Телеграм канал «Вікторія Гриб»

Коли я чую закиди про те, що Рада недієздатна, бо не може ухвалити закони з порядку денного, я хочу, аби ви розуміли якість цих запропонованих законопроєктів.

Наведу лише один свіжий приклад.

У нас є законопроєкт №14412 про розмежування повноважень між рівнями публічного врядування. Це важливий закон, який є індикатором для програми Євросоюзу Ukraine Facility. Але що ж у ньому написано?

➡️ По-перше, у документі відсутнє чітке визначення та класифікація самого терміну «повноваження». Як можна щось ділити між державою і громадами, якщо закон не пояснює, що саме ми ділимо і яка його природа?

➡️ Документ не враховує права територіальних громад як окремих суб’єктів і не дає чіткого поділу між представницькими та виконавчими органами на місцях.

➡️ Держава хоче делегувати місцевому самоврядуванню завдання, але в законі немає обов’язку держави ці делеговані повноваження стовідсотково фінансувати. Тобто: «ви робіть, а платять хай місцеві бюджети». Крім того, не прописано захист громад від того, що держава може будь-якої миті ці повноваження забрати чи продублювати.

➡️ Найстрашніше – жодних гарантій для громад і жодної відповідальності держави за порушення прав місцевого самоврядування.

Іншими словами, законопроєкт не просто сирий, він небезпечний. Він може паралізувати роботу місцевої влади по всій країні та створити хаос замість реформи.

І це лише один приклад того, що сьогодні виноситься на розгляд у сесійну залу.

📩 Підписатися в Телеграм
😎 Facebook
🕊 Instagram
👥 X

Принципово не голосувала за введення “податку на OLX”. Бо до другого читання законопроєкт перетворився би на “збірну солянку” податків, від яких волосся дибки.

В країні йде війна, величезна кількість людей – за межею бідності. Сотні тисяч людей змушені продавати свої останні вживані речі через OLX та інші платформи просто для того, щоб вижити. І їх треба обкласти додатковим податком за продаж старих штанів чи дитячого візочка?

Але найгірше те, що ховалося за лаштунками. Під прикриттям «податку на цифрові платформи», використовуючи 116-ту статтю Регламенту, до другого читання планувалося скасування пільги на міжнародні посилки до €150, впровадження ПДВ для всіх ФОПів, закріплення підвищеного військового збору на рівні 5% навіть після скасування воєнного стану.

Я – категорично проти. Зрештою Верховна Рада відхилила цей законопроєкт! Бо не можна знущатися з найвразливіших українців.

Щодо ВПО. Мінфін продовжує штучно блокувати життєво необхідні виплати для дітей-переселенців. Вчергове з колегами піднімаємо це питання в Раді. Мінсоц вже підготував постанову про повернення щомісячної компенсації у розмірі 3000 гривень для дітей ВПО. Але Мінфін відверто її гальмує. Мовляв, спочатку треба виключити з постанови «заможних переселенців».

Давайте будемо об’єктивними: відсоток «багатих» людей, які подаються на ці виплати, складає максимум 0,0001%. Через ці міфічні одиниці Мінфін залишає без копійки тисячі звичайних родин, які втратили дім і вже роками намагаються вижити на новому місці!

Найбільш обурливо те, що гроші в бюджеті на це Є. По-перше, у нас досі «висить» непрацююча програма субсидій на оренду житла для ВПО – там є невикористані суми.

По-друге, ми добре пам'ятаємо, як минулого року кошти, передбачені на компенсації переселенцям, просто взяли й перенаправили на загальну «зимову підтримку» для всіх українців. Чому знову економлять на найменш захищених?

Разом із колегами ще раз закликаємо керівництво Міністерства фінансів спуститися на землю – негайно розблокуйте цю постанову та дайте людям те, що передбачено законом!

Щодо гучного «урізання» декретної відпустки до чотирьох місяців. Друзі – спокійно. ЗМІ вже спростували цей фейк. Про скорочення декрету з 3 років до 4 місяців насправді не йдеться. Тому тут видихаємо.

Але попри це, у проєкті нового Трудового кодексу (№ 14386) дійсно є те, що мене турбує. На це вже вказало Головне науково-експертне управління Верховної Ради. У своєму висновку юристи прямо вказують – документ звужує існуючі соціальні права працівників. І це проблема.

Ось лише кілька норм з тексту, на які звертають увагу експерти Ради і які я вважаю проблемними.

Зокрема, зменшується вік дитини, який надає додаткові гарантії при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця – з трьох років до півтора року (ст. 103 проєкту), не передбачено ефективних компенсаторних механізмів для працівників, які не погоджуються на погіршення істотних умов праці, встановлено недостатній рівень захисту у випадках тривалої тимчасової непрацездатності тощо.

При цьому у проекті відсутня загальна гарантія недопущення розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у період тимчасової непрацездатності працівника. Натомість запроваджується модель, за якої тимчасова непрацездатність розглядається як часовий фактор, після спливу якого допускається припинення трудових відносин. Такий підхід звужує обсяг трудових гарантій, послаблює соціальний захист працівників та не повною мірою відповідає соціальній природі трудового права.

Моя позиція – нам потрібен сучасний Трудовий кодекс. Радянський КЗпП 1971 року безнадійно застарів. Нам критично необхідні інвестиції, осучаснення трудових відносин та гнучкість на ринку праці.
Будемо з колегами ретельно вивчати всі норми запропонованого документа та готувати правки.

🌷 Вітаю усіх неперевершених, відважних жінок. Сьогоднішній сонячний день, свято весни, дарує нам усім промінь надії. Надії на майбутнє, на спокій, на життя без війни.

Сьогодні багато жінок у світі проходять через надлюдські виклики. Жорстока реальність відбирає затишок і руйнує плани, та їй ніколи не здолати вашого невичерпного світла, віри і сили духу.

Тож нехай, подібно до того, як весна завжди перемагає холодну зиму, у ваших душах розпускаються квіти радості та спокою.

Міцного вам здоров'я і такого довгоочікуваного миру!

Останніми днями багато розмов про “плани виживання” та “стійкості” – і це звісно чудово. Але хотілося б побачити плани і стратегії економічного розвитку та, насамперед, досягнення миру. І почати варто з енергетичної стратегії.

Я вже порушувала це питання під час зустрічі з віце-прем’єром Денисом Шмигалем. Разом з колегами готові долучатися до цієї роботи. Україні потрібна повноцінна Енергетична стратегія, яка враховуватиме різні сценарії розвитку війни – зокрема і статус нашої Запорізької АЕС. Без цього громадам дуже важко планувати свою роботу.

Загалом нам потрібна не стратегія заради самої стратегії, а реальна дорожня карта – покроковий план руху до миру, процвітання та економічного відродження.

Щодо "плані стійкості" регіонів, розвитку когенерації. Це правильно як запасний варіант. Але давайте відверто: когенераційні установки не врятують нас, якщо не буде газу або якщо він буде захмарно дорогим.

Окреме і вкрай болюче питання – захист критичної інфраструктури. Нам прогнозують спекотне літо, і якщо ворог продовжить бити по енергетиці, під загрозою опиниться не лише світло, а й вода та каналізація. Насосні станції мають бути захищені!

Так, усе це колосальні кошти, яких у нас не вистачає. Але ми маємо шукати ці ресурси, бо ціна бездіяльності – катастрофа для мегаполісів.

5 годин на два тижні – це все, що отримує батько на спілкування з рідною дитиною за рішенням іноземного суду. Це реальний кейс із Бельгії, на якому сьогодні акцентувала в межах робочої групи з напрацювання змін до законодавства щодо участі батьків у вихованні дитини після їх розлучення. Маємо іншу грандіозну проблему – фактичну втрату контакту з дітьми у батьків, які залишилися в Україні, поки їхні діти були вивезені за кордон через війну.

З 2022 року, через форс-мажорні обставини війни, ми дозволили виїзд дітей без згоди другого з батьків. Це врятувало життя, але створило правовий вакуум. Зараз ми маємо чимало випадків, коли батько (який часто не може виїхати через воєнний стан) стає чужою людиною для власної дитини.

Навела колегам реальний приклад із Бельгії – дитину вивезли, матір там тимчасово позбавили прав, але дитину передали в чужу родину, а рідному батькові дозволяють бачитися з нею лише раз на два тижні по
5 годин! Іноземні суди часто не враховують права батька, який залишився в Україні. Ми не маємо права закривати на це очі. Держава повинна створити дієві механізми захисту прав таких батьків і процедури повернення дітей додому.

До чого домовилися? Оскільки це питання є надзвичайно гострим і потребує міждержавного регулювання, ми в робочій групі вирішили ініціювати окремі зустрічі саме по цій проблематиці. Будемо розробляти алгоритм дій держави для допомоги батькам, які втратили контакт зі своїми дітьми через війну та виїзд за кордон. Це потребує окремих механізмів, і ми над ними працюватимемо.

Разом із колегами-депутатами, експертами, адвокатами та представниками профільних міністерств сьогодні також обговорювали застарілість нинішніх норм про опіку.

До прикладу, поняття «місце проживання» часто стає інструментом маніпуляцій – в цьому кейсі потрібно переходити до європейських практик спільної батьківської відповідальності та «батьківського часу».

Далі – судові рішення про графіки спілкування часто не виконуються, і це треба змінювати, зокрема через посилення відповідальності. Вирішили не брати за основу старі законопроєкти, а працювати над новою комплексною таблицею змін до Сімейного, Цивільного та процесуальних кодексів.