Телеграм канал «СПИШ»

Якби ми зустрілися зі своїми версіями шестирічної давнини, що б ми їм сказали? «Привіт, люба версіє, вмощуйся зручніше – ти зараз обімлієш. З чого б почати... Мабуть, із цього ранку. Він почнеться з легкої руханки після сну у ванній. Так-так, ти спала у ванній – лише кілька годин. Не через бурхливу вечірку, а тому що ховалася від ракет, які летіли на Київ. Але ти сильно не нервуй, наше військо дуже потужне й збиває майже всі повітряні цілі, навіть ті, що несуть по чотири з половиною тонни вибухівки. Після такої ночі завжди важко – і фізично, і морально. Але ти збереш себе до купи горнятком кави та внутрішнім бажанням рухатися далі, всупереч усьому. З вікна авто буде видно сірі хмари диму від пожеж, але люди навколо все одно слідуватимуть своїм планам: купуватимуть квіти та соління на ярмарку, ходитимуть на манікюр, робитимуть щеплення та весільні фотосесії. Ти в шоці? Не повіриш, але посеред усього цього ти навіть відчуватимеш миті абсолютного щастя й нескінченну вдячність. Ти осягнеш цінність життя й насмілишся бути просто собою. Ти питаєш, чому я, твоя версія 2025 року, не поїхала з Києва у безпечніше місце? А ти б поїхала? Отож, люба. Отож.»

СПИШ? Іноді хочеться хоч на хвилинку повернути те саме дитяче «вау», яке світ так часто забирає у дорослих. Те «вау», що всередині живе тихенько, але прокидається миттєво. Наприклад, трансформера, який вищий за всі твої дорослі проблеми разом узяті. Якщо раптом хочеш повернути це відчуття просто напиши в коментарі « Хочу в музей роботів» – і якщо ти серед перших 50-ти, віддамо квиточок у ті двері, за якими «оооох» і «ваааау» народжуються автоматично. 🤖 Один коментар – одна спроба. 🤖 Бери участь тільки якщо реально прийдеш. Роботи люблять чесність

СПИШ? Ніщо не бадьорить Лізу так, як Чорна п’ятниця. Раніше їй було трохи соромно зізнаватися в тому, що її улюблене свято не Різдво чи День народження. Але з часом люди перестали ставити це запитання, і жити в порозумінні з собою стало легше. Любити шопінг та знижки більше за ялинку – хіба це гріх? Ліза завжди готується до Чорної п’ятниці. Перебирає гардероб, пише список необхідних речей, структурує табличку за абетковим порядком. Спостерігає за пропозиціями брендів і магазинів, а потім бере вихідний на п’ятницю, взуває зручні кросівки, спортивний худі і вирушає. І тут починається воно – азартне полювання, задоволення від якого, здається, вміють відчувати не всі. Для Лізи в цей день не існує кордонів, друзів і принципів. Якщо навіть матінка Тереза схопить шарфик, який був у списку Лізи, вона, не кліпнувши оком, уп’ється в її зап’ясток і вирве бажану річ із лап конкурентки. «Сорі, гьорл, Чорна п’ятниця…Кожна сама за себе» Увечері Ліза приносить торби додому, безсильна, але сп’яніла від щастя. Падає на диван, скидає кросівки й пише подрузі: «Хочеш розпаковку на три години?» Це – один із найкращих моментів її осені.

СПИШ? Що створює вам осінній настрій? Ми запитали наших підписників, і ось що вони розповіли: «Мій кіт, який нарешті до мене тулиться, бо прохолодно. А не сидить з миною володаря світу і дивиться на мене своїм королівським поглядом, наче я тут для нього прислуга. Йому пасують заморозки, свінтусу волохатому». «Романтичні комедії 2000-х. Ті, в яких парочка знайомиться за якихось дуже нереалістичних умов, закохується і замість роботи в будні гуляє в стильних тренчах Центральним Парком чи Нотінг-Хіллом. Укінці – романтичний поцілунок після пів години страждань, адже вони чомусь не можуть бути разом». «Кава з корицею та червоне вино. А що? Я людина проста». «Новий роман. Осінні вони особливі – трохи сумні та романтичні. Потім можна ще пів року розповідати, як кінематографічно ви їли піцу в ліжку під товстими ковдрами та кричали один на одного біля стенду зі знижками на Чорну Пʼятницю». Розкажіть свою історію в коментарях: що створює вам осінній настрій?

Коли ми кажемо, що люди з іншого культурного середовища навряд чи нас зрозуміють, ми маємо на увазі саме це: — Тривога? Трясця. Шахеди? — Ні, балістика. — Фух. Коротенька. *** — Розумієте, дорогенька, у цьому світі є Чумацький Шлях. Знаєте? Зорі там. А є Шахедний шлях — то моя вулиця, яка всю ніч слухала дзижчання тих мопедів. Щоб їх підняло та гепнуло. Але в цьому я не знаходжу жодної романтики — не такої, як у зорях. *** — Діти, а у що це ви граєтеся? — У “тривогу”. Коли вона починається — усі мають ховатися в халабуди. А коли відбій — вибігати дуже швидко. *** — Оце влупило. То корейський мотлох був? — Та ні, наче звичайний. *** — Мені треба їхати — вигуляти собаку до відключень. Вона вагітна, і я не хочу її напружувати підйомом на 21 поверх. — Ого! Нагуляла? — Закохалася. Це доволі легко, коли немає світла ліхтарів і ти не бачиш морду нового знайомого. *** Почалася тривога, але до кінця вистави залишалося 10 хвилин, тож нас не вигнали на вулицю, і ми все додивилися. Так пощастило, ви уявляєте! *** — Доню, це ти що намалювала? — ППО. — Красівоє. Але я думала, то слон із п’ятьма хоботами. От як це все пояснити неукраїнцям?