Телеграм канал «In Factum»

Попри політичну підтримку Орбана адміністрацією Білого дому та прямий вплив на вибори через різні економічні стимули, в США ще є притомні руспубліканці.

Пише Дон Бейкон, конгресмен-республіканець

В ході війни США та Ізраїль активно полювали за топами Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) та політичним керівництвом Ірану, але майже не чіпали регулярну армію — “Артеш”. Вище командування “Артешу” залишилося майже неушкодженим.

Є думка, що Вашингтон навмисно зберіг професійну національну силу, з якою можна вести переговори або тихо використовувати як важіль для внутрішніх змін у країні. Саме таку тактику вони застосували в Іраку, коли розгромити ідеологічну еліту, а звичайну армію зберегли для післявоєнного періоду.

Після Ісламської революції новий режим глибоко не довіряв “Артешу”, вважаючи його надто пов’язаним із шахським режимом. Саме тому було створено КВІР як паралельну, ідеологічно лояльну противагу. Впродовж чотирьох десятиліть Вартові користувалися набагато більшими бюджетами, політичним впливом, економічними ресурсами і домінували в ракетній сфері, роботі з проксі-групами та внутрішніх репресіях.

Репортер: Як би виглядала вигідна угода для вас?

Трамп: По-перше, без ядерної зброї. Знаєте, це вже була зміна режиму, але це не було нашим критерієм. Без ядерної зброї. Це 99%.

Репортер: Торгівля Ормузом теж [Ормузькою протокою]?

Трамп: Так, але це відкриється автоматично. Так, відповідь — так. Але протока відкриється. Якщо ми просто підемо, протока — інакше вони не заробляють. Отже, протока відкриється. У нас немає ядерної зброї, але протоку відкриємо. Не забувайте, ми не користуємось протокою. Інші країни користуються протокою. Тож інші країни приєднаються і допоможуть. Але ми нею не користуємось. Це буде нелегко. Ми відкриємо це досить скоро.

Іран не може відкрити Ормузьку протоку для більшого руху суден, оскільки може знайти всі міни, які сам встановив, і не має технічних можливостей їх прибрати. Про це NYT повідомляють високопоставлені американські чиновники.

Це одна з головних причин, чому Іран досі не зміг швидко виконати вимоги Трампа щодо відновлення судноплавства. Крім того, ця проблема може ускладнити переговори, які цього тижня проходитимуть у Пакистані між іранськими представниками та делегацією США.

Іран почав мінувати протоку ще минулого місяця невеликими човнами — одразу після початку війни. І залишив у протоці лише вузький «коридор», через який можуть проходити ті судна, що сплачують мито.

Корпус вартових Ісламської революції неодноразово попереджав про небезпеку зіткнення з мінами, а офіційні іранські ЗМІ публікували карти «безпечних маршрутів». Однак, за даними американських чиновників, ці маршрути обмежені насамперед через те, що Іран мінував протоку хаотично. І не факт, що іранці зафіксували точне місце кожної міни. Крім того, деякі міни були встановлені так, що вони могли дрейфувати або зміщуватися.

Як і у випадку з наземними мінами, розмінування цих мін значно складніше, ніж їх встановлення. Навіть у США немає достатніх потужностей для швидкого розмінування. Іран також не має можливості швидко прибрати міни, навіть ті, які сам встановив.

У середу міністр закордонних справ Ірану Аббас Араґчі заявив, що протока буде відкрита «з урахуванням технічних обмежень». Американські чиновники вважають, що під «технічними обмеженнями» Іран мав на увазі саме неможливість швидко знайти або прибрати міни.

Друзі, ваша підтримка для мене цінна 🤝

Якщо є бажання підкинути — буду щиро вдячний. Кожна гривня — реальна допомога і велика мотивація 💛

❤️ https://send.monobank.ua/5eYAwk48uX

(або по номеру) 4441111049599610

❤️ 5168745027599098

❤️ pc8250522@gmail.com

https://donatello.to/in_factum

💎 Crypto

Всіх обійняв 🫂

Не всі війни мають переможця. Але в кожній війні є принаймні один переможений. І якщо перемир’я стане кінцем війни з Іраном, головним переможеним буде Трамп. Конфлікт перекреслив його головні військові цілі й показав поверховість його бачення нового способу застосування американської сили, пише The Economist

Мир надзвичайно крихкий. Америка та Іран навіть не можуть домовитися, чи поширюється перемир’я на Ліван, і як саме Іран має відкрити Ормузьку протоку. Їхні позиції настільки далекі, що вони не можуть домовитися, про який план говоритимуть в Ісламабаді.

Найкраща причина вважати, що Трамп не повернеться до війни в тому, що він уже зрозумів: цієї війни не варто було починати. Він розуміє, що нова війна викликає паніку на ринках, і що після гучних заяв про «золоту епоху» на Близькому Сході гравець у 4D-шахи ризикує стати блазнем.

В Ірану також є причини стримуватися. Його лідерів продовжують убивати, а повне руйнування енергетичної та транспортної інфраструктури значно ускладнило б управління країною. Крім того, вони хочуть скасування санкцій.

Найімовірніший сценарій — послаблений іранський режим, який тримається за владу і наполягає на максималістських вимогах за столом переговорів. В Ірану немає флоту чи авіації, він втратив велику частину своїх ракет і дронів. Щоб відновити їхнє виробництво, країні доведеться долати наслідки більше 21 тисячі американських та ізраїльських ударів, які відкинули її економіку на роки назад.

Трамп називає це перемогою. Але це не виглядає перемогою, якщо порівняти зі скромним прогресом у досягненні головних цілей: зробити Близький Схід безпечнішим шляхом приборкання Ірану, повалити режим і остаточно позбавити Іран можливості створити ядерну зброю.

Війна послабила безпеку в регіоні. І хоча перед її початком Ізраїль частково розгромив мережу іранських проксі-міліцій — Іран отримав нове знаряддя впливу — атаки на країни Затоки та блокування судноплавства через протоку.

Навіть після того, як нафтовидобувні країни побудують трубопроводи в обхід затоки, Іран залишатиметься здатним завдавати ударів по критичній інфраструктурі. Країни Затоки, які позиціонували себе як оазиси спокою, мають запитати себе: чи можуть вони покладатися на США? Чи варто їм посилювати безпеку — або шукати порозуміння з Іраном?

Режим залишився при владі. Через хворобу Алі Хаменеї режим вже стояв перед переходом влади до нового покоління. Війна просто прискорила перехід, поставивши на чолі сина аятоли — Моджтабу. На відміну від батька, він — лише формальний лідер. Реальна влада належить Корпусу вартових Ісламської революції.

Близько 400 кг збагаченого урану досі зберігається на ядерних об’єктах Ірану. Трамп вимагає, щоб Іран віддав цей «ядерний пил». Іран хоче зняття санкцій, але спокуса використати матеріал для створення бомби як засіб стримування від майбутніх атак лише зросла.

Ізраїль ніколи не мав такої військової сили, як сьогодні. Але війна показала межі цієї сили і те, як його апетит до превентивних ударів породжує страх і ненависть. Для багатьох ізраїльтян можливість воювати на рівних з Америкою є предметом гордості. Однак 60% американців нині ставляться до Ізраїлю негативно — на 7% більше, ніж торік.

Раніше Америка черпала силу з поєднання військової могутності та морального авторитету. Але коли її президент погрожує знищити іранську цивілізацію, він ставиться до моралі як до джерела слабкості. Війна показала, що принцип «сила є правом» — не лише наруга над десятиліттями зовнішньої політики, а й звичайна помилка. Хоча військова перевага Америки в Ірані є очевидною, вона також виявила глибокі проблеми.

Війна продемонструвала, що американську силу легко переоцінити. Американські заводи не встигають поповнювати запаси, тоді як Іран вів асиметричну війну обмеженими засобами. Надмірний тестостерон призводить до жалюгідних рішень.

В Ірану — злочинний режим, але справедлива війна вимагає тверезої оцінки, що насильство є необхідним останнім засобом. Натомість Трамп сприймав Іран як проєкт для власного его. Сила сама по собі не є правом. Іноді вона навіть не приносить перемоги.

Але в іранців теж не все окей з узгодженням єдиної позиції.

Фактично там два табори — умовно "помірковані" [піджаки] та "яструби" [силовики, зокрема КВІР].

Перші, відповідно, більше схильні до пошуку консенсусу, тому ладні йти на певні компроміси з вестерном. Другі ж, навпаки, виходять з максималістських позицій.