СПИШ?
Степан Олексійович ніколи й не думав, що любить читати, поки не почалися вимкнення світла.
Він завжди був «звичайною людиною»: робота за графіком, дітей – туди-сюди, гуртки, музична школа, танці, потім – вечеря, телевізор і спати. Книжкам у його житті просто не знаходилося місця – та й особливо ніхто їх туди не кликав.
Але одного разу, під час вимкнення світла, у нього розрядився телефон і від нудьги він потягнувся до старого видання «Сто років самотності» Габріеля Гарсія Маркеса, що припадало пилом на книжковій шафі. Це змінило все. Степан поринув в історії. Він почав читати за кавою, в туалеті, у заторах, на роботі і, звісно, під час вимкнень – з ліхтариком. На роботі його прозвали «великим інтелектуалом», а вдома питали: «Тату, ти чого?» А він і сам не знає – чого раніше ніколи не читав?
Здавалося б, як можна знайти світло в пітьмі? Але воно є. І часом стоїть зовсім поруч, припавши пилом. Варто лише позбутися шуму й уважно роздивитися довкола.