Якби ми зустрілися зі своїми версіями шестирічної давнини, що б ми їм сказали?
«Привіт, люба версіє, вмощуйся зручніше – ти зараз обімлієш. З чого б почати... Мабуть, із цього ранку. Він почнеться з легкої руханки після сну у ванній. Так-так, ти спала у ванній – лише кілька годин. Не через бурхливу вечірку, а тому що ховалася від ракет, які летіли на Київ. Але ти сильно не нервуй, наше військо дуже потужне й збиває майже всі повітряні цілі, навіть ті, що несуть по чотири з половиною тонни вибухівки.
Після такої ночі завжди важко – і фізично, і морально. Але ти збереш себе до купи горнятком кави та внутрішнім бажанням рухатися далі, всупереч усьому. З вікна авто буде видно сірі хмари диму від пожеж, але люди навколо все одно слідуватимуть своїм планам: купуватимуть квіти та соління на ярмарку, ходитимуть на манікюр, робитимуть щеплення та весільні фотосесії.
Ти в шоці? Не повіриш, але посеред усього цього ти навіть відчуватимеш миті абсолютного щастя й нескінченну вдячність. Ти осягнеш цінність життя й насмілишся бути просто собою.
Ти питаєш, чому я, твоя версія 2025 року, не поїхала з Києва у безпечніше місце? А ти б поїхала?
Отож, люба. Отож.»