Телеграм канал «Вікторія Гриб»

Одна з найгірших ночей за весь час війни. Сотні дронів і балістичних ракет летіли на Київ, невдовзі після завершення розмови лідерів США та Росії. Після розмови Дональд Трамп підтвердив — прогресу в досягненні миру немає. Попереду розмова із Володимиром Зеленським. Та вже зараз очевидно, що тактика попередніх місяців не діє. Як наслідок, маємо новий антирекорд – цієї ночі росіяни атакували Україну 539 (!) БПЛА різних типів та 11 ракетами. Увесь Київ у диму. Крім столиці, постраждали Дніпропетровська, Сумська, Харківська, Чернігівська та Київська області. Знову пошкоджені будинки простих людей. Наразі відомо про понад 20 поранених. В цій ситуації Україна потребує не зволікання, а рішучої підтримки всіма можливими засобами, зокрема й дипломатичними. Щоб на перемовинах ми мали не констатацію факту, що Росія не зупиниться, а реальні кроки по закінченню знищення України.

Підвищення податків знову на порядку денному — цього разу на вимогу МВФ. Податок на продажі на онлайн-платформах, нові акцизи... І це в той час, коли прості люди, а разом із ними підприємці ледве виживають. Сліпе підвищення податків сьогодні — це шлях в нікуди. Так, бюджету потрібні гроші. Але забирати останнє у тих, хто ще намагається працювати, створювати робочі місця і підтримувати економіку — це прямий шлях до колапсу. Спочатку зберемо трохи більше, а потім не буде з кого збирати взагалі. Є інший шлях. Набагато ефективніший. Замість того, щоб тиснути на бізнес, ми маємо створити для нього умови. Забезпечити верховенство права, захистити від рейдерів, зробити наш інвестиційний клімат привабливим. Якщо бізнес відчуватиме себе захищеним, він буде працювати і розвиватися. А це означає більше робочих місць і, як наслідок, більше податків, які надійдуть до бюджету природним шляхом. Треба обирати не між «поганим» і «ще гіршим», а робити ставку на розвиток. 📩 Підписатися в Телеграм 😎 Facebook 🕊 Instagram 👥 X

Щодо заборони на освіту військовозобовʼязаним після 25 років. Профільний комітет зняв відповідний законопроєкт 13193 з розгляду. І це абсолютно правильне рішення. Логіка законопроєкту, який подав Кабмін ще у квітні, була хибною в своїй основі: через бажання частини чоловіків отримати відстрочку – покарати всіх. Заборонити здобувати освіту десяткам тисяч українців, які хочуть стати кваліфікованими фахівцями та відбудовувати країну. І це на тлі жахливої статистики, яку ми маємо усвідомити: в Україні зафіксовано найнижчу кількість школярів за 30 років. Це дані дослідження NGL.media. Майже 10% наших школярів – за кордоном. І не факт, що вони повернуться. В цих умовах створювати штучні перепони для освіти дорослих – це не просто помилка. Це постріл у майбутнє нашої економіки. Так, проблема зловживання відстрочкою через навчання існує. І її треба вирішувати. Але не заборонами, а розумними запобіжниками. Навчальні заклади мають не просто зараховувати, а контролювати відвідуваність та успішність. Не вчишся по-справжньому – відрахований. Конституційне право на освіту не може бути привілеєм. Це наш стратегічний ресурс для перемоги та відбудови. Саме кваліфіковані, освічені люди – це той фундамент, на якому триматиметься Україна після війни. Працюємо над цим. 📩 Підписатися в Телеграм 😎 Facebook 🕊 Instagram 👥 X

Читаю у ЗМІ, що «Мінєдності не працюватиме з українцями, які живуть на окупованих територіях», адже люди, мовляв, «шукають виправдання, щоб там лишатися». І в цей момент стає не просто сумно, а страшно. Страшно від прірви між реальністю мільйонів людей та кабінетною логікою чиновників. По-перше, така логіка – це шлях в нікуди. Якщо ми відмовляємося працювати з людьми в окупації, бо вони, на чиюсь думку, не виявляють «достатнього бажання» виїхати, то чому б не піти далі? Давайте тоді не працювати і з тими, хто виїхав за кордон. Адже, будемо відвертими, далеко не всі з них планують повертатися. Чи ми на них теж махнемо рукою? Скажемо: «немає бажання – немає державної підтримки»? Це абсурдний і небезпечний підхід, який ділить українців на «правильних» і «неправильних», «бажаних» і «небажаних». По-друге, а яке «бажання» ми очікуємо від людей, яких кинули напризволяще? Людина в окупації – це заручник. Щодня вона ризикує життям, свободою, майном. І от їй пропонують виїхати. Куди? Чи створила держава умови для тих, хто вже на підконтрольній території? Чи чекають на них робочі місця з гідною зарплатою? Чи є програми доступного житла, а не тимчасові прихистки чи гуртожитки, з яких людей просять виселитися? Відповідь очевидна. Ми маємо безліч прикладів, коли люди, які героїчно вирвалися з окупації, втрачають там своє майно, а тут залишаються без грошей на орендованих квартирах, у постійному стресі та невизначеності. І після всього цього чиновник дозволяє собі в такому зневажливому тоні говорити про їхнє «бажання»? Це просто непрофесійно. Не треба чекати на завершення війни. Про те, як мотивувати людей повертатися, потрібно думати вже зараз. І мова не лише про тих, хто в окупації, а й про мільйони біженців за кордоном. Ось живий приклад. Батько дитини, яку мати вивезла до Бельгії і фактично нею не опікується, вже котрий місяць оббиває пороги всіх можливих установ. Моя команда разом з ним пише листи, звернення, запити. Інстанції, які мали б відповідати за повернення українських дітей, створювати механізми та допомагати, відповідають відписками, не поспішають виконувати свої прямі обов'язки. І це лише один батько та одна дитина. А повернути треба мільйони. 📩 Підписатися в Телеграм 😎 Facebook 🕊 Instagram 👥 X

Сьогодні День міста святкує Павлоград. Місто, яке в найважчі часи залишається одним із ключових форпостів української енергетики. Завдяки щоденній невтомній праці гірників країна продовжує отримувати життєво необхідне вугілля, а наші домівки – світло і тепло. Стійкість та мужність павлоградців, їх внесок у наш спільний спротив заслуговують на безмежну вдячність та низький уклін. Водночас місто продемонструвало й велике серце, ставши надійним прихистком для тисяч переселенців з Донбасу. Міська влада, Павлоградвугілля, і за це велика подяка – роблять усе можливе, аби люди, які через війну втратили все, відчули турботу, підтримку та знайшли комфорт у новій громаді. Як народна депутатка, я докладатиму всіх зусиль для підтримки Павлограду та його мешканців. Ми з командою продовжуємо боротьбу за збереження вугільної галузі. Нам разом вдалося відстояти й історичну назву міста — думка абсолютної більшості павлоградців, які пов’язують її з Апостолом Павлом, була почута у Верховній Раді. Ми також продовжуємо підтримувати медичні заклади, залучаючи допомогу від донорів для лікарень. Не маю сумнівів у світлому майбутньому Павлограда, адже його творять такі сильні та небайдужі люди. Бажаю кожній павлоградській родині міцного здоров'я, добробуту, і мирного неба над головою! Зі святом, Павлограде❤️

Сьогодні, в День Конституції, вже традиційно моє головне бажання – щоб нарешті Основний Закон сприймався не просто як збірка декларацій, а стала непорушною нормою, де немає місця для винятків чи хитрих інтерпретацій. Без винятків і подвійних тлумачень. Роками, ще до війни, ми були свідками небезпечної спокуси: перекроїти Конституцію, підлаштувати правила під миттєві політичні інтереси. Це була хронічна хвороба, яка ослаблювала нашу державність зсередини. І навіть сьогодні знову лунають пооднокі голоси, що закликають до змін. Але Конституція – це не меню в ресторані, фундаментальні принципи якої можна обирати чи викреслювати пункти. І будь-які спроби розхитати цей фундамент заради особистої вигоди ведуть лише до руйнації всього суспільного договору. Досвід доводить: такі «покращення» лише створюють нові проблеми. Я все ще мрію, що саме нинішні важкі часи стануть точкою неповернення. Що та найвища ціна, яку ми платимо у війні за свою незалежність, стане щепленням від правового нігілізму. Щоб нікому й ніколи більше не хотілося «гратися» з Основним Законом. Нам усім час усвідомити: кожна стаття, кожне слово Конституції – священні. Без жодних «але», виправдань чи особливих умов. З Днем Конституції України!

Чому нестача газу – це лише верхівка айсберга? Насправді є ще одна глибока проблема, про яку не можна мовчати – наші теплокомуненерго – практично банкрути. Через мораторій на підвищення тарифів вони продовжують працювати у збиток. Держава мала б компенсувати їм різницю, але коштів катастрофічно не вистачає. Як результат, у підприємств ТКЕ немає грошей не те що на ремонти та модернізацію, а й на виплату зарплат! Деякі міста, як Лозова, вже просто на межі. Уявіть собі, що на нас чекає взимку, якщо ситуація не зміниться? Навіть якщо в сховищах буде газ, його просто не зможуть доставити до наших домівок, бо мережі не готові, а підприємства паралізовані боргами. Потрібно не латати дірки, а терміново вирішувати фінансові проблеми ТКЕ на державному рівні. Інакше оптимізм може дуже швидко змінитися на холод у квартирах. 📩 Підписатися в Телеграм 😎 Facebook 🕊 Instagram 👥 X