Безсумнівно Михайло Драпатий один з найкомпетентніших командирів української армії з нової генерації українських офіцерів. Але вчора побачив медійне месіанство, де успіх операції прив'язували до дій окремої людини.
Я проти возвеличення та кумирів. Якими б ефективними вони не були. І не важливо, наскільки їх дії правдиві, чи частково прикрашені, чи взагалі вигадки, зокрема медійників.
Месіанство — це погано.
Концентрована увага до дій однієї людини, і зав'язування успіху в діях однієї лише особи — це не добре. У складні темні часи в людей завжди є тяжіння до порятунку, до того хто знає як треба, коли інші не можуть. До того, хто може врятувати — до спасителя.
Ми ж це пережили із Залужним. І тепер шукаємо нового "залужного".
І це не закид в сторону Валерія Федоровича — одного з дійсно найкращих генералів. І те, що ми вигребли в перший рік війни — багато в чому це його спадок.
Я про те, що коли при прив'язуємось до когось конкретного. Бачимо порятунок в окремій людині — це нехороша практика, яка показує в першу чергу незрілість суспільства. Бо тим самим ми обрізамо простір для інших талантів — від окремих бійців в лісомасиві під Куп'янськом, які шість місяців тримали оборону в повному оточенні, до командирів корпусів, які обмеженими силами змогли спланувати, взяти повну відповідальність і втілити цю операцію.