Говорячи про діячів минулого, ми часто забуваємо, що вони буквально жили в один й той самий час. І не просто жили - були знайомі.
Тарас Шевченко та Федір Достоєвський зналися не заочно, а особисто. Твори один одного не коментували - принаймні, публічно і так, аби свідоцтва дійшли до нашого часу. Проте залишився спогад про їх спільні літературні читання. Зокрема, за демонстративно ображеним відгуком літераторки Єлени Штакеншнейдер:
"
...Вот, век изучай и все не поймешь то, что называют публикой. Шевченко она так приняла, точно он гений, сошедший в залу Пассажа прямо с небес. Едва он успел войти, как начали хлопать, топать, кричать. Бедный певец совсем растерялся. Думаю, что неистовый шум этот относился не столько лично к Шевченку, сколько был демонстрацией. Чествовали мученика, пострадавшего за правду. Но ведь Достоевский еще больший мученик за ту же правду. Уж будем все, за что они страдали, называть правдой, хотя я и не знаю хорошенько, за что они страдали, довольно, что страдали. Шевченко был только солдатом, Достоевский был в Сибири, на каторге. Между тем Шевченка ошеломили овациями, а Достоевскому хлопали много, но далеко не так. Вот и разбери...
"
Означений літературний вечір відбувся 21 Листопада 1860 року в Санкт-Петербургі, тобто говорити про "ангажованість" публіки не приходиться. Один з авторів після смерті став забороненим, інший - пропагованим правлячим режимом. І тим здобув собі глобальні позиції в літературі.
В цьому головна й різниця.
Написав Олексій Рейнс "Консул", письменник RAINSHOUSE.com ꑭ
1 Жовтня є святом державним, 14 Жовтня залишається святом націоналістичним. Значно важливіше, аби українці любили й поважали своїх захисників не пару раз на рік в конкретні дати, а завжди. І не лише на словах.
Вшануйте полеглих, подякуйте живим захисникам та захисницям - тим, хто заради України віддає всіх себе.
Написав Олексій Рейнс "Консул", письменник RAINSHOUSE.com ꑭ
В Німеччині тривають ліві бунти проти власної армії. Вимагають скасувати навіть не реальну, а потенційно можливу мобілізацію для чоловіків. Головне гасло - "росія нам не ворог".
Під комуністичними, анархічними та антифашистськими знаменами фактично реалізується змова проти Європи. Ліві масово залучають до цих маршів дітей шкільного віку, позиціонуючи свої акції як "протидію агресивній мілітаризації та розпалюванні війни з боку німецького уряду". Цей сюреалізм триває в той час, коли в німецьких аеропортах знаходять дрони з вибухівкою, встановленою росіянами.
Пʼята колона як вона є.
Написав Олексій Рейнс "Консул", письменник RAINSHOUSE.com ꑭ
В старих історичних книгах часто можна побачити термін "Український Пʼємонт". Це метафора, яку вживають для опису Галичини та її міста-столиці Львова.
Аналогія привʼязана до італійського королівства Пʼємонт - регіону, з которого в свій час розпочалось велике повстання, вигнання чужинців та створення однієї держави Італії. Українці, особливо в кінці 19 століття, мріяли про те ж саме, і на роль свого національного "Пʼємонту" призначили саме Галичину. Особливо цей термін активно популяризовував історик Михайло Грушевський, майбутній голова Центральної Ради УНР.
Галичина дійсно і тоді, і згодом відігравала роль невичерпного джерела, де ідея про українську незалежність та соборність зберігалась та плекалась. Ворожа ненависть до Nашої Галичини з цим і повʼязана.
Мешканці Галичини, незважаючи на всі лихоліття бездержавності, ніколи не забували про свою національність. І не тікали в крайність регіональності, містячкової ідентичності, завжди усвідомлюючи себе частиною однієї Nації, що неодмінно здобуде свою соборну українську державу, від Сяну по Кавказ.
Написав Олексій Рейнс "Консул", письменник RAINSHOUSE.com ꑭ