Вітаю Рожнятів і всіх жителів громади з Днем селища! 💙💛
Рожнятів — це давня історія, бойківський характер і люди, які по-справжньому люблять свій край.
Сьогодні хочу привітати кожного рожнятівця — тих, хто живе тут, хто народився і виріс у Рожнятові, а також тих, хто далеко, але серцем завжди повертається додому.
За плечима Рожнятова — не одне століття історії. Розвиток торгівлі й ремесел, промисловість, нафтовидобуток — усе це частина його шляху. Але найцінніше в історії будь-якого населеного пункту — люди, які його творять.
Сьогодні Рожнятів — це активна громада, яка працює, розвивається, підтримує наших захисників і тримається разом. І саме ця єдність допомагає вистояти у найскладніші часи.
Бажаю Рожнятівській громаді добробуту та нових можливостей для розвитку. Кожній родині — здоров’я, тепла і спокою. І найголовніше — справедливого миру та повернення наших захисників додому.
З Днем Рожнятова!
Нехай селище розвивається, а його люди завжди мають привід пишатися своїм краєм! 🇺🇦
«Ветеранське коло» — це про людей, яких об’єднує спільний досвід війни, побратимство і взаємна підтримка.
Зустрілася з ветеранами та ветеранками Прикарпаття. Говорили про те, що важливо сьогодні. Також оглянула фотовиставку «Лінія нуль. Межа байдужості», де представлені світлини з фронту 2016 року. За кожним кадром — люди, бойовий шлях і своя історія боротьби.
Важливо, щоб після служби поруч залишалося своє коло. Саме такі зустрічі допомагають зміцнювати ветеранську спільноту на Прикарпатті.
🕊️ Кожна нитка — це надія. Кожен вузлик — це молитва. Кожне ім’я — це любов і очікування.
На Прикарпатті вперше представили всеукраїнську виставку «Рушник Надії». Пів року тому виставка вперше об’єднала родини зниклих безвісти та полонених у Києві. Відтоді «Рушник Надії» продовжує свій шлях і представляє понад пів сотні рушників із різних куточків України.
Кожен рушник — це про надію, очікування рідних і віру в повернення тих, хто перебуває в полоні або вважається безвісти зниклим.
Особливе місце посіли два рушники, присвячені безвісти зниклим воїнам 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони. Перший, завдовжки 3 метри, створило Об’єднання родин 102-ї бригади «Зниклі, але не забуті». Другий — завдовжки 8 метрів — вишила Надія Дунич, мати безвісти зниклого військовослужбовця Віталія Дунича.
Під час заходу також презентували кілька унікальних відеоробіт, присвячених 102-й окремій бригаді Сил територіальної оборони та воїнам ТрО.
🎓 Президент України відзначив трьох освітян із Прикарпаття
До Дня працівників освіти Президент України Володимир Зеленський відзначив державними нагородами трьох наших педагогів.
Почесне звання «Заслужений вчитель України» присвоєно Марії Левицькій — учительці Коломийського ліцею №1 імені Василя Стефаника.
Орденом «За заслуги» III ступеня нагороджено Тараса Головатого — учителя ліцею №5 Івано-Франківської міської ради.
Медаллю «За працю і звитягу» відзначено Віру Чубенко — учительку Івано-Франківського ліцею безпекового спрямування та національно-патріотичного виховання імені Андрія Приймаченка МВС України.
Щиро вітаю наших освітян із заслуженим визнанням! Дякую за щоденну працю, відданість професії та внесок у виховання нового покоління українців. 🇺🇦
Є імена, які ми не маємо права залишити в минулому. Це імена наших Герої, які повинні жити — у пам’яті, вчинках, у вихованні молодого покоління.
В Івано-Франківському національному медичному університеті відкрили аудиторію пам’яті Юрія Чопика — доцента кафедри мовознавства, викладача та Захисника України.
З перших днів повномасштабного вторгнення Юрій Чопик став на захист держави. Він віддав за Україну найдорожче — своє життя.
Тепер його ім’я назавжди залишатиметься в університеті, де він працював і передавав свої знання студентам.
Важливо, щоб разом з іменем Юрія молодь знала і його історію, розуміла, якою ціною виборюється наша свобода, і пам’ятала тих, завдяки кому сьогодні можна навчатися, працювати та будувати своє майбутнє у вільній Україні.
Дякую ІФНМУ за те, що гідно зберігаєте пам’ять про свого викладача, колегу і Захисника України.
Світла пам’ять Юрію Чопику та всім Героям, які віддали життя за Україну. 🕯️
У ці дні Болехів відзначає 655 років від часу першої письмової згадки. Для міста — це століття історії, пам’яті та доль багатьох поколінь.
Передусім Болехів — це його люди. Ті, хто тут народився, хто називає його своїм домом, щодня працює, підтримує Збройні сили України й робить усе можливе, щоб рідне місто жило та розвивалося.
У цей день схиляємо голови перед світлою пам’яттю болехівчан, які віддали життя за Україну. Їхній подвиг назавжди залишиться в історії Болехова і в наших серцях.
Дякую кожному жителю за любов до рідного міста і добрі справи для його розвитку. Саме з вашої щоденної праці, турботи й любові складається сила громади.
Нехай над Болеховом буде мирне небо, у домівках — злагода, а поруч завжди будуть найдорожчі люди. Бажаю кожній родині здоров’я, добробуту, радості й Божої опіки.
Сьогодні хочу подякувати кожному вчителю за турботу, мудрість і любов до дітей.
За те, що підтримуєте учнів навіть тоді, коли вони сумніваються у власних силах. Вдячність за важливі життєві уроки, яких немає в підручниках. За добре слово, мудру пораду, терпіння і підтримку.
З особливим трепетом сьогодні я згадую свою першу вчительку, яка, на жаль, вже відійшла у засвіти...
Я вдячна усім своїм педагогам, які навчили вірити у власні сили.
Зараз українські вчителі працюють у непростий час — проводять уроки під час повітряних тривог, навчають в укриттях, підтримують дітей, коли їм тривожно. Бо справжній учитель залишає після себе не лише знання, а й частинку себе в кожній дитині.
Дорогі вчителі! Нехай вам повертається сторицею те добро і любов, які ви щодня віддаєте дітям. Щиро бажаю вам сил, невичерпної енергії, міцного здоров’я, вдячних учнів. Нехай Господь береже вас і благословляє на кожен день!