Хороший текст Anders Fogh Rasmussen, колишнього прем'єра Данії та колишнього генерального секретаря НАТО, для The Economist
...
З 2002 по 2021 рік 52 труни, вкриті данським прапором, поверталися додому з Афганістану та Іраку. Там Данія зазнала більших втрат відносно чисельності населення, ніж будь-який інший член коаліції, окрім Грузії. Більших, ніж самі США.
З дитинства я захоплювався Америкою. Бувши прем’єр-міністром Данії та генсеком НАТО, я вважав Америку природним лідером вільного світу. Але, спостерігаючи за випадами Трампа, я змушений дійти висновку – досить.
Ґренландія не становить жодної загрози для США. Якщо Америка бажає посилити присутність на Ґренландії, вона може зробити це в рамках угоди про безпеку між США та Данією від 1951 року. Якщо американські компанії хочуть більше інвестувати в ресурси Ґренландії, їх радо привітають.
Данські, ґренландські та європейські політики викладали ці аргументи американським колегам. Проблема полягає в тому, що це інструменти дипломатії епохи, яка відходить у минуле. Наполегливість Трампа в анексії території не є побічним продуктом зовнішньої політики чи геополітичного занепокоєння. Він хоче анексувати Ґренландію, бо вважає, що може це зробити. Він вірить, що здатен використати міць американських збройних сил та економіки, аби залякати Данію до покори. Він вважає Європу роз’єднаною і впевнений, що коли дійде до справи, ми чіплятимемося за свої заяви про глибоку незгоду, водночас даючи йому те, чого він прагне.
Я пропонував оновлення угоди про безпеку між США та Данією щодо Ґренландії; нову економічну угоду для надання американським компаніям ширшого доступу до природних ресурсів; а також механізм перевірки, який допоміг би запобігти російським і китайським інвестиціям. Але після заяв Трампа я розумію, що цього може бути недостатньо. Його світ — це світ, де сила породжує право: де кордони та національний суверенітет підпорядковані безжальним правилам, що й нерухомість у Нью-Йорку.
Трамп, як і Путін та Сі, вірить лише в силу й нічого більше. Європа має готуватися грати за тими самими правилами.
Якщо Трамп не визнає демократичного права Ґренландії на самовизначення, Європа має чітко заявити про кроки, до яких ми готові, — і це має виходити за межі погрози митами. Якщо Трамп спробує змінити суверенний кордон, Америка має зіткнутися з повною силою європейської економічної «базуки» — масовими обмеженнями імпорту та експорту, а також відключенням американських компаній від європейських державних закупівель.
Трамп може вважати, що всі карти в нього на руках, але Європа здатна завдати американській економіці найбільшого удару в історії. Такий крок, звісно, матиме наслідки й для Європи, але, як учить історія, умиротворення може призвести до значно тяжчих наслідків. Трамп кардинально переписав правила глобальної взаємодії і Європа має визнати цю реальність.
Хоча європейське переозброєння триває, воно надто повільне. Нам досі бракує стратегічних можливостей, які дозволили б захищатися самостійно, і ми дозволили Трампу та Путіну й надалі диктувати умови мирного врегулювання в Україні. З огляду на погрози Трампа європейському суверенітету, наша нерішучість мала наслідки.
Коли Трамп вірить, що сильні роблять що можуть, а слабкі терплять що мусять, Європа має відповідальність перед своїми громадянами діяти з новою чіткістю. Ми маємо провести лінію на снігах Ґренландії. Ми маємо переозброюватися з тією самою терміновістю, з якою Америка перетворилася на арсенал демократії 1941 року. Ми маємо швидко розширювати торгівельні відносини — з демократіями на кшталт Канади, Індії та Австралії, а також із будь-якими іншими партнерами, готовими дотримуватися набору економічних правил.
Після вторгнення Росії Європа прагнула забезпечити, щоб нас більше ніколи не могли шантажувати. Але сьогодні ми знову змушені протистояти автократичній політиці сили, коли наш союзник дає зрозуміти, що альянси, виковані в горнилі історії, для нього нічого не важать.
Європі залишається вибір. Ми або гратимемо в гру Трампа на силу — або змушені будемо терпіти те, що мусять терпіти слабкі.