Сьогодні, 24 грудня могло б виповнитися 88 років моєму батькові Вячеславу Чорноволу. Двічі Україна огла б отримати гідного президента. Але перший раз, прощаючись із совком в одному бюлетені, українці надумали зберегти оту відрижку комунізму в іншому, проголосувавши проти Чорновола і його принципів, які так співзвуучні з "Армія-Мова-Віра", шлях до ЄС і НАТО та "Геть від москви", замінивши їх нафталіновим, брехливим та рукозадим ідеологом компартії.
Якось на початку 90-их саме про це сказав один з найвидатніших діячів 20 століття Вацлав Гавел. Він запросив на прийом у президентському палаці своїх однодумців та побратимів політв'язнів-правозахисників з країн центральної й східної Європи. З України там були Чорновіл та Джемілєв. Десь у середині свого виступу він сказав наступну фразу: "У 1990-91 роках ми, драматурги, літературні критики, письменники... волею історії мусили очолити свої країни. Ми були абсолютно неготові до цієї місії, виривали свої країни з комунізму, роблячи важкі помилки... З нас, знаю, був готовий очолити країну тільки один — це Вячеслав Чорновіл. І йому єдиному з нас не дали такої можливості українські виборці". Мені цю тезу дещо пізніше переповіла україно-російська правозахисниця й дисидентка Лариса Богораз, яка також була серед гостей чеського президента.
А другий раз режим вичікувати й ризикувати не став — ще завчасу, до виборів перекрили в 1999 році дорогу Вячеславу Чорноволу камазом ...
Дякую всім, хто сьогодні згадав, написав добрі слова в мережах чи приніс квіти й добру пам'ять на могилу. Вже зранку були свіжі квіти на могилі. Ще раз усім дякую...