Посилання на вечірній сюжет у мене на ютюб-каналі: "Вибачень не буде. Зате нам малюють «генералісимуса перемоги»… І два відосіки з інтервалом у 4 роки". Запрошую:
https://www.youtube.com/watch?v=t3vk2kbHQuU
===
Чотири роки страшної трагедії для України. Сотні тисяч загиблих, мільйони назавжди втрачених українців. Неймовірний героїзм одних та зрада й ницість інших. Так, сьогодні, звісно ж, про цей страшний день 4 роки тому. І як ми можемо кваліфікувати те, що сталося в 2022 році, чому не маємо права піддаватися на хтиві виправдання, з критикою, але зведенням до «не побачив, не оцінив, не зорієнтувався, Єрмаку повірив…» Тут пару думок, чому я не погоджуюся з ніби ж аксіомою у критичних оцінках, як недавно в Ґардіан, що влада була абсолютно не готова до війни. Ні, була цілком готовою й усі попередні три роки готувала країну до війни… але на стороні й на користь ворога. Свідомо й цілеспрямовано. А говорити про це в нас нині, ой, як не прийнято…
А далі відштовхуємося від двох відосіків цього «Зе-полководця». Бо вони дуже симптоматичні. Перший за пару годин після вторгнення. Але враження таке, що писали його взагалі напередодні. Бо ж знав, але брехав. І до, і після. А ще там основна думка, яка об’єднала тут Зе, його слуг в особі такої собі Василевської-Смаглюк та рашистського пропагандиста на службі Банкової гладкіха. Основна теза для громадян: сидіть і не висовуйтеся. Не треба воювати й захищати Україну, не потрібно втікати й евакуюватися. Все буде так, як задумувалося: одних незабаром поженуть працювати на нового хазяїна, а інший, як отой гладкіх віщав, на розстріл у Бабин Яр.
А далі вже сьогоднішній чи то відосік, чи передвиборчий рекламний ролик, а може й кіно про свіжо намальованого «генералісімуса пабєди». Лише не сталіна, а Зеленського, але за тими старими лекалами. От лише для кривавого сталіна цей образ почали клепати вже після битви на Волзі, яку в совєтських традиціях називають «сталінградской бітвой». До того були етапи раптом фальшиво олюдненого образу з отим нещирим «братья і сьостри», потім просто терор і «ми за ценой нє постоім», аж доки не відбувся перелом у війні, десь замаячила перемога, а з малогармотного джугашвілі стали ліпити образ не просто вождя племені, але й батька перемоги. Але в нас нині всі перемоги якраз і вкрав в українців та ЗСУ Зеленський. То за їх відсутності творення того сталінського образу просто пришили до четвертої річниці страшної й рукотворної трагедії. І не слід забувати, що цей, поки карикатурний сталінський культ особи, передбачає й цілком конкретну форму суспільства – сталінізм. Коли вже не поодинокі лизоблюди, а значно більші маси кричатимуть: «президент наш усе правильно робить!» А хто проти, той рашистський агент та іпсошник…
Для обкладинки ілюстрацію довго не шукав – тут ідеально пасує цей спільний портрет нового сталінчика та його історичного кумира від ТК «Зелебоба Аі».