Телеграм канал «In Factum»

Так наразі окопані прифронтові обласні центри

▪️ Чернігів
▪️ Суми
▪️ Харків
▪️ Дніпро
▪️ Запоріжжя

Кругові оборонні фортифікації двох головних агломерацій підконтрольної нам Донецької області.

▪️ Навколо Слов’янська, Краматорська, Дружківки та Костянтинівки

▪️ Навколо Добропілля, Білозерського, Новодонецького та Олександрівки

🟥 траншеї та протитанкові рови
⬜️ біле — колючий дріт і «зуби дракона»

Мапи: Clément Molin

Адмирал Фрэнк Брэдли, который является командующим SOCOM, а до сентября 2025 года занимал должность командующего JSOC, в одной из бесед отметил уникальность отношений, которые сложились между КССО США и Украины.

ССО США внесли и продолжают вносить значительный вклад в разработку и внедрение концепций для СОУ, что позволило нам помешать продвижению ВС россии на начальном этапе войны в 2022 году. Сегодня же SOCOM использует знания и преимущества полученные в Украине для обучения своих сил. Он заявил, что американцы аккумулируют опыт путем интеграции специализированного ПО а так же работе полевых специалистов непосредственно в Украине.

Командующий SOCOM также отметил, что сейчас специальные операции активно работают над разработкой и внедрением беспилотных систем, в том числе с использованием ИИ (первоначальный этап это массовое внедрение барражирующих боеприпасов типа "хорнет"). Это также касается и морских беспилотников. По мнению адмирал, сейчас SOCOM значительно опережает остальные виды и рода войск США по развитию и использованию беспилотных систем разного типа.

В качестве отработки действий по использованию БПЛА, в сентябре 2025 года на авиабазе Эглин проводились учения под названием «Операция чистый горизонт», в ходе которых «Зелеными беретами» 10-й группы СпН воспроизводилась тактика применения БПЛА подразделениями ЦСО "А" СБ Украины во время ударов по местам базирования стратегической авиации ВКС России.

Al Jazeera, з посиланням на джерела, повідомило про нову пропозицію Ірану щодо завершення війни, передає ізраїльське видання Israel Hayom

За даними видання, Тегеран підготував проєкт угоди для передачі Вашингтону, який поділено на три основні етапи. План передбачає суттєві поступки з ядерного та морського напрямків, а також жорсткі вимоги щодо зняття санкцій, скасування блокади та збереження іранських ядерних об’єктів.

Перший етап пропозиції спрямований на перетворення поточного припинення вогню на повне та офіційне завершення війни впродовж 30 днів. У рамках цього етапу Іран пропонує створити «міжнародний контрольний орган», який гарантуватиме, що сторони не повернуться до бойових дій. Також передбачається взаємне зобов’язання США та Ірану не атакувати один одного та декларація про завершення війни в усьому регіоні.

На морському напрямку Іран пропонує поступове відкриття Ормузької протоки. Тегеран бере на себе відповідальність за розмінування протоки, водночас не заперечуючи проти американської допомоги в цьому питанні. Натомість Іран вимагає поступового скасування блокади своїх портів. Перший етап також містить пункт про компенсації, який, за словами джерел, буде сформульований «новим і креативним способом».

Другий етап стосується ключового питання — іранської ядерної програми. За даними джерел, Іран пропонує «повне замороження» збагачення урану на період до 15 років. Після закінчення цього терміну Тегерану буде дозволено відновити збагачення урану на низькому цивільному рівні — 3,6%, за принципом «нульових запасів», тобто без накопичення збагаченого урану.

Водночас Іран встановлює чітку «червону лінію» – абсолютну відмову від демонтажу ядерної інфраструктури та знищення своїх об’єктів. Щодо вже накопичених запасів високозбагаченого урану, пропозиція залишає простір для переговорів щодо його долі — чи то вивезення за межі країни, чи розбавлення до нижчого рівня збагачення.

В обмін на всі ці поступки Іран вимагає чіткого та гарантованого механізму зняття всіх економічних санкцій, накладених на нього.

На фінальному етапі Тегеран пропонує розпочати широкомасштабний стратегічний діалог з арабськими державами та іншими країнами регіону. Метою, згідно з іранською пропозицією, є створення нової спільної системи безпеки, яка охоплюватиме весь Близький Схід.

Олександр Ябчанка: Ми не програємо війну: аналіз власних спогадів і доступних даних

Автор - капітан, керівник Служби роботизованих комплексів батальйону "Вовки Да Вінчі".

Нещодавно на одній зустрічі у форматі Chatham House я мав суперечку щодо наших перспектив у цій війні.

"Ми програє́мо війну", – сказав пан, ні імені ні професії якого сказати не можу з поваги до формату. Я поцікавивсь, з чого мій співрозмовник робить таке твердження.

"Ми втрачаємо території", – безапеляційно відповів він.

Давайте для початку визначимось з термінами, точніше, з терміном "програє́мо". Він означає, що сьогоднішня динаміка російсько–української війни веде нас до поразки на полі бою у довго- чи короткостроковій перспективі.

Іншими словами термін "програє́мо" означає, що росія невпинно нарощує свої спроможності (і людські ресурси, і технологічні), натомість, ми – втрачаємо або, як мінімум, стоїмо на місці.

Ну що ж, давайте порівняємо динаміку спроможностей сторін за останні два роки російського наступу.

▪️Почнемо з емпірики.

Літо-осінь 2024 наш батальйон вів виснажливі бої на Покровському напрямку. Здавалось, що росіянам не буде кінця. Вони перли і перли, окремі позиції штурмували десятки ворожих піхотинців одночасно. Їхні втрати можна порівняти лише зі втратами на "дорозі життя" під Бахмутом. Але, на відміну від боїв під Бахмутом 2023 року, де наші позиції тримались тижнями, під Красногорівкою, Шевченковим, Селідовим фронт буквально тріщав по швах.

У моєму щоденнику за той період суцільна концентрація ненависті, на межі з відчаєм. Сили оборони відкочувались назад, інколи накривало враженням, що фронт на нашому напрямку сиплеться.

Силам оборони тоді вдалось стабілізувати фронт десь уже на підступах до Покровська. Далі було важко, увесь 2025 рік українські війська поволі відкочувались, проте, на нашому напрямку стрімких ворожих проривів більше не було.

Якщо ж подивитись на зону відповідальності саме нашого батальйону, то за рік, від квітня 2025 по квітень 2026 року, ворогу не вдалось просунутись взагалі, при цьому його втрати становили близько 10 тис особового складу.

Підсумую: Ворог нарощував свої наступальні спроможності впродовж 2024-25 років, але з кінця 2025 року до першого кварталу 2026 спроможності суттєво знизилися. Натомість ми змогли поступово наростити наші можливості спротиву, що фактично повністю зупинило ворога.

▪️Тепер пропоную перейти від емпірики до фронтової статистики.

Середній темп втрат наших територій у 2024 році приблизно 300 км²/місяць, у 2025 році 375 км², тоді як у 2026 році близько 154 км² на місяць.

Якщо ж говорити про ціну, яку окупанти платять за просування, тут спостерігається певна стабільність – ворог втрачає довкола 30–ти тисяч (вбиті+поранені) особового складу на місяць з тенденцією до зростання у перші місяці 2026 року.

Впродовж 2024-25 років поповнення армії РФ в середньому 35 тисяч. Тобто ворог, незважаючи на втрати, від місяця до місяця нарощував угруповування військ. У 2026 році ситуація для нашого ворога відчутно погіршилась, середні значення набору становлять 25 тис на місяць.

Окрім того, наші технологічні можливості на полі бою за ці два роки зросли і кількісно і якісно.

Сьогодні Україна значно наблизилась до паритету з росією у deep strike. Ми зрівнялись по частоті ударів, дальності і ефективності. Відставання залишається по масштабу (кількості за раз) і типу озброєння (у нас поки немає балістики). Проте, Росія уже поступається нам у перехопленні повітряних цілей, що пов'язано з великою територією, тоді як в України територія більш насичена ПВО.

Отже спроможність росії окуповувати наші території відчутно знижуються, як і спроможності поповнювати втрати, які ми їм завдаємо. Наші ж спроможності завдавати ворогу втрат повільно, але невпинно ростуть.

До написаного додам, що я не переконую вас, що ми виграє́мо, і не гарантую, що ми ви́граємо, але, я аргументовано наполягаю, що ми не програє́мо і переконаний, що ми не програ́ємо!

Оператори російської 22-ї бригади спецназу «Вікінг» проводять ураження хатин з імовірними нашими позиціями в Степногірську та Приморському на Запорізькому напрямку

❗️ Публікую з метою фіксації просування наших сил на цьому напрямку. Виходить противника було відкинуто аж до самих Плавнів.

Ще не так давно піхота противника доходила до річки Конка в тутешній затоці між Приморським та Малокатеринівкою

📍 geo by moklasen

Клеман Молін в цілому погодився з тредом "Солі", що росіяни поки не змогли дійти до Добропілля, зокрема через рельєф та ускладнену логістику, відповідно «зону смерті» та хорошу українську оборону [1]. Однак Молін наголошує, що нещодавні успіхи противника на напрямках Сіверська та Костянтинівки можуть розблокувати ситуацію.

...

▪️ Натомість, пише Молін, з початку року Росія штурмує від заходу Покровська. Головна мета — розблокувати ключову позицію агломерації. Останнім часом їм вдалося досягти певних успіхів і вони продовжують просуватися далі [2]

▪️ Росіяни просунулися щонайменше до першої реальної лінії оборони західніше Покровська, щоб розблокувати ситуацію в Родинському. Після закріплення тут вони підуть зеленим маршрутом на Білицьке і вийдуть на Добропілля, розблокувавши стратегічно важливий район (чорний квадрат) — [3]

▪️ Україна зараз посилює оборону біля Олександрівки, Новодонецького та Білозерського, що додатково блокує дорогу на Барвінкове. Водночас FPV-екіпажі можуть ховатися у великих містах (Дружківка та Добропілля) та на підготовлених позиціях за основною лінією. Тому ситуація в районі для російських сил складна — вони втрачають багато піхоти уже на підході до лінії [4]

▪️ Розблокування потенціалу Покровського вузла наразі є пріоритетом №1, щоб мати можливість вільно пересуватися та підвозити підкріплення. Пріоритет — взяти під контроль білі зони, щоб загрожувати єдиній дорозі до Дружківки.

▪️ Український опір у Часовому Яру (жовте коло) був серйозною проблемою, яку росіяни намагаються придушити. Я вважаю, що Росія проведе штурм Дружківки бронетехнікою , щоб допомогти розблокувати фронт на цьому напрямку [5]

▪️ Найскладніша ситуація для українських сил складається на слов’янському напрямку. Російські війська значно просунулися, а їхні штурми відсувають «сіру зону» далі. Головна мета — закріпитися на висотах у Рай-Олександрівці та штурмувати Миколаївку [6]

▪️ Не варто забувати про важливий Донецький канал, який дає регіону хорошу оборонну перешкоду.

▪️ Мета тут — вийти до Слов’янської агломерації, щоб загрожувати дорогам постачання Лимана та вдарити по українській логістиці до Краматорська.

▪️ Битва за Донбас триває, і головні бої ще попереду. Для українців укріплення, які вони збудували, розташовані позаду основних міст, тому вони не можуть на них покладатися для фронтальної оборони. Однак це дозволить уникнути ситуацій, подібних до Покровська, Бахмута чи Авдіївки [7]