінгів. І, можливо, проблема не в браку джерел, а в хибній оптиці. Бо для скандинава перехідної епохи християнство не було "релігією слабких" чи моралізаторським апдейтом язичницької етики. Воно було викликом космічного масштабу. У їхньому світі все було приречене. Навіть боги. Асґард жив під тінню Рагнарьоку — фатального кола, де геройство прекрасне, але безнадійне, а смерть велична, але неминуча. Сила була, але вона не рятувала. Мужність була, але вона не перемагала. І раптом з’являється Христос — не як черговий бог у пантеоні, а як Той, Хто зупинив сам механізм загибелі. Christus Victor. Не воїн серед воїнів, а Переможець, Який порушив фаталістичний сценарій світу. Не відтермінував Рагнарьок, а скасував його онтологічно. Тому хрещення для вікінга було не «зміною віри», а присягою новому Покровителю. Сильнішому. Стабільнішому. Такому, Чия влада не зникає разом із заходом сонця і не розчиняється у примхах долі. Християнський Бог не грав у кості з майбутнім — Він його тримав. Так відбувся остаточний злам старого міфу. Асґард утратив онтологічну першість. Не через меч, а через Хрест. Не через силу богів, а через перемогу над самою долею. І, можливо, саме тому Христос був прийнятий. Бо Він запропонував те, чого не мав жоден з Асів: перемогу, яка не закінчується. Амінь.

#Маршрутка_на_Топольки Зупинка: "Покажe час" — В Уряді поміняли кількох міністрів. Наскільки це буде дієво, а швидше н,і — покаже час. Час у нас взагалі головний експерт: він і тарифи пояснює, і відповідальних ховає. — В Україні запустили телефонну лінію для фіксації критичних ситуацій у домівках. Якщо немає світла, тепла чи води — телефонуйте 112. Головне — щоб було чим зарядити телефон і щоб у цей момент ви ще не доїхали на Топольки — В Україні проводять аудит пунктів незламності. Цікаво, чи дійде перевірка до Полтави. Чи буде, як зі світлом: формально є — фактично «не вимикають», бо й не вмикали. — Полтава претендує на створення фонду соціального житла. Ще один красивий проєкт із серії «безбар’єрність», де бар’єрів немає лише там, де немає людей. — Майже по всій Україні продовжили канікули до 1 лютого. У Полтаві — ні. У школах ніби тепло, в укриттях «є світло». А те, що на околицях маршрутку можна чекати годинами — ну це ж дрібниці. Діти ж не мерзнуть. Вони просто не доїжджають. — У Полтаві замовили дератизацію та дезінсекцію підвалів на понад 400 тисяч гривень. Полтавці, ви в курсі, що ваші підвали мають обробляти? Бо щури й таргани, схоже, про це вже знають. Усе інше в Полтаві — стабільне. Депутати піаряться. Рекламу на YouTube крутять за ваші податки. Люди виживають. І з кожним тижнем дедалі чіткіше стає зрозуміло, хто тут на маршруті, а хто — просто на підніжці історії. Маршрутка їде. Топольки попереду. Тримаймося.

Увесь тиждень — зустрічі з людьми. Освячення. Молебні.Похорона. Дзвінки.- Розмови. Довгі і короткі. І все це, по суті, заради одного: щоб людина наважилася прийти на Літургію. Не заради традиції. Не заради “треба”. Не заради галочки в релігійному житті. Лише для одного — щоби людина забажала не помирати. Не втрачати серце. Не звикати до темряви. Не погоджуватися на внутрішню смерть. Ми приходимо до храму не тому, що все зрозуміли. А щоб виробити в собі звичку жити. Звичку не вмирати. Це неможливо довести. Це не аргументується. Про це можна лише свідчити — власним життям, власною присутністю, власною вірністю.

Притча про десятьох прокажених. Усі десятеро зцілені. Усі зробили все правильно. Усі пішли до священників, як того вимагав Закон. Жодних порушень. Жодних помилок. Ідеальна релігійна дисципліна. Але повернувся лише один, и не тому, що мусив, а тому, що подяка не є обов’язком, І саме цей “необов’язковий” крок Христос називає спасінням: "Віра твоя спасла тебе". Наше зцілення стосується природи, а спасіння — спрямування волі. Бог може зцілити людину без її внутрішньої участі, але спасти — лише тоді, коли воля людини вільно повертається до Нього. ПОДЯКА І Є ПОВЕРНЕННЯМ ДО БОГА. Дев’ятеро отримали дар — і пішли далі жити собі. Один побачив у дарі — Дарувальника. І це вже не просто лікування. Це — Євхаристія життя. Віра починається там, де закінчується інструкція. Там, де людина вже нічого не “винна”, але все ж повертається — не за новим благом, а з подякою за отримане і не отримане теж. Бог — не виконавець бажань. Він не працює за схемою “прохання — результат — розрахунок”. Він Той, Хто приймає хвалу. І саме в цій синергії — де дар зустрічається з подякою — людина входить у спасіння. Більше того, наша подяка і є нашим спасінням. Той, хто вміє дякувати, вже не просто зцілений. Він живий.

ПСАЛОМ ПРО СУРМУ НІЖНОСТІ Під стінами Єрихона сиджу, Господи, і сурма в руках моїх — тиха. Вона не з міді гніву, не з заліза війни, але з ніжного подиху, що Ти дав мені. Сміються з мене ті, хто надію поклав на камінь. Зневажають бліду сурму мою, бо вона не лякає очей їхніх. Та я не поспішаю, Господи. Я п’ю воду, яку Ти дав. Я підводжуся у час Твій і йду за ковчегом присутності Твоєї. Не раз і не два обходжу я стіни, не рахуючи кроків, бо числа і час в Твоїй руці. І коли подам голос, це буде не крик ярості, але свідчення вірності Та безмежна ніжність. І впадуть стіни, збудовані без правди. І розсиплються вежі, що зведені без любові. І каміння їхнє розчавить гордість, і покриє соромом тих, хто насміхався, Та загинуть вони. І пізнають народи: не силою руки, не міццю зброї, але ніжним подихом Господнім руйнується твердиня. Благословенний Ти, Господи, Боже Сил, що даєш ніжності Таку владу руйнувати ілюзії. Амінь.

У Біблії немає ідеальних героїв. Усі — з тріщинами, з помилками, зі зламаними історіями. Точніше, Ідеальний є, але Він — не просто людина. Він - Боголюдина. І Його за це розіп’яли. Усі інші біблійні персонажі — неідеальні: ті, що боялися, падали, тікали, зраджували, сперечалися з Богом і програвали самі собі, грішили та поневірялися. Але Біблія — це історія. А історію, як відомо, пишуть переможці. І в цьому її парадокс: переможцями стають не бездоганні, а зламані. Не сильні самі по собі, а ті, кого підняв Христос. Господь не шукає ідеальних — Він шукає живих, здатних на праведність. А праведність — це не безгрішність, це справжність і вірність. Це люди, які стоять на вірному шляху, навіть кульгаючи, які кажуть Богу "так", не зважаючи ні на страх, ні на біль, ні на власну поразку. І тому Біблія — це не музей святих, а літопис перемоги неідеальних людей, які перемагають не своєю силою, а силою Христа.

В Едемі все було просто і красиво. "Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю". Без дедлайнів. Без податкової. Без ранкових нарад. А потім сталося гріхопадіння, і з’явилася нова заповідь, не менш універсальна: "У поті чола будеш здобувати хліб свій". Зверніть увагу: перша заповідь — про життя, друга — про виживання. І десь між цими двома рядками Біблії вмістилася вся історія людства: пошук житла, робота "по спеціальності", втома, кава без смаку і ностальгія за Раем, де ти ще не HR-ресурс, а просто людина. Мораль проста, хоча і трохи бентежна: хто не хоче жити по-Божому, — той працює як проклятий Адам. Питання тільки одне: ти зараз більше плодишся — чи просто пітнієш як проклятий?