Зима не читає урядових звітів про освоєні мільярди. Очевидно, що будь-які звіти про підготовку до ОЗП, ще не означають, що країна до нього готова.
Уряд говорить про 67,6 млрд грн на реалізацію планів стійкості, з яких значна частина має піти на інженерний захист критичної інфраструктури.
Але між рішенням про виділення коштів і реально захищеним об'єктом – величезна дистанція.
Потрібна проєктна документація. Потрібно провести закупівлі. Знайти і доставити обладнання. А частини необхідного обладнання сьогодні просто немає на ринку або його доводиться шукати за кордоном.
Саме тому на рівні Комітету ми створили робочу групу для моніторингу реалізації планів стійкості. Також у Верховній Раді створена відповідна ТСК, до складу якої я увійшла.
Нам потрібно бачити не цифру освоєних коштів, а конкретний результат: що вже зроблено, які об'єкти реально захищені, що буде завершено до початку холодів, а де ми вже не вкладаємося у строки.
Зима не чекатиме завершення тендерів чи оформлення документів.
Тому зараз найважливіше – чесно оцінити стан готовності та максимально швидко закрити ті слабкі місця, які ще можна закрити.
Чим дорожчий газ у Європі, тим дорожче Україні обходиться кожен недовидобутий кубометр власного газу.
Саме тому сьогодні нам потрібно одночасно вирішувати два завдання: гарантувати достатні запаси на зиму і максимально використовувати можливості власного видобутку.
Днями стало відомо про те, що Канада надасть Україні 757 млн канадських доларів через ЄБРР на екстрені закупівлі природного газу та формування стратегічних запасів. Це надзвичайно важлива допомога напередодні опалювального сезону.
Також Україна і Канада працюють над довгостроковими поставками СПГ, інвестиціями в генерацію, гідроенергетику та подальшою співпрацею в атомній галузі.
Але чим вищою стає вартість імпортного газу, тим важливішим для нас є власний ресурс.
Росія системно атакує українську газовидобувну інфраструктуру. Тому її захист має бути одним із пріоритетів під час підготовки до зими. Ми повинні максимально убезпечити родовища, установки підготовки газу та інші критично важливі об’єкти.
Окремо вважаю, що варто проаналізувати потенціал законсервованих та малодебітних газових родовищ. Потрібно чітко розуміти, де існує економічно доцільна можливість відновити або збільшити видобуток.
Кожен додатковий кубометр українського газу – це менша залежність від дорогого імпорту, менше навантаження на державні фінанси та більша стійкість енергетики.
Дякуємо Канаді за конкретну і масштабну підтримку. Але паралельно маємо робити все можливе, щоб більше видобувати власного газу і краще захищати те, що вже маємо.
Україні потрібен мир. І потрібен він якнайшвидше. Адже нескінченно латати наслідки війни недостатньо. Треба зробити все можливе, щоб прибрати саму причину.
Ми можемо будувати нові укриття, посилювати захист енергетики, закуповувати трансформатори, шукати нові засоби протидії дронам і щоразу адаптуватися до чергової загрози.
І все це необхідно робити.
Але кожен новий виток війни породжує наступний. З'являється нова зброя – доводиться шукати новий захист. Руйнують один об'єкт – ми відновлюємо його і готуємося до наступного удару. І так по колу.
За цим стоять не лише мільярди бюджетних витрат. За цим стоять люди, які роками живуть у тривогах, не сплять ночами, втрачають близьких, житло, роботу і здоров'я.
Саме тому поряд із посиленням оборони та підготовкою країни до будь-якого сценарію ми повинні так само наполегливо працювати над дипломатичним шляхом завершення війни.
Бо кінцева мета будь-якої стратегії має бути не в тому, щоб навчитися жити у війні ще багато років.
Кінцева мета – зробити все можливе, щоб війна закінчилася, а люди нарешті повернулися до нормального життя.
І сьогодні, 11 вересня, особливо важливо пам’ятати про ціну цієї війни. Чотири роки тому росія вперше завдала масованого удару по енергетичній інфраструктурі України.
За час повномасштабного вторгнення 319 енергетиків загинули під час роботи та вдома. Ще 1813 наших колег полягли на фронті, захищаючи Україну.
Пам’ятаємо кожного. І маємо зробити все, щоб цей список більше не зростав.
Страшні новини з Павлограда. П’ятеро людей загинули внаслідок російського удару. Десятки постраждалих, серед них діти.
Мої щирі співчуття родинам загиблих. Неможливо знайти слова, які могли б полегшити біль втрати близької людини. Усім пораненим – якнайшвидшого одужання.
Павлоград для мене – особливе місто. Тут мешкає чимало моїх знайомих та колишніх колег. Тому подібні новини – це завжди ще й страх за тих, кого знаєш особисто. Хочеться якнайшвидше почути від кожного: «Ми живі».
Разом із командою та благодійним фондом Ukraine Aid ми неодноразово передавали допомогу для місцевих медиків. Обладнання, реанімаційні ліжка, матеріали для операцій – усе, що допомагає їм рятувати життя. Будемо допомагати й надалі.
Дякую лікарям, які зараз борються за поранених. Рятувальникам і всім, хто працює на місці удару та підтримує постраждалих.
За кожною такою трагедією – родини, для яких життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Саме тому не втомлююся повторювати: нам потрібен мир. Якнайшвидше. Щоб люди залишалися живими.
Світла пам’ять загиблим та швидкого одужання пораненим.
Мир потрібен Україні якнайшвидше. За кожним днем війни – втрачені життя та людські долі, які вже неможливо повернути.
Відтак на тлі чергового російського ракетного удару цієї ночі абсолютно логічним є заклик американської конгресвумен Анни Пауліни Луни до лідерів України та РФ уважно розглянути пропозиції щодо мирного врегулювання, які представляють на переговорах Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Кожна можливість наблизити завершення війни заслуговує на серйозну роботу за столом переговорів.
Лідери мають передусім дбати про життя, безпеку та добробут своїх громадян. Саме відповідальність перед людьми повинна визначати їхні рішення.
Для України мир - це можливість повернути полонених, дочекатися рідних удома, відбудувати зруйновані міста і села. Це діти, які можуть навчатися без постійного страху, підприємства, які працюють, і родини, які знову планують своє майбутнє у власній країні.
Дякую всім, хто докладає зусиль для завершення цієї війни. Сподіваюся на відновлення повноцінного конструктивного діалогу.
Дуже легко розмірковувати про мобілізацію жінок, коли починати пропонуєш не зі своєї родини - доньки і молодої дружини.
Олексій Резніков знову пояснює, що у жінок нібито краща реакція та периферичний зір, а тому вони можуть бути ефективними операторами дронів.
Я, звичайно, допускаю, що у його молодої дружини реакція справді краща, ніж у самого пана Резнікова. Але для того, щоб перевірити цю теорію, зовсім не обов’язково чекати запровадження «загального обов’язку». Можна піти добровольцем уже сьогодні.
У Резнікова, до речі, є і дорослі діти. Наскільки мені відомо, вони також не служать. Тому питання залишається тим самим: чому розмови про те, хто ще має йти служити, так часто починаються з чужих дружин, дочок і синів?
Хочете переконати суспільство, що це має стати обов’язком для всіх, — почніть із особистого прикладу. Він у таких дискусіях переконує значно краще за будь-яке інтерв’ю.Фото: ЮлЗорий/Facebook
У процесі підготовки до зими мовчання про проблему набагато небезпечніше, ніж сама проблема. Саме тому в межах першого засідання ТСК, яка має оцінити реальний стан безпеки населення, готовність критичної інфраструктури та виконання планів стійкості регіонів і міст, я наголосила: нам потрібно почути не лише нинішніх посадовців, а й тих, хто безпосередньо відповідав за розробку та затвердження планів стійкості раніше.
Для мене принципово важливо, щоб ця робота не звелася до формальних звітів.
Окремо запропонувала обов’язково долучити до роботи ТСК РНБО, адже саме там затверджувалися відповідні плани.
Так само важливо почути представників Асоціації міст України, яка має реальну картину того, з якими викликами сьогодні стикаються громади.
Центральна влада може бачити ситуацію в документах, але саме міста й громади першими відчувають, де система працює, а де ні.
Не менш важливою є й комунікація з людьми. У суспільстві сьогодні багато тривоги, прогнозів і неперевіреної інформації. Тому завдання державних інституцій – не замовчувати ризики, але й не створювати паніку. Потрібна чесна, професійна і відповідальна розмова про те, що реально відбувається і що робиться для виправлення проблем.