Телеграм канал «Вікторія Гриб»

Вимушена звернутися до Служби безпеки України та особисто до тимчасово виконуючого обов’язки Голови СБУ Олександра Поклада з проханням терміново встановити обставини скоординованої інформаційної атаки на українських енергетиків — людей, які сьогодні під обстрілами відновлюють електропостачання.

Йдеться не про поодинокі публікації. Маємо чітку послідовність і масштабування поширення матеріалів через мережу анонімних Telegram-каналів та інших інтернет-ресурсів. Перша зафіксована публікація з’явилася 28 вересня. Уже 29 вересня почалося масштабне поширення, а 1 жовтня — нова хвиля, зокрема на тих самих ресурсах. Повний перелік публікацій, каналів та адміністраторів передано СБУ.

І тут є принциповий момент: фізичні та інформаційні атаки відбуваються практично одночасно.

У той самий період, коли російські ракети та дрони масовано атакують електростанції, підстанції, лінії електропередач та інші об’єкти енергетики, коли українські енергетики цілодобово працюють над відновленням світла, паралельно розгортається інформаційна атака на них.

Її мета — дискредитувати енергетиків, підірвати довіру до них і до роботи всієї енергетичної системи.

СБУ має встановити, звідки ці матеріали надходили, хто їх координував, хто адмініструє відповідні ресурси, чи було централізоване розсилання або фінансування та чи існує зв’язок із ворогом.

Це питання безпеки країни. Поки росіяни ракетами й дронами намагаються знищити нашу енергетику, будь-які скоординовані спроби зсередини підірвати довіру до людей, які її відновлюють, мають отримати максимально жорстку оцінку держави.

Українська енергетика знову під масованим комбінованим ударом росіян.

Це наслідок відсутності домовленості про енергетичне перемир’я, про яке так багато говорили напередодні.

Тим часом The Economist пише про ще більш тривожний сценарій на найближчі місяці.

За даними видання, українська розвідка очікує посилення російської кампанії проти Києва, а пік спроб дестабілізувати ситуацію у столиці може припасти на період до листопада.

Удари по електриці, воді та насосних станціях. Атаки на цивільну та цифрову інфраструктуру. Будуть подальші спроби зробити повсякденне життя людей максимально важким ще до справжніх морозів.

Наші енергетики, комунальники та ремонтні бригади вже не раз доводили, що здатні швидко відновлювати пошкоджене. Але кожна нова атака має свою ціну, а запас міцності системи не безмежний.

Саме тому дипломатичний трек потрібно продовжувати. Поки енергосистема тримається і поки ще є шанс уберегти її від критичних руйнувань, потрібно добиватися хоча б припинення ударів по енергетичній інфраструктурі.

Чим довше відкладаються такі домовленості, тим вищою може бути ціна цієї зими.

У питанні підготовки до зими колективної безвідповідальності бути не може. На цьому наголосила в межах засідання ТСК з безпеки населення та стійкості регіонів. Особливий акцент на стані критичної інфраструктури, теплопостачання, резервних потужностях, укриття та фінансуванні Комплексного плану стійкості.

Для мене принципове питання – хто конкретно відповідає за виконання кожної частини цього плану.

Окремо уточнила, хто несе відповідальність за ті роботи, які фінансуються з державного бюджету та реалізуються через Агентство відновлення.

Це важливо зафіксувати зараз, до початку опалювального сезону. Щоб у критичний момент не почалося перекладання відповідальності між містом, державними органами та окремими структурами.

Наше завдання в межах ТСК – чітко розуміти реальний стан готовності громад, слабкі місця і головне – хто персонально та інституційно відповідає за те, щоб у разі нових атак люди не залишилися без тепла, води та електроенергії.

Київ де-факто вже став прифронтовим містом. Останні атаки – сьогоднішній терор – засвідчили лише те, що ескалація набирає нових форм.

Окрема загроза – реактивні дрони. Вони швидші, летять вище, і традиційні мобільні групи, які ефективно працювали проти звичайних «шахедів», уже не можуть їх перехоплювати. Достатньо ефективної відповіді на цю нову загрозу поки немає.

А тому зараз головне - не констатувати проблему, а терміново шукати рішення. Нові засоби перехоплення, більше ППО, захист енергетичної та критичної інфраструктури, резервне обладнання.

На жаль, я бачу в нинішній ескалації увертюру до дуже складної зими.

Якщо удари в такому темпі продовжаться, а ми не матимемо достатнього захисту, кожна наступна атака може означати нові проблеми зі світлом, теплом, водою, зв’язком. І часу на підготовку залишається дедалі менше.

Кілька тижнів тому знову активізувався дипломатичний трек. Поки що він не дав результату, на який усі ми сподівалися. Але це точно не означає, що можна зупинитися.

Навпаки.

Саме зараз, поки не настали морози і ситуація не стала ще складнішою, потрібно шукати точки дотику. Починати з енергетичного перемир’я, домовлятися про припинення ударів по критичній інфраструктурі і далі рухатися до ширшої деескалації.

Захищати Київ і всю країну потрібно всіма можливими способами. І військовими, і технологічними, і дипломатичними.

Усі пафосні історії про незламність закінчуються одним простим питанням: що залишиться від країни і що буде з людьми, якщо війна триватиме далі?

Так, Україна може триматися. Може витримувати удари, відновлювати енергетику, ремонтувати залізницю, повертати до роботи порти та підприємства.

Але кожен наступний місяць війни має свою ціну. Це зруйновані долі і міста, втрачені виробництва, мільярдні збитки, люди, які виїжджають і не знають, чи буде їм куди повертатися.

Саме тому я так наполягаю на енергетичному перемир’ї. Це те, з чого потрібно починати діалог про сталий мир.

Спочатку – припинення ударів по енергетичній інфраструктурі.

Наступний крок – безпечне судноплавство і припинення атак у Чорному морі.

А далі – припинення вогню і серйозний переговорний процес.

Це не означає, що Україна повинна просто «перестати стріляти». Йдеться про використання всіх можливостей міжнародного переговорного треку, участь партнерів і домовленості, які мають передбачати реальні гарантії безпеки, щоб після паузи не почалася нова війна.

Можна ще роками говорити, що ми витримаємо.

Питання в іншому: якою буде ціна цього «витримаємо» для країни і для кожної української родини?

Тому потрібна деескалація. Потрібні переговори. Потрібні гарантії безпеки.

І Україні потрібен мир.

Тема енергетичного перемир’я стане однією з ключових під час переговорів президентів Зеленського та Трампа в Нью-Йорку. Для України це питання давно вийшло далеко за межі суто енергетичної безпеки. Це те, на чому я особисто наполягаю останні роки – від перших ударів по енергетиці.

Системні удари по генерації, мережах і підстанціях напряму б’ють по економіці: це обмежує виробництво, експортний потенціал, збільшує залежність від імпорту, суттєво посилює навантаження на бюджет.
Ми вже бачимо це у цифрах.

За січень-травень дефіцит торгівлі товарами зріс до 25,8 млрд доларів проти 17,4 млрд доларів роком раніше. Імпорт зріс майже на 27%, зокрема через необхідність закуповувати енергоресурси та обладнання для відновлення.

Особливо боляче це видно на металургії.

До повномасштабної війни Україна виробляла 21,4 млн тонн сталі на рік. За підсумками 2025 року – лише 7,4 млн тонн. Галузь, яка десятиліттями була однією з основ українського експорту, скоротилася майже втричі. А сьогодні внаслідок методичних обстрілів росіян - практично повністю зупинилася.

Нові масштабні пошкодження енергетики означатимуть вищу інфляцію, додаткові витрати бюджету та подальше падіння активності експортних галузей.

Але я не хотіла б, щоб ми зупинилися лише на цьому.

Я щиро вважаю, що енергетичне перемир’я може стати першим кроком до ширшого припинення вогню і повноцінного мирного врегулювання.

Україні потрібен мир. І чим швидше дипломатія зможе зупинити цю війну, тим більше життів, міст, підприємств і майбутнього нашої країни ми збережемо.

Щиро сподіваюся на конструктивну зустріч і діалог у Сполучених Штатах.

Напередодні чергової воєнної зими важливо чесно розуміти, наскільки країна готова до нових ударів і де залишаються слабкі місця в енергосистемі.

В межах установчого засідання ТСК з питань безпеки населення та стійкості регіонів обговорили виконання комплексних планів стійкості регіонів та міст, підготовку до осінньо-зимового періоду, фінансування, стан критичної інфраструктури та цивільного захисту.

Для мене особливо важливий стан енергетичної інфраструктури. Чи є резервне живлення? Чи достатньо запасів обладнання? Чи захищені критичні об’єкти? Чи знають громади, що робити у випадку тривалого знеструмлення? Чи вистачає на все це фінансування?

На ці питання мають бути чесні відповіді вже сьогодні. Бо під час підготовки до зими замовчана проблема завтра може залишити без базових речей тисячі людей.

Наше завдання – зробити все можливе, щоб у критичний момент у людей залишалися світло, тепло, вода і зв’язок.

Але треба чесно говорити і про головне. Можна безкінечно ремонтувати, будувати резерви та посилювати захист, але поки триває війна, загроза нових руйнувань нікуди не зникне.

Тому Україні потрібна не лише стійкість, а й активна дипломатія, яка наближатиме справедливий і стійкий мир. Бо найкращий захист для людей і критичної інфраструктури – припинення війни.