Инструменты
Каталог TGAds
Мониторинг
Детальная статистика
Анализ аудитории
Бот аналитики
Полезная информация
Инструкция Telemetr
Документация к API
Чат Telemetr
Не попадитесь на накрученные каналы! Узнайте, не накручивает ли канал просмотры или
подписчиков
Проверить канал на накрутку
Телеграм канал «Мій Ізмаїл»
Мій Ізмаїл
103.0K
2.6K
1.1K
14
101.9K
МІЙ ІЗМАЇЛ - паблік, що висвітлює події Придунав‘я - Ізмаїла, Болграда, Рені, Кілії, Вилкового та районів.
У нашому пабліку Ви першими дізнаєтеся про найцікавіші, найсвіжіші та найактуальніші новини⚡️
У нашому пабліку Ви першими дізнаєтеся про найцікавіші, найсвіжіші та найактуальніші новини⚡️
Подписчики
Всего
4 058
Сегодня
0
Просмотров на пост
Всего
329
ER
Общий
7.85%
Суточный
7.9%
Динамика публикаций
Telemetr - сервис глубокой аналитики
телеграм-каналов
телеграм-каналов
Получите подробную информацию о каждом канале
Отберите самые эффективные каналы для
рекламных размещений, по приросту подписчиков,
ER, количеству просмотров на пост и другим метрикам
рекламных размещений, по приросту подписчиков,
ER, количеству просмотров на пост и другим метрикам
Анализируйте рекламные посты
и креативы
и креативы
Узнайте какие посты лучше сработали,
а какие хуже, даже если их давно удалили
а какие хуже, даже если их давно удалили
Оценивайте эффективность тематики и контента
Узнайте, какую тематику лучше не рекламировать
на канале, а какая зайдет на ура
на канале, а какая зайдет на ура
Показано 7 из 103 021 поста
Смотреть все посты
Пост от 20.05.2026 23:28
29
0
1
⚡️ «Я вірю в Бога, я вірю Богу, талісмани — це просто атрибути»: Усик розповів, з чим приїхав до Єгипту на бій проти Верховена.
Український боксер зізнався, що взяв із собою лише віслючка, якого йому дала донька. За його словами, саме вона зарядила іграшку своєю силою.
На свої попередні поєдинки Чемпіон світу за версіями WBC, WBA та IBF у надважкій вазі також брав цього віслючка й він завжди допомагав йому здобувати перемоги.
Дивіться трансляції на платформі «Київстар ТБ». Підключайтесь завчасно.
Український боксер зізнався, що взяв із собою лише віслючка, якого йому дала донька. За його словами, саме вона зарядила іграшку своєю силою.
На свої попередні поєдинки Чемпіон світу за версіями WBC, WBA та IBF у надважкій вазі також брав цього віслючка й він завжди допомагав йому здобувати перемоги.
Дивіться трансляції на платформі «Київстар ТБ». Підключайтесь завчасно.
Пост от 20.05.2026 23:27
37
0
1
🤯 БпЛА влучив у житловий будинок в Одесі і застряг у фасаді на рівні 15 поверху, — ДСНС.
Фугасно-запалювальна бойова частина з понад 50 кг вибухівки не здетонувала. Рятувальники та поліцейські провели надскладну, ювелірну спецоперацію.
Фугасно-запалювальна бойова частина з понад 50 кг вибухівки не здетонувала. Рятувальники та поліцейські провели надскладну, ювелірну спецоперацію.
Пост от 20.05.2026 22:03
58
0
1
Маєш диплом про вищу освіту (бакалавра)? 👨🎓
Мрієш поміняти професію? 🤔
Змінюй офіс на океан! 🌊
💡 Друга вища освіта для майбутніх моряків!
⚓️ Скорочений термін навчання
📜 Диплом державного зразка
🌍 Міжнародні перспективи та висока зарплата
Чекаємо тебе!
📲 Детальніше у приймальній комісії Відокремленого структурного підрозділу «Дунайський інститут водного транспорту Національного транспортного університету» (попередня назва - Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного)
📍 68604, м. Ізмаїл, вул. Ізмаїльська, 7 (територія "дев'ятки")
📞 068 143 94 14 (всі месенджери)
Мрієш поміняти професію? 🤔
Змінюй офіс на океан! 🌊
💡 Друга вища освіта для майбутніх моряків!
⚓️ Скорочений термін навчання
📜 Диплом державного зразка
🌍 Міжнародні перспективи та висока зарплата
Чекаємо тебе!
📲 Детальніше у приймальній комісії Відокремленого структурного підрозділу «Дунайський інститут водного транспорту Національного транспортного університету» (попередня назва - Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного)
📍 68604, м. Ізмаїл, вул. Ізмаїльська, 7 (територія "дев'ятки")
📞 068 143 94 14 (всі месенджери)
Пост от 20.05.2026 21:31
93
0
1
Пост от 20.05.2026 21:31
91
0
0
…Життя і спорт в Ізмаїлі тривають.
16 березня виповнилося 15 років волейбольному клубу «Другарі» — у перекладі з болгарської «друзі». Василь Петрович стояв біля витоків клубу.
«Починалося все просто: щоп’ятниці збиралися, грали, спілкувалися, — згадує він. — А сьогодні маємо турніри, команди, традиції. З роками з’явилися нові категорії: 40+ — це швидкість і сила, 50+ — розум, спокій і досвід.
Уявляєш, із 2018 року проводять турнір мого імені. Я тоді ще жартував: “Я ж живий”. А мені відповіли: “А коли тебе не стане — хто могорич ставитиме?”»
Василь Петрович сміється, а потім знову повертається до головного — історії ізмаїльського спорту.
«Ізмаїл ніколи не був “глухим кутом”. Є наші, місцеві спортсмени, які досягли високих результатів і залишилися вдома. Наприклад, Володимир і Сергій Лапшини — майстри спорту СРСР, чемпіони світу серед майстрів із самбо, Сергій — дворазовий чемпіон, заслужені майстри спорту України. Вони тут — підтримують, допомагають, працюють. І це, мабуть, найцінніше.
Бо спорт — це не лише медалі. Це особливий світ, який не ділить людей за віком, вірою чи статусом. Він живе не тільки завдяки грошам, а насамперед завдяки людям — тим, хто вірить, працює і не здається. Саме тому спорт і досі об’єднує навіть у найскладніші часи».
… Ветерана спорту хвилює сьогодення:
«Часи змінюються: змінилася школа, іншим став і підхід до фізкультури. Більше спецгруп, більше обмежень. Раніше головним був рух, а зараз надто багато того, що відволікає. Та найважливіше — це здоров’я. Фізкультура робить життя активним. Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Саме рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки проти цього».
Про майбутнє — вже після Перемоги — Василь Сара говорить з оптимізмом: «Думаю, буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але навіть тепер щовихідних проходять змагання. А коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Можливо, повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї».
Він переконаний: спорт формує людину так само, як досвідчений садівник формує дерево — якщо вчасно спрямувати, воно виросте рівним і сильним.
«Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили, - впевнений Василь Петрович. - Те, що сьогодні потрібно всім. А зараз — навіть більше, ніж будь-коли».
16 березня виповнилося 15 років волейбольному клубу «Другарі» — у перекладі з болгарської «друзі». Василь Петрович стояв біля витоків клубу.
«Починалося все просто: щоп’ятниці збиралися, грали, спілкувалися, — згадує він. — А сьогодні маємо турніри, команди, традиції. З роками з’явилися нові категорії: 40+ — це швидкість і сила, 50+ — розум, спокій і досвід.
Уявляєш, із 2018 року проводять турнір мого імені. Я тоді ще жартував: “Я ж живий”. А мені відповіли: “А коли тебе не стане — хто могорич ставитиме?”»
Василь Петрович сміється, а потім знову повертається до головного — історії ізмаїльського спорту.
«Ізмаїл ніколи не був “глухим кутом”. Є наші, місцеві спортсмени, які досягли високих результатів і залишилися вдома. Наприклад, Володимир і Сергій Лапшини — майстри спорту СРСР, чемпіони світу серед майстрів із самбо, Сергій — дворазовий чемпіон, заслужені майстри спорту України. Вони тут — підтримують, допомагають, працюють. І це, мабуть, найцінніше.
Бо спорт — це не лише медалі. Це особливий світ, який не ділить людей за віком, вірою чи статусом. Він живе не тільки завдяки грошам, а насамперед завдяки людям — тим, хто вірить, працює і не здається. Саме тому спорт і досі об’єднує навіть у найскладніші часи».
… Ветерана спорту хвилює сьогодення:
«Часи змінюються: змінилася школа, іншим став і підхід до фізкультури. Більше спецгруп, більше обмежень. Раніше головним був рух, а зараз надто багато того, що відволікає. Та найважливіше — це здоров’я. Фізкультура робить життя активним. Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Саме рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки проти цього».
Про майбутнє — вже після Перемоги — Василь Сара говорить з оптимізмом: «Думаю, буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але навіть тепер щовихідних проходять змагання. А коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Можливо, повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї».
Він переконаний: спорт формує людину так само, як досвідчений садівник формує дерево — якщо вчасно спрямувати, воно виросте рівним і сильним.
«Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили, - впевнений Василь Петрович. - Те, що сьогодні потрібно всім. А зараз — навіть більше, ніж будь-коли».
Пост от 20.05.2026 21:31
80
0
0
…Система фізкультури і спорту в Ізмаїлі будувалася крок за кроком — на ентузіазмі, людях і вірі в те, що це необхідно місту.
Хоча чому - будувалася?
Розбудовувалася!
«Ізмаїл має вражаючу спортивну історію, яку творили Борис Гельфан, Яків Рабинович, Йосип Зільберман, Валентин Поляков, Тетяна Мардашова, Олександр Чадаєв, Геннадій Уколов, Марина Маринова, Вікторія Марченко, Геннадій Румянцев, Микола Стоянов, Галина Чистякова, Олена Говорова, Сергій Дідовік, Сурадж Чеботарь, Василь Бондаренко, Анатолій Желєв, Йосип Бурда, Альберт Єгоров, Олександр Крюков, Олександр Купрій, Ігор Панасішин, Антанас Діджюліс, Володимир Борисов та багато інших видатних постатей.
Базові види спорту — легка атлетика, бокс, футбол, боротьба — формували цілі спортивні династії. Родина Чистякових: Антоніна та її донька Галина, які своїми високими успіхами довели вірність принципу, що діти мають досягти більшого за батьків. Румянцеви — династія талановитих боксерів і тренерів. Ковальови: батько — волейболіст, донька — легкоатлетка, сини — футболісти. Лавриненки: батько — важкоатлет, сини — футболіст і фехтувальник. Родини Рабиновичів — тенісистів, Панкратенкових — волейболістів. Не можу не згадати Абрамченків: Валентину — надзвичайно сильну спортсменку, яка бігала всі дистанції, Славу — людину неймовірної фізичної сили, а також їхніх синів — Андрія-десятиборця та Олега-важкоатлета. Сестра Валентини Віра та її чоловік Леонід Житомирські теж були видатними спортсменами та є талановитими тренерами.
І в моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту України з художньої гімнастики. І таких спортивних родин у місті чимало!
В Ізмаїлі виростали важкоатлети, футболісти, борці, боксери, легкоатлети. Саме з базових видів спорту згодом виникали й розвивалися нові напрямки — армрестлінг, пауерліфтинг. А разом із ними з’являлися серйозні результати: чемпіони України, Європи, світу, рекордсмени. І найважливіше було все це зберегти».
…Сьогодні, навіть попри війну, спортивне життя Ізмаїла не зупинилося.
«Стадіон живе — працюють і верхнє, і нижнє поля, — продовжує Василь Петрович, ніби ведучи внутрішню дискусію. — Тут і футбол, і легка атлетика, і волейбол, і змагання. Трибуни у складному стані, але головне — спортивне ядро функціонує. З’явився Палац спорту — у це ще донедавна мало хто вірив. Є шкільні стадіони, працюють спортивні школи.
Об’єднання кількох ДЮСШ було непростим рішенням, але система вистояла. У 2000 році відкрили шаховий клуб — щоб зберегти і приміщення, і сам напрямок.
Що втратили? Велику футбольну команду. Колись був “Дунаєць”, і люди досі пам’ятають, як за нього вболівали. Сьогодні такого рівня поки немає, хоча потреба є. Але у місті будується новий стадіон, і це дає підстави для оптимізму.
Не можу не згадати Ірину Рапанович — сильну організаторку й тренерку, яка виховує дітей та водночас є багатодітною матір’ю. Це неймовірно. Так само, як і робота Максима Журавльова та Луни Румянцевої — талановитих тренерів, які виховують чемпіонів. І вони — далеко не єдині, хто тримає спортивне життя міста».
Хоча чому - будувалася?
Розбудовувалася!
«Ізмаїл має вражаючу спортивну історію, яку творили Борис Гельфан, Яків Рабинович, Йосип Зільберман, Валентин Поляков, Тетяна Мардашова, Олександр Чадаєв, Геннадій Уколов, Марина Маринова, Вікторія Марченко, Геннадій Румянцев, Микола Стоянов, Галина Чистякова, Олена Говорова, Сергій Дідовік, Сурадж Чеботарь, Василь Бондаренко, Анатолій Желєв, Йосип Бурда, Альберт Єгоров, Олександр Крюков, Олександр Купрій, Ігор Панасішин, Антанас Діджюліс, Володимир Борисов та багато інших видатних постатей.
Базові види спорту — легка атлетика, бокс, футбол, боротьба — формували цілі спортивні династії. Родина Чистякових: Антоніна та її донька Галина, які своїми високими успіхами довели вірність принципу, що діти мають досягти більшого за батьків. Румянцеви — династія талановитих боксерів і тренерів. Ковальови: батько — волейболіст, донька — легкоатлетка, сини — футболісти. Лавриненки: батько — важкоатлет, сини — футболіст і фехтувальник. Родини Рабиновичів — тенісистів, Панкратенкових — волейболістів. Не можу не згадати Абрамченків: Валентину — надзвичайно сильну спортсменку, яка бігала всі дистанції, Славу — людину неймовірної фізичної сили, а також їхніх синів — Андрія-десятиборця та Олега-важкоатлета. Сестра Валентини Віра та її чоловік Леонід Житомирські теж були видатними спортсменами та є талановитими тренерами.
І в моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту України з художньої гімнастики. І таких спортивних родин у місті чимало!
В Ізмаїлі виростали важкоатлети, футболісти, борці, боксери, легкоатлети. Саме з базових видів спорту згодом виникали й розвивалися нові напрямки — армрестлінг, пауерліфтинг. А разом із ними з’являлися серйозні результати: чемпіони України, Європи, світу, рекордсмени. І найважливіше було все це зберегти».
…Сьогодні, навіть попри війну, спортивне життя Ізмаїла не зупинилося.
«Стадіон живе — працюють і верхнє, і нижнє поля, — продовжує Василь Петрович, ніби ведучи внутрішню дискусію. — Тут і футбол, і легка атлетика, і волейбол, і змагання. Трибуни у складному стані, але головне — спортивне ядро функціонує. З’явився Палац спорту — у це ще донедавна мало хто вірив. Є шкільні стадіони, працюють спортивні школи.
Об’єднання кількох ДЮСШ було непростим рішенням, але система вистояла. У 2000 році відкрили шаховий клуб — щоб зберегти і приміщення, і сам напрямок.
Що втратили? Велику футбольну команду. Колись був “Дунаєць”, і люди досі пам’ятають, як за нього вболівали. Сьогодні такого рівня поки немає, хоча потреба є. Але у місті будується новий стадіон, і це дає підстави для оптимізму.
Не можу не згадати Ірину Рапанович — сильну організаторку й тренерку, яка виховує дітей та водночас є багатодітною матір’ю. Це неймовірно. Так само, як і робота Максима Журавльова та Луни Румянцевої — талановитих тренерів, які виховують чемпіонів. І вони — далеко не єдині, хто тримає спортивне життя міста».
Пост от 20.05.2026 21:31
53
0
0
У дев’ятій школі Василь Сара пропрацював п’ять років — з 1976 по 1981-й. Саме тоді тут створили спортивні класи для дітей 1968 та 1969 років народження з усього міста. Йшлося не просто про додаткові уроки фізкультури: зранку проводили тренування, потім — звичайні уроки, а після них — ще одне тренування.
«Ці класи дали багато сильних спортсменів — призерів України серед юнаків, учасників міжнародних турнірів. Дев’ята школа вигравала всі міські змагання, зокрема й шкільну спартакіаду, яка проводилася у трьох вікових категоріях: п’яті-шості, сьомі-восьмі та дев’яті-десяті класи, — згадує Василь Петрович. — Такі речі тримаються на відданих своїй справі фахівцях».
У 1981 році він очолив дитячо-юнацьку спортивну школу при міському спорткомітеті. На той час в Ізмаїлі діяло сім ДЮСШ. Цю посаду Василь Сара обіймав до грудня 1984 року, після чого став директором спортшколи на Виставці, а вже у грудні 1986-го — керівником міського спорткомітету.
Той період справді проходив під знаком спорту.
У 1985 році в залі СК «Виставка» вперше застелили два борцівські килими та запросили нових тренерів — Миколу Стоянова, Василя Васильєва і Степана Недялкова. Результати цієї роботи не забарилися: юні борці з Ізмаїла вийшли на міжнародний рівень. Петро Тоарка, Леонід Базан і Володимир Дубовий згодом стали учасниками Олімпійських ігор у Пекіні (2008), Лондоні (2012) та Ріо-де-Жанейро (2016). Це був справжній прорив.
Саме тоді, наприкінці 1970-х, міську ДЮСШ розділили на дві: одна спеціалізувалася на ігрових видах спорту — настільному й великому тенісі, волейболі та баскетболі, інша — на вільній боротьбі та легкій атлетиці.
У 1991 році в Ізмаїлі створили футбольну команду «Дунай».
«Щоб зібрати глядачів, вигадали просту, але ефективну річ — лотерею, — з усмішкою згадує Василь Петрович. — Розігрували серйозні призи, навіть мотоцикл. Потім зрозуміли: краще працюють менші призи — тоді більше людей долучається. Так на стадіоні збиралося до двох тисяч глядачів. Люди приходили, вболівали — це була жива атмосфера».
До сьогодні в місті зберігся започаткований у 2000 році марафон до Дня міста.
А у 1998 році, щоб систематизувати спортивну роботу, створили міські федерації — громадські організації. Загалом їх було 13: з футболу, легкої та важкої атлетики, фехтування, настільного й великого тенісу, східних єдиноборств, волейболу, боротьби, боксу, шахів, кульової стрільби та художньої гімнастики.
Василь Сара з особливою теплотою згадує Ольгу Антонівну Сьоміну, якій запропонував очолити федерацію художньої гімнастики. Спочатку вона вагалася, але погодилася й довела: головне — не вміння робити шпагат, а організаторський талант. Саме за її ініціативи в Ізмаїлі започаткували міжнародні турніри, які збирали юних гімнасток із п’яти й більше країн.
«Ці класи дали багато сильних спортсменів — призерів України серед юнаків, учасників міжнародних турнірів. Дев’ята школа вигравала всі міські змагання, зокрема й шкільну спартакіаду, яка проводилася у трьох вікових категоріях: п’яті-шості, сьомі-восьмі та дев’яті-десяті класи, — згадує Василь Петрович. — Такі речі тримаються на відданих своїй справі фахівцях».
У 1981 році він очолив дитячо-юнацьку спортивну школу при міському спорткомітеті. На той час в Ізмаїлі діяло сім ДЮСШ. Цю посаду Василь Сара обіймав до грудня 1984 року, після чого став директором спортшколи на Виставці, а вже у грудні 1986-го — керівником міського спорткомітету.
Той період справді проходив під знаком спорту.
У 1985 році в залі СК «Виставка» вперше застелили два борцівські килими та запросили нових тренерів — Миколу Стоянова, Василя Васильєва і Степана Недялкова. Результати цієї роботи не забарилися: юні борці з Ізмаїла вийшли на міжнародний рівень. Петро Тоарка, Леонід Базан і Володимир Дубовий згодом стали учасниками Олімпійських ігор у Пекіні (2008), Лондоні (2012) та Ріо-де-Жанейро (2016). Це був справжній прорив.
Саме тоді, наприкінці 1970-х, міську ДЮСШ розділили на дві: одна спеціалізувалася на ігрових видах спорту — настільному й великому тенісі, волейболі та баскетболі, інша — на вільній боротьбі та легкій атлетиці.
У 1991 році в Ізмаїлі створили футбольну команду «Дунай».
«Щоб зібрати глядачів, вигадали просту, але ефективну річ — лотерею, — з усмішкою згадує Василь Петрович. — Розігрували серйозні призи, навіть мотоцикл. Потім зрозуміли: краще працюють менші призи — тоді більше людей долучається. Так на стадіоні збиралося до двох тисяч глядачів. Люди приходили, вболівали — це була жива атмосфера».
До сьогодні в місті зберігся започаткований у 2000 році марафон до Дня міста.
А у 1998 році, щоб систематизувати спортивну роботу, створили міські федерації — громадські організації. Загалом їх було 13: з футболу, легкої та важкої атлетики, фехтування, настільного й великого тенісу, східних єдиноборств, волейболу, боротьби, боксу, шахів, кульової стрільби та художньої гімнастики.
Василь Сара з особливою теплотою згадує Ольгу Антонівну Сьоміну, якій запропонував очолити федерацію художньої гімнастики. Спочатку вона вагалася, але погодилася й довела: головне — не вміння робити шпагат, а організаторський талант. Саме за її ініціативи в Ізмаїлі започаткували міжнародні турніри, які збирали юних гімнасток із п’яти й більше країн.