Телеграм канал «Громади і децентралізація (Р. Лозинський)»

Януковича давно немає, а ми досі розгрібаємо його (по)слід. Напишу трохи більше про те, як вчора Верховна Рада посилила суб'єктність Українського інституту національної пам'яті 🇺🇦 273 депутати підтримали наш з колегами закон #13273. Крім того, проголосували за невідкладне підписання його спікером. Це нова сторінка у відновленні нашої історичної пам'яті, важливий крок для українізації і дерусифікації. Відверто кажучи, ми живемо в такий історичний момент, із такою варіацією сценаріїв, що у нас може виявитись не так багато часу, коли вікно можливостей українізації і дерусифікації почне прикриватися. Це сумно, але факт. Саме тому закон потрібен був ще "на вчора". Про що проголосований закон? ✔️ Основи політики національної пам'яті визначаються на рівні закону; ✔️ Український інститут національної пам'яті знову стає центральним органом виконавчої влади, підконтрольним напряму Кабінету Міністрів. Саме такий статус Інститут мав при створенні, і ми повертаємо те, що було втрачено за часів режиму Януковича, коли влада намагалася знівелювати роль УІНП; ✔️ Політика національної пам’яті визначається частиною основ національної безпеки; ✔️ У законі з'являється визначення війни, що триває — "Війна за Незалежність України"; ✔️ Закон визначив повноваження Кабміну, УІНП, інших органів влади та місцевого самоврядування у сфері національної пам'яті — аби кожен орган знав, що має робити і за що несе відповідальність у сфері нацпам'яті. Зокрема, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування тепер мають затвердити місцеві та регіональні програми національної пам'яті; ✔️ На рівні законодавства визначаються терміни "меморіал", "місце пам'яті", "злочини проти Українського народу", "історична антиукраїнська пропаганда", "рашизм" тощо — щоб ці слова не були емоціями чи фольклором — а юридичними значеннями з усіма відповідними наслідками у правовій площині; ✔️ Ми продовжили дію алгоритмів, закладених в законі про деколонізацію. Зокрема, антисаботажні механізми, аби вирішити усі питання з умовними пам'ятниками Пушкіну і не тільки — місцева влада вже не зможе саботувати дерусифікацію; ✔️ Рішення про увічнення захисників України в назвах вулиць отримують 10-річний захисний період. Перейменовувати такі вулиці чи інші об'єкти топонімії забороняється. Бо, на жаль, вже маємо ганебні приклади в окремих громадах; ✔️ Створюється механізм перейменування громад, аби тепер громади отримали назви відповідно до назви свого центрального населеного пункту (вирішить питання Новомосковської та Червоноградської громад); ✔️ Також у разі, якщо певний освітній заклад, в назві якого є російська імперська символіка, забув усунути таку символіку, такий обов'язок покладається на засновника; ✔️ Тексти на пам'ятниках, пов'язаних із Другою світовою війною будуть позбавлені комуністичних наративів і виконуватись українською мовою. Зокрема, несправедливу риторику про 1941 має бути змінено на 1939, як це вже відбулося в парку Слави у Києві. ✔️ Нагороди Української народної республіки та Української Головної Визвольної Ради, якими нагороджували борців за волю України, визнаються державними нагородами. Цей закон про історичну справедливість. ✍️ Очікуємо на якнайшвидше підписання закону Президентом України

Щиро бажаю Президенту України сил, витримки й стійкості сьогодні. М’яко кажучи, дуже не заздрю йому. Путін висунув завідомо нереалістичні умови, на які Україна ніколи не піде. Адже здача ворогу територій із потужними військовими укріпленнями, русифікація (друга державна та РПЦ) — очевидно неприйнятні для переважної більшості українців. Та й ми чудово розуміємо, що путін на цьому аж ніяк не зупиниться. А тому Зеленський у переговорах постає для «миротворця» Трампа як недоговороздатний Президент, що плутається під ногами на шляху до премії миру. Ситуація надзвичайно складна. Велика вдячність нашим дипломатам, які змогли згуртувати групу підтримки європейських лідерів, аби збалансувати непрості перемовини. Ми не маємо права розслаблятися і розраховувати на швидкий мир. Його не буде, і путін воюватиме стільки, скільки зможе. Але економіка росії не бездонна, запаси техніки також. Хоч може здаватись, що і цього в них безліміт. Ресурс для оплати "гарматного м’яса" теж колись закінчиться. Програє той, хто посиплеться раніше. Сьогодні саме той час, коли треба не зменшувати, а навпаки — подвоювати допомогу війську. Задонатьте фондам, яким довіряєте.