Необучаємі. Комунальники КМДА провели тендер на будівництво Великої Окружної дороги із розв’язкою за 319 млн грн. Йдеться про добудову підземного пішохідного переходу, шляхопроводу через залізницю і шляхопроводу через Богатирську.
Деякі будматеріали по ринковій ціні, пісок - вдвічі дорожчий. До кінця цього року мають освоїти 30 млн, а решту - наступного року. Але не це головне.
Головне те, що десятки будівельників будуть калапуцать ту розв'язку, хоча по Києву і так можна проїхати. Тоді як будівельники вже давно всі мали б бути залучені на будівництво захисних споруд та енергетичних об'єктів. Вони киянам набагато потрібніші.
Але мерії Кличка куди важливіше зливати гроші на мирний асфальт. Бо неудобно перед Путєним буде - його танки їхатимуть по некрасивим дорогам.
Київ намагається жити з новою реальністю транспорту, коли через тривоги одна з двох гілок метро на лівий берег не працює, а міська електричка, попри її статистично незначну кількість перевезених пасажирів (як у середнього трамвайного маршруту), через все ту ж йбнрсн збивається з графіку.
Колеги з київського транспортного цеху кажуть, що червоне метро возить за день понад 200 тисяч пасажирів у кожну сторону. Це еквівалент 20 смуг автобану в кожну сторону через річку, якщо б усі раптом купилися на міську програму дестимулювання користувачів громадського транспорту і поїхали машинами.
Що ж зробити, щоб возити людей, коли варіант «нехай всі просто поїдуть машиною» не спрацює?
З реальних дій нещодавно вдалося вирішити бюрократію і запустити в тривогу зелену гілку, зменшивши потребу з 40 смуг автобану всього до 20. Але 20 — це все одно малореалістично.
Точно хтось пересів на велосипед і самокати; навіть оператори самокатів вже запропонували тариф на місяць дешевший за безліміт комунального транспорту. Але цей варіант підходить далеко не всім, зокрема і через проблеми з власною безпекою, які ніяк не вирішить центральна влада.
Залишається громадський транспорт, який давно і успішно їздить між берегами. Хіба що крім трамвая, який забрали, щоб один раз і назавжди побороти затори на мосту Патона.
Але зараз велика (по мірках Києва) кількість цього транспорту везе пасажирів не до місця призначення, а до станцій метро, з яких на метро можна буде поїхати, можливо, через кілька годин. А інша частина транспорту замість того, щоб швидко привезти пасажирів і поїхати за наступними, стоїть у заторах на автобусних смугах.
Трохи виправити ці дві проблеми можна наступними способами:
1. Маршрути, які працюють як підвозка до лівобережних станцій червоного метро, змінити/продовжити/об’єднати так, щоб вони везли людей одразу на правий берег. Це руйнує багаторічну київську традицію, за якою пасажира треба з наземного транспорту пхати в метро, а не везти до місця призначення, але нам де треба якось возити людей...
2. Зрозуміти, де маршрути між берегами втрачають найбільше часу в заторах, і військової адміністрації стимулювати поліцію до відпрацювання смуг для громадського транспорту хоча б у пріоритетних ділянках у пікові години.
3. Найдовший шлях — змінювати організацію руху з пріоритетом на ці маршрути: створити місця для розвороту біля найближчих працююющих станцій і точок тяжіння, щоб 1м міг розвертатися на Арсенальній, а не стояти два кілометри затору до Палацу спорту в кожну сторону.
(с) Павло Сирватка, екс-керівник управління вуличної інфраструктури Львова.