Телеграм канал «In Factum»

🤷

Tochnyi хочуть донести до західних [у першу чергу] оборонних компаній, які планують зайти на український ринок, що у війні, де обидві сторони швидко створюють засоби протидії й нову тактику, де радіоелектронна боротьба насичує весь сигнальний спектр, а оперативні вимоги змінюються за кілька тижнів, актуальність нової технології залежить не так від того, який продукт прпонує компанія, як від того, наскільки швидко вона здатна адаптуватися, вчитися й безпосередньо підтримувати кінцевих користувачів — бійців, які застосовують ці системи в бою.

Засвоюючи уроки України, важливо не шукати винних, а зрозуміти: змінюватися доведеться. Оборонним компаніям не потрібно відмовлятися від усталених структур чи бізнес-моделей. Але вони мають усвідомити, що те, що ми бачимо в Україні, — принципово інше середовище для розробки, адаптації та виробництва. Тут відстань між бійцем та інженером скоротилася до повідомлення в Signal або розмови неподалік фронту.

Компанії мають планувати або присутність у країні, або постійну комунікацію, щоб оновлювати й доопрацьовувати продукт. Лише так він залишатиметься придатним. Для іноземної компанії найефективніший підхід — від початку рухатися двома треками: доопрацьовувати систему разом із бойовими підрозділами і водночас працювати з державними структурами, щоб кодифікувати й масштабувати виробництво.

Іноземні компанії можуть досягти успіху в Україні. Але спершу компанія має зрозуміти, що є лише одним учасником великої української системи інновацій. По всій країні військові підрозділи, дослідницькі команди від роти до корпусу, виробники, інженери, фонди й волонтери виявляють проблеми, виготовляють або модифікують наявне обладнання, випробовують його в бойових умовах і впроваджують результати у виробництво.

Більшість компаній, які досягли успіху в цьому середовищі, — українські. Але й група іноземних фірм просунулася вперед, створивши партнерства, виробничі домовленості, дочірні компанії чи довгострокові команди розробників. У 2025 році 82% озброєння й техніки, законтрактованих Агенцією оборонних закупівель, походило від українських виробників, а Міноборони повідомляло лише про 25 іноземних компаній на різних етапах локалізації виробництва в Україні. Їхня перевага виникла не з того, що вони сприймали Україну як зручний полігон, а з того, що вони стали частиною циклу зворотного зв'язку.

Показовою стала польова поїздка Tochnyi до підрозділу безпілотних систем, який має власну майстерню з наземних роботизованих комплексів. Командир описав проблеми з автономністю, швидкістю та зв'язком: через відсутність нормальної підвіски й затримку відеосигналу оператор змушений рухатися повільно, а це робить машину менш ефективною. Саме тут і втручаються майстерні: вони компенсують початкові вади, вдосконалюючи наявні моделі й навіть створюючи нові. Такий скорочений цикл зв'язку між операторами та інженерами — одна з головних опор успішної розробки й упровадження нових і модернізованих систем.

Оборонні продукти для України неможливо розробляти на відстані. Те, що працює сьогодні на полігоні в Німеччині, за кілька тижнів після застосування в Україні може працювати погано або взагалі стати непотрібним. Тож успішна розробка залежить від безперервного циклу між бійцями та інженерами: виявити проблему, випробувати рішення, зібрати відгуки, доопрацювати — і повернути на фронт.

Західні компанії важко пристосовуються до цих механізмів і воліють тримати свої підрозділи поза Україною. Прикладів того, як не треба діяти, чимало, і Anduril — чи не найпоказовіший. Її системи Ghost та Altius мали проблеми в Україні, особливо під РЕБ, а ставлення компанії до доопрацювань викликало серйозну критику з боку українських операторів.

Skydio зіткнулася з подібним: її дрони, спроєктовані під вимоги американських військових, в Україні мали суттєві проблеми зі зв'язком і навігацією в РЕБ середовищі. Відтоді компанія неодноразово поверталася в Україну, збирала відгуки і перепроєктовувала пізніші системи з урахуванням цих уроків.

Helsing теж мала критику дрона HF-1, зокрема за проблеми з надійністю та зв'язком. Проте, на відміну від компаній, які трималися осторонь, Helsing почала працювати безпосередньо з українськими військовими, доопрацьовувала свої системи й вивела на фронт новішу HX-2.

Є і ті, хто зрозумів це середовище ще до того, як везти сюди своє обладнання. Компанія під керівництвом Еріка Шмідта, яка підписала угоду з Україною у 2025 році як Swift Beat, а нині працює як Perennial Autonomy, — найяскравіший іноземний приклад того, чого можна досягти таким підходом.

Її дрон-перехоплювач MEROPS створювали під загрозу «шахедів» і перевірили в бою в Україні. Згодом, у 2026 році, її взяли на озброєння країни НАТО й армія США, а тисячі одиниць терміново перекинули на Близький Схід для боротьби з іранськими дронами. Компанія відтоді отримала трирічний оборонний контракт від США на 500 мільйонів доларів.

Дрон Hornet демонструє той самий принцип у наступальному вимірі. Як задокументовано в дослідженні Logistics Lockdown, Україна розширила зону вогневого ураження дронами з передової в оперативний тил Росії: FPV відсунули ефективну зону ураження приблизно до 35 кілометрів, а нове покоління систем середньої дальності тепер полює на логістику на 100–150 кілометрах і далі.

Hornet — частина цієї трансформації: він дає підрозділам вигідний спосіб уражати транспорт, шляхи постачання та інші рухомі цілі, які раніше були поза їхньою звичною досяжністю. Цей дрон з'явився паралельно з ширшим українським розвитком спроможностей middle strike — і сам його пришвидшив, адже вітчизняні виробники стрімко створювали системи для тієї ж оперативної ніші.

Отже, урок України не в тому, що західним оборонним компаніям треба відмовитися від усталених закупівельних структур, і не в тому, що кожна компанія має перебудувати себе під українські умови. Він у тому, що Україна є принципово іншим середовищем розробки, де відстань між бійцем та інженером різко скоротилася.

Для західних компаній це має бути не просто підтримкою України, а й додатковою цінністю для власного бізнесу. Уроки, здобуті в цій співпраці, очевидно важать і для їхньої майбутньої конкурентоспроможності, і для готовності західних армій. MEROPS — чи не найяскравіший приклад: система, створена під загрозу, з якою Україна вже стикалася, стала актуальною для США, щойно та сама загроза з'явилася в іншому місці.

Clément Molin

Від травня 2022 року Донбас є головною метою Росії, яка зосередила в цьому промисловому регіоні свою вогневу міць і війська.

Битва за Донбас триває вже 13 років, а РФ розраховує захопити останні міста, що залишилися, — Краматорськ, Слов'янськ, Дружківку, Добропілля й Лиман — у найближчі роки. Ця битва вкрай зруйнувала регіон, його шахти й промисловість, а населення або загинуло, або стало переселенцями.

Три роки Росія насилу просувається на щільно укріпленій місцевості. Прорив у травні 2024 року розблокував їй ситуацію в південно-західній частині регіону, довкола Покровська. Проте це майже не відкрило нових можливостей для захоплення всього Донбасу. Тож російським військам доводиться відвойовувати кожне місто, село й шахту: рік у Торецьку, рік у Покровську, рік у Костянтинівці...

❗️ Для України решта Донбасу залишається важливою передусім з однієї причини: ця територія добре укріплена і стримує подальший наступ на сільськогосподарські землі центральної України та на густонаселену й багату Дніпропетровщину.

Битва за Донбас увійде в історію як одна з найдовших і найкривавіших. Місто за містом вона триватиме далі, і ніщо не гарантує, що Росія на цьому зупиниться: щоб відбудувати промисловість Донбаса і шахти, їй знадобиться вода з Дніпра.

🔴 Території, захоплені у 2024 році
🟠 Території, захоплені у 2025 році
🟡 Території, захоплені у 2026 році

🛡 4-а бригада «Рубіж» 🏹 2-го корпусу «Хартія» НГУ [тимчасово прикомандирували до 🇺🇦 1-го корпусу "Азов" НГУ] розповідає, що наразі відбувається на Добропільському напрямку, де бригада заступає в одному з секторів.

...

Схоже, російські окупанти стягують резерви для подальшого просування. Як завжди, вони намагаються просочитися якнайглибше в житлову забудову. Точніше, у те, що від неї лишилося.

Легкого життя ми їм не даємо. Щодня «списуємо» від 3 до 20 ворожих солдатів.

Цікава деталь: багато полонених, яких ми беремо біля своїх опорних пунктів, кажуть, що їм говорили — жодних українських військ у цьому районі немає. По суті, російське командування бреше своїм бійцям і відправляє їх на самогубчі розвідувально-інфільтраційні завдання.

Водночас вони дуже хочуть перерізати нашу логістику. Звідси й дроновий спам. Минулої неділі в нашій зоні відповідальності було близько 300 (!) ворожих дронів. Зазвичай викурити просочену російську піхоту — не така вже й проблема. Але це стає значно складніше, коли під час пошуку й знищення доводиться ще й ухилятися від ворожих дронів.

❗️ Прикметно, що росіяни підтягнули артилерію ближче до передової. Можливо, їх не влаштовує нинішній темп просування, тож вони готові ризикувати гарматами. Скажу лише, що в нас накопичилося чимало нудних відео, де наші пілоти дронів відправляють їх на той світ.

І вишенька на торті: наша логістика — це кошмар, але й у росіян не краще. Усе спорядження й припаси їм доводиться тягнути переважно на собі — так само, як і нам.

Зрештою, у гру «задушимо логістику дронами» можуть грати двоє. :D

Класне відео від літунів і бомберів 🦅 25-ї повітряно-десантної бригади, де вони стримують групи противника, що намагається пройти нашу лінію оборони під Добропіллям.

Примітно, що більшість ударів саме в момент намагань противника перейти лінію фортифікацій — рови, колючий дріт та "зуби дракона". Ці перегороди виграють час нашим операторам зробити більшу кількість вильотів — відповідно нанести більше уражень — до моменту підходу противника до наших позицій.

📍 geo by moklasen

Janis Kluge, заступник керівника відділу Східної Європи та Євразії німецького інституту міжнародних відносин та безпеки, порахував, що російські військові витрати й далі стрімко зростають. Так у першому півріччі 2026 року вони становили 10,7 трильйона рублів, або 10,5% ВВП за цей період.

У першому півріччі 2026 року військові витрати становили 44% усіх видатків федерального бюджету Росії [1]. Це новий історичний максимум. Тобто майже кожний другий витрачений державою рубль пішов на армію.

Порівняно з доходами бюджету картина ще різкіша. Військові витрати «з’їли» цілих 57% доходів російського бюджету за перше півріччя 2026 року [2]. Тобто армія «з’їла» більше половини всіх зібраних податків і інших надходжень.

❗️ Бюджет РФ зараз дефіцитний: витрат більше, ніж надходжень. Тому військові видатки виглядають меншими відносно витрат (44%) і більшими відносно доходів (57%)

Щодо самих стовпчиків на графіку.

Синя частина — відкриті військові витрати. Це те, що офіційно записано в бюджеті як оборона і можна знайти у відкритих документах. З 2018-го по 2026-й ця частка майже не змінюється: приблизно 11–16% усіх видатків. Тобто «видима» армія в бюджеті лишається приблизно тією ж.

Сіра частина — засекречені витрати. Це гроші, які ховають у закритих статтях бюджету. Саме тут відбувається головне зростання. До 2022 року сіра зона була порівняно невеликою. Після повномасштабного вторгнення вона стрімко роздувається.

Оператори 🏹 118-ї ОМБр знищують російську піхоту в Малій Токмачці