Телеграм канал «In Factum»

💬 Ми проводили дослідження, я про нього багато разів уже говорив, і ця теза звучала: так виглядає, що в нинішніх умовах нам треба менше мобілізовувати, але якісніше. З 30 тисяч 15 тисяч не потрапляють у бойові підрозділи чи підрозділи забезпечення. Вони перетворюються в баласт і тягар для системи, яка на різних рівнях від них позбувається. Це люди, яких мобілізовують, а вони потім через місяць доносять 28 довідок про те, що в них 10 дітей, і їх треба звільняти. Це люди, які приносять потім купу паперів про стан здоров’я, і що їм взагалі близько тут бути не мало. Це люди, які місяцями, роками зависають у навчальних центрах, і яких ніхто не хоче брати. Це хронічні наркомани, хронічні алкоголіки та інші подібні асоціальні елементи. Це люди, які втікають і йдуть у СЗЧ на всіх етапах. Це близько половини. Зрештою половини, ну аби 10 тисяч потрапляло в бойові підрозділи. Ще частинка — обмежено придатні в якісь тилові.

Це створює систему, коли зараз перекіс тилових підрозділів рік до року росте супернепропорційно до кількості бойових підрозділів. Не таємниця, що в бригаді може бути по списку, це фізично живих людей у бригаді, наприклад, 3 тисячі людей. А якщо подивитися, скільки з цих 3 тисяч людей безпосередньо на позиціях рівня роти-батальйону — ну, наприклад, 250–300. І питання: а хто решта? А це всі теж потрібні люди в тилу — якісь забезпечення, зв’язок, пресофіцери, РЕБ, медицина, якісь там танкісти, ще хтось. Дуже багато, усі потрібні, питань нема.

Але безпосередньо на полі бою, навіть це не на полі бою, це на рівні рот, навіть батальйонів — це десятки. Є бригади, які тримають 5 позицій. От 5 позицій — це бригадний район оборони, смуга. 5 позицій. Є трохи більше, є бригади, яких навіть там… ну, коротше, різні ситуації є, але при цьому тилова компонента супервелика, це навантаження на державу. Вони всі отримують грошове забезпечення, речове, якісь соцпільги, харчування, доплати, ще щось, ще щось

Люди, які не потрапляють у підрозділи, а зависають, — їх же ж кожного дня хтось годує. Вони створюють навантаження паперове на систему. Це просто тонни паперів, які ганяють по державі і так далі. А чому? Бо його на етапі ТЦК та СП або ВЛК не треба було запускати в це коло. Розумієш, ми хочемо вирішувати складні проблеми простими рішеннями. Вони не працюють. В одну дію це не робиться.

І найсумніше в цій ситуації, те, з чого ми починали: за один рік чотири міністри оборони, жоден з них не може зайти у вирішення цієї проблеми. Не може — це неможливо.

Q: До чого ти особисто готуєшся на осінь та зиму?

💬 Можливо, ми кожен рік уже кажемо, що ця зима буде найгірша. І може ця знову бути найгіршою. Минулої ми великим чудом… Вона була, по-перше, реально найгірша і не важча, але все могло розсипатися. Буквально одним ударом, однією ракетою, одним влучанням. Бог за нас, тому обійшлося. Але мільйони людей жахливо її пережили. У нашій команді, у всіх навколо є хтось. У мене так само світла не було по купу днів, і тепла, бо світла не було, і води, бо світла не було, як і у всіх.

Я думаю, що з перезавантаженням системи Міноборони, з цим конфліктом зі Збройними силами, з фокусом уваги не на війну, а на політику ми не підготуємося належним чином. Ми не можемо якісно протистояти російській балістиці. Вони накопичують реактивні дрони, проти яких «Дронопад» не працює. Очевидно, енергетика не будується, не захищається, не відновлюється за півроку чи за рік. Це все довго.

Як результат, я вважаю, що кожен має подумати уже зараз, у липні, де він буде зимою. І, можливо, комусь треба вже подумати виїхати в село, або кудись там у райцентр, або, може, навіть за кордон. Але зима буде дуже важка. Якщо не буде політичних домовленостей, обмежень, якихось історій, так виглядає, що росіяни будуть балістикою вибивати.

Q: Як за рік змінилася українська армія?

💬 Я думаю, вона точно втомилася. Вона рік до року виснажується і втомлюється. Мотивації, бажання в людей воювати менше і менше. Подібні ситуації, які зараз відбуваються з Міністерством оборони, зі Збройними силами, на жаль, посилюють цей фактор демотивації. Плюс людей критично не вистачає.

Але при цьому, на жаль, кожного року ми продовжуємо чомусь формувати і створювати нові підрозділи, частини, з'єднання. Десь прикриваючись загрозою наступу з півночі. Для чого треба формувати сім нових бригад? Чому не можна якісно посилити наявні бригади? Неясно. Історії про те, що ми зараз у тилу сформуємо сім бригад, а потім поміняємо сім бригад на фронті і таким чином запустимо механізм ротації, — ми це проходили багато разів: при Залужному, при Сирському. Він не буде працювати. Він тоді не працював, коли з людьми було краще. Він і зараз не буде працювати.

З хорошого — ми якісно виросли технологічно. FPV, мідлстрайк, діпстрайк, НРК. Це те, на чому ми зараз тримаємося. Фактично, ми тримаємося на європейських коштах, які вливають в українські дрони, якими ми воюємо.

Те, що ми сьогодні бачимо, є результатом декількох дій, або декількох причин. По-перше, самі засоби якісно еволюціонували. За 2023, 2024, 2025 роки виробники та експлуатанти методом проб і помилок довели багато засобів до того рівня, коли вони доволі непогано працюють. Тобто засоби — ок.

Друге: ті, хто їх застосовує, — наземні пускові команди, ті, хто готують засоби до застосування, ті, хто планують операції, і ті, хто на стратегічному рівні планують операції, — набули досвіду, знань, умінь і можуть це робити більш якісно. Тобто засоби виросли, люди виросли.

Третє — це цікавіше. Бо є декілька підрозділів, декілька маленьких команд, супернемедійних, які придумали собі таку ціль: вони будуть вибивати російське ППО. Вони це роблять дуже дешево, дуже ефективно і дуже масово. І в якийсь момент на тактичному рівні в росіян почалися проблеми, бо їхнє ППО почало вибиватися. Це означає, що вони почали відтягувати ППО зі сходу країни, з півночі країни, від європейських кордонів і так далі. А воно далі втрачається.

Десь у цей момент з'являється така штука, яка називається «старлінк-Лютий». Це діпстрайк, який керується через "старлінк". Ми знову ж були одними з перших, хто почав це непублічно купувати — десятками комплектів. Борти були державні, але переробляли їх нашими комплектами і застосовували в першу чергу по Криму — бо Крим це Україна, "старлінк" у Криму працює, — по окупованих територіях, таких тилових районах Донецької області, Маріуполю, де стоять великі потужні комплекси.

«Старлінк-Лютий» — це керований діпстрайк. .. «Старлінк-Люті» почали масово вибивати росіянам ППО в Криму, де купа авіабаз, купа об'єктів стратегічного значення.

Q: Fire Point. Раніше ти назвав цю компанію мутною, але бачимо, що медіа все частіше говорить про ефективність виробів цієї компанії

💬 .. Є багато виробників українського діпстрайку. І чомусь більшість з них ніхто не знає. Ні назви, ні назви виробів, ні розташування заводів — нічого не знає. Це величезні заводи. Ну, давай, вони роблять тисячі і тисячі дронів. І вони бояться, щоб про них взагалі десь у медіа хтось написав. Їм не подобається, коли росіяни знімають на відео їхній засіб, бо воно десь колись попало в медіа і їх уже починають прив’язувати. І потім з’являється один виробник, який фігурує в кримінальних розслідуваннях, якого викликали на допити, нехай у якості свідка. .. Ну, це дуже дивна ситуація. Тому оцінка, що це дуже мутний виробник, для мене за ці півроку більш ніж підтверджується.

Q: Я просто хотів запитати, чи ти не шкодуєш про те, що ти сказав? Оскільки, бачиш, повсюди говорять, що вироби хороші.

💬 Так, я ж не кажу, що вироби погані. Мутний виробник не означає погані вироби. Питання виробника, кінцевих бенефіціарів і коштів. Тому що є старі виробники. Ми знаємо, вони старі з 2014 року, тобто 2014–2022 рік. Є так звані нові виробники з 2022 року. Вони теж є багато успішних. Але при цьому з’являється одна фірма, яка, як ми бачимо, політично пов’язана з першими особами держави. І при цьому вона в якийсь момент починає отримувати величезні масові замовлення. Тобто їх заливають коштами.

Очевидно, держава в умовах негативного зворотного відбору не доповідає керівництву реальний стан справ з запусками, з якістю, з надійністю, з вибухами засобів на пускових, зі спецпризначенцями, які при цьому гинуть. Вона продовжує їх купувати. Але виробник, маючи величезний пул грошей, очевидно, по ринку скуповує хороших людей, обладнання, вдосконалює вироби і виводить себе на доволі конкурентну позицію. Можливо, найконкурентнішу. Бо важко сказати, що Firepoint прям поганий дрон. Він не поганий. Вони дійсно літають, їх багато є, у них хороше БЧ. Тобто окей, так. Але це дуже непов’язані речі. Плюс я думаю, якби стільки грошей дали будь-якому іншому виробнику — стільки грошей, замовлень, державної підтримки, політичного лобіювання, — то будь-хто міг би бути Firepointом.

Інфаcumчани на місці 🫡

Олександр Сирський заявив, що був здивований дізнатись, що має конфлікт із Федоровим.

Далі пряма мова із колонки Головнокомандувача ЗСУ на Мілітарному:

Скажу чесно: мені нецікава медійна робота. Я не будую імідж і не маю політичних амбіцій. Я займаюся війною. 24/7. Саме тому я рідко даю інтерв’ю і майже ніколи не пишу колонок.

Але останніми днями моє мовчання почали трактувати як згоду. Навколо армії і Генерального штабу виросла ціла міфологія про конфлікти й саботаж. Тому один раз я скажу все сам.

Для мене було несподіванкою дізнатися, що у нас із паном міністром був конфлікт. Я сприймав наші відносини як робочі: зі складними питаннями, з різними позиціями. Так і має бути між двома інституціями під час великої війни.

Якщо я когось чимось образив: Михайле Альбертовичу, вибачте. Буваю жорстким. Але прошу і вас, і всіх, хто зараз із захопленням стежить за цією історією: давайте фокусуватися не на особистому, а на глобальному. На перемозі.

Бо є думка, важливіша за будь-які прізвища: Україна більша за Федорова, Сирського і будь-кого з нас. Україна вистоїть не тому, що в ній є незамінні люди, а тому, що в ній є армія, інституції та мільйони людей, які роблять свою роботу. Звести цю війну до протистояння двох персон — найбільша послуга, яку ми можемо зробити ворогу.

І це стосується не лише нас із паном Федоровим. Я бачу, як люди діляться на «табір Федорова» і «табір Сирського». Щойно питання, пов’язане з війною чи військом, політизується, воно спрощується до гасла. А кожне з питань, про які зараз сперечаються в мережі, — контракти, закупівлі, мобілізація — набагато складніше за будь-який пост про нього. Гаслами не ухвалюються рішення, від яких залежать життя людей.

Q: Де росіяни наступають? Як вони наступають? І як ми їм відповідаємо?

💬 В нас є на сьогодні тринадцять оперативних напрямків — від півночі до Херсонщини. На трьох із них — напрямки головного удару. Ті, де росіяни концентрують свої сили і засоби для досягнення оперативної мети, яка переходить у стратегічну задачу.

.. Якщо ми говоримо про Слов'янський оперативний напрямок, то тут давай у цифрах трошечки. За перше півріччя ми втратили 1150 квадратних кілометрів. При цьому середньомісячні втрати складають 130–240 квадратних кілометрів. Це десь у 2,5–3 рази менше, ніж ми втрачали минулого року. Тобто фіксуємо позитивний меседж, який інколи доносять суспільству і в першу чергу президенту: росіяни наступають не так активно. І це правда. Збройні сили України проводять стратегічну оборонну операцію під керівництвом головнокомандувача, яка є успішною. Другий позитивний меседж.

💬 Цей рік відрізняється від попередніх тим, що вперше — у лютому і в травні — ми повернули більше територій, аніж втратили. За рахунок двох оперативних наступальних операцій: на Олександрівському напрямку — це Запоріжжя — і на Лиманському напрямку — це Третій армійський корпус. .. На півдні наступали здебільшого десантно-штурмові війська за підтримки штурмових підрозділів. При цьому, заради об'єктивності, на Олександрівському напрямку ми наступали на найслабшу 29-ту гвардійську армію з міста Чита Східного військового округу.

Якщо говорити про Слов'янськ, то задача росіян до кінця року — вийти в ідеалі на витіснення сил оборони зі Слов'янсько-Краматорської агломерації і вийти фактично на західні кордони Донецької області.

На Костянтинівсько-Дружківському напрямку ситуація теж доволі погана. Костянтинівка не втрачена, якщо так говорити, але знаходиться під повним вогневим впливом противника, у напівоточенні, і ситуація доволі сумна.

Якщо говорити про південь, про Запоріжжя, Гуляйполе, то тут задача — витіснити або оточити Оріхівський укріпрайон із подальшим захопленням ряду логістичних маршрутів або витісненням від них, і виходом на впевнену дистанцію роботи артилерії по Запоріжжю. Фактично — пересунути ведення бойових дій до кордонів міста Запоріжжя.

Це три напрямки. Для розуміння: на Слов'янському за півроку передові позиції росіян просунулися десь на 12,5 км. Доволі динамічно.

І що ми маємо? Ми маємо цікаву ситуацію, де загальні цифри показують, що росіяни в темпах наступу втратили десь у 2,5–3 рази, але якщо ми дивимося на їхні стратегічні напрямки, то там вони продовжують упевнено рухатися. Так, ціна для них висока. Вони компенсують кількістю особового складу — людьми, яких вони просто обнуляють. Але вони рухаються.

Q: Про Чернігівщину. Олександр Сирський не так давно давав інтерв'ю нашим колегам і він говорив про те, що існує ймовірність того, що росіяни будуть з півночі наступати на Чернігівщину.

💬 Оцінюю цю ймовірність як реалістичну, з певними нюансами. .. Минулого року, якщо взяти з серпня по січень, росіяни наступали десь із темпом 320–680 квадратних кілометрів на місяць. Не те щоб прямо супердинамічно, але динамічно. За зимову наступальну кампанію, через ряд причин для них невдалу, вони добряче виснажилися: вони втратили резерви, вони втратили людей, і вони втратили наступальний потенціал. Це одна з причин, чому в лютому ми перехопили тактичну ініціативу, хоча стратегічна — далі за ними.

Що це означає для росіян? Що фактично так далі воювати, як вони воюють, не дуже розумно. Треба щось змінювати. Найлогічніше для них — це збільшувати площу активних бойових дій. Чому? Бо ми обмежені людським ресурсом, нам важко це дається, ми не можемо нічого зробити з мобілізацією — і десь там далі, я так розумію, будемо про це говорити. А вони можуть спокійно набрати 100, 200, 500 тисяч людей, підготувати їх за півроку і відкрити ще один-два оперативні напрямки. Ми будемо змушені відтягувати туди підрозділи, ресурси, десь шукати якихось командирів — бажано адекватних, а їх майже немає. Це загальне послаблення позицій Збройних сил.

При цьому задача в них дійсно — знайти способи, як збільшити лінію активних бойових дій на 200–300 кілометрів. Це прямо болісно для нас. Плюс у випадку досягнення ними їхніх стратегічних задач по Слов'янську, Краматорську, Дружківці, можливо, Оріхову, Гуляйполю, вони можуть стати в оборону. А це значить, що почнемо наступати ми. А це значить, що ті втрати і той контент, який ми кожного дня бачимо стосовно росіян, ми будемо бачити стосовно себе. Бо поки ми в обороні, співвідношення втрат може бути 1 до 80, 1 до 60, 1 до 30 — супервисоке, на нашу користь. Але як тільки ми переходимо в наступальні дії — можливо, не прямо в таких кількостях, але втрати дуже високі. Тому що технології на полі бою одні й ті самі. І люди їх застосовують однаково. А люди наступають теж однаково, здебільшого. Напевно, винятком тут «Хартія» з її Куп'янською наступальною операцією, але й там втрати були немалі.

💬 На жаль, багато політиків, багато поважних людей у цій країні вже давно мають великі, маленькі, середні фірми в мілтеку, в ОПК, які заробляють гроші. І ті підходи з перегляду, перезавантаження закупівель величезній кількості людей не сподобалися. У когось були домовленості з європейськими країнами: 300 мільйонів чогось на ремонт танків, 500 мільйонів на якісь снаряди, ще якісь мільйони на якісь міни, боєприпаси, дрони. Усі з усіма про щось домовлялися, а Михайло ці процеси зупинив. Тобто вони спробували очолити і взяти під контроль підходи та систему державних закупівель, що, власне, і має робити Міністерство оборони, зокрема за своїм положенням. І це правильно, але це величезній кількості людей не сподобалось. Допускаю, що в когось наламалися великі контракти, у когось пішли проблеми з поставками, і багатьом політикам це не сподобалось. І тут почалася якась велика політична гра, якісь ситуативні союзи.

Другий фактор — це конфлікт зі Збройними силами та Генеральним штабом. І, напевно, третій фактор — це зростаюча його політична вага, роль і симпатія суспільства до нього і його команди. Напевно, цих трьох причин достатньо для того, щоб президент прийняв рішення перезавантажувати цілий уряд.

Про генерала Драпатого

💬 Олександр Станіславович [Сирський], як сильний стратег-апаратник, бачить майбутніх можливих конкурентів і створює передумови — очевидно, не своїми руками, не сам, але створює передумови — для того, щоб вони помилялися, щоб вони десь провалювалися, щоб у них погіршувалося сприйняття президентом, і збиває їх із можливих просувань. Тобто він уміє збивати конкурентів.

Драпатий — прізвище, яке багато років озвучують багато людей як можливу заміну, як можливого наступного головкома або начальника Генерального штабу. Без оцінок його — небагато з ним спілкувався за попередні роки, — але система така, що той, хто стає видним і про кого починають говорити, з часом десь зливається. Колись говорили про Мойсюка, якому теж казали, що він може бути одним із кандидатів при попередньому перезавантаженні. Зараз його немає в цьому списку.

Q: Про нового тимчасово виконуючого обов'язки міністра оборони — про Євгена Хмару. Я, чесно кажучи, про нього поганого нічого не чув. Його доволі поважають у військовому середовищі

💬 Його не «доволі» — його дуже поважають у військовому середовищі, у ЦСО «А», партнери. І ніколи про нього ні від кого поганого не чув. Це прямо факт.

.. Здивований цим призначенням [на посаду в.о. міністра оборони], тому що попередня посада — виконуючий обов'язки голови Служби безпеки України. І за півроку його чомусь не призначили на цю посаду. Зараз його кидають у Міністерство оборони.

Так виглядає, що Офіс президента хоче перекрити той негатив, який вони отримали від суспільства, військових і партнерів, ім'ям, повагою, репутацією Хмари. Окей, це може бути розумно, можуть бути такі ситуації. Але про що ми говоримо? Ми говоримо про те, як зменшити негатив від рішення. Ми не говоримо зараз про війну, ми не говоримо про солдата в окопі, ми не говоримо про майбутню осінньо-зимову російську наступальну кампанію. Ми говоримо про те, як когось кудись призначать, як зменшити якийсь негатив, як когось кудись посунути і так далі.

Ми говоримо про політику, коли в нас велика повномасштабна війна — найбільша в Європі з часів Другої світової. Коли в нас накопичена система помилок і проблем, до яких ні в кого не доходять руки, які просто рік до року перекладаються. І на сьогодні в нас чотири міністри оборони за один календарний рік.

Ці проблеми не вирішуються просто так за місяць, за півроку. Новій команді міністерства треба шість – дев'ять місяців, щоб нормально розібратися, куди вони потрапили, знайти і поміняти ключових людей і почати щось робити. Оце по-чесному — шість – дев'ять місяців. Тільки зараз з'явилось відчуття в багатьох у Міністерстві оборони, що десь із червня, з липня ми почали щось нормально робити: не розбиратися в проблемах, не гасити швидкі пожежі, а прямо закладати основи середньострокових чи довгострокових реформ. Плюс ці реформи — це процес реформування. Він не відбувається за день або наказом по військах. На їх імплементацію, коригування, знову імплементацію треба роки. А ми говоримо про те, як прізвище замінили на прізвище і яким чином це зменшило удар чи публічну шкоду.

Ні в кого немає жодних питань до Хмари. Герой України, суперкласна людина, адекватний, досвідчений. Багато з ним спілкувалися, багато з ним працюємо. Ні в кого немає жодного негативу. Але при цьому ми маємо говорити про війну, про міністерство як величезну махіну з бюджетом понад трильйон. З купою департаментів, купою управлінь, купою задач. Колишній Мінстратегпром — у ньому. Державні підприємства, як «Мотор Січ», «Укрнафта», — у зоні відповідальності Міноборони. Кадрова політика, уся міжнародка, усі закупівлі — тилові, бойові. Реформування, мобілізація, про яку теж президент, здається, згадував, — те, що не відбулося за його очікуваннями. Це величезна махіна.

Михайло, працюючи з 2022 року в цій системі, зайшовши, не зміг до кінця сформувати команду. Вони не позакривали ні всіх заступників, ні департаментів, ні управлінь. Людей нема. Ніхто не хоче йти в цю систему. Ніхто не хоче йти в цю державу. І після цього перезавантаження — дурних нема, вони не наберуть людей.

Тарас Чмут дав інтерв'ю Роману Кравцю і "Українській правді"

Розберу на цитати, які мені здаються важливими.

...

Q: Чому, обираючи між Сирським і Федоровим — а судячи з публічної комунікації, вибір стояв саме так?

💬 Тобто, щоб поміняти міністра, нам треба перезавантажити Кабмін і прем'єра, до яких особливих питань у суспільства, у партнерів, у влади насправді й немає. Але при цьому ми кидаємо людей, які взяли виклик, проявили рішучість, якусь готовність у минулу зиму заходити, щось із цим робити. Ми їх просто кидаємо через те, що треба змінити міністра, який комусь не подобається. І тут, звичайно, з'являється офіційне обґрунтування, якесь формулювання про конфлікт, який, очевидно, на старті був. Президент про нього знав, усі дотичні знали, бо це люди, які багато років разом працювали, і без цього конфлікту ідеологій неможливо було.

Q: Який масштаб був цього конфлікту, на твою думку?

💬 Мені здається, цей брифінг, який був, він, по-перше, очевидно, чесний, але він доволі конкретний. Тобто це не просто «у нас там щось не виходило». Там був список, здається, з десяти пунктів, де описано конкретно і голосом проговорено, що мається на увазі.

От воно все так. Це ряд накопичених проблем, які за останні півроку фактично поглибилися до формату, коли міністерство не може впроваджувати зміни без підтримки Збройних сил. Збройні сили — це Генеральний штаб. Якщо Генеральний штаб блокує, так чи інакше ви не можете нічого робити. Ну, щось можете, але не можете давати глобального результату, якого очікує і президент, і суспільство, і партнери. І це переходить у конфлікт, тому що міністерство йде до президента, піднімає проблеми на Ставці, військові починають говорити свою точку зору, відстоювати свою позицію. І це переходить у конфлікт. І це, очевидно, треба розрулювати.

Питання в тому, що, призначаючи Михайла на цю посаду, президент, очевидно, знав про цей конфлікт. Тому що Михайло — не просто якась людина, яку призначили в Міністерство оборони. Він займався темою війни. З 2022 року в Мінцифри — це таке було тіньове міністерство оборони, яке підхоплювало дрони, інновації, партнерів, закупівлі, трансформацію державних закупівель і дозволів, впроваджувало е-бали, інші підходи до застосування дронів на полі бою. Тобто вони вийшли з цього середовища, вони знали цих військових, вони знали цих полковників, генералів, комбригів, комкорів і так далі. Це не команда, яка з вулиці зайшла і така: «Давайте з нуля будувати стосунки». Тому всі знали, що буде конфлікт, і без нього неможливо.

Q: Ти вважаєш, що це була його [Зеленського] помилка?

💬 Я вважаю, що для України це може бути найбільша помилка за останні роки, яка може призвести до поразки у війні. .. Тому що ми зараз живемо в ситуації та умовах, схожих на 2021 рік. Коли ніби все добре: ну, є якась там війна, десь там АТО, якась ООС на сході, вже особливо майже нікого не вбивають. Є якийсь російський політичний тиск, щось там у морі. Але кожен рік одне й те саме: великої війни не буде. .. А потім приходить повномасштабне вторгнення, об'єму і масштабу якого ніхто не очікував. І всі пам'ятають, що тоді було з усіма в країні, серед політиків, серед міністрів: хто куди тікав, хто включався в роботу і так далі.

Зараз подібна ситуація, бо ми чомусь думаємо, що війна — це такий формат, як є. Якісь наступальні й оборонні дії десь там на сході, трохи на півночі, трохи на півдні. Якісь обстріли, але чергову зиму пережили, чергове літо перебудемо, чергову зиму переживемо. Фронт кудись там трохи рухається. По телемарафону розповідають, як ми звільняємо по десять населених пунктів. Комусь дають Героїв, щось постійно формуємо. Кожен день горять НПЗ, якісь заводи. У цілому — добре, може бути.

Але це ілюзія, бо в один момент фронт може провалитися, просто розвалитися. Росіяни вийдуть на оперативний простір. Росіяни вийдуть на ті площі захоплення територій, яких не було за всі ці роки — співставні з нашою Харківською наступальною операцією або з їхнім наступом лютого–березня 2022 року.

Інша велика проблема — суспільство в тилу деморалізоване, демотивоване, зневірене і втомлене. Військові втомлені й деморалізовані. Це все породжує ряд накопичувальних проблем, які рік до року ніхто не вирішує. І коли ми підходимо до такої критичної точки неповернення, ми починаємо судомно бігати і щось реформувати з очікуваннями: «Так, дайте реформу мобілізації через місяць». Але накопичена роками проблема не вирішується за місяць. Скільки ми її накопичували — стільки часу треба її вирішувати. А ми хочемо швидких рішень тут і зараз.

І фактично ця ситуація, яка є нейтрально-позитивною зараз за відчуттями в суспільстві, значною мірою є наслідком того, що партнери заливають країну та оборонно-промисловий комплекс грошима. Ми купуємо засоби, вони дають нам засоби, допомагають їх застосовувати, і в нас є контент, якому ми радіємо. Це дійсно: зранку ти прокидаєшся, дивишся, як сьогодні черговий російський завод десь горить. Це класно. Але чи є кореляція між цим заводом і ситуацією на фронті — дуже велике питання. Це породжує багаторічну ілюзію того, що війна буде така, як є. Ми забули, що вона може бути інакшою. І коли це відбудеться, може бути дуже боляче.