Телеграм канал «Тарас Чорновіл 🇺🇦»

Найближчого друга й соратничка Zеленського Сергія Шефіра помітили в аеропорту Варшави. Пишуть, що це він втік з України. А він що, тут був?

Його присутність була якось там підтверджена відразу після вторгнення. Тоді вони думали, що пуйло візьме Київ за пару днів, а Україну за кілька тижнів і позалягали, щоб діждатися приходу "партньоров" і жити по старому, але вже без опозиції та суспільних протестів. А коли план провалився, то десь у червні-липні 2022-го з України потиху, але цілком офіційно, через пункти пропуску вивозили основних зрадників: портнова, деркача, мураєва, михайла погребинського та ще багатьох. Десь тоді разом з ними виїхав і Шефір.

Може повертався, як портнов, понаводити порядки з грошима та противниками? А може у Варшаві просто випадково пересідав?

Цікаві бабусі в чиновників Zеленського. От я і ще чимало таких, як ми з вами, в старих шафах дідусів і бабусь знаходили давні фотографії й документи. Мені ще припало кілька облігацій держпозики срср за 1940-ві роки. А тут якась дивна бабуся — понад 650 тисяч доларів у гаражі ховала... Хоча, чи тільки ця? Он сирюні Лєщєнку непрацююча пенсіонерка-мама пару мільйонів на елітну квартиру приберегла і чомусь перераховувала йому їх у V.I.P. відділенні сбєрбанка россіі...

Сьогодні 11-та річниця героїчного виходу ЗСУ з Дебальцевого. Це була найбільша битва російсько-української війни до повномасштабного вторгнення.

За кілька днів до російського вторгнення, в лютому 2022 року, ми згадували Дебальцеве. Тоді я говорив про єдність навколо віри у нашу свободу, про впевненість у наших силах, готовність боротися за свою землю попри все.

Але бої за Дебальцеве - не тільки про відвагу та боротьбу. Це ще й про урок. Урок про те, що поняття миру у війні дуже відносне. Мир без перемоги - це всього лише час, час який або дає шанс, або просто готує наступну війну. Саме зараз цей урок треба засвоїти, і не лише нам. Проте лише в наших руках наше майбутнє.

Завжди пам'ятаємо. Слава Україні!
Слава Героям!

До речі, щодо річниць і зі згадкою про нНародного Головнокомандувача Залужного. Він сьогодні в себе в телеграм нагадав про іншу подію цього дня в 2015 році — героїчний відхід наших оборонців з-під Дебальцева, де пуйлу намріялося створити котел і загрозою життям тисяч наших бійців поставити Україну на коліна. То була геніальна операція армії, яка лише створювалася, проти незрівнянно більшої ворожої армади.

І ще вслід за коментарями до допису про статтю в AP. Там понелася сварка за Залужного. Нема про що спречатися, він безумовно видатна постать. А як він розпорядиться своїм політичним майбутнім — це його право й твереза оцінка. Бо з нашим невдячним "мудрим нарідом" не всіх тягне на сподвижництво... Та, не буду про смутне. То там ішлося про статтю, яку найбільше обговорюють ті, хто самі її не читали... І чисто емоційно цей короткий допис мені значно ближчий від тих переказів, де навіщось усі шукають те, що навряд чи закладалося.
⬇️⬇️⬇️

Цього дня 18 лютого 2014 року відкрилися ворота в пекло. З жахливими перекошеними від злоби рилами беркутні, вогнем, кулями й гранатами ошалілими від крові тітушками... Тільки цього дня загинули 17 учасників протестів, ще 14 отримали смертельні поранення та ушкодження, від яких померли наступного дня або пізніше.

Той день закарбувався в пам'яті навічно, не дією, а нібо покадрово. Пригадую перші години — хода протестувальників із вимогами до Верховної Ради, яка щойно зібралася, ніби нічого й не відбувалося. Перше враження, що щось не так, було пов'язане навіть не з поліцаями, вразила того ранку тітушня. Зазвичай там була якась кількість бойовиків, а решта замориші. А тут від Грушевського вглиб Маріїнки за бар'єрами бісилися якісь зовсім не людські істоти. Потім казали, що то з Криму привезли бандюків і дали їм досхочу обкуритися та наколотися. Це справді нагадувало зграю собак, яким уже не треба жодних команд. Ці явно готові були рвати людське тіло. Їх мусори ще й стримували до потрібного часу, хоча та озвіріла маса буквально рвалася до крові... Ще тоді зрозумів, що це буде не зовсім звичний день протестів...

Але далі перейшов на ріг Інститутської й Садової, потім нас уже тіснили до Шовковичної, там затрималися найдовше. Це була справжня війна на київських вулицях з убитими й пораненими. Справжнє пекло. Потім з перемінним успіхом беркута поперли вперед добиваючи всіх, хто не вирвався. Мене тоді трохи контузило гранатою, тому далі спогади взагалі дивні — як у німому кіно і немов бачиш усе на екрані. Там, де опинився я — на Кріпосному провулку з боку Грушевського, нас залишилося небагато. Довелося відступати. Пропадав зв'язок — навіть не знали, що на інших напрямках.

Для мене той день десь тоді закінчився, бо основний опір змістився до Майдану та ще стримали тих тварин на Кловському узвозі. Я ще встиг з'їздити в поліклініку під капельницю та на ефір. А далі ми вже організовували оборону в 17 лікарні, куди звозили багатьох поранених.
=====
То були спогади. Колись обмінювалися враженнями з Андрієм Парубієм і зійшлися в тому, що найважчим психологічно став навіть не день страшного розстрілу на Майдані, а цей — 18 лютого. Не було відчуття надії й певності, що це не кінець. Пригадую досвіта 19-го, коли провів невелику колону машин на сам спалений Майдан, щоб перевезти поранених. Про це не зараз, але вже тоді виникло дивне й незрозуміле, що це ПЕРЕМОГА. І ще шокуюча тиша, тільки потріскування з пожежі в Будинку Профспілок... А 18-го було якось неймовірно важко. І все немов механічно та ніби не з тобою.

А нині відчуття ще гірші. Чи міг я тоді собі уявити, що ті тітушки, які ще через день впереміжку з вевешниками колонами відходили з середмістя, що вони і всі ті, хто за ними, отримають за кілька років реванш... Живемо в цій зрадженій і покритій брудно-зеленою пліснявою Україні й не завжди задумуємося про весь трагічний символізм цієї моральної та історичної руїни... А от у ці дні, коли було пролито стільки крові за іншу Україну, якось стає особливо боляче від отієї ржачної перемоги антимайдану...

Тут пару фото від Євгена Кріксунова

Найкращі вітання з нагоди дня уродин неймовірній людині, талановитій абсолютно в усьому, незрівнянній Софії Федині! З роси і води! А найголовніше — перемоги, звільнення України від ворожої орди і внутрішньої брудно-zеленої іржі. Божого Благословення та многая і благая літа!

⬆️⬆️⬆️
І третя частина з дуже обережними натяками про політичні наміри в нашого Головкома. А точніше, про їх наче б то відсутність. Авторка коротенько натякає на кардинально різні підходи Залужного й Zеленського до методів ведення війни, переказує, що Залужний ніяк не впливав на події на фронті з моменту його звільнення. І, ну як же без цього: «Залужний сказав, що вони з Зеленським мали "абсолютно дружні" розмови під час двох зустрічей з того часу". Пригадую я ряд тих "дружніх розмов" (а було їх більше), коли Zе з диким порушенням протоколу забороняв Залужному бути присутнім на більшості пермовин та заходів. Дружньою видавалася лише недавня зустріч на Банковій, де Zеленський по черзі говорив на виборчі теми з рядом публічних осіб.

І в підсумку викладу розмови з Залужним авторка переказує ряд тез пана посла, в яких він зарікається від політичної активності, доки триває війна. В статті згадано з посиланням на анонімне джерело, що Залужному пропонував послуги Пол Манафорт, але він відмовився (ну ще не вистачало — це була б повна дискредитація!) От власне і все…

Я спершу прочитав саму статтю в The Associated Press, а вже потім переглянув соцмережі й трохи пришизів: це вони про той самий матеріал пишуть??? Бо в дійсності все доволі блякло й сіро, пару фактів, давно нам відомих, але з неймовірною обережністю. І, зрештою, заголовок набагато радикальніший за саму статтю. В ній не сказано нічого того, що зараз коментують наші блогери та журнашлюшки. Можливо, було в первісному тексті, що пробивається з заголовка, підзаголовків та підводки, але в тексті вже пропало.

Ще почитаю патетичних коментарів наших пустобрехів, як «Залужний кинув виклик Zеленському» й може сам спробую підшукати якісь припущення щодо цілі такої публікації. Бо перші мої враження наступні:

* Моє ставлення до нашого народного Головкома від цієї статті ніяк не помінялося. Поважаю за те, за що й раніше поважав, маю скепсис у всьому, що й до того.

* Якщо на виборах перекриють дорогу Петру Порошенку, ця стаття мене ніяк не мотивуватиме ні за, ні проти Залужного. Він для мене й після неї незмінно другий номер після Порошенка, хоча пересторог постійно більшає, але не через цю публікацію.

* Після цієї статті в мене збільшилися підозри про деякі нехороші тенденції. Перша: чи не став Залужний учасником спільного політичного проєкту разом з Білецьким і Єрмаком (саме так!) Але про це іншим разом. І чи не планується й ого участь тільки на парламентських виборах. Бо щодо президентських, мені після цього тексту стало ще сумнівніше, чи він піде проти Zеленського. Думаю, що нині він — це Ющенко 1999 року. Тут жодної критики — він нікому нічого не обіцяв, а в президенти його записують лише професійні аферисти від політики.

* І незмінне відчуття, що нас усе таки відволікають від чогось дуже поганого. Чи загальної ситуації, чи в Женеві погодили якусь зовсім ганебну здачу?

Що, не сподобалися мої оцінки. Ну, то маєте цілий хор радісних оспівувачів «видатного й мужнього кроку, який остаточно поміняв ситуацію в Україні» — вам туди. Тільки дуже прошу, спершу відкрийте саму статтю на AP. Як складно з англійською, то гугл-переклад дає адекватний текст і там читання хвилин на 5-6, навіть менше, за цей мій допис.