Телеграм канал «Вікторія Гриб»

Щодо гучного «урізання» декретної відпустки до чотирьох місяців. Друзі – спокійно. ЗМІ вже спростували цей фейк. Про скорочення декрету з 3 років до 4 місяців насправді не йдеться. Тому тут видихаємо.

Але попри це, у проєкті нового Трудового кодексу (№ 14386) дійсно є те, що мене турбує. На це вже вказало Головне науково-експертне управління Верховної Ради. У своєму висновку юристи прямо вказують – документ звужує існуючі соціальні права працівників. І це проблема.

Ось лише кілька норм з тексту, на які звертають увагу експерти Ради і які я вважаю проблемними.

Зокрема, зменшується вік дитини, який надає додаткові гарантії при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця – з трьох років до півтора року (ст. 103 проєкту), не передбачено ефективних компенсаторних механізмів для працівників, які не погоджуються на погіршення істотних умов праці, встановлено недостатній рівень захисту у випадках тривалої тимчасової непрацездатності тощо.

При цьому у проекті відсутня загальна гарантія недопущення розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у період тимчасової непрацездатності працівника. Натомість запроваджується модель, за якої тимчасова непрацездатність розглядається як часовий фактор, після спливу якого допускається припинення трудових відносин. Такий підхід звужує обсяг трудових гарантій, послаблює соціальний захист працівників та не повною мірою відповідає соціальній природі трудового права.

Моя позиція – нам потрібен сучасний Трудовий кодекс. Радянський КЗпП 1971 року безнадійно застарів. Нам критично необхідні інвестиції, осучаснення трудових відносин та гнучкість на ринку праці.
Будемо з колегами ретельно вивчати всі норми запропонованого документа та готувати правки.

🌷 Вітаю усіх неперевершених, відважних жінок. Сьогоднішній сонячний день, свято весни, дарує нам усім промінь надії. Надії на майбутнє, на спокій, на життя без війни.

Сьогодні багато жінок у світі проходять через надлюдські виклики. Жорстока реальність відбирає затишок і руйнує плани, та їй ніколи не здолати вашого невичерпного світла, віри і сили духу.

Тож нехай, подібно до того, як весна завжди перемагає холодну зиму, у ваших душах розпускаються квіти радості та спокою.

Міцного вам здоров'я і такого довгоочікуваного миру!

Останніми днями багато розмов про “плани виживання” та “стійкості” – і це звісно чудово. Але хотілося б побачити плани і стратегії економічного розвитку та, насамперед, досягнення миру. І почати варто з енергетичної стратегії.

Я вже порушувала це питання під час зустрічі з віце-прем’єром Денисом Шмигалем. Разом з колегами готові долучатися до цієї роботи. Україні потрібна повноцінна Енергетична стратегія, яка враховуватиме різні сценарії розвитку війни – зокрема і статус нашої Запорізької АЕС. Без цього громадам дуже важко планувати свою роботу.

Загалом нам потрібна не стратегія заради самої стратегії, а реальна дорожня карта – покроковий план руху до миру, процвітання та економічного відродження.

Щодо "плані стійкості" регіонів, розвитку когенерації. Це правильно як запасний варіант. Але давайте відверто: когенераційні установки не врятують нас, якщо не буде газу або якщо він буде захмарно дорогим.

Окреме і вкрай болюче питання – захист критичної інфраструктури. Нам прогнозують спекотне літо, і якщо ворог продовжить бити по енергетиці, під загрозою опиниться не лише світло, а й вода та каналізація. Насосні станції мають бути захищені!

Так, усе це колосальні кошти, яких у нас не вистачає. Але ми маємо шукати ці ресурси, бо ціна бездіяльності – катастрофа для мегаполісів.

5 годин на два тижні – це все, що отримує батько на спілкування з рідною дитиною за рішенням іноземного суду. Це реальний кейс із Бельгії, на якому сьогодні акцентувала в межах робочої групи з напрацювання змін до законодавства щодо участі батьків у вихованні дитини після їх розлучення. Маємо іншу грандіозну проблему – фактичну втрату контакту з дітьми у батьків, які залишилися в Україні, поки їхні діти були вивезені за кордон через війну.

З 2022 року, через форс-мажорні обставини війни, ми дозволили виїзд дітей без згоди другого з батьків. Це врятувало життя, але створило правовий вакуум. Зараз ми маємо чимало випадків, коли батько (який часто не може виїхати через воєнний стан) стає чужою людиною для власної дитини.

Навела колегам реальний приклад із Бельгії – дитину вивезли, матір там тимчасово позбавили прав, але дитину передали в чужу родину, а рідному батькові дозволяють бачитися з нею лише раз на два тижні по
5 годин! Іноземні суди часто не враховують права батька, який залишився в Україні. Ми не маємо права закривати на це очі. Держава повинна створити дієві механізми захисту прав таких батьків і процедури повернення дітей додому.

До чого домовилися? Оскільки це питання є надзвичайно гострим і потребує міждержавного регулювання, ми в робочій групі вирішили ініціювати окремі зустрічі саме по цій проблематиці. Будемо розробляти алгоритм дій держави для допомоги батькам, які втратили контакт зі своїми дітьми через війну та виїзд за кордон. Це потребує окремих механізмів, і ми над ними працюватимемо.

Разом із колегами-депутатами, експертами, адвокатами та представниками профільних міністерств сьогодні також обговорювали застарілість нинішніх норм про опіку.

До прикладу, поняття «місце проживання» часто стає інструментом маніпуляцій – в цьому кейсі потрібно переходити до європейських практик спільної батьківської відповідальності та «батьківського часу».

Далі – судові рішення про графіки спілкування часто не виконуються, і це треба змінювати, зокрема через посилення відповідальності. Вирішили не брати за основу старі законопроєкти, а працювати над новою комплексною таблицею змін до Сімейного, Цивільного та процесуальних кодексів.

Можу впевнено сказати – ми пережили найважчу зиму в новітній історії України. Але давайте без ілюзій. Справжній іспит, на жаль, попереду – це літо і спека. Це час, коли зазвичай електростанції виходять на планові ремонти. Якщо енергетика не витягне, якщо удари продовжуватимуться, якщо спека помножиться на проблеми з каналізацією, якщо в +30 зникне вода – я б не хотіла, щоб ця зима здалася нам легкою прогулянкою.

А щодо цієї зими – ми дійсно пережили 14 масованих комбінованих атак. Понад 700 цілей різних типів, понад 50 ракет росіяни задіяли лише в одній атаці 7 грудня. Як голова Підкомітету з енергобезпеки Ради, я знаю зсередини, якою ціною нам давався кожен кіловат і кожна врятована підстанція. Наслідки могли бути катастрофічними для економіки та життя всієї країни.

Але головне, що енергосистема збережена. Це стало можливим завдяки надлюдським зусиллям енергетиків та ремонтних бригад, які часто під загрозою обстрілів, у мороз, без сну і відпочинку відновлювали понівечені мережі та повертали світло в наші домівки.

Низький їм уклін!

Чотири роки повномасштабної війни – це вже занадто. Я вважаю, що вікно можливостей для дипломатії ще відкрито і ми повинні цим скористатися. Але часу дуже мало. Події на Близькому сході можуть суттєво змінити переговорний трек.

Щодо ВПО. Продовжуємо працювати з колегами щодо пошуку ефективних рішень для компенсацій українцям, які втратили житло внаслідок російської агресії. Це дуже складний процес, водночас паралельно шукаємо рішення, для того, аби забезпечити людей дахом над головою хоча б тимчасово.

Підкреслюю: головне завдання – це повноцінна компенсація. Все решта – тимчасові рішення. Разом із колегами Мусою Магомедовим і Сергієм Магерою ми розробили законопроєкт, який має на меті захистити переселенців від раптового виселення після завершення воєнного стану.

Але! На Підкомітеті з питань професійної та фахової передвищої освіти з'ясувалося, що наш законопроект не може бути підтриманий у звʼязку з тим, що один з законів, в який ми пропонували внести зміни, втратив силу.

Ми подали законопроєкт ще торік у липні. У вересні закон про професійну-технічну освіту, в який ми пропонували зміни був скасований. Якби Рада спрацювала за регламентом та протягом місяця розглянула наш законопроєкт – сьогодні ми б уже мали дієвий закон. Тепер шукаємо, як це виправити. При чому на підкомітеті всі погодилися – документ актуальний і вкрай необхідний людям.

📌 Що ми пропонували?

Ми ініціювали передачу будівель та споруд державних закладів професійної (професійно-технічної) освіти із державної власності у комунальну власність громад.

Йдеться виключно про ті заклади, які:

✅ не використовуються за освітнім призначенням 12 місяців поспіль;

✅ вже були передані в оренду для проживання ВПО на термін не менше трьох років.

Майно передається місцевим громадам за однієї суворої умови – вони зобов’язуються використовувати ці будівлі ВИКЛЮЧНО для проживання внутрішньо переміщених осіб та БЕЗ ПРАВА відчуження у приватну власність.

Що це означатиме на практиці?

Місцеві чиновники не зможуть продати ці будівлі забудовникам під знесення чи комерцію. Для людей це означатиме гарантований захист від виселення. Вони матимуть надійне житло і знатимуть, що після закінчення війни їх ніхто не вижене на вулицю, поки держава не вирішить питання з їхньою повноцінною компенсацією.

Працюємо, щоб ініціатива нарешті потрапила на розгляд до сесійної зали!

Епідемія розлучень, вимушена міграція та, найстрашніше – війна, позбавляє тисячі українських дітей повноцінного батьківства. Розуміючи масштаб цієї кризи, долучаюся до парламентської робочої групи з напрацювання змін до законодавства щодо участі батьків у вихованні дитини після їх розлучення.

Сьогодні я фокусуюсь на багаторічному тягарі невирішених питань, де окремим, найскладнішим кейсом знову ж виступає фактор війни.
Від 2 до 3 мільйонів українських дітей перебувають за кордоном. Відстань і тривала розлука часто стають головною причиною розірвання шлюбів. У таких випадках батько, який залишається в Україні, навіть за величезного бажання фізично не може брати участь у вихованні через закриті кордони.

В Україні масово виник феномен «цифрового батьківства» – коли виховання, підтримка і любов передаються виключно через повідомлення у месенджерах або відеодзвінки. Проте ефективність такого формату відверто сумнівна, спільні теми зникають, а емоційний зв'язок між батьком та дитиною невідворотно втрачається.

Тому для мене дуже важливий зворотний зв'язок від вас. З якими реальними проблемами стикаєтесь ви, ваші рідні чи друзі? Які прогалини в законах дозволяють одному з батьків уникати відповідальності або, навпаки, заважають бути в житті дитини?

Пишіть у коментарях або мені в особисті повідомлення. Саме зараз формую для себе пул питань для розгляду в робочій групі.