Ведуча: Ви роками аналізуєте ситуацію з Росією та Китаєм, обговорюєте питання стримування та те, що насправді потрібно для затяжного конфлікту. На вашу думку, чи має НАТО достатні виробничі потужності та ланцюги постачань, щоб витримати тривалу війну?
Dmitri Alperovitch, відомий американський експерт з кібербезпеки, геополітики та національної безпеки, співзасновник Silverado Policy Accelerator — впливового вашингтонського аналітичного центру, який займається питаннями стратегічного суперництва США з Китаєм і Росією
💬 Коротко кажучи — ні. І ситуація насправді абсурдна. Якщо взяти за приклад ВВП Росії, то він становить лише близько 5% від сукупного ВВП країн НАТО. І все ж росіяни перевершують нас у виробництві артилерійських снарядів, бронетехніки, планерних бомб, дронів і навіть деяких типів ракет. Це не тому, що ми фізично не можемо виробляти таку кількість. Це свідомий вибір.
Зараз, під час війни з Іраном, ми стурбовані виснаженням наших запасів боєприпасів і можливостями завдавати дальніх ударів — такими, як «Томагавки», перехоплювачі типу «Patriot» чи SM-3/SM-6. Як каже мій друг Майк Кауфман, ці речі не роблять з унобтанію [іронічний термін, який використовують в інженерії та науковій фантастиці для позначення ідеального матеріалу]. Немає жодної причини, чому ми не можемо виробляти, скажімо, 10 тисяч «Томагавків» на рік. Якщо завод Tesla у Фрімонті може випускати 500 тисяч електромобілів, то ми цілком здатні виробляти 10 тисяч крилатих ракет.
Проблема в тому, що ми оптимізували оборонно-промисловий комплекс під принцип «точно і вчасно», без резервних потужностей і з виробництвом малими партіями. Але боєприпаси та озброєння — це не ремісничий товар. Нам потрібно перестати сприймати це як звичайну закупівлю і почати думати про стратегічну потужність. Скільки виробничих ліній нам потрібно для «Томагавків», перехоплювачів, дронів? Ось як ми маємо ставити питання — а не скільки одиниць купувати щороку.
На щастя, зараз ми переходимо до багаторічних контрактів, щоб розуміти, скільки продукції потрібно виробляти постійно. Ми змушуємо оборонну промисловість інвестувати в додаткові потужності та збільшувати обсяги. Але те, де ми опинилися сьогодні, — це результат наших власних попередніх рішень.
Ведуча: Отже, головним вузьким місцем у вашому розумінні є не швидке оновлення технологій, а саме поповнення запасів, забезпечення та закупівля озброєння в довгостроковій перспективі?
Dmitri Alperovitch:
💬 Саме так. Коли ми говоримо про озброєння, причина, чому багато наших систем такі дорогі, — це знову ж таки свідомий вибір. Ми зосередилися на створенні надскладних, «ексклюзивних» систем з величезною кількістю компонентів, які дорого коштують.
Натомість нам потрібно думати про модульні рішення: одна базова платформа, на яку можна встановлювати різні сенсори, змінювати корисне навантаження під різні завдання. Сукупна система може бути дорогою, але окремі елементи — значно дешевшими. Таким чином ми зможемо налагодити масове виробництво платформ, на які потім «одягатимемо» потрібне обладнання. Це набагато економніше, ніж те, що ми маємо зараз.