Телеграм канал 'Тарас Чорновіл 🇺🇦'

Тарас Чорновіл 🇺🇦


3'746 подписчиков
1'423 просмотров на пост

Офіційний канал Тараса Чорновола
Official channel of Taras Chornovil

Детальная рекламная статистика будет доступна после прохождения простой процедуры регистрации


Что это дает?
  • Детальная аналитика 249'293 каналов
  • Доступ к 109'226'673 рекламных постов
  • Поиск по 430'184'170 постам
  • Отдача с каждой купленной рекламы
  • Графики динамики изменения показателей канала
  • Где и как размещался канал
  • Детальная статистика по подпискам и отпискам
Telemetr.me

Telemetr.me Подписаться

Аналитика телеграм-каналов - обновления инструмента, новости рынка.

Найдено 208 постов

Порошенко прийняв у партійному офісі ЄС тимчасового повіреного у справах США в Україні, заступника помічника держсекретаря США з питань Європи та Євразії Джорджа Кента. Мабуть "рошенками" заманив? Принаймні, таких пояснень від зелених ботів можна очікувати. А тепер про серйозне. Порошенко, щонайменше, вдруге передає керівництву США пропозиції про необхідну підтримку України. Перший раз Блінкену. Зелена жаба тоді, зустрічаючись із держсекретарем, навіть квакнути не посміла. А Пороз з Єлісєєвим напрацювали спеціальний формат для офіційної передачі таких пропозицій. Зараз другий контакт. На жаль, Зеленський за цей час встиг спалити більшість мостів і ситуація зайшла майже в тупик (не лише з NS-2). Але варіанти виходу, підтримки, гарантій ще є. Просто хтось має сказати зелені: замовкни й не роби жодних рухів, доки дорослі розмовляють. Але, схоже, в Зе зовсім інше завдання...
Изображение
Вище повідомлення на ТК "Путч" від художника-карикатуриста Олега Смаля. Узагалі, це шокує - люди, які не боялися Кучми та Януковича, жорстко (часто й несправедливо) висловлювалися про Петра Порошенка чи Ющенка, при виді якогось куска слизнявого зеленого гіменця сповнюються страхом. Багато всякого бачив, але такого падіння почуття гідності та самоприниження раніше навіть уявити не міг...
Це карикатура Олега Смаля, яку заборонили показувати на виставці в бібліотеці імені Лесі Украінки, щоб не образити найвеличнішого лідера сучасності. Причому карикатури на Петра Порошенка і на Джо Байдена залишились висіти.

Перший випадок в біографії. Я не хочу, щоб на мою виставку в бібліотеці ім. Лесі Українки приходили люди. Причина на фото. На порожньому місці була карикатура на президента Зленського. Дрібниця, але я з такою виставкою виглядаю "хоробрим" карткатуристом, котрий насміхається безжально над колишніми президентами і боїться нинішнього. Роботу зняли організатори виставки -"кабы чего не вышло..." Вибачте, наступна виставка не скоро. В Україні точно», - написав карикатурист.
Изображение
(Закінчення з попереднього допису)
І зробила. Більш демонстративної й показної "жіночої" помсти й уявити неможливо. Зайшла, коли компанія Зеленського вже повсідалася, швидко оминула їх, демонструючи, що не бажає рукопотискань та інших демонстрацій дружби й приязні, пройшла до крісла напроти. Дорогою кинула портфель своїй помічниці, супроводжуючих залишила при вході. Ще стоячи, кинула Зеленському жорстко: "Де Чаус?" Проігнорувала Єрмака, який щось спробував відповісти. Звернулася до Кулеби з питанням: "Ти міністр, чи ти ганчірка?" А далі відчеканила барабанним дробом усі претензії до Зеленського за підтримку рашистських військ в окупованому Придністров'ї, за енергопостачання проросійського анклаву про Єрмака та Красносєльського (президент так званої ПМР), про втручання наших спецслужб у вибори в Молдові на користь Додона, про підставу й усі втечі Зеленського від відповідей, про саме терористичне викрадення Чауса з Кишинева, врешті-решт. Наприкінці добавила: "Ми знаєм, що він у вас. Це знає Лондон, це знає Вашингтон".... "Я прийшла сюди, тому що поважаю Україну і її народ. І я буду робити все, щоб зберегти цю взаємну повагу, але з вами мати справу не бажаю. Всі питання - офіційно, під документи й протокол. І так будет до вирішення всіх питань". Цю інформацію розповсюдили члени молдовської делегації, які стояли увесь час при вході, очікуючи, коли їхня президентка завершить, встане і вийде. Ага, говорила вона ще й демонстративно не знімаючи маску. Ще хвилин 10 щось пробував бекати Зеленський та його свита. Кажуть, що виглядало все це ганебно й невнятно. Потім Майя встала й, не прощаючись, пішла...
Отака історія, отака ганьба. І як же я ненавиджу все оте бидло, яке нас до цього довело...
Зовсім наостанок, у ЄС і НАТО шукають механізми відокремити Грузію й Молдову в євоінтеграційному та євроатлантичному форматі від України. Раніше це було абсолютно неможливо. Після Ювілейного саміту стало реалістичним, а зараз нас із такою владою вже остаточно готові списати, як непридатних для цивілізаційного розвитку. А хіба не так при незмінній соціології та підтримці зеленого бидла насєлєнієм, яку на Заході уважно моніторять?
(Продовження з попереднього допису). На саміті всі учасники мали висловити наполегливі побажання прискорити процес інтеграції до ЄС. Це й відображено в підсумковій декларації. Сам саміт задумувався, як протиставлення німецько-французькій ідеї обмежитися інтеграцією до ЄС балканських країн (з яких частина навіть не дуже туди й поспішають), а інші етапи розширення відкласти на далеке колись. Цей процес був частково спровокований абсолютно неадекватною поведінкою нинішнього українського керівництва, раніше наші три країни ніколи так відверто не посилали. Але добиватися уваги для себе Шарль Мішель, який координував від Європи підготовку Саміту, порадив усім разом, а отже й тягнути на налигачі також Зеленського (як колись до Асоціації тягнули Януковича). Тож, усі учасники висловлювали невдоволення нинішнім станом речей, але опускатися до шантажу й інфантильного відкидання важливих інструментів партнерства дозволив собі лише Зеленський. До речі, в Декларації, яку він усе ж підписав, є багато зобов'язань якраз нас, країн кандидатів і лише у прив'язці до них ідуть прохання та вимоги. Тому усі ці "каких вам ещё реформ не хватает!" - це вже вища міра примітивізму
А тепер про повний провал у двосторонці. Опа та МЗС хотіли записати в актив під час перебування в Батумі ще й двосторонні зустрічі з двома главами держав. Бо в тристоронньому форматі вони з ним практично не спілкувалися, лише сухий протокол. І тут прозвучав гучний і принизливий пендель. Президентка Грузії від спілкування із Зеленським навідріз відмовилася. Найперше, він уже давно токсична істота й розмови з ним не додають авторитету. Але, на що сподівалися ці єрмаки й кулеби, коли засуджена за численні злочини в Грузії особа не лише відновлена при Зеленському в українському громадянстві (попри протести з Тбілісі), але й знову введена в систему влади в безпосередній президентській ветикалі? Саакашвілі колись уже напартачив Порошенкові. Але тоді його активно підтримували із США та ЄС, тому скандалу й демаршу не було. Але зараз знову на ті самі граблі, коли цьому поверненню та возвеличенню неадеквата й нікчеми аплодували тільки в Москві? Ні, у таких ситуаціях спілкування недоречне.
Ще одна причина відмови - ганебні ляпи ОПИ з "кордоном Абхазії". Про це згадав вище. Але було й ще одне, про що в Україні вже призабули, а в Грузії пам'ятають. Восени 2019 року Зеленського за вуха тягнули на Ювілейний Саміт НАТО, а він відбивався й кричав, що ніяке ПДЧ нам не потрібно, це все не на часі. Щоб остаточно не втратити пацієнта, в НАТО попросили грузинську лідерку Саломе Зурабішвілі, яка саме напередодні саміту мала відвідати Київ із державним візитом на особисте запрошення Зеленського, вплинути на цього стрьомного мальчіка. То він, бажаючи вислужитися перед Пуйлом і доказати йому, що до НАТО не піде, як колись Янукович до Асоціації, відмовився прийняти президентку дружньої нам країни буквально за день-два до початку зірвавши візит. А такого вже не прощають ніколи. Тим більше якійсь гидотній зеленій путніській підстилці.
Але це ще не вся міра ганьби. Після того все ж відбулася зустріч Зеленського із президенткою Молдови Майєю Санду. Краще б її (зустрічі) не було... Ми вже іронізували з того фото, де з одного боку сидить сама Майя, а напроти купа мужланів із потупленими поглядами. А делегація молдовської президентки прогулюється біля виходу, демонструючи нікчемність даної події. Як я вже писав раніше, Майя Санду ще перед виїздом до Батумі пообіцяла влаштувати холодний душ Зеленському за викрадення людини з Молдови та політичну підставу проти неї й на користь рашистського Додона. (Продовження в наступному дописі)
Ну чому, чому ми мусимо щодня переживати цей безперервний іспанський сором. Це коли бикують, туплять, ганьбляться вони, а червоніти нам. Та ще й спостерігати, як у прірву котиться ціла країна...
Одне з останніх ганьбищ (зараз уже не останнє, бо в нього ж ні дня без зашкварів) відбулося в Грузії. До речі, цікаво якось так вийшло: зеленський "бореться" з олігархами, а якраз на олігархічних каналах йому вправно підтирають дупцю, применшують або й приховують промахи, роздувають уявні успіхи... Так і з грузинським вояжем сталося. На олігархічних каналах усього цього трешу вам не покажуть. За одну коротку поїздку ціла торба ганьби.
Спершу воно навіть їхати не збиралося, тут, в Україні графік розплановували. Потім, як нам здавалося, після жорсткого окрику з ЄС, що неприїзд автоматично викреслює нас із процесу євроінтеграції, зірвалося й помчало. Виявилося, що мотиви були дещо інші. В Грузії завершують зйомки якоїсь частини його русо-бидло-серіалу "Свати" й на ці дні запланували там же сабантуй знімальної групи. Чи вдалося Зеленському побухати в своєму рідному середовищі, чи ні, я не відслідковував, ще колись пошукаю. Але те, що він планував саме цю подію, як головну причину приїзду взнали інші учасники, бо з ОПИ давили на організаторів, аби більше вільного часу для Бубочки зарезервувати. Тож першу ганьбу мали ще до приїзду.
Другу вже організували мудрагелі з канцелярії Єрмака самостійно. Мендель з Опи вийшла, а її дух і досі там. Після протокольного візиту на адміністративну межу з окупованою Абхазією з Опи вилізло повідомлення, що Бубочка відвідав лінію кордону з Абхазією. А це ж пряма зневага територіальної цілісності Грузії та неприховане визнання першою задницею країни сепаратистсько-окупаційного утворення на захопленій частині Грузії. Це не могло залишитися непоміченим. Посольство Грузії в Україні, як і будь-яке інше дуже уважно відстежує офіційні повідомлення про візити до їхньої країни. Це частина дипломатичної роботи. Тому скандал вибухнув жорстко й миттєво. Потім статтю переназвали. Але видно, як тупо й механічно міняли слова, бо спробуйте пояснити цю лінгвістичну конструкцію: "Президент ознайомився з безпековою ситуацією на ЛІНІЇ ОКУПАЦІЇ з Абхазією". Просто кордон замінили на якусь "лінію окупації", яка позбавлена змісту, а нормально це називається (як і в нас із Кримом - адміністративна межа). У російському тексті та границя провисіла значно довше.
Далі було засідання Батумського саміту Асоційованого тріо Грузії, Молдови й України. Захід чисто протокольний. Там уже вляпатися ніби й неможливо. Але воно таки відірвалося від написаного тексту й почало щось блеяти про свої інфантильні образи та дрібні шантажі. Зокрема, заявило, що нафіг нам те Східне партнерство, якщо воно нічого видимого й цінного для цих зелених вилупків не несе. Згадався мені прихід людей Януковича в Кабмін. Отакий новий міністр із розпальцовкою приходить у своє міністерство. Для нього збирають засідання всього керівництва (там зами, керівники департаментів, управлінь тощо). Усі щось доповідають, вводять у курс справи. А той трохи поскучавши, перебиває й запитує: "Вы чё мне тут околесицу гоните? Вы мне чётко и прямо расскажите, где здесь бабло течёт!" (Продовження в наступному дописі)
А це вже дрібна ілюстрація до попереднього допису. Про соціальні ліфти для моральних нікчем і прості (ні, золоті!) ліфти для банального грабежу...
Изображение
Щодо соціальних ліфтів для неповносправних. Це безумовний і гігантський крок уперед людської цивілізації. І, якщо такі люди десь не зовсім вдало вас обслужать, призведуть до невеликого дискомфорту, то нормальний представник цивілізованого суспільства має зрозуміти, що ця маленька незручність окуповується колосальним досягненням вищої справедливості щодо тих, які раніше були приречені залишатися приниженими й упослідженими.

Пригадую свій перший досвід і тоді ще культурний шок, коли юнак із зримими ознаками хвороби (складна форма церебрального паралічу) обслуговував нас років 20 тому в Австралії. Там у той час стартували перші програми інклюзії для раніше упосліджених людей. У минулі роки із захопленням спостерігав, як інклюзивну освіту вже в нас запроваджувала Марина Порошенко. І це дійсно цивілізаційний прорив, хоча від учителів, інших учнів та їхніх батьків це потребувало деяких додаткових зусиль і терпіння. Зате позитивні наслідки для суспільства в цілому перекрили ці дрібні незручності.

Але ж є певна межа, яку визначає здоровий глузд. Людину із психічним страхом вогню чи висоти не можна призначити пожежником. А пацієнт із критичним розладом рухів чи з важкими вадами зору не стане таксистом або пілотом пасажирського лайнера. Бо суспільство за гуманізм у вигляді інклюзії може сплачувати певну ціну незручностей (це нормально й правильно). Але не піддавати ризику життя самого працівника з особливими потребами й оточуючих його громадян. Також ніби все логічно.

Але якраз тут у мене виникає закономірне питання: чому про це друге правило інклюзії забули, коли обирали психічно неповносправних і розумово відсталих керувати країною? Це я в контексті писанини Мендель про "соціальні ліфти", які дали змогу таким ... , включно з нею самою, раптово опинитися біля верхівок влади й ефективно знищувати країну. А ще, на мій погляд, інклюзія не може застосовуватися до моральних калік. Бо це те "каліцтво", на яке жодне співчуття не може поширюватися, лише відторгнення сьогодні та ізоляція в майбутньому. А саме моральні виродки нині й заповнюють усі шпаринки нашої влади від верхівки й до самих низів.
Деколи мене запрошують написати текст для часопису нашого рідного Патріаршого Собору УГКЦ. Теми, звично, в загальному руслі спрямування номера, але на стику релігії та суспільно-політичного життя. Пару давніших статей опублікував своєчасно, а дві минулі якось пропустив. А зараз майже випадково відшукав, тож вирішив тут поділитися. Цей зимовий випуск був присвячений темі цінностей. Ми так часто починаємо апелювати до цінностей, коли чогось потребуємо самі, але вмить переключаємося на "ціну питання", коли щось очікують від нас. Спробував доволі розлого розкласти проблему на поличку в контексті своїх переконанаь, що без духовності й щирої релігійності остаточно жодну проблему розв'язати неможливо. Задоволений, що подібний підхід бачить і Петро Порошенко, чия думка для мене важлива.
https://www.facebook.com/nashsoborugcc/posts/4565768640106534
Web-страница:
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
А давайте, не будемо надто жорстоко бити того, хто першим заскиглить: "Ну, де ж те літо?! Лише дощі, холодрига..." Хіба трошки ногами підрихтуєм і пробачимо. Бо й самі за пару днів такої ж заспіваєм.
Короткий зміст книги Юлії Мендель
Изображение
Нічого не добавиш. Колективна праця усіх подоляківських писак вилилася в черговий вияв меншовартісності зеленої влади. Ну, хіба ще густо замішаної на русскам мірє та антимайдані в особливо примітивному й вульгарному висвітленні цієї особи. (Це до наступного запозичення з ТК Путч. Я ще не навчився нормально запозичені дописи супроводжувати своїми словами.)
(Це продовження з попереднього допису - телеграм мені чомусь розділяє надто довгі тексти).

Я все це не для того тут написав, щоб оголошувати якусь кампанію обливання брудом тих 73%. Це непотрібно робити навіть не тому, що може нашкодити, а через безперспективність такої зайвої трати сил і часу. До них не дійде. Це все для того, щоб ми не плекали зайвих надій на те електоральне дно. Бо найкраще й найінтелектуальніше, що такі (від умовної чорнотої бабки під під'їздом і до узагальненого Глузмана) можуть зробити для країни - це просто не прийти на вибори. А мудрих і адекватних краще будемо шукати й гуртувати в своєму середовищі, яке й так поступово зростає.
І, ради всього святого, перестаньте нарешті тут влаштовувати гарячі побоїща за якісь геть нікчемні дрібнички на зразок обожнювань чи поборювань якоїсь порожньої блогерші. Бо до наступних виборів нам не так нових попутників серед пропащих виборців зеленої плісняви шукати, а своїх би не розгубити.
От у мене є друзі, які дуже жорстко реагують на критику тих злощасних 73%. Переконані, що ми не маємо права про них хоч щось негативне говорити, бо вони ж точно переосмислять усе й захочуть виправити свою помилку. А далі йде така собі арифметика: для перемоги треба 50%, а в нас лише 25% тому нам треба ще від них наточити стільки ж. Я не вступаю в полеміку з цього питання - ще нам тут нового срача тільки бракувало... Та й лити бруд на немудрих виборців, для яких твої аргументи, що об стінку горохом, сенсу не бачу. Скорше слід бити по всіх тих медіахвойдах, пазітівнєнькіх блогєрах, політичних шахраях і їхніх господарях, а заодно й по головному вигодонабувачу від усунення Порошенка - Путіні. Тому й зараз у бій з прихильниками цієї позиції кидатися не стану, але й не згоджуюся з їхніми аргументами та сподіваннями.
Найперше, ніяких 73% , як і наших 25% (на жаль) не було. Якщо про Зеленського, то він набрав менше половини голосів усіх виборців. Щоправда, боюся, що якби всі ті, що не прийшли в другому турі на дільниці, таки проголосували, результат міг би виявитися ще гіршим. Але на них і не тяжіє відчуття своєї пов'язаності з цим зеленим чучерадлом. Насправді, важливо, щоб ті, хто голосував за Зеленського, а тепер розчарувалися, взагалі не прийшли на вибори.
Згадайте: перед другим туром у 2019 році була така ініціатива "Не мій кандидат". Її спрямовували на тих, хто не особливо захоплювався Зеленським, але тупо вбив собі в голову, що він проти Порошенка. Їм тоді пропонували не робити умисно дурного вибору й не брати на себе гріх за таку зневагу над країною, бо можна ж просто не прийти й не проголосувати за не свого кандидата. Не спрацювало! Це зараз тих, хто клянуться, як вони не хотіли Зеленського, але голосували за нього, "аби не Порох", стало так багато. Тоді потенційних носіїв ідеї "Не мій кандидат" було значно менше - помішаність на Зелепупіку була якоюсь психіатричною епідемією. А зараз, коли полуда трохи з очей спадає, цей лозунг міг би виявитися доречним. І саме на відмову колишніх зелених виборців узагалі йти на вибори слід робити ставку. Бо не проголосує абсолютна більшість із них за Порошенка. Вишукають яке завгодно лайно, лише не нормального президента. Це вже порода така гнила, яка лікується лише кількома поколіннями нормального виховання або відчуттям критичної загрози, як це було в 2014-му. Цілком імовірно, що на час виборів зелена зграє натворить такого, що той другий фактор і спрацює.
А написати все це спонукала мене свіженька стаття в фейсбук такого собі дисидента Семена Глузмана. Принципово не стану тут її перепощувати, бо це рідкісна бридота. Хочете, самі знайдіть у нього за саме таким українським написанням імені й прізвища в акаунті. А статейка зветься "Без надії сподіваюся?". До Глузмана завжди мав перестороги через його самовпевненість, зверхність, ворожість до всіх носіїв іншої думки та гидотне вміння руйнувати цілісність нашого демократичного середовища. Так, дисидент і правозахисник. Але ж і Хмара теж був дисидентом, проте більшої деструктивної мерзоти ще пошукати треба.
Але мова не про те, як Глузман працював у своїй Харківській правозахисній групі, а про те, що зараз понаписував. Такий собі монолог декадента, який ще "без надії сподівається", але виправлятися чи хоч визнати своєї помилки не збирається. Бо для нього ж і нині саме Порошенко винен у тому, що він особисто своїм бюлетенем віддав Україну мерзенному злобному блазню (а скількох ще переконав своєю жовчною критикою Пороха?!). От просто задумайтеся: якщо навіть інтелектуальний, далекий від впливу популізму та ворожий до тоталітарних лівацьких замашок дисидент Глузман не може в своїй голові переступити через той антипорошенківський бар'єр, який вибудував там два роки тому, то чого сподіватися від того примітивного люмпену, який із Зеленським та його ляльководами "на одній хвилі" й резонує разом з кожним його примітивним відосіком, словесним вихлопом чи пуком. Технологи й спічрайтери зелених слуг саме на тих низьких інстинктах гарють. (Продовження в наступному дописі).
То як там з театральним монтером у Ільфа й Петрова вийшло: "Деньги утром, вечером стулья. А можна наоборот? Можна. Но деньги вперёд". Те саме сьогодні сталося в Раді. Оголосили позачергову сесію. І прийшли... 99 чоловік. Серед них більшість фракції ЄС, значна частина ніби "Батьківщинги" (дивлюся за фото). А решта - рвані залишки моносміття. Вони вже чкурнули подалі від Києва й України й глибоко в одному темному місці мали свого гаранта та його заклики ще трохи попрацювати.
Але ж, як так? Там же дисципліна стала налагоджуватися... Стала та перестала. Уся дисципліна в слуг побудована на грошах. Роздали конверти - отара дружно ремигає, бекає та голосує. Нема грошей... Ну, далі ви вже знаєте з "12 стільців". А в ОПІ вже нічого не лишилося. Ні, гроші надходять справно, але осідає замало. Ті, що наверху, розмітають з коліс і общак неухильно пустіє. Обіцяли в п'ятницю всім заплатити, а отримали лише наближеніші. Та й пазітівним блогєрам уже з перебоями платять. То ж я дивлюся, що вони не аж такі гімнисті стали.
Изображение
Це скрін до попереднього допису.
Изображение
О, маєш тобі, мене помітив відповідальний за sI8 Дмитро Іванов. Мушу сказати, що його коментар абсолютно коректний. Зрештою, я теж якихось остаточних суджень не виношу. Тому справа не в цій відповіді. Я написав, як мені це все виглядає, він відповів, як вважав за потрібне. Ніхто не ображений.
Але я тут про інше. Коли ти сам розробник потужного міжнародного проекту, ти станеш відгукуватися на всі критичні закиди? Мабуть, що цим маєз айматися якась рекламна особа, а не реальні власники проєкту. І відповіді ж ці не завжди такі коректні, як у переписці зі мною. Там і чисто рускоміровське "свидомиты" й інші вияви неповаги до українства. Але то нехай буде фактором визначення для тих, хто плануються приєднуватися. Я за ці пару днів остаточно вирішив, що це не моє, навіть за особливостями того лайко-майнінгу. Тому без зайвої критики відходжу вбік.
Але є апологети, які світяться під дописами із своїм одобрямсом. І от ти сам уже перевзувся, інші стрічки пов'язав, чи просто зробив правильні висновки та скорегував позицію. А шлейф ще на роки лишатиметься тим самим. Переписка Люські Арєстовічя з Громом і їхня підтримка цього проєкту та брутальна лайка проти критиків - це вже поза межами. Але ще понесло мене глянути на коменти під отим самим дописом-зверненням до мене від пана Іванова. Ти ба! Який знайомий стиль, які персонажі впізнавані. Усе стало на місце. Звісно, що і під мої тексти деколи забігають погадити якісь ватники чи зелебобіки. Й вилітають в бан чи тупо ігноруються. І під дописи якоїсь знаної вати заходять класні люди, щоб там постібатися. От люблю я читати коментарі своїх друзів на акаунті Машкі Захаровой-Бояришніковой. Але ці візити - це наскоки чужих. А є вірні й віддані свої. От за ними деколи, коли із самої сторінки не зробиш однозначного висновку, формую свою оцінку. Тут компашка, з якою все ясно.
Тому, пане Дмитре, без образ, зрештою, я й не маю наміру вас принижувати чи паплюжити ваш проєкт, але ні оглядати Ваш київський офіс, ні долучатися я не стану. Хоча буду радий, якщо моя перша оцінка виявиться помилковою. Але тоді першими вас проклинати будуть не такі противні Вам "свидомиты", а ті, хто нині дуже активно Вас підтримує. тільки ж це все навряд...
(Скрін до цього тексту нижче).

Найдено 208 постов