Телеграм канал «Водітєль бандермобіля»

Такс. Маємо якісь результати (Так: 56%, Ні: 44%). Візьмемо їх за правду. Нагадую шо це скоріше розвага на тему суспільного діалогу, ніж якась серйозна аналітика, тому поставтесь відповідно: це все може бути невірним. Ми не знаємо хто голосував, з яких країн, і тд. Знову ж, навряд боти голосували б за другий варіант, але ладно. Просто заради розмови уявімо шо статистика вірна. Ще на всякий випадок пояснюю: метою опитування було визначити як люди сприймають мобілізацію, і наскільки вважають її загрозою власному життю, тому було обране саме таке туманне і зловісне "в один кінець". Голосування залишаємо відкритим, і повернемось до нього якшо шось кардинально зміниться. Отже. Які висновки можна зробити. Тезово. - Таки більша половина вважає мобілізацію "дорогою в один кінець", і це дуже погано. Очевидно шо підарське іпсо, наші методи мобілізації і демобілізації, втома, страх, роблять своє діло дуже впевнено, хоч, на щастя, не швидко. - Все не так погано, як могло б бути. Трішки менша, але все ж, майже половина не вважає вступ до війська загрозою власному життю. Або, принаймні, не драматизує 🙃 це чудові новини, враховуючи всю кількість скандалів в армії від початку повномасштабного вторгнення. Часу вже мало, але він ще є. - Що більше людей обирає перший варіант, то важче тим хто воює. Ми вже давно говоримо про те шо єдність 2022-го скінчилась, усталі, і тд. Це просто ще один сумний індикатор правди. Сумні результати, сумні. Не критичні, але сумні.

Знову ж, ми ж розуміємо, шо проблема, так-то, не в тому шо в коридорах недостатньо стільців і лампочок. Само собою, є конкретні особи, є хороші командири, є погані, є сміливі солдати, є боягузи. Ций аспект я пропоную наразі залишити осторонь. Проблема значно глибша. Формулюючи максимально коротко і грубо - проблема в тому, шо українська армія (система), не вважає українського солдата (людину) людиною. Це, в принципі, без паніки, це очікувано, це нормально, оскільки наша армійська система є прямим нащадком радянської. Вона зажди такою була, ми завжди це знали, просто нам було не до того. Зараз дотичними до армії (діти, брати, батьки військовослужбовців) є приблизно третя частина українців. Одним словом, тепер це нас стосується 🙃 і це надовго. Для багатьох - назавжди. Ще одна проблема армії, вже більш загальна, - вона, як спортивний кабріолєт, який тобі дістався безкоштовно, незручна. Ну тобто її дуже б хотілось, вона крута, вона може працювати на межі можливого, але за неї треба платить багато грошів, і добре доглядать, шоб вона добре їздила. А потім ще якось її утримувать у проміжках між війнами. Платники податків розгнівані, солдати розгнівані. Це тобі не дороги, не школи, і не лікарні, ех. Коротше, я тут подумав, і у мене реально залишилось одне питання, дуже конкретне, і не риторичне: шо робить? Пропоную інтерактив. Уявімо шо ми з вами - група дослідників, аналітиків, правознавців, істориків, експертів з ведення бойових дій, і так далі. Кожен виступає в ролі яка йому подобається. Задача: створити поетапний план покращення армії (як системи). Мета: зробити так щоб українському солдату (як людині) не хотілось втікати з армії. Пропоную почати з виявлення найбільш проблемних місць. Шо на вашу думку є найгіршим аспектом служби в армії станом на сьогодні? Питання стосується рівно військових і цивільних. Прошу, панове, не ганьбіться, викладайте. А як шо, то можете і поширити.

Вперше за роки служби попав на ВЛК. Пизда. Черги в смердючих темних коридорах, люди з апаратами єлізарова, на милицях, карл, стоячи чекають під дверима кабінетів з ранку і до вечора. Вже не вперше, проте, дуже ясно захотілось просто встати і піти в якомусь напрямку з цеї богодєльні. Мені одному за це соромно?

Злив такого роду інформації, це, само собою, саботаж. Такі речі не стаються випадково 🙃 Цікаво, цікаво. Русня, яку ми звикли сприймати як гомогенну масу - виявляється, внутрішньо поділилась на два табори: ті підараси що хотять воювати до останнього, і підараси які хотять відпочити шоб воювати пізніше. Мотивація перших - вони розуміють шо назад дороги немає. Не існує альтернативи яку вони можуть запропонувати насєлєнію замість перемоги. Мотивація других - високий ризик довести все до ручки, і позбавити себе навіть невелеиких шансів довоювати пізніше. Розбиратись хто з них нам зручніший сенсу, звичайно, немає - для нас це чисто сорти гімна. Але загалом якийсь розкол серед тої, як здавалось, однорідної речовини, як явище саме по собі, нам приємне. Знову ж, це ми розглядаємо просто в якості розваги, і тримаємо в голові шо наша єдина задача зараз - зберегти нашу армію і зробити так шоб людям не хотілось з неї тікати.

Нацгвардія і ДСНС