> В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції є нормами прямої дії.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
По суті вашого запиту про ТЦК, законодавство і повноваження.
🔸 1. Хто створив ТЦК? Чи є закон?
Немає окремого закону, ухваленого Верховною Радою, який би створював ТЦК як окрему державну структуру з повноваженнями на:
ведення військового обліку;
видачу повісток;
затримання людей;
розшук;
чи «бусифікацію» (насильницьке затримання).
Це не передбачено законом, прийнятим відповідно до ст. 92 Конституції України.
🔸 2. Що говорить стаття 92 Конституції України?
> Стаття 92.
Виключно законами України визначаються:
... 14) загальний військовий обов’язок і військова служба, військові формування, їх організація і діяльність;
16) основи організації та діяльності органів виконавчої влади...
🔻 Жоден закон не визначає ТЦК як легітимний орган. Їх створення було оформлено постановами КМУ та наказами Міноборони, які не мають вищої юридичної сили за Конституцію.
🔸 3. Стаття 117 Конституції України
> Кабінет Міністрів України:
видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання, але на підставі та на виконання Конституції і законів України.
🔻 Постанова КМУ № 796 від 2019 року, якою вводили ТЦК, не має номера державної реєстрації в Мін'юсті, не є законом, і не відповідає вимогам ст. 92 і 117 КУ. Вона не може змінювати чи створювати нові державні органи без закону.
🔸 4. ТЦК як суб’єкт владних повноважень у ЄДРПОУ — ВІДСУТНІ
ТЦК, як і військові комісаріати, не внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.
Вони не мають коду ЄДРПОУ, а отже, не є юридичними особами публічного права і не можуть бути стороною у правовідносинах (наприклад, складати адмінпротоколи, затримувати, вручати повістки).
🔸 5. Про «викрадення з вулиць», «тортури», «розшук» — правове підґрунтя
Жоден Закон України не надає ТЦК або іншим особам:
права затримувати осіб без рішення суду (це прямо заборонено ст. 29 КУ),
права здійснювати «розшук резервістів» без відкриття кримінального провадження — суперечить КПК України та ст. 64 Конституції,
права застосовувати силу чи перевищувати повноваження — підпадає під кримінальні статті: 365, 146 КК України.
🔸 6. Верховенство права і обов’язки органів
> Стаття 19 КУ:
«Органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.»
🔸 7. Пряме порушення прав — підстава для позову або скарги
Якщо особа постраждала від:
затримання ТЦК без рішення суду,
вручення повістки особою без посвідчення і повноважень,
примусового вивезення,
відмови надати документи або дані,
це є прямим порушенням Конституції, яке підпадає під:
звернення до суду (адміністративного, конституційного),
заяву до ДБР, НАБУ, прокуратури,
заяву до ЄСПЛ на підставі ст. 5, 6, 13 Конвенції.
🔺 Висновок:
ТЦК — це не створені законом органи, не внесені до ЄДР, не мають повноважень, не можуть діяти від імені держави всупереч ст. 19, 92, 117, 8 Конституції України.
Їх діяльність, якщо суперечить КУ, — є правовим ніщо.
Повноваження ТЦК і видача повісток — точні цитати законів і судових рішень
1. Конституція України
Стаття 19:
> «Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень, наданих законом.»
Стаття 92 (п. 14):
> «Визначення загального військового обов’язку і порядку його виконання; затвердження військових статутів, а також правового режиму воєнного стану — виключна компетенція Верховної Ради України.»
2. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» № 2232-IV від 25.03.2004
Стаття 23:
> «Організацію військового обліку та призову здійснюють військові комісаріати та інші органи, визначені законом.»
В цьому Законі немає згадки про ТЦК як окремий орган із повноваженнями.
3. Постанова Кабінету Міністрів України № 496 від 14.08.2019
Постанова про реформування військових комісаріатів у ТЦК (структурні підрозділи Міноборони), але цей акт є підзаконним і не надає самостійних повноважень ТЦК щодо видачі повісток.
4. Судова практика (Верховний Суд України)
Відсутність прямого рішення Верховного Суду, що визнає повноваження ТЦК щодо видачі повісток як законні.
Загальна позиція ВСУ — органи влади повинні діяти виключно на основі закону (ст. 19 КУ).
5. Підсумок
ТЦК — це структурні підрозділи Міноборони, які не мають окремого юридичного статусу.
Видача повісток — це функція, яка має здійснюватися на підставі закону ВРУ, а не підзаконних актів.
Відсутність відповідного закону і делегування повноважень через підзаконні акти суперечить ст. 19 і 92 Конституції.
Три статуси людини в українському праві: людина, громадянин, фізична особа
________________________________________
1. Людина як суб'єкт природного та міжнародного права
У правовій традиції та філософії права людина визнається первинним суб'єктом прав. Її гідність, життя, свобода і недоторканність є невід'ємними та не залежать від державного визнання. Ці права називають природними або невід'ємними.
У міжнародному праві поняття "людина" є ключовим. Зокрема:
• Загальна декларація прав людини (1948) — ст. 1: "Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах".
• Європейська конвенція з прав людини (1950) — гарантує права кожній "особі", маючи на увазі людину як таку.
У Конституції України теж домінує поняття "людина":
• Ст. 3: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю."
• Ст. 21: "Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах."
Отже, статус людини — це первинна природна основа будь-якого іншого правового статусу.
Примітка: Людина має право не приймати жодного юридичного статусу (наприклад, громадянина або фізичної особи), якщо вона не давала на це свідомої та добровільної згоди. Це право випливає з принципів природного права, закріплених у міжнародних документах. Жодна інституція, включно з державою, не має природного права накладати на людину обов’язки без її участі у договорі.
________________________________________
2. Громадянин як суб'єкт конституційного та публічного права
Громадянин — це людина, яка має сталий правовий зв'язок з державою. Цей зв'язок зазвичай оформлюється через процедуру громадянства: або внаслідок особистого волевиявлення (набуття громадянства за заявою), або через автоматичне приписування державою цього статусу за народженням.
У Конституції України вживається саме цей термін у питаннях публічного права:
• Ст. 24: "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом."
• Ст. 38: "Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами."
Уточнення: У системі природного права тільки добровільна згода людини створює обов’язки. Тому навіть якщо держава приписує статус громадянина автоматично, людина має право оскаржити, відмовитись або не приймати його, якщо вона не давала свідомої згоди.
Статус громадянина не замінює статус людини, а накладається на нього у сфері публічних правовідносин.
________________________________________
3. Фізична особа як суб'єкт приватного (цивільного) права
Фізична особа — це людина як учасник приватних, договірних та економічних правовідносин. Цей термін виникає із потреби систематизувати право в умовах ринкової економіки та розрізняти суб'єктів (людину — від юридичних осіб).
Визначення дає Цивільний кодекс України (ЦКУ):
• Ст. 24: "Людина як учасник цивільних відносин визнається фізичною особою."
• Ст. 26: "Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки."
Фізична особа:
• може бути стороною договору;
• несе відповідальність перед законом як приватна особа;
• має майнові права, спадкові, зобов'язальні тощо.
Цей статус був введений і закріплений у пострадянський період — як відображення комерціалізації правових систем. У правовій філософії його вважають штучним, похідним статусом від людини.
________________________________________
4. Висновок: три "маски" однієї істоти
Людина є суб'єктом природного права. У взаємодії з державою вона постає як громадянин. У приватних правовідносинах — як фізична особа. Усі ці статуси є правовими інструментами, які використовує одна й та ж реальна істота — жива людина.
Важливо: статуси не слід змішувати. Потрібно розуміти, який із них діє в конкретній сфері, та усвідомлено використовувати кожен.
Людина як первинний суб’єкт має право обирати, які статуси приймати, а які — відхиляти. Декларації, що стверджують відмову від певних правових статусів (як-то громадянин або фізична особа), є спробою повернути собі суверенітет — і можуть вважатися правомірними з позицій природного права.