СПИШ?
Настане день, коли повітряні тривоги стануть спогадом.
Ми перестанемо ховатися в коридор та йти з кінотеатрів після 15 хвилин перегляду. Ми додивлятимося вистави до кінця, гулятимемо нічним Києвом та їстимемо дабл чізбургер меню о 3 ночі. Ми не перекладатимемо дітей у ванну вночі та не будемо підстрибувати від звуків сміттєвоза. Ми знову відкриватимемо вікна навстіж і не прислухатимемось, чи то вий сирени, чи сусід ричить на небо. Ми закинемо фразу “та то балістика, тривога буде коротенька” і почнемо казати: “та то у мене весняний загул, він триватиме довго”. Ми ловитимемо таксі, бо запізнилися на останнє метро, а не тому, що час перед комендантською підтискає. Ми змінимося, але нічого не забудемо, звісно.
Це обовʼязково колись станеться. А зараз, взявшись за руки та міцно їх стиснувши, хором:
Щезніть звідси, пдр!