Світ завжди тріщить саме на Пасху.
Розсипається, як декорація, яку занадто довго видавали за реальність.
Просто ми будуємо не той світ. Не справжній.
Ми складаємо його з контролю, страху, звичок, ілюзій стабільності. Ми хочемо, щоб усе працювало, було передбачуваним, зручним, зрозумілим. Щоб Бог вписувався в наш графік і не порушував наші конструкції.
А потім приходить Пасха.
Приходить Христос і розпинає наш світ
Бо те, що не здатне пройти через смерть — не здатне і воскреснути.
Те, що тримається лише на наших зусиллях — не витримає Його життя.
Тому так боляче.
Тому так тріщить.
Тому все валиться.
Але це не кінець.
Це єдиний шанс.
Бо Христос звільняє місце для справжнього.
Для світу, який не боїться смерті.
Для життя, яке не залежить від обставин.
Для любові, яку неможливо вбити.
Пасха — це не про "щоб усе було добре".
Пасха — це про те, що все несправжнє має померти.
Щоб нарешті воскресло справжнє.