Микола вмів переключити людину зі стану «мінус» у «плюс». У його відео завжди є щось, що повертає енергію, змушує посміхнутися і подивитися на ситуацію трохи інакше.
Я й сьогодні, слухаючи його, підзаряджаюся. Думаю, що й ви відчуєте те саме.
Надихайтеся. Посміхайтеся. ❤️
Навіть у ці важкі часи важливо знаходити те, що дає нам сили жити, діяти й рухатися далі.
А якщо хочете мати таке підсилення щодня — переходьте, знайомтеся зі спадком Миколи Сапсана та обирайте для себе те, що буде корисним саме зараз.
Бо іноді нам просто потрібно почути правильні слова у правильний момент.
Переходьте за посиланням для ознайомлення зі спадком Миколи Сапсана.
Залишайте заявку на консультацію
Я зв’яжуся з вами, допоможу обрати напрям і підсилю вас у вашій точці «зараз»👇
Знаєш, буває такий момент увечері, коли вже ніхто нічого від тебе не хоче, телефон лежить десь поруч, справи на сьогодні закінчилися, і ти нарешті залишаєшся наодинці зі своїми думками — і саме тоді стає дуже добре чути себе.
Не завжди хочеться визнавати те, що чуєш.
Іноді це просте: «Я втомилася так жити». Не від життя взагалі, не від людей навколо, не від роботи чи обставин — а від постійного внутрішнього напруження, від необхідності весь час себе підштовхувати, контролювати, змушувати, починати спочатку і переконувати себе, що ось із понеділка вже точно все буде інакше.
Я дуже добре знаю цей стан.
Колись я теж чекала, що одного дня просто прокинуся, зберуся, нарешті наведу лад у голові, у справах, у звичках — і з цього моменту все піде по-іншому.
А потім зрозуміла одну дуже просту річ: зміни рідко починаються з великого рішення. Найчастіше вони починаються з маленької дії, яку ти готова повторити завтра.
Саме тому я створила «21 день».
І вже другий рік поспіль, щомісяця, проходжу цей шлях разом із людьми, спостерігаючи за одним і тим самим процесом — людина спочатку приходить із бажанням щось змінити, потім починає краще розуміти себе, свої реакції, свої звички, свої слабкі місця, і поступово перестає воювати із собою.
А коли ти перестаєш воювати із собою — з’являється зовсім інша опора.
Ми не будемо намагатися за 21 день змінити все життя.
Навпаки — ми виберемо одну звичку, яка зараз для тебе справді важлива, і будемо розбиратися не тільки з тим, що потрібно робити, а й з тим, чому ти досі не робила цього регулярно.
Тому що проблема дуже часто не в тому, що ми не знаємо, що робити.
Ми знаємо.
Проблема в тому, що знання саме по собі не стає дією, а дія не стає звичкою, якщо ти не розумієш, як влаштований цей процес.
Протягом першого тижня будемо вчитися помічати себе — свій стан, свої автоматичні реакції, моменти, коли ти відкладаєш, уникаєш, зриваєшся або знову повертаєшся до старого сценарію.
Другий тиждень — про те, як зробити нову поведінку реальною для твого життя, а не ще одним пунктом у списку «треба».
Третій — про закріплення, коли нова дія перестає вимагати від тебе постійного внутрішнього примусу і поступово стає частиною твого звичайного життя.
Тому для мене «21 день» — це не просто марафон про звички.
Це три тижні, протягом яких ти починаєш краще розуміти себе і бачити, де саме ти сама собі заважаєш рухатися далі.
Формат:
▪️ практичні завдання щодня
▪️ 4 живі зустрічі в Zoom, щовівторка о 13:00
▪️ доступ на місяць до марафону «365» Миколи Сапсана
▪️ закритий чат із супроводом та живою присутністю
Я не обіцяю, що після цих 21 дня ти прокинешся іншою людиною.
Але я точно знаю, що якщо ти будеш чесно проходити цей шлях, ти почнеш інакше дивитися на себе, на свої дії і на те, що раніше здавалося тобі «слабкістю» або «відсутністю дисципліни».
І, можливо, саме з цього почнеться твоя наступна зміна.
«Живи, помиляйся,позорся , експериментуй…Не зважай на думку інших, виражай себе, люби себе, живи на повну».
І я подумала: а скільки людей так і не реалізували свої мрії тільки тому, що боялися: «А що скажуть інші?»
А хто такі ці «інші»?
Люди, які впевнені в собі, мають своє життя, свою справу, свої цілі — зазвичай не мають часу жити чужим життям і когось засуджувати.
А ті, хто постійно лізе в чуже життя, оцінює, критикує й намагається щось там «напакостити»… можливо, просто не знає, що робити зі своїм.
Тому запитайте себе чесно:
Чиєї думки я досі боюся?
Чию оцінку я досі намагаюся заслужити?
І чи варто через це відкладати своє життя?
Бо, якщо чесно, один із найгірших способів зіпсувати собі життя — постійно озиратися на думку інших.
Це фрагмент із нашої суботньої зустрічі, де ми з гумором розбирали дуже серйозну тему: як перестати жити так, щоб усім було зручно, і почати жити так, щоб було правильно саме для вас.
Якщо вам є чим поділитися зі світом — діліться.
Не чекайте, поки вас усі оцінять, похвалять і схвалять. Цього моменту можна чекати все життя.
А якщо хочете з цим попрацювати — welcome у «21 день».