Те, про що говорить Володимир Омелян — це про ту саму точку біфуркації, яку я так часто згадую в політичному контексті. Термін чисто технологічний, але після 2019-го Україна скотилася в таку рукотворну критичну ситуацію, що про нас уже дійсно можна говорити не з суспільно-політичною термінологією, а технологічною. І це навіть гірше, ніж коли суспільні процеси у вашій країні описують зоологічними чи психіатричними термінами. Значно гірше.
Точка біфуркації — це критичний стан системи, переважно в неврівноваженій термодинаміці чи синергетиці, при якому система стає нестійкою щодо флуктуацій і виникає невизначеність: чи стане стан системи хаотичним або вона перейде на новий, більш диференційований і високий рівень впорядкованості. Термін із теорії самоорганізації систем.
Уперше в 2000 році до проблем суспільства цей термін спробував застосувати Андрій Садовий. Але на той час це було настільки неадекватно реальним процесам в Україні, що це висміяли. Я чимало років пробував розвинути цю технологічну доктрину в політології. Не прививалося... Аж раптом у 2019-му "мудрий нарід" обрав Zеленського. Помітив, що з того часу одні переймають термін, інші дуже обурюються з криками: "А прі чьом тута Zєлєнскій, єму мєшалі, он єщо научітся!" (навіть коли мова йшла взагалі не про Zейла!) Але більше ні в кого не викликала сумнівів прийнятність такої методології оцінювання.
А чому я до цього роздуму про точку біфуркації поставив коротке відео Омеляна? Бо це з однієї тривожної дискусії з моїми глядачами в ютюб. Адже я звично стверджував, що такою точкою стануть наступні вибори. І там, як і Омелян, я вважаю, в нас одномоментно й стрімко або відбудеться остаточний хаос, розвал країни, страшні катастрофи й трагедії. А Україна навіть формально може припинити існування. Або при русі в інший бік (іншому виборі) країна перейде на новий, більш диференційований і високий рівень впорядкованості, стабільності й розвитку.
Мені це здавалося абсолютно очевидним. Аж тут один глядач висловив заперечення. Мовляв, це в технологіях процес відбувається швидко й стрімко, а ми ж говоримо про процеси суспільні, тому всі аналогії грішать певними неточностями, а замість стрімкого зрушення може пройти повільне, але невідворотне. Тому, на думку колеги, незворотній вибір уже відбувся і порятунку більше нема. Точку біфуркації українці переступили в 2019 році в напрямку хаосу й самознищення країни. Усі мудрі й логічні рішення розбиваються об твердолобість "мурого наріду", який не спроможний визнавати й виправляти помилки і тільки їх поглиблює...
Такий підхід у мене викликає внутрішній протест і я пробую його відкинути, але потім задумуюся. Я ж сам кажу своїм глядачам і читачам, що в мене нема ні монополії на істину, ні непомильності. Є мої версії та підходи. А що, якщо правий не я (і в цьому випадку не Володимир Омелян), а мій прискіпливий глядач? І точка вже перейдена?