Телеграм канал «In Factum»

На Лиманському напрямку російська мотогрупа, прикриваючись густим туманом, вирішира прорватися в сторону наших позицій. Натомість оператори ⭐ 66-ї механізованої бригади (тимчасового підпорядкованої 3-му армійському корпусу) завчасно дистанційно розставили шипи, чим знерухомили групу, а потім добили її скидами.

Віце-прем'єр Китаю Дін Сюесян на 7-му китайсько-російському енергетичному бізнес-форумі в Пекіні 💬 Торгівля Китаю нафтою, газом, вугіллям та електроенергією стабільно розвивається. Обсяги енергетичної торгівлі роками становлять близько третини двосторонньої торгівлі, що забезпечує важливу підтримку високорівневої практичної співпраці у різних сферах. Стратегічні заходи для першої, третьої, четвертої та п'ятої країн щодо відкритості Китаю та створення енергетичної держави надали нові важливі основи для китайсько-російської енергетичної співпраці. Китай готовий співпрацювати з Росією, впроваджувати консенсус глав держав, поглиблювати стратегічну співпрацю в енергетиці та створювати нові можливості взаємовигідної співпраці.

Трохи деталей по анонсованому Німеччиною в середині листопада пакету PURL [фінансування закупівлі американського озброєння за гроші партнерів] на 150 мільйонів євро. Виявляється, більшу частину — 100 мільйонів — дає Польща. Решта за Німеччиною та Норвегією.

Alex Raufoglu для Kyiv Post Віткофф прилітає до Москви з останньою версією пропозиції, переробленою американськими посадовцями разом з українськими колегами — документом, який за тижні трансатлантичних консультацій скоротили й «очистили» від найгостріших пунктів. Віткофф, попри те, що його в Москві приймають частіше за всіх радників Трампа, не зміг зрушити позицію Кремля «ні на міліметр», як сказав Kyiv Post високопоставлений європейський дипломат. Москва прагне перевести процес у «нормальний дипломатичний» формат — комітети, технічні групи, нескінченні робочі зустрічі, — саме той формат, який дозволяє розтягувати переговори на роки. Це прямо суперечить інстинкту Трампа на швидку, ефектну угоду перед камерами. Водночас інтерес Росії до діалогу — не ознака сили, а відображення напруги. Як зазначає Томас Грем, колишній помічник Джорджа Буша-молодшого, російські війська зазнають «жахливих втрат за мізерні здобутки», а економіка тріщить під санкціями. Якщо обидві сторони потроху схиляються до переговорів — то лише тому, що статус-кво стає нестерпним. Друга мета Путіна, за словами аналітиків, — відновити діалог США – Росія з ширших стратегічних питань: Арктика, протиракетна оборона, європейська безпека. Навіть символічна розмова з американським президентом дає йому той міжнародний престиж, якого він так прагне. Поки Вашингтон хвилюється через черговий можливий промах Віткоффа, європейські уряди тим часом поспіхом намагаються підстрахувати безпеку Києва. Деякі столиці відкрито обговорюють колись табуйовану ідею розміщення європейських військ на заході України — крок, який вважають єдиним способом компенсувати можливі поступки, на які Трамп може натиснути Київ. ❗️ А нібито готовність Росії прийняти можливе членство України в ЄС — це відволікання уваги: Москва впевнена, що ЄС ніколи не зможе інтегрувати Україну, і вважає членство в ЄС марним без НАТО. Настрій Європи став жорсткішим. Ставши найбільшим фінансовим донором України, столиці ЄС і НАТО наполягають, що їх більше не відсуватимуть від дипломатичного фіналу війни. Ранні пропозиції команди Трампа викликали тривогу в Європі, особливо ідея створити американо-російський інвестиційний фонд із заморожених російських активів — багато хто бачить у цьому відведення ресурсів, уже обіцяних на відновлення України. Ще один «червоний прапорець» — формулювання, що позиціонує США посередником між НАТО та Росією, що країни на передовій сприймають як підрив основної місії стримування НАТО. А за всім цим — глибша невпевненість щодо стратегічного бачення Трампа. Європейські посадовці кажуть, що досі не можуть зрозуміти, чи буде довгострокова позиція Вашингтона трансакційною, ізоляціоністською чи ще якоюсь. Одна з найгостріших дискусій у Вашингтоні — чи варто посилювати тиск на Росію саме під час переговорів. Ніхто не очікує прориву від зустрічі Віткоффа. Путін навряд чи прийме чи відкине план одразу. Натомість просуватиме технічні консультації й перевірятиме, скільки терпіння в Трампа до повільного дипломатичного процесу. Європа боротиметься, щоб Україну не звинуватили, якщо все розвалиться. Україна намагатиметься не виглядати тією, хто блокує. Трамп хоче швидкої перемоги. Путін — легітимності [на міжнародній арені] та часу. Європа — запевнень, що її не відсунуть убік. А Україна хоче одного понад усе – щоб у разі провалу провину не поклали на неї.

Reuters простежили долю 11 молодих добровольців рекрутингової Програми 18-24, які навесні пройшли прискорену підготовку в навчальному центрі, а потім вирушили на передову. З одинадцяти жоден більше не воює. Четверо поранені, троє зникли безвісти, двоє — самовільно залишили частину, один захворів, ще один наклав на себе руки. ❗️ Reuters не вдалося зв’язатися з іншими курсантами того набору, тому невідомо, чи ці 11 випадків відображають загальну картину [дякую Reuters, що це вказали] Павло Брошков пішов до армії в березні з великими надіями – молодий, 20 років, хотів захищати країну й заробити солідну премію, щоб купити дім для дружини та маленької доньки. Через три місяці він лежав на землі, прострелений в обидві ноги, з розбитими мріями. 💬 Я зрозумів: зараз мене розірве на шматки, — розповів він Reuters. — Смерті я не боявся. Боявся, що більше ніколи не побачу дружину й дитину». У червні, лежачи на донецькій землі, він чекав найгіршого: над ним завис російський FPV-дрон — кілька метрів, і все. Але дрон збив побратим і врятував Павлові життя. Найкращому другові Павла — 25-річному Євгену — пощастило менше. Він зник безвісти в середині липня. Його сестра Аліна досі шукає хоч якусь звістку. 💬 Багато хто каже, що він загинув. Хтось — що в полоні, — розповідає Аліна, яка наприкінці жовтня вийшла на мітинг у центрі Києва за зниклих безвісти. — Я не вірю, що його немає, доки не побачу доказів». Крім Євгена, за даними МВС, зниклими безвісти значаться ще двоє з тієї групи — 20-річний Борис Ніко та 22-річний Ілля Козік. 18-річний Юрій Бобришев, який записався після втечі з окупованої Волновахи (де росіяни вбили його брата), теж більше не воює. Він зателефонував Reuters із невідомої країни, куди виїхав, і сказав, що міг би повернутися до ЗСУ — але до іншої бригади, бо розсварився з попередніми командирами. ❗️ Наразі середній вік українського військового — 47 років, каже людина, обізнана із ситуацією. Брошков і Євген швидко потоваришували на навчанні, як і з 23-річним «Кузьмою» — колишнім працівником ресторану. Навчання пролетіли швидко: рукопашний бій, симулятори дронів, фізична підготовка, психологічна стійкість, сон — і знову все спочатку. Інструктори з бойовим досвідом вбивали в голову – особисті бажання — на задній план, головне — згуртованість. Перший наказ вирушити в бій прийшов у вітряний дощовий день середини червня. «Кузьма» був серед перших, кого кинули на передову. Він розповів, що одразу потрапив під удар російського дрона. Тяжко поранений в живіт, він намагався кричати, але легені, повні диму, видавали лише хрип. Двоє побратимів витягли його в окоп. 💬 Запах, — каже він. — Запах пороху й трупів Наступного разу Брошков і «Кузьма» побачилися вже в одеському шпиталі. Павло пересувався на інвалідному візку, в «Кузьми» — довгий шов уздовж усього тулуба. Двоє бійців розповіли, що один із групи наклав на себе руки. Reuters бачив документ із фотографіями тіла — ім’я збігається. 💬 Мені 20 років. Я життя толком не бачив, але пішов. Якби запропонували ще раз — пішов би, – каже Брошков. Він упевнений, що зробив те, що має зробити кожен відповідальний українець — не пустити війну до свого дому.

Це не поле бою. Це м’ясорубка, викладена людськими тілами. Вони йдуть хвилями, ніби їх жене якийсь древній, сліпий демон. Перша хвиля – мінус. Друга переступає через рештки товаришів. Мінус… Третя, четверта, п’ята… Вони лізуть, спотикаються, падають, підводяться, знову падають — і все це під безупинним дощем FPV та скидів. Один рів. Звичайнісінький протитанковий рів, метрів п’ять шириною. Але для них він став брамою в пекло. Вони заповнюють його собою. Спочатку поодинці, потім десятками, можливо навіть переваливши за сотню.. Не знаю. Не бачу сенсу рахувати. Це не героїзм. Це жертвоприношення. Жахливе, механічне, бездумне. Вони йдуть, знаючи, що подохнуть. І все одно йдуть. Лише для того, щоб переповзти через цю западину й дістатися наших позицій. Це ритуал винищення. І найстрашніше — вони готові повторювати його знову й знову. Без жалю. Без вагань. Без сенсу. Тільки вперед. Через своїх. По своїх. Назавжди. Йобнуті.

Наш боєць веде контактний бій з росіянами в південній частині Мирнограда 📍 geo by SHALIN 🗺 map by Ukraine Control Map