Головний біль.
Три дні ніби у відриві від реальності.
Голова важка, думки пливуть, а десь на фоні звучить внутрішній критик і коментує все, що відбувається.
Треба встати.
Треба зробити задачі.
Відповісти учасникам Марафону 21.
Вийти на консультацію.
Зробити дзвінки.
Хоча б прибрати.
Приготувати їсти.
Вставай, рухайся.
І в якийсь момент я ловлю себе на думці:
кому це все зараз потрібно?
Моє тіло просить відпочинку.
Ось це точно те, що йому зараз потрібно.
І коли починаєш чесно говорити з собою, коли приводиш аргументи на користь себе, свого тіла і свого стану — відбувається цікава річ. Той внутрішній «дятел» поступово затихає. Він перестає довбати, і навіть голові стає трохи легше.
Вчора я дала собі спокій.
І всім задачам теж.
Я просто поставила себе в пріоритет дня.
Спала, відпочивала, прожила цей біль без боротьби з ним.
І сьогодні моє тіло сказало мені дякую.
І знаєте, що я ще раз для себе побачила. Ми дуже часто живемо через «треба». Треба зібратися, треба потерпіти, треба йти далі. Нас так вчили, і ми звикаємо не чути себе.
Але іноді наймудріше рішення — зупинитися.
Почути себе і дати собі відновитися.
Є кілька простих речей, які мені в цьому допомагають.
Перше — поставити собі чесне питання: що зараз насправді потрібно моєму тілу? Не плану, не списку задач і не іншим людям. Саме моєму тілу.
Друге — дозволити собі один день без боротьби з собою. Коли ми не тиснемо на себе, організм відновлюється значно швидше.
І третє — інколи просто зупинитися і побути в тиші. У тиші дуже добре чути себе.
А як ви справляєтеся, коли приходить втома?
Коли біль?
Стискаєте зуби, пʼєте знеболення і йдете далі?
Чи вмієте зупинитися і вибрати себе?
https://t.me/+C_bATkUOFjBkNmYy
👆Запрошую вас в мій відкритий чат «Бути собою. Діалоги з Іриною Дзюбановською», де щосуботи на відкритих зустрічах ми говоримо про життєві теми, про наші стани, про внутрішні діалоги і поступово вчимося найважливішому — бути собою ❤️