Сьогодні поминаємо полеглих Героїв Небесної Сотні — наше небесне воїнство. Хоча мали б пам'ятати про них і про те, за що вони віддали свої життя, щодня і щогодини. Сьогодні рідних та шанувальників полеглих героїв проженуть з пам'ятного майданчику в місці найкривавішого розстрілу, щоб два символи антимайдану поклали свої цвітуйочки, а хвойди з каналу мера Львова (міста, з якого так багато загиблих у ті дні) написали статейки, який костюмчик під подію одягнула перша блєді і «як костюм і штани від українських дизайнерів підкреслювали велич моменту». Цього дня принцип «Кожному своє» знову заграє в нашому національному виразі. Одні (серед них і досі є ті, хто вистояв на Майдані в 2013-14 роках та першими пішли на війну) знову стоятимуть на смерть проти ворога зовнішнього. А інші житимуть за заповітами януковича, кремляді й антимайдану: владоможці крастимуть, нарощуватимуть корупцію та продовжать мародерство, силовики, як і в часи Революції Гідності, переслідуватимуть українських патріотів та захисників, пропагандони будуть лити такий самий бруд, що й у той час, бо там же ті самі лиця з пригодованих коритників януковича й захарченка — усі ці на зразок московських прихвостнів: петрова, іванова, гладкіха...
Герої Небесної Сотні й ті, кому пощастило вижити в тому пеклі, по різному формулювали своє бачення, за яку Україну стоять на барикадах. Було й про європейський вибір, адже саме з відмови януковичем підписувати Угоду про асоціацію з ЄС почався ще перший етап Майдану. Хтось казав про правову державу, де не буде свавілля ментів і тітушок та брутальних портновських судів — як їм зараз дивитися на всі безчинства та як судять патріотів? Пригадую, що часто в той час у коментарях та відповідях журналістам учасники протестів казали тривіальну, але таку важливу для цивілізованого світу фразу: «Ми тут, щоб українці могли самі визначати долю своєї країни й зробити власний свідомий вибір»…
Зробили… Пройшло п'ять років і мільйони тих, заради права яких робити власний вибір, була пролита велика кров, обрали антимайдан: усе і всіх… Від принципів, поглядів, орієнтації, тотальної брехні й цинізму з презирством до всього українського і до моральних лідерів та символів того антимайдану. Маса проголосувала з радісним виском за тих, хто насміхалися над жертвами міліцейського терору філіпками про ебонітові палички в беркутні, хто потішалися з втрати Україною територій, хто закликали «шатать і давіть ету власть», сформовану ще учасникам революції, хто обзивали Україну проституткою й заглядали в очі пуйлу…
Я, коли дивлюся на цю дичину, яку нормально не можна пояснити, вже ставлю собі питання навіть не: чому, як таке могло статися? А інше: чи потрібні були такі жертви, якщо тупорила маса все одно все розверне в бік рускава міра та антимайдану? Важке запитання… Але власне життя кожного героя — це не якась узагальнена цінність середньостатистичної маси, це його найвища жертва. І, дивлячись на народи, які у важкі часи не спромоглися піднятися на кривавий жертовний подвиг, розуміємо, що вони втратили свій шанс навіть не на той конкретний момент, а на значно довшу перспективу. Ці жертви й Герої Небесної Сотні вистраждали право на майбутнє не для цього сучасного народонасєлєнія, якому їхній подвиг байдужий і не потрібний, вони відвоювали перспективу на майбутнє, як колись на кожному етапі інші мученики (січові стрільці, бійці УПА, дисиденти-політв'язні), без яких ми б уже давно скотилися до рівня лакашенківської Білорусі чи пуйлівської па-раші.
А сьогодні доведеться стиснути зуби й спостерігати, як антимайдан зневажить своїми цвітуйочками жертв і героїв...