Цікава стаття The New York Times, яка детально реконструює, як Трамп ще з грудня минулого року під сильним впливом прем’єр-міністра Ізраїлю Нетаньягу прийняв рішення розпочати фактично повномасштабну війну проти Ірану.
Тут показано, що дипломатія була лише прикриттям для підготовки війни, а рішення визрівало кілька місяців за активної підтримки Нетаньягу та більшості радників Трампа.
Ключові тези
▪️ Нетаньягу активно штовхав Трампа до війни. Трамп спочатку коливався між дипломатією та війною, але врешті обрав військовий варіант.
▪️ Дипломатичні переговори з Іраном (через Віткоффа і Кушнера) були імітацією — вони дали час завершити найбільше за покоління нарощування американських сил у регіоні.
▪️ 11 лютого під час тригодинної зустрічі в Овальному кабінеті Трамп і Нетаньягу говорили про спільну операцію проти Ірану. Обговорювали навіть конкретні дати удару.
▪️ У найближчому оточенні Трампа майже ніхто не виступав проти операції. Навіть віцепрезидент Венс, який раніше скептично ставився до прямих втручань на Близькому Сході. На засіданні в Ситуаційній кімнаті Венс заявив, що якщо США все ж завдаватимуть удару, то треба «діяти масштабно і швидко».
▪️ Голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн попередив, що війна може призвести до значних втрат серед американців. Натомість Трамп у дописі в Truth Social спотворив попередження Кейна, і написав, що той назвав військову операцію проти Ірану «легкою перемогою».
▪️ Єдиним помітним противником удару по Ірану був Такер Карлсон, який особисто зустрічався з Трампом і намагався відмовити президента від удару.
▪️ Хоча ознак підготовки удару було достатньо, іранці вважали, що атака навряд чи відбудеться вдень. Учасники засідання Вищої ради національної безпеки Ірану не бачили причин збиратися в підземних бункерах. Натомість Хаменеї сказав близькому колу, що в разі війни він воліє залишитися на місці і стати мучеником, ніж увійти в історію як керівник, який сховався.
▪️ ЦРУ підготувало кілька сценаріїв того, що станеться після ліквідації Хаменеї. Один сценарій передбачав, що владу захопить ще жорсткіший клерикал. Інший — народне повстання, яке більшість розвідників вважали малоймовірним. Був і третій варіант – до влади може прийти прагматичніше крило Корпусу вартових ісламської революції. І хоча формально клерикал залишався б на чолі, реальну владу тримали б офіцери.
Повний переклад на Друкарні.