Сьогодні дуже знакова дата - День українського політв'язня. Традицію започаткував Вячеслав Чорновіл у 1975 році в мордовській зоні строгого режиму й зумів у неймовірно складних умовах забезпечити перетікання інформації в інші місця неволі, в тому числі через так звану "велику зону" - ту дуже умовну волю. Далі ініціативу вдалося не менш неймовірними способами передати до закордонних медіа й вона стала всесвітньо визнаним днем солідарності з політв'язнями й борцями з України.
День цей обрав не дарма. Саме 12 січня 1972 року пройшли найбільш масові арешти кгб української інтелігенції й просто вільнолюбних українців. Тим днем репресії не почалися й ним не закінчилися. То був апогей інспірованої кгб справи "Блок". Багато хто пізніше висловлював невдоволення, згадуючи й інші чорні дати репресій, у мене на очах це жваво обговорювали Вячеслав Чорновіл і Зеновій Красівський. Але мала появитися така ініціатива й мала бути прив'язаною до якоїсь знакової дати. Відтак, політв'язні на совєтських зонах відзначали цей день голодуваннями протесту, за що отримували строгі й тривалі покарання в ШІЗО та ПеКаТе, заборони на листування тощо. Але те, як це бісило владу й гебню, доказувало, що воно було того варте. А з часом і у всьому світі завдяки цьому ширилося все більше інформації про репресії проти українців і їхню боротьбу.
Я тоді в 1972-му був ще малим першокласником, але досі не забув того дня. Батька брали не в нас удома, він умів "різати хвости" й тримати конспірацію. Ішов із підпільної квартири, де таємно друкував матеріали до самвидавного Українського Вісника. Перехопили вже на коліях віддалік. Нічого так і не змогли виявити та відшукати. А в нас тоді від самого ранку тривав майже добовий обшук. Його і не лише його добре пам'ятаю з тих часів. Арештовані в той час опинялися в строгій ізоляції, навіть не могли знати, які масштаби репресій. Якось через багато місяців уже після того кгб раптом розщедрилося, дозволили коротеньке побачення в кабінеті слідчого Шумейка лише зі мною. Я взяв показати свій щоденник і пару зошитів, а мама на обкладинці непримітно написала імена арештованих. Так уперше, переглянувши, зміг хоч щось взнати з волі.
Коли чую від отого Zейла, як у совєтському союзі теж щось добре було, згадую вгодовані пики гебешників: отому гебнявому родіу zеленських і їхнім жертвам ті часи дійсно згадувалися діаметрально протилежно. Тому одні сьогодні прагнуть прав, свобод, європейських перспектив, а другі так само натхненно перетворюють Україну на концтабір.
Тож сьогодні ми згадуємо не лише про українських політв'язнів совєтської епохи, але й про ще дві великі групи: незліченні в'язні сумління, ув'язнені рашистами, серед яких і багато забутих zе-владою наших захисників. Але водночас і вже чимала когорта в'язнів та обвинувачуваних і підсудних жертв нового режиму внутрішньої окупації, якому так прагнеться відродити свій коханий совок із генсєками, партноменклатурою, кагебістами і політв'язнями, якими мали б стати всі неугодні... Показово, що саме на 12 січня режим внутрішньої окупації влаштував черговий судовий фарс на нинішнім політв'язнем Романом Червінським. Отака спадковість борців за Україну й спадкоємство її катів та душителів...