Телеграм канал «Вікторія Гриб»

Цієї ночі українську енергетику рятувало наше ППО. Більшість випущених росіянами ракет вдалося збити завдяки тому, що партнери оперативно надіслали частину ракет-перехоплювачів. Про це заявив Володимир Зеленський.

Так, на превеликий жаль, були й влучання. Але ми маємо бути реалістами і розуміти: жодна система ППО у світі не може гарантувати 100% захист. Особливо у випадках, коли ворог масовано і цілеспрямовано спрямовує балістику на один конкретний об'єкт.

Сьогодні вночі ворог знову цілив по енергетиці – під ударом опинилася газова інфраструктура на Полтавщині, а також електропідстанції на Київщині та Дніпровщині. 420 дронів, 39 ракет різних типів, у тому числі 11 балістичних.

Маємо руйнування у восьми областях. Пошкоджені багато приватних та багатоповерхових будинків. Відомо про десятки поранених людей унаслідок цієї атаки. І що найболючіше – серед них є діти... Щиро бажаю всім постраждалим якнайшвидшого одужання.

Холод ще не відступив, навантаження на енергосистему залишається, і ракети до систем ППО нам потрібні буквально на кожен день.

І це означає лише одне – на всіх рівнях потрібно працювати далі, ще більш активно. І це стосується не тільки захисту неба. Нам потрібно посилювати дипломатичний трек, потрібен мир. Лише в такому випадку зникне загроза із неба, від падіння ракет та їхніх уламків.

Чотири роки повномасштабної війни. Сьогодні, озираючись на цей страшний шлях, ми маємо мужність говорити відверто, без ілюзій та емоцій. Бо кожен новий день війни – це пекло, це щоденна, непоправна трагедія. Це діти, які ростуть без батьків, і міста, від яких залишився лише попіл.

Ми платимо за цю війну найстрашнішу ціну – нашим генофондом. Мільйони українців виїхали за кордон, рятуючи свої сім'ї, і з кожним місяцем війни шанси на їхнє повернення тануть. Наша демографія зазнала удару, від якого країна оговтуватиметься десятиліттями.

Зруйнована інфраструктура, спалені підприємства, заміновані поля – на відновлення всього цього знадобляться колосальні ресурси та покоління важкої праці. Але найстрашніше те, що людські життя ми не відновимо ніколи.

Саме тому сьогодні, на четвертому році повномасштабного вторгнення, наш абсолютний пріоритет – це якнайшвидший мир.

Ми безмежно вдячні нашим захисникам і захисницям, чия надлюдська мужність зберегла нашу державність. Але зберегти націю – це завдання політики, дипломатії та холодного розуму.

Нам потрібні сильні, прагматичні рішення на міжнародній арені. Дипломатія повинна працювати на максимумі своїх можливостей, щоб зупинити цей жах. Сучасний світ складний, і ми маємо бути не лише відважними, але й мудрими.

Сьогодні найвища цінність – це життя кожної людини, яка залишилася в Україні або чекає на можливість повернутися додому. Нам потрібен мир, щоб зупинити смерть. Нам потрібні люди, щоб відбудувати країну і дати їй майбутнє. Тільки так ми зможемо зберегти Україну для наступних поколінь.

Платіжки за зруйноване житло – тотальний абсурд. Люди, які втратили свої домівки, або чиї квартири зазнали серйозних пошкоджень внаслідок війни, не повинні сплачувати за послуги з управління багатоквартирним будинком. Житла фактично немає, людина там не живе, послуги не надаються.

Сьогодні на засіданні Комітету з питань енергетики та ЖКП ми рекомендували до ухвалення в другому читанні законопроєкт №13155, який має заборонити нарахування та стягнення плати за послуги з управління багатоквартирним будинком (утримання території, прибирання, ремонти тощо), якщо житло чи нежитлове приміщення знищене або пошкоджене через бойові дії і стало непридатним для проживання.

Звільнення від оплати діятиме протягом усього воєнного стану та ще 1 рік після його припинення або скасування. Підставою для скасування платіжок будуть офіційні акти комісійного обстеження, які фіксують факт руйнування.

Ми маємо підтримувати наших людей реальними діями, а не змушувати їх платити за послуги-привиди. Тепер чекаємо на винесення законопроєкту №13155 до сесійної зали Верховної Ради.

Підтримка ветеранів – це іспит на зрілість для нашої держави, який ми будемо складати ще багато років. Фактично у найближчі десятиріччя – це фундамент нашої внутрішньої політики. Реінтеграція сотень тисяч людей із військового життя у цивільне стане наймасштабнішою трансформацією нашої країни. І ми маємо бути чесними: держава, при всьому бажанні, фізично не зможе закрити всі потреби самотужки. На це не вистачить ані ресурсу, ані гнучкості бюрократичної машини.

Єдиний вихід – синергія. Державі потрібні надійні партнери, які готові брати на себе відповідальність і діяти системно, а не ситуативно.
Днями я побачила приклад саме такої системної роботи, долучившись до відзначення третьої річниці проєкту Серце Азовсталі.

Це вже не просто ініціатива допомоги, а потужний інститут, який працює пліч-о-пліч з державою. За три роки проєкт підтримав понад 8 000 оборонців Маріуполя.

Вражає, як еволюціонує підхід команди. Це не лише закриття базових потреб – лікування, протезування чи квартири для важкопоранених. Це робота на перспективу – освіта та бізнес, щоб ветерани знаходили себе в цивільному житті. А також робота з громадами.

Вдячна команді “Серця” за те, що ви не просто допомагаєте, а будуєте екосистему, на яку зможе спиратися держава. Адже вдячність захисникам вимірюється не словами, а діями.