Після того, як Міямура змінив імідж, дівчата в школі раптово виявили для себе, що Ідзумі нічогенький такий. Очевидно, це доводить до сказу Хорі, яка покохала хлопця не тільки за зовнішність, а за його доброту, терпіння та увагу. Та й сам Міямура не очікував, що опиниться в центрі позитивної уваги однолітків — такого в його житті ніколи не траплялось.
Втім, шкільні будні новоспеченої пари тривають. Ідзумі всіма силами уникає оголення перед людьми через татуювання (на пару з Сенґоку, який соромиться своєї худоби). Хорі тим часом, накручена словами подруг, намагається виглядати “милішою” перед своїм коханим, раптом він вирішить, що вона недостатньо дівчинка і покине її. Та ще й цим двом на голову звалилась другорічка Савада, яка вже давно закохана в Хорі, і все чекає поки ті розійдуться.
Мені подобається те, як «Хорімія» трепетно та ніжно розвиває стосунки між головними героями, разом з тим не забуваючи про інших персонажів. Коротенький розділ про почуття Ремі та Сенґоку, або буденні сцени з печивом між Сакурою, Ішікавою та Юкі показують — кожен з героїв живий, важливий, має свій розвиток, страхи і виклики. Ніхто в цій історії не зайвий і не побічний, навіть попри жартики над Іурою, який з’являється у випадкові моменти, аби позичити чи віддати диск Міямурі.
«Хорімія» — спокійна, весела та щира історія про життя звичайних старшокласників, де кожен з компанії знаходить у своїх друзях підтримку, розраду, тепло, а іноді навіть терапевтичний копняк під п’яту точку. З нетерпінням чекаю продовження манґи, бо сюжет тільки починає набирати обертів.
📚 Видавництво: Nasha Idea, Nihon Bungeisha | 192 с | 🛒 У видавництва · IdeoGrafika · UA Comix Store
Дванадцятий том «Ґаннібала» вже не прикидається ані детективом, ані трилером, ані таємничими жахами із дозованими викриттями. Це том, де все накопичене раніше — культ, страх, канібальські ритуали, родинна покора й багаторічне насильство — нарешті вибухає. Після попередніх частин чекалося загострення, але Масаакі Ніномія піднімає ставки до рівня, де розумієш, що колективне божевілля пожирає залишки здорового глузду.
Кейсуке нарешті розкривається не як черговий носій прізвища Ґото, а як людина, яку розламує навпіл між кров’ю і совістю. У його сценах є справжня трагедія, без спроб виглядати героєм, зате з важким відчуттям провини й запізнілого прозріння. Міямото, навпаки, лишається тією точкою опору, за яку ще тримається історія. Коли всі довкола давно погодилися жити всередині жаху, він упирається до кінця й відмовляється називати морок нормою.
Емоційно це страшний том. Не в сенсі “лякає”, а в сенсі виснажує. Усе, що тут відбувається, сприймається жахливо, бо насильство перестає бути винятком і стає природним станом цього світу. Особливо боляче працює мотив дитини як жертви. У таких сценах манґа виходить за межі звичайного горору й перетворюється на історію про остаточний розпад моралі.
Ніномія знову перевантажує сторінку тінями, сірим брудом, фактурами, лісового замкненого простору. І це ідеально пасує усьому тому, що відбувається. Насильство тут не красиве й не видовищне, а гидке, панічне, рване. Подекуди ритм навмисне зривається в істерику, але саме так ця історія і має звучати.
Передфінальний том вийшов лютим, виснажливим і сильним. І знову ж, це вже не просто манґа про канібалізм, а гидка розмова про спадкову провину, культ страху і ціну мовчання.
— Переглянути фото видання —
📚 Інші відгуки до серії:
Том 1 | Том 2 | Том 3 | Том 4 | Том 5 | Том 6 | Том 7 | Том 8 | Том 9 | Том 10 | Том 11
Укрзалізниця представила новий японсько-український потяг «Сакура»
28 квітня свій перший рейс здійснив новий флагманський поїзд, сформований із щойно збудованих або модернізованих в Україні вагонів.
«Сакуру» створено на базі поїзда №81 Київ — Ужгород, який з'єднує два українські міста, в яких кожну весну пишно квітнуть японські вишні.
Всього потяг налічує 12 вагонів, ззовні розмальованих пелюстками сакури. Пасажири матимуть доступ до онлайн-порталу про японську культуру. Крім того, на борту представлені елементи японської кухні та навіть місцеві настільні ігри.
Створювався проєкт за підтримки Посольства Японії в Україні та Японського агентства міжнародного співробітництва (JICA). Також символічним є те, що частина рейок, по яких буде рухатись потяг, зроблені в країні Сонця, що сходить.