Зусилля Трампа щодо завершення війни, розпочатої Росією проти України, ймовірно, виявляться марними з однієї простої причини – Путін не зацікавлений у мирі, пише Девід Дж. Крамер, виконавчий директор Інституту Буша [George W. Bush Presidential Center]
...
Путін — це проблема; Україна — ні. Путін — перешкода миру; Україна — ні. Саме Путін має відчувати максимальний тиск, а не Україна. Саме Путін розпочав цю війну; Україна — ні.
Відповідно, Сполучені Штати разом із європейськими союзниками мають посилити військову допомогу Україні, конфіскувати 300 мільярдів доларів заморожених російських активів і надати ці кошти Україні, а також посилити санкції проти Росії та її пособників. Війна не завершиться, доки Путін і Росія не будуть переможені на полі бою, а також через економічний тиск.
З моменту першого вторгнення у 2014 році з незаконною анексією Криму Путін не прагнув миру, а хотів України. Він прагне повалити демократично обраний уряд України, знищити незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та залишити її вразливою до повторного вторгнення. Він вважає, що може перечекати західну підтримку України, і готовий триматися «стільки, скільки знадобиться».
Путін та російські посадовці відкидають ідею західних гарантій безпеки для України. Вони наполягають на визнанні російської окупації українських територій та на виведенні Україною військ з частин, які Росія навіть не контролює. Вони не визнають Зеленського легітимним лідером України. Ба більше, вони не визнають Україну нацією.
Україна продемонструвала величезну гнучкість у переговорах з американцями — від прийняття, що членство в НАТО не відбудеться в осяжному майбутньому, до готовності провести вибори попри воєнний стан, який їх забороняє.
Українці хочуть завершити війну якомога швидше, але вони також відкидають — і цілком справедливо — ідею територіальних поступок. Відмова від територій означала б приречення сотень тисяч українських громадян на життя під жорстоким російським гнітом та здачу земель, важливих у військовому плані. Натомість українці наполягають — і заслуговують — на західних гарантіях безпеки для запобігання черговому російському нападу.
Росія зазнає дедалі більшого тиску: західні санкції дають про себе знати, а надмірна мілітаризація економіки відволікає ресурси від потреб громадян. Bloomberg повідомляє, що Міністерство фінансів США готує жорсткіші санкції проти Росії. А Європейський Союз готується конфіскувати більшу частину заморожених російських активів, аби надати їх Україні.
На полі бою українські сили діяли героїчно проти значно більшої армії. Вони завдали понад мільйон втрат російській стороні, фактично знищили російський Чорноморський флот і вразили військові та пов’язані з військовими цілі глибоко в Росії: українські удари пошкодили понад половину російських НПЗ і вивели з ладу майже 40% усієї нафтопереробних потужностей РФ.
Нещодавно дехто стверджував, що російські сили наступають, захоплюючи дедалі більше українських територій, і що російська перемога неминуча. Насправді у 2025 році російські сили просунулися приблизно на 25 миль углиб України — від Авдіївки до Покровська. З лютого 2022 року Росія захопила територію, яка становить лише половину розміру штату Айова.
Як прогнози чотири роки тому щодо розвитку вторгнення виявилися хибними, так і останні передбачення недооцінюють і применшують здатність українців боротися. Українські технології та виробництво дронів, наприклад, які стали ключовими для відсічі російським силам, є повністю власними розробками.
Останній дипломатичний імпульс США щодо завершення війни, ймовірно, провалиться не через Україну, а через Путіна. Не повинно бути більше поїздок американських посадовців до Москви, розмов про бізнес у Росії чи відмови від відповідальності за воєнні злочини, скоєні Росією проти України.
Нехай Путін отримає повідомлення від потужнішої української армії, посиленої Заходом, а також від жорсткіших санкцій. Це єдина мова, яку він розуміє.