#від_редакції
Водохреща — свято чи привід для насмішки?
Останнім часом усі свята перетворилися зі священних, особливих, сповнених радості днів на цілковитий хаос із суперечок, образ, висміювань та навіть погроз. Найпершою причиною цьому став перехід ПЦУ та УГКЦ на новий стиль. Але приводів вистачає і без календарної реформи. Найяскравішим прикладом є свято Водохреща. Священники, які здавалось би повинні нести любов і проповідь Євангелія, в перших рядах спішать висміяти та засудити людей — не за гріх, ні, а за звершення традицій, в яких немає нічого гріховного. "Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; і хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його". (Рим. 14:3). Які ж претензії до тих, хто окунається в ополонку? Розберемо їх по черзі.
1. Людей звинувачують у марновірстві, або навіть в "язичництві", за те, що ті вірять у силу освяченої води зцілювати від хвороб чи омивати гріхи. Але давайте поглянемо на Чин великого освячення води, який звершують самі ж священники. У єктенії знаходимо такі прохання:
О є́же би́ти воді́ сей, освяще́нія да́ру, гріхо́в ізбавле́нію, во ісціле́ніє душі́ і ті́ла, і на вся́кую по́льзу ізря́дную, Го́споду помо́лимся.
О є́же би́ти воді́ сей приводя́щей в жизнь ві́чную, Го́споду помо́лимся.
О є́же яви́тися сей отгна́нію вся́каго наві́та ви́димих і неви́димих враг, Го́споду помо́лимся.
Священик, благословляючи рукою воду, промовляє:
Сам у́бо Человіколю́бче Царю́, прийди́ і ни́ні наї́тієм Свята́го Твоєго́ Ду́ха, і освяти́ во́ду сію́. І даждь єй благода́ть ізбавле́нія, благослове́ніє Іорда́ново: сотвори́ ю нетлі́нія істо́чник, освяще́нія дар, гріхо́в разріше́ніє, неду́гов ісціле́ніє, де́монов губи́тельну, сопроти́вним си́лам непристу́пну, а́нгельськия крі́пости іспо́лнену: да всі почерпа́ющії і причаща́ющіїся імі́ють ю ко очище́нію душ і тіле́с, ко ісціле́нію страсте́й, ко освяще́нію домо́в, і ко вся́кой по́льзі ізря́дну.
А також:
Даждь же всім прикаса́ющимся єй і причаща́ющимся, і ма́жущимся є́ю, освяще́ніє, здра́віє, очище́ніє і благослове́ніє.
Здається, ми навели більше ніж достатньо причин, щоб не тільки прийти по освячену воду для споживання, але й для "контакту" з нею. Так, в першу чергу людина повинна покаятися в гріхах, а потім уже освячена вода допоможе вилікувати хворобу душі — гріх. Але це не заперечує того, що освячена вода дійсно має усі ті властивості, які ми з вірою просимо Бога їй надати. А якщо хтось окунається не повністю усвідомлюючи, що також потрібна робота над собою з його сторони — то у священника є чудова нагода про це розповісти і запросити далеких від Церкви людей на Літургію. Хай послухає лише один зі ста — це уже велика перемога і радість, що людина зацікавилась Церквою. А забороняти традицію, яка сама приводить до вас людей — це не просто безглуздо, це ще й злочин перед Богом і його заповіддю іти і приводити до Нього людей. Якщо хтось звинуватить Чин великого освячення води у "язичництві", то хай згадає Євангеліє: жінка отримала зцілення, доторкнувшись до одягу Христа, і Христос "відчув у Собі, що вийшла з Нього сила" (Мк. 5:25-34). Доторкнулась до речі, бо вірила, що отримає зцілення, і за вірою її так і сталося. Христос зцілив сліпонародженого, плюнувши на землю і зробивши мазь, якою помазав йому очі (Ін. 1:9-38). Чи потрібна Богу суміш слюни і землі, щоб зцілювати? Навряд, але людям потрібно. А згадайте, як люди зцілювались від однієї тіні Петра (Дії 5:15). Що вже говорити про чудодійну силу води в купальні Вифезді (Ін. 5:1-16).
Продовження 👇