Телеграм канал «The Rusich Diaries»

«Я ж не лох», — каже протестуючий.

Та ні.

Серед людей, які взяли в руки картонки та висловили своє невдоволення, було достатньо чудових українців, які справді хочуть жити в нормальній, сильній державі. Людей, яким не байдуже на весь той хаос, що відбувається навколо.

Особисто я знаю багатьох із вас, хто відвідував ці протести. І прекрасно видно, що величезна кількість людей виходила не конкретно на підтримку Федорова, а загалом — проти нелогічних дій вищого керівництва України.

І дуже добре, що серед молоді, нехай навіть без націоналістичних поглядів, є певна аудиторія свідомих людей, яким не байдуже.

Питання полягає зовсім в іншому.

Яка фактична ціль цих протестів?
Хто з них виграє найбільше?
Хто нестиме відповідальність у випадку, якщо сотні молодих людей будуть використані якимось Михайлом заради його власних політичних амбіцій?

Я щиро раджу вам виходити й проявляти свою громадянську та політичну позицію.
Та ще більше я раджу вам думати своєю головою.

Зараз у Threads дуже відкрито прослідковується цікава лінія: ті, хто ще вчора так топив за пана Федорова, сьогодні пишуть:

«Виходить, нас обманули».

І вже хочеться сказати: та нічого ти вже не зробиш.
Єдине, що можна зробити, — зробити висновки.

Проаналізувати всю цю історію. Подумати, хто, як і навіщо формував ваші погляди на ситуацію. І наступного разу не вестися на Головобородьків.

Бо громадянська позиція — це прекрасно.
Протести — прекрасно.
Небайдужість до майбутнього своєї держави — взагалі чудово.

Але найкраще, що ви можете зробити для цієї держави, — не віддавати власну голову в оренду будь-якому черговому «лідеру думок».

І все обов’язково буде чудово.
Ну. Або ні.

🅣🅗🅔 🅡🅤🅢🅘🅒🅗 🅓🅘🅐🅡🅘🅔🅢

Картонні явища.
Риба гниє з голови.

Обговорюючи явище «взяти в руки картонку й вийти на протест», варто зазначити, що насправді воно з’явилося не під час акцій на підтримку НАБУ.

Впевнений, що серед моїх підписників знайдеться чимало людей (за що я вас обожнюю і тисну руку), які тримали картонку з написом «Free Azov» чи чимось у тому ж роді.

Але саме такого масштабу це явище набуло вже під час «відстоювання антикорупційних органів».

Якщо трохи напрягтися й пошукати, то першим, хто запропонував зібратися в Києві, був Дмитро Козятинський. Він написав:
«Збирайтеся о 20:00 біля театру Франка, а замість нормальних плакатів — беріть картонки від коробок і пишіть на них усе, що думаєте».

Буду чесним: я взагалі нічого не знав про цього чоловіка. Виявляється, він парамедик та людина зі сфери ІТ.

Однак усі ми розуміємо, що саме це повідомлення навряд чи зібрало б таку кількість людей.

Дослідження Vox Ukraine показало, що для учасників саме публічні заклики медіа, блогерів і протестних спільнот були найчастішим поштовхом до участі — 50,3% опитаних. Ще 30,4% прийшли після постів знайомих у соцмережах.

Тобто можна досить впевнено сказати: цей протест став можливим завдяки блогерам і соціальним мережам.

Що, ніби ж, дуже тісно пов’язано, правда?

«Лідерів думок» тут сміливо можна розділити на дві групи.

Перша: Лачен, Стерненко, Притула та всі ті, хто з 2022 року пише новини приблизно під одну копірку. Як я вже колись називав це явище — «телемарафон для молоді».

Друга: антикорупційна тусовка — Бігус та інші журналісти, які роками спеціалізуються саме на цій тематиці.

Події того протесту ми вже активно обговорювали на цьому каналі, тому вдруге розбирати їх не будемо.

Але звернімо увагу саме на першу групу.

Усі ці люди — блогери, активісти та волонтери — протягом повномасштабної війни мали переважно провладну позицію і, звісно ж, дотримувалися позицій, близьких до ЄС та Демократичної партії США.
Буквально символом «правильних поглядів» для Заходу.

І всі вони дозволили собі хейтити Андрія Борисовича фактично в один момент — коли, здається, всім стало зрозуміло, що без цього вже ніяк.

Кожен із них підтримав протести, що відбувалися на захист Федорова.

І виходить дуже цікава ситуація.

Люди, які роками підтримували владу Зеленського, раптом стали головними опозиціонерами. Нехай і лише щодо конкретних політичних рішень.
Для когось це чомусь взагалі не дивно.

А тепер перейдемо до наступного цікавого питання.

Масові заходи під час воєнного стану мають величезну кількість обмежень. Це, до речі, прописано в тій самій Конституції, на яку так часто посилаються всі невдоволені.

Однак мене цікавить не стільки сам факт проведення масових протестів, скільки спосіб охорони та контролю за правопорядком під час них.

Люди, які бували на протестах до 2022 року чи то на акціях проти пропаганди ЛГБТ, чи на інших масових заходах, — чудово знають, що таке поліцейські коридори і скільки людей у формі можна за бажанням розмістити на Майдані чи де б там той протест не відбувався.
Тут же ми майже не бачимо поліції.

Натомість бачимо людей, які, здається, всі як один мають шкіряну сумку, класичні джинси та поло.
Такий собі образ української кантори.)

Під час протестів за Федорова особисто я бачив лише за два квартали від місця проведення один автозак, де люди у формі, судячи з усього, просто спали.

І тут виникає питання.

Чому?

Чому під час повномасштабного вторгнення, у центрі Києва, під час масового скупчення людей, які відверто висловлюють невдоволення рішеннями влади, ми майже не бачимо поліції?

Чому там, де раніше могли поставити десятки кордонів, цього разу все виглядало настільки спокійно?

Можливо, тому що протест уже не був таким неочікуваним?

Можливо, тому що влада прекрасно розуміла, що відбуватиметься?

Можливо, тому що лідери думок усе ж таки мали певні домовленості з Офісом і чітке розуміння допустимих цілей та меж протесту?

Не знааааю.

А ви як думаєте?

🅣🅗🅔 🅡🅤🅢🅘🅒🅗 🅓🅘🅐🅡🅘🅔🅢

Щось мені не дуже віриться, що це було чутно із Сміли (повідомляють, що вибухи саме там).
Шполяндія, все ок?

@Rsch44

Київ, підлітає чимало Калібрів, будьте в укритті.

Чимало написано, але це ще не все.
Ми обовʼязково обговоримо ще «картонне явище» та «вибори». Навіть вашого улюбленого Лачена й репера Стерненка згадаємо)

Все буде, трохи згодом.
Є щире бажання давати якусь альтернативну думку стосовного модного тредсу, який став чудовим інструментом впливу на юні й активні покоління.

Та зараз сконцентруватися треба на ракетній загрозі, яка буде ще до самого ранку.
Ворог продовжує бити по цивільним, займатися тероризмом.
Піклуйтесь про свою безпеку.
Київ, тримайся.

🅣🅗🅔 🅡🅤🅢🅘🅒🅗 🅓🅘🅐🅡🅘🅔🅢

Пан Федоров обожнює штучний інтелект.
Тому сам ШІ ось так відреагував на мої прості питання:
1. За що доцільно критикувати Федорова як міністра оборони? (Перших три скріна)
2. Про які досягнення заявляє Федоров на посаді Мінцифри? (Четвертий скрін)
3. Про які досягнення заявляє Федоров на посаді Міноборони ? (Пʼятий скрін)
4. Яку роль Федоров відіграв у передвиборчій компанії Зеленського? (Шостий скрін)

Граємо за його правилами ))

Також багато хто піднімає тему мов Федоров ігнорував небезпеку з боку реактивних шахедів, які Росія вже довго накопичує і найближчим часом буде дуже активно їх використовувати. Однак тут треба більше доказів, хоча все ж про розвиток цих БПЛА вже давно всім відомо тому будемо бачити, якою на них буде реакція.


🅣🅗🅔 🅡🅤🅢🅘🅒🅗 🅓🅘🅐🅡🅘🅔🅢

Федоров.
Ідеальний міністр оборони популіст?

Перед тим як оцінювати діяльність Михайла Федорова (а він не військовий, тож маємо на це повне право, хаахахха), варто сказати кілька важливих речей.
Ця людина — з команди Зеленського. Саме вона відіграла одну з ключових ролей у тому, щоб наш «Зелений Дуче» став президентом. Навіть після звільнення в інтерв’ю Федоров прямо говорить про свої близькі та «особливі» стосунки з Володимиром Олександровичем.

Відомим він став не під час передвиборчої кампанії, а вже на посаді міністра цифрової трансформації.
І тут справді треба віддати належне: Михайло зробив дуже багато інноваційного в цьому напрямку. Під час війни саме на цій посаді він приніс реальну користь обороні — «Армія дронів», Brave1 і багато іншого.

Побачивши, як молодий і перспективний менеджер зі свого міністерства приносить користь українській оборонці, Володимир Олександрович вирішив дати йому ще більше повноважень і призначив міністром оборони.
Ідея цілком логічна.
Є приклади інших країн, де цю посаду не обов’язково має займати військовий.
Головне — користь для розвитку оборонних спроможностей.
Правда ж?

Але давайте чесно оцінимо, що Федоров реально зробив за шість місяців на цій посаді.

У своєму публічному звіті він розповідав про відключення росіянам Starlink.
Так, це сталося. Однак багато факторів вказують на те, що процеси щодо цього запускалися ще до його призначення.
Але ок.

Далі — реформа оборонних закупівель. Є певні зрушення, і, за його словами, звільнили чимало сумнівних працівників, причетних до корупційних схем. Стоп. Звільнили — і все? У одному з інтерв’ю йому прямо запитують: «Чому ми не знаємо жодного прізвища?» Відповідь: «Ну, там служби займаються…». Ок.

Федоров говорить про покращення та розвиток ППО. Тут йому, м’яко кажучи, не пощастило — з огляду на катастрофічні обстріли Києва і трагедію у Вишневому.
До речі, міністр оборони повинен відповідати за ситуацію у Вишневому? Чи ні?

А тепер згадаймо, про що він говорив у перші дні на новій посаді.

Він говорив про можливість демобілізації військових, які воюють з самого початку війни? Так.
І як сказав пан Кротевич: «Якщо людина говорить про якусь демобілізацію — знайте, що перед вами популіст». Тема мобілізації надзвичайно болюча для мільйонів українських сімей. Саме тому я вважаю низьким говорити про це, усвідомлюючи, що під час такої війни з РФ це просто неможливо.

Далі — мобілізація. Він обіцяв суттєво змінити підхід до проведення мобілізаційних процесів? Так, говорив. А що сказав у липні 2026-го? «Сирський блокував усі ініціативи».
Давайте вважати нормальним, коли міністр оборони перекладає відповідальність за свої обіцянки. Забудемо.

Тему виплат і контрактів обговорюватимемо? Думаю, вам і так усе зрозуміло.
Не будемо говорити і про скандали з постачальниками деталей до безпілотників, і про вимахування балістичною ракетою. Я навів уже достатньо адекватних претензій.

Що ж виходить?
Федоров — поганий міністр оборони?
Виходить, що Федоров — чи не найкращий міністр оборони, який у нас був, незважаючи на всі недоліки.

Однак його заслуги дуже перебільшені завдяки проробленій медійній роботі.

Так, Михайло — талановитий і розумний менеджер з молодим підходом до справ. Але озброївшись штучним інтелектом, благословенням Зеленського та популізмом, не можна було зневажати й ігнорувати військових і військову систему, яка й так, з усіма своїми недоліками, гідно бореться з найскладнішим ворогом у світі.

Особисто я вважаю, що пан Федоров міг би продовжувати бути міністром цифрової трансформації і мати величезний вплив на військово-оборонну спроможність держави.

Навіть на посаді міністра оборони серед багатьох кандидатів він міг залишатися одним із найкращих варіантів.
Але не треба перебільшувати його заслуги і спроможності.
І головне — не можна було сліпо вірити, що ця людина не має політичних амбіцій.
Зараз це вже всім зрозуміло.

Причиною звільнення, на думку багатьох авторитетних для мене людей, могли бути постійні сварки між Федоровим та іншими посадовцями, зокрема із Сирським. Та вже байдуже..

🅣🅗🅔 🅡🅤🅢🅘🅒🅗 🅓🅘🅐🅡🅘🅔🅢

Почнемо з генерала Сирського.

Я вражений фотографіями з протестів, де дівчата (а може й хлопці, хто їх розбере) з блакитним волоссям тримають картонки на кшталт «Сирський — чорт». Серйозно?
Чому ніхто з цієї «активної» і, головне, «прогресивної» молоді не тримав подібних карток у лютому 2022-го? Правильно — бо тоді вони були десь у Мюнхені.
«Хлопці з Nord Division критикують Сирського»… Так у тому й різниця, любі друзі.
Те, що для цієї країни в цій війні зробив кожен учасник цього гурту, дає їм моральне право критикувати будь-кого. Як мінімум тому, що вони перебувають у системі Сил оборони України і щодня ризикують життям, виконуючи накази всіх цих генералів, Головкома і Верховного.
Саме вони і люди подібної честі та доблесті мають право формувати суспільну думку щодо того чи іншого генерала. Але ж вони критикували роботу Сирського задовго до цих протестів, правда? Чомусь маси тоді так не реагували, як після звільнення Федорова. Отже, справа, мабуть, не лише в конструктивній критиці діяльності Сирського.
Менше з тим. Буданов, Зеленський, Білецький і навіть той самий Федоров неодноразово говорили про заслуги Сирського в конкретних вдалих операціях під час оборони Київщини, Харківщини тощо.
Є послідовна і конкретизована критика від кваліфікованих військових, які знають, що таке війна не з тредів і тіктоку. А є «онлайн-активісти», які начиталися Лачена зі Стерненком, узяли в руки картонки і дозволили собі просто паплюжити гідність українського генерала на весь світ.
І це — різні речі. Про це варто думати, аналізувати і робити висновки.
Окреме питання до Стерненка, який уже неодноразово дозволяв собі говорити про різних генералів і видавати в маси свою суб’єктивну (а точніше — буквально надиктовану) думку, яку чомусь український читач сприймає як факт. Але про «лідерів думок» ми ще поговоримо.
А поки звертаюся до вас, любі підписники:
Кожен громадянин повинен цікавитися діяльністю вищого військово-політичного керівництва. Кожен має право на власну позицію. Навпаки — похвально, коли ви підтримуєте і поширюєте позиції військових, які звертаються до медіа й народу в боротьбі з недоліками системи.
Але! Уважно стежте за тим, хто саме вказує на ці «проблеми». І підбирайте слова, зберігаючи особисту совість, коли говорите про людей у військовій формі.
От і все, що хотілося сказати.

🅣🅗🅔 🅡🅤🅢🅘🅒🅗 🅓🅘🅐🅡🅘🅔🅢