Телеграм канал «🇺🇦 OVITTA LIVE»

Є слова, які не просто читаєш — їх відчуваєш.

«Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води…»

Сьогодні Україні 35. 🇺🇦

І я вже багато разів чула від іноземців: «Українці — як скеля».

Так. Мабуть, це справді вшито в код нашої нації. Ми — як скеля. Та, що оберігає свою мову, свої традиції, свою землю, своє право бути собою.

Ми незламні. Але я знаю, якою великою ціною це дається.

І сьогодні мені хочеться сказати не тільки про силу. А й про нас — звичайних людей, які зараз проходять свої непрості етапи. Хтось залишився в Україні, хтось далеко за кордоном, хтось починає життя заново, хтось просто намагається щодня триматися і не втрачати себе.

Ми вже 35 років незалежні. Ми достатньо дорослі, щоб розуміти: незалежність — це не тільки про державу. Це ще й про внутрішню опору. Про здатність підтримати себе, зробити наступний крок, не жити лише надією, а щодня діяти, любити, працювати, будувати своє життя — де б ми зараз не були.

Тому сьогодні ( лише 24 серпня) я хочу зробити вам подарунок до Дня Незалежності — -35% на навчальні програми Миколи Сапсана та мій марафон «21 день».

telemetr.me/ovitta_tk_bot?start=l13CuMiZA1n0F0LHoRyJCSqgJOwI9YvZ

Напишіть за посиланням слово «УКРАЇНА НЕЗАЛЕЖНА» — і я особисто вийду з вами на зв’язок. Разом подивимося, яка програма може саме зараз вас підсилити, повернути впевненість, розправити крила і допомогти жити своє життя — навіть у такі непрості часи.

Бо ми можемо бути скелею для інших. Але іноді дуже важливо дозволити собі спертися на когось і самим.

Усе можливо з любов'ю до себе. . ❤️🇺🇦

Ваша Ірина.


Сторінка для ознайомлення з курсами
https://ovitta-promo.com/aktsiya

Є слова, які не просто читаєш — їх відчуваєш.

«Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води…»

Сьогодні Україні 35. 🇺🇦

І я вже багато разів чула від іноземців: «Українці — як скеля».

Так. Мабуть, це справді вшито в код нашої нації. Ми — як скеля. Та, що оберігає свою мову, свої традиції, свою землю, своє право бути собою.

Ми незламні. Але я знаю, якою великою ціною це дається.

І сьогодні мені хочеться сказати не тільки про силу. А й про нас — звичайних людей, які зараз проходять свої непрості етапи. Хтось залишився в Україні, хтось далеко за кордоном, хтось починає життя заново, хтось просто намагається щодня триматися і не втрачати себе.

Ми вже 35 років незалежні. Ми достатньо дорослі, щоб розуміти: незалежність — це не тільки про державу. Це ще й про внутрішню опору. Про здатність підтримати себе, зробити наступний крок, не жити лише надією, а щодня діяти, любити, працювати, будувати своє життя — де б ми зараз не були.

Тому сьогодні ( лише 24 серпня) я хочу зробити вам подарунок до Дня Незалежності — -35% на навчальні програми Миколи Сапсана та мій марафон «21 день».

telemetr.me/ovitta_tk_bot?start=l13CuMiZA1n0F0LHoRyJCSqgJOwI9YvZ

Напишіть за посиланням слово «УКРАЇНА НЕЗАЛЕЖНА» — і я особисто вийду з вами на зв’язок. Разом подивимося, яка програма може саме зараз вас підсилити, повернути впевненість, розправити крила і допомогти жити своє життя — навіть у такі непрості часи.

Бо ми можемо бути скелею для інших. Але іноді дуже важливо дозволити собі спертися на когось і самим.

Усе можливо з любов'ю до себе. . ❤️🇺🇦

Ваша Ірина.


Сторінка для ознайомлення з курсами
https://ovitta-promo.com/aktsiya

Найкращий час щось розпочати був учора. А наступний найкращий час — сьогодні.

Дуже цікаве створіння людина. Вона чомусь живе так, ніби житиме вічно. Потім зроблю, ще встигну, зараз не до цього, ось це вирішу — і тоді вже займусь собою.

І так можна роками відкладати себе. Відкладати свої бажання, свої відчуття, свої рішення, постійно займаючись чимось іншим, що здається важливішим.

А може, вже досить відкладати себе?

Може, варто нарешті зупинитися і чесно подивитися на себе: де я зараз, куди я йду, чого я насправді хочу, чи те життя, яке я зараз живу, — це справді моє життя?

У своєму курсі «КейМен» Микола Сапсан залишив фундаментальні інструменти для щасливого життя — для того, щоб краще пізнати себе, зрозуміти себе і навчитися усвідомлено будувати власне життя.

Це курс, який сьогодні продовжує жити як частина його спадку.

Якщо вам хочеться пізнати себе глибше, краще зрозуміти це життя і себе в ньому — долучайтеся до «КейМен».

КЕЙ МЕН — це не мотивація і не гра в саморозвиток.
Це чесна зустріч із собою без масок.

Тренінг, який змінює мислення.
А разом із ним — траєкторію життя.

Доступно зараз:

🔹 придбати один курс зі знижкою – 25%
🔹 придбати два записи тренінгу - для глибшої та системної роботи
telemetr.me/ovitta_tk_bot?start=Hl8j1Tm9vZAsatKAHxVwVPwTfCmRH46c

Для тих, хто готовий жити своє життя,
а не реалізовувати чужі сценарії.


Бо життя вже відбувається.

І, можливо, найкращий момент перестати відкладати себе — саме сьогодні.

Коли життя каже «ні» — чи вміємо ми це почути?

Сьогодні на суботній зустрічі говорили про те, що знайоме багатьом із нас: ми продовжуємо стукати в зачинені двері, хоча життя вже не раз показало, що вони не відкриваються.

І часто проблема не в тому, що ми недостатньо стараємося.

Проблема в тому, що ми настільки хочемо отримати бажане, що перестаємо чути себе. Тримаємося за людину, ситуацію, стосунки, роботу, рішення — і витрачаємо величезну кількість енергії на те, щоб змусити життя дати нам те, чого воно зараз не дає.

На зустрічі ми говорили саме про це:
як розрізнити «мені потрібно ще трохи наполегливості» і «мені вже час зупинитися».

Як зрозуміти, де ви боретеся за своє, а де — просто боїтеся відпустити.

Як почати чути власне «так» і «ні», а не жити постійним очікуванням зовнішньої відповіді.

Це була дуже чесна й глибока розмова. І я залишаю тут невеликий уривок.

Повну зустріч уже можна переглянути на Patreon.
Переходьте за посиланням — вона доступна кожному.

І я дуже раджу не просто послухати її «для інформації».
Пропустіть цю розмову через себе.

Зупиніться й запитайте:

Де в моєму житті я досі стукаю в зачинені двері?
Чого я насправді чекаю?
І що станеться, якщо я перестану стукати?

Якщо відчуваєте, що цей запит хочеться розібрати глибше й персонально, напишіть мені в особисті. З такими запитами я працюю і в програмі «21 день», і в персональній роботі.

А якщо вам потрібен простір для спілкування, роздумів і щоденного контакту — приєднуйтесь до чату «Бути собою». Я супроводжую учасників там як ментор і залишаюся на зв’язку.

Посилання на Patreon — тут.

https://www.patreon.com/OVITTACompany/posts/koli-zhittia-ni-167376968?utm_medium=clipboard_copy&utm_source=copyLink&utm_campaign=postshare_creator&utm_content=join_link

Інші посилання шукайте в шапці профілю Instagram або в чаті «Бути собою».

Можливо, сьогодні вам не потрібно відкривати ще одні двері.

Можливо, вам потрібно нарешті почути, куди життя запрошує вас піти далі.

"Бути собою, діалоги з Іриною Дзюбановською". 

telemetr.me/+C_bATkUOFjBkNmYy

Моя відпустка вже добігає до кінця.

Вперше за п’ять років я відпочивала разом із донькою і справді відклала роботу в сторону.

Звичайно, в мене залишилося багато того, що треба було зробити. Треба було доробити курс про стосунки, проводити наші щосуботні зустрічі, ще багато чого допрацювати.

І я в якийсь момент запитала себе: «Треба? Мушу? А чи я все-таки можу дозволити собі зараз просто відпочити?»

Побути з донькою, почути шум моря, відчути пісок під ногами на пляжі. Погуляти вузькими вуличками старовинних французьких міст, побачити Ейфелеву вежу, Нотр-Дам, Лувр і ще багато чого в Парижі, зайти в музей, який давно хотілося побачити, подивитися на цю країну, відчути її, поспати, дати тілу розслабитися і просто трохи побути без постійного відчуття, що я кудись поспішаю.

І я дуже рада, що цього разу я це собі дозволила.

Ми так звикли жити в цьому постійному «треба». Треба зробити, треба встигнути, треба відповісти, треба проконтролювати. І навіть коли приїжджаємо відпочивати, голова продовжує працювати за тим самим сценарієм.

Я теж так вмію.

Але цього разу я вирішила, що кілька днів моєї уваги будуть не для роботи, не для задач і не для того, щоб ще щось встигнути. Вони будуть для мене і для доньки.

І за ці дні я ще раз побачила, наскільки нам іноді необхідно просто вийти з цього режиму постійної зайнятості.

Коли ти нікуди не поспішаєш і не думаєш щогодини про те, що ще треба зробити, поступово починаєш чути себе. Згадуєш, чого тобі хочеться, що тобі подобається, чого давно не вистачало.

І от зараз у мене є відчуття, що всередині стало якось просторіше. З’явилося місце для нових думок, ідей, бажань. І навіть для роботи, до якої я повернуся вже зовсім скоро.

Я повернуся в Україну і знову візьмуся за свої курси, зустрічі, задачі. Знову буде моя щоденна рутина, і я цього не боюся, бо я люблю те, що роблю.

Але тепер я ще раз переконалася: коли ти постійно живеш на межі своїх можливостей, продуктивність від цього не стає вищою. Ти просто поступово перестаєш чути себе.

І от тут я б дуже хотіла, щоб кожен із вас поставив собі просте питання: а я зараз живу так, як мені добре, чи весь час виконую те, що «треба»?

Бо «треба» ніколи не закінчиться.

Завжди буде ще одна справа, ще один проєкт, ще один дзвінок, ще щось, що можна зробити.

А ви у себе — одні.

Тому не відкладайте себе на той момент, коли все буде зроблено. Його може просто не бути.

Дозволяйте собі відпочивати ще до того, як ви впадете від втоми. Проводьте час із дітьми, поки вони хочуть проводити його з вами. Їдьте кудись, якщо давно хочеться. Сидіть біля моря, якщо є така можливість. Спіть, якщо втомилися. Нічого не робіть, якщо саме цього зараз потребуєте.

І не треба за це себе сварити.

Відпочинок — це не нагорода за те, що ви все виконали.

Це нормальна частина життя.

Мені дуже хотілося цього разу не просто розповісти вам про свою відпустку, а показати на власному прикладі: навіть якщо у вас багато роботи, навіть якщо є відповідальність, навіть якщо ви звикли все тримати на собі — іноді можна сказати собі: «Зараз я не мушу. Зараз я просто побуду».

І повірте, світ від цього не зупиниться.

А ви, можливо, нарешті трохи повернетеся до себе.