У день української писемності та мови хочу нагадати вкотре, що всі наші завойовники знищували українську мову, щоб стерти нашу національну ідентичність.
Якби українська мова не була фактором нашого націотворення та державних устремлінь, не було б тих 58 хвиль заборони її до вжитку, починаючи з 1622 року аж до розпаду СРСР.
Але українська мовна культура виявилась міцною, адже мову не вдалось знищити жодному з наших завойовників.
Цар Михайло палив україномовні Євангеліє, Петро І заборонив книгодрукарство українською та вилучив українські тексти із церковних книг. Його справу продовжили Петро ІІІ, потім Анна Іоанівна, Катерина ІІ – усі вони вилучали українську мову з освіти, з наукового, професійного та релігійного вжитку.
Олександр ІІІ в 1888 році пішов далі й заборонив називати українських дітей українськими іменами.
Забороняли українську мову лише з однієї причини, яка відверто зазначена в указі Російського сенату 1908 року – "культурна та освітня діяльність в Україні може викликати наслідки, що загрожуватимуть спокою та безпеці Росії".
Тобто, українців боялись, тому знищували головний національний фактор – мову.
Так само й Польський Сейм примусово вилучав українську мову з ділового та освітнього обігу на території Західної України, адже національна самоідентичність українців неминуче призводила до повстань, протестів та боротьби за власну державність.
📰⬆️це уривок з моєї статті 2014 року в Українській правді, коли ще не було закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» і ми боролись за те, щоб нарешті унормувати це питання.