Телеграм канал «In Factum»

Мене більше ось це тривожить.

Забігаючи наперед скажу, що у мене нормальне ставлення до Федорова. Нейтрально-позитивне. Для мене він хороший нормальний тіп.

Але якщо він забере свою команду з Міноборони — погіршиться.

Бо якщо вони ефективні менеджери, і добре виконують роботу в ключовому міністерстві — навіщо їх звідки відкликати в свої фактично вже політичні проєкти [після звернення вони такими стали автоматично]?

Причому новопризначений очільник Міноборони Євгеній Хмара прямо заявив, що зацікавлений в збереженні команди Федорова. Хмара — не політик. І видно, що не хоче таким бути. Йому все це, що несеться, я припускаю, і нах*й не потрібно.

І нам всім [і країні загалом] не потрібно, щоб робота міністерства при Хмарі загнулася. І замість того, щоб продовжувати запущені ще Федоровим дійсно правильні процеси та ініціативи, Хмара буде в гарячці вирішувати кадрову проблему в стратегічно важливій інституції.

Тому навіщо робити наявність чи відсутність команди в МОУ розмінною монетою в політичних іграх я не розумію. Це дуже не ок.

Кому ліньки дивитися, тримайте текстову версію звернення Федорова до українського народу

...

Ми живемо в один із найважчих і найвизначальніших періодів нашої історії.

Щодня Росія нагадує нам, із ким ми маємо справу. Вона намагається зламати нас не лише на фронті. Вона намагається зробити страх частиною нашого щоденного життя. Змусити нас звикнути до сирен, до вибухів, до втрат, до думки, що війна триватиме вічно.

Але ми не можемо звикнути. І ми не можемо дозволити Росії визначати, якою буде Україна.

Саме в цей момент Україна стикається з колосальними викликами. Війна триває, ворог змінює тактику. Нам потрібно швидше виробляти зброю, впроваджувати технології, домовлятися з партнерами і щодня приймати критично важливі рішення. У такій ситуації країна не може залишатися без повноцінно призначеного міністра оборони. Це не нормально. Україні, яка щодня бореться за своє існування, оборонна політика не може перебувати в режимі тимчасовості.

Але проблема значно ширша за одну посаду чи одне міністерство. Ми повинні відповісти на фундаментальне питання: як має функціонувати держава, якщо війна триває роками?

І наступне: якщо війна триватиме ще рік, два чи три — чи може Росія фактично отримати право визначати, коли українці знову зможуть обирати свою владу?

Я переконаний, що ні. Демократія не може бути заручницею Росії.

Ми воюємо саме тому, що хочемо залишитися вільною європейською державою. Тому ми повинні знайти законний, безпечний і реалістичний механізм, який дозволить Україні відновити повноцінний демократичний процес навіть за умов тривалої війни.

Це складно. Потрібно забезпечити право голосу військовим, мільйонам українців за кордоном, людям у прифронтових регіонах. Потрібно забезпечити безпеку виборчого процесу, незалежність інституцій і довіру до результату.

Але складність не означає неможливість. Україна вже багато разів робила те, що світ вважав неможливим. Ми можемо знайти рішення і в цій ситуації. Бо демократія — це не розкіш мирного часу. Демократія — це частина того, за що ми сьогодні воюємо.

Є ще одна причина, чому ця розмова потрібна саме зараз. Люди не можуть нескінченно жити в державі, де вони не розуміють, чому ухвалюються ті чи інші рішення. Чому одні реформи рухаються вперед, а інші блокуються. Чому рішення, які на фронті потрібні сьогодні, місяцями ходять кабінетами.

Особливо небезпечно, коли в суспільства виникає відчуття, що головним критерієм для призначення людини є не її професійність, не результат і не здатність змінювати країну, а особиста лояльність до системи. Так не може працювати сучасна держава. І так тим більше не може працювати країна, яка веде війну за своє існування.

Ми повинні говорити і про корупцію. Не тому, що це популярне слово, а тому, що під час війни корупція набуває зовсім іншого значення. У мирний час вкрадені гроші означають гіршу дорогу, лікарню чи школу. Під час війни вкрадені гроші можуть означати дрон, який не купили, боєприпас, який не доїхав, систему РЕБ, якої не було, машину, яка не евакуювала пораненого, технологію, яку можна було запустити у виробництво, але не запустили.

Тому корупція під час війни — це не просто фінансова проблема. Це питання нашої здатності вижити і перемогти.

Кожна гривня, яка мала працювати на оборону, повинна працювати на оборону. Не на приватну кишеню, не на політичний вплив, не на підтримання чиїхось схем, не на збереження чиєїсь посади.

Корупція — це лише симптом. Головна проблема значно глибша. У нас є системна криза управління.

Стара система занадто часто живе за власними правилами. Вона захищає себе, боїться змін, повільно ухвалює рішення. Вона може карати за ініціативу і винагороджувати за лояльність. Вона може роками зберігати неефективні структури просто тому, що всі до них звикли.

Держава — це система, де мають бути чіткі цілі, стратегія та ефективні команди. Управління парламентом повинно будуватися на програмі більшості, цінностях і принципах, а не на приватних інтересах в оборонці, фармацевтиці, гральному бізнесі чи податковій. Бо парламент — це серце української демократії, а не її гаманець.

Війна такого не пробачає.

Україні потрібен дуже простий принцип: влада повинна означати відповідальність. Якщо ти отримав повноваження — відповідай за результат. Якщо ти отримав бюджет — покажи, що було зроблено. Якщо ти отримав посаду — поясни, яких результатів ти досяг.

Люди можуть пережити надзвичайно важкі часи. Українці вже це довели. Але є одна річ, яку дуже складно витримувати нескінченно — відчуття несправедливості.

Коли людина на фронті ризикує життям, а хтось краде на війні. Коли бізнес платить податки, а отримує свавілля правоохоронців. Коли талановита людина не може змінити систему, бо вона просто «не своя». Коли суспільство дізнається про рішення, але ніхто не пояснює, чому вони були ухвалені.

Так поступово руйнується найважливіше — довіра між громадянином і державою. І цю довіру треба відновити.

Але є ще одна річ, про яку ми повинні говорити. Надія.

Надія, що завтра буде краще. Надія, що ця країна змінюється. Надія, що після всіх наших жертв ми не повернемося до тієї самої системи, від якої роками намагалися піти.

Ми воюємо точно не за країну без надії. Ми воюємо за державу, в якій людина відчуває, що її голос має значення.

Українці завжди давали своїй владі величезний кредит довіри. Особливо під час війни. Мільйони людей погодилися на неймовірні обмеження, труднощі і жертви, бо розуміли: країна повинна вистояти. І це величезна відповідальність для будь-якої влади. Бо кредит довіри — це не право робити все без пояснень. Це обов’язок бути ще чеснішим із суспільством.

Саме тут має існувати простий принцип нового суспільного договору. Громадянин довіряє державі — держава говорить із громадянином чесно. Громадянин виконує свій обов’язок — держава виконує свій. Людина захищає країну — країна захищає людину.

Люди не вимагають, щоб держава ніколи не помилялася. Вони розуміють, наскільки складною є ця війна. Вони розуміють, що інколи немає ідеальних рішень. Але вони мають право на правду.

Саме так відновлюється довіра. А разом із довірою повертається надія. Надія, що після цієї війни Україна стане не просто країною, яка вижила, а країною, яка стала сильнішою, справедливішою і вільнішою.

Ми не маємо права дозволити старій системі забрати в українців цю надію.

У нас уже є ворог — це Росія. Росія хоче не просто забрати нашу землю. Вона хоче довести, що українська модель свободи не працює. Саме тому Україна повинна довести протилежне.

Україна може одночасно воювати і залишатися демократією.

Вибори — це не лише бюлетень. Це момент, коли влада знову приходить до громадянина і каже: «Ось що ми зробили. Тепер ви вирішуєте, чи довіряєте нам далі». Саме цей принцип відрізняє демократичну державу від системи, де влада сама вирішує, коли суспільство може її оцінювати.

Ми не повинні дозволити Путіну вирішувати, коли українцям можна обирати свою владу. Українська демократія не повинна залежати від доброї волі Кремля.

Ми бачили наших військових, які щодня роблять неможливе. Ми бачили наших інженерів, які за місяці створюють технології, на розробку яких великим міжнародним компаніям потрібні роки. Ми бачили молодих українців, які не чекають, поки хтось вирішить проблему за них, — вони знаходять рішення самі. Ми бачили людей, які після безсонної ночі через обстріли вранці виходять на роботу і продовжують будувати країну. Ми бачили тих, хто втратив дім, бізнес, близьких, але не втратив віру в Україну.

І коли ми бачимо таких людей, ми розуміємо: проблема України точно не в українцях. Наші люди вже давно готові до іншої країни. Тепер наша держава повинна стати гідною своїх людей.

Державою, де інституції сильніші за прізвища. Де результат важливіший за лояльність. Де правда важливіша за політичну зручність. Де корупція не краде наше майбутнє. І де український народ — не спостерігач.

Український народ є джерелом влади. Держава існує для громадянина. Інституції існують для результату. Армія існує для захисту країни. А влада існує для служіння Україні. Ніколи — сама собі.

Таку Україну ми маємо побудувати. Таку Україну ми маємо захистити. І саме таку Україну ми повинні залишити тим, хто прийде після нас.

Частина команди Федорова може піти з Міноборони після призначення Хмари – УП

Співрозмовник УП з команди Федорова вважає, що це може створити для Хмари кадрову проблему. За його оцінкою, новий міністр не має власної команди та кандидатів на частину керівних посад.

"Тому тут далі питання, як буде Хмара рухатися, враховуючи, що в нього не буде команди і немає кого ставити на топ-посади. І навіть на директорати, думаю, він не має кандидатів… Усі заступники, ключові менеджери – це було найкраще, що міг Михайло залишити Хмарі"

📰 підписатися

Марія Снєгова зі Center for Strategic & International Studies [CSIS] провела подкаст з Нейтов Венсом, двоюрідним братом віцепрезидента США, ветераном Корпусу морської піхоти США, який вступив до лав ЗСУ після вторгнення 2022 року, — щоб обговорити військову тактику України та Росії, життя піхотинця на передовій та вплив радянської спадщини на військову культуру.

ℹ️ Венс провів три роки у складі підрозділу «Вовки да Вінчі», беручи участь у бойових діях від Бахмута до Покровська. Після чого на початку 2025 року залишив службу через брата, який став віцепрезидентом США — через це Нейт опинився під ризиком цілеспрямованого полювання з боку росіян.

Повний переклад подкасту залив на Дуркарню.

Схоже, в 🛡 44-й механізованій бригаді зміни в командуванні.

Зокрема, комбриг — полковник Валерій Кащішин повідомив, що "вибув до іншого місця служби".

Донбас Реалії [спец. проєкт Радіо Свобода] взяли коментар у Clément Molin, де він розповідає, як росіяни наростили свою дронову кампанію проти цілей в Україні, зокрема по АЗС.

Clément окремо порахував, що наразі РФ наносить біля 20 ударів щомісяця по об'єктах енергетики та електропостачання. Зокрема Росія атакує електричні підстанції по всій Україні, і ця кампанія тільки розпочалася, адже минулого жовтня і листопада [наближення холодів і опалювального сезону] РФ атакувала 50 до 60 електричних підстанцій щомісяця.

Мар'яна Безугла повернулась до парламенської фракції «Слуга народу».

Нардепка покинула фракцію влітку 2024 року на тлі конфлікту з оборонним комітетом, де вона була заступницею голови. Після критики тодішнього головкома Валерія Залужного комітет радив зняти її з посади заступниці — зробили це лише у вересні 2024-го.

Фото: Мар'яна Безугла / Facebook

@babel