Війна в Україні створює загрози, до яких світова система безпеки виявилася не готовою. В той час, коли щодня ми говоримо про ракетні та дронові удари, одна з найбільших загроз для України залишається менш помітною – ризик радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних інцидентів в умовах війни.
Сьогодні на засіданні енергетичного комітету ми рекомендували до ухвалення в залі законопроєкт №0377 про приєднання України до Угоди між Євратомом та державами, які не є членами ЄС, щодо участі в системі раннього обміну інформацією у випадку радіаційної аварії (ECURIE).
Для когось це може виглядати як чергове технічне рішення. Насправді ж йдеться про безпеку мільйонів людей.
Приєднання до системи ECURIE означає, що Україна буде інтегрована до європейського механізму оперативного обміну інформацією про радіаційні та ядерні інциденти. В умовах, коли росіяни продовжують створювати безпрецедентні ризики для ядерної безпеки Європи, швидкість отримання достовірної інформації може мати критичне значення для захисту населення та ухвалення рішень.
Разом із тим маємо чесно говорити: це лише один із необхідних кроків. Україна потребує комплексної системи реагування на CBRN-загрози, адаптованої саме до умов війни.
Як співголова робочої групи з парламентського нагляду за впровадженням Національного плану дій з реагування на CBRN-загрози, я неодноразово наголошувала: чинні підходи та нормативна база значною мірою створювалися для мирного часу. Водночас сьогодні Україна стикається з викликами, аналогів яким сучасний світ практично не знає.
Саме тому паралельно з євроінтеграційними рішеннями ми маємо прискорити розробку національної стратегії CBRN-безпеки, оновлення законодавства та створення сучасних механізмів міжвідомчої координації. Це питання не лише виконання міжнародних зобов’язань, а насамперед захисту українських громадян.
Водночас підготовка до нейтралізації цих загроз жодним чином не означає, що ми маємо відмовитися від дипломатичних зусиль для досягнення справедливого й тривалого миру.
Смілива та принципова позиція Президента Казахстану Токаєва щодо необхідності припинення війни, озвучена безпосередньо Володимиру Путіну, однозначно заслуговує на повагу. Це чіткий сигнал, що дедалі більше держав усвідомлюють: продовження війни несе загрозу не лише Україні, а й безпеці всього регіону.
Особливо вагомим голос Президента Казахстану є тому, що Казахстан залишається одним із ключових партнерів Москви в регіоні. Саме тому така відверта й принципова позиція має особливу політичну вагу. Водночас Казахстан послідовно підтримує територіальну цілісність України попри своє членство в ОДКБ.
Від початку повномасштабної війни Казахстан надає Україні гуманітарну та медичну допомогу. Українські громади отримують медичне обладнання, автомобілі швидкої допомоги, спеціалізований транспорт та іншу необхідну підтримку, яка рятує життя й допомагає нашим людям.
Кожен голос, який закликає Росію припинити війну, має значення. Саме тому підтримка наших партнерів, їхня принципова позиція щодо суверенітету й територіальної цілісності України та готовність відкрито говорити про необхідність завершення російської агресії є важливим внеском у наближення справедливого миру.
Знову виставка і знову удар балістикою? Як так сталося, що після всіх трагедій ми продовжуємо повторювати ті самі помилки? Ми воюємо вже не перший рік. Росіяни системно полюють на місця скупчення військових, техніки та публічні заходи. За останні роки вони неодноразово завдавали ударів по навчальних центрах.
Ми вже проходили через подібні трагедії. У серпні 2023 року російська ракета вдарила по центру Чернігова під час проведення виставки виробників безпілотників у Драмтеатрі. Тоді загинули та були поранені мирні люди. Урок мав бути очевидним для всіх.
Росіяни запускають ракети по українських містах. Це не новина. Кожна така виставка може привернути увагу ворожої розвідки, має оцінюватися через одне просте питання: чи не створюємо ми додаткову загрозу для наших військових і цивільних?
Під час війни безпека повинна переважати над видовищністю, піаром та бажанням провести красивий захід. Ціна помилки занадто висока. Це людські життя.
Кожна подібна трагедія ще раз нагадує: війна не може бути «нормальним фоном» для повсякденного життя. Саме тому головним завданням держави, дипломатів і наших міжнародних партнерів має залишатися досягнення справедливого та стійкого миру.
Щодо кризи стосунків із поляками. Між красивими заявами про стратегічне партнерство та реальним ставленням до українців у Польщі сьогодні утворилася прірва, яку вже неможливо ігнорувати. На тлі новин про те, як полька б'є в обличчя 13-річних українських дівчат стає очевидним: проблема давно вийшла за межі побутового нерозуміння.
Це вже не просто та сама «втома», про яку я писала після свого відрядження та відвертого знущання на кордоні. Це небезпечна тенденція. І цей дисонанс вражає. Цифри вперто свідчать, що українці згенерували до сотні мільярдів злотих для польської економіки. А натомість ми чи не щодня читаємо про агресію на вулицях і заяви про скасування допомоги.
Тому питання нормалізації українсько-польських відносин стоїть надзвичайно гостро. Президент Зеленський анонсував відкриття архівів СБУ щодо Волинської трагедії та надання додаткових дозволів на проведення ексгумаційних робіт.
Це хороший початок. Не знаю, наскільки польській стороні сподобається зміст розсекречених матеріалів, але будь-які білі плями, недомовленості чи закриті архіви неминуче породжують міфи, спекуляції та конспірологію. У цій непростій історії потрібна максимальна відкритість і прозорість. Україна показує, що готова з повагою ставитися до складних сторінок минулого та закривати історичні болі.
Але справжнє партнерство — це вулиця з двостороннім рухом. Історичне примирення не матиме жодного сенсу, якщо в сьогоденні українці відчуватимуть небезпеку та приниження.
🇺🇦🇬🇧Разом із колегами по парламенту мали честь приймати британську делегацію в межах UK Civil Nuclear Trade Mission. Зустріч відбулася за участю представників Посольства Великої Британії в Україні, а британську сторону очолив голова Асоціації ядерної індустрії Великої Британії лорд Ієн Макнікол.
➡️Головною темою діалогу стало поглиблення співпраці в атомній галузі та залучення передового британського досвіду для розгортання ММР в Україні.
➡️Повномасштабна війна докорінно змінила енергетичний баланс України. Втративши значну частину ядерних та інших генеруючих потужностей, ми зіткнулися з новими викликами для енергетичної безпеки держави. У цих умовах малі модульні реактори можуть стати одним із ключових елементів відновлення та модернізації енергосистеми. На відміну від великих атомних блоків, вони потребують менших капіталовкладень, швидше вводяться в експлуатацію та дозволяють забезпечувати споживачів як електроенергією, так і теплом.
Під час зустрічі ми обговорили, які формати співпраці можуть бути найбільш ефективними для запуску таких проєктів в Україні – від міжурядових домовленостей та галузевих меморандумів до створення спільних робочих груп і промислових консорціумів.
Посилити спроможність армії та покласти край ганебній практиці «бусифікації», яка не допомагає комплектуванню війська, а лише підриває довіру громадян і послаблює армію – два пріоритети, які повинні стояти перед новим Головнокомандувачем.
Захист держави не дорівнює бусифікації. Це абсолютно протилежні речі. Навпаки, невмотивований воїн – це величезна проблема для армії.
Водночас зміна прізвища на посаді сама по собі не вирішить накопичених проблем. Новому Головнокомандувачу необхідно спільно з Міністерством оборони знайти системні рішення щодо забезпечення війська, комплектування підрозділів, підготовки військовослужбовців, розвитку сучасних технологій та безпілотних систем.
Михайло Драпатий добре знає ціну відповідальності. Свого часу він подав у відставку з посади командувача Сухопутних військ після трагедії на одному з полігонів. Такий крок не повертає втрачених життів, але свідчить про його людські якості та готовність брати на себе відповідальність за те, що відбувається у підпорядкованих йому структурах.
Попереду на нього чекає надскладна місія. І я хочу вірити, що Михайло Драпатий зможе не лише посилити боєздатність армії, а й повернути довіру суспільства до системи комплектування війська.
Загалом будь-яке доленосне для фронту рішення має бути виваженим, професійним і продиктованим виключно інтересами оборони держави. Сподіваюся, що саме таким було рішення про призначення нового Головнокомандувача Збройних Сил України.
Усі кадрові рішення повинні мати один критерій оцінки – чи роблять вони українську армію сильнішою. Саме цього сьогодні очікують військові, суспільство і вся країна.
Студентів-ВПО можуть залишити без допомоги на проживання лише через навчання на денній формі. І це викликає чимало запитань.
До мене звернулися студенти-переселенці, які отримують відмови у виплатах через зміни, внесені постановою КМУ №390. Водночас сама постанова виключила студентів 18–23 років з окремої категорії отримувачів, але не встановила прямої заборони на призначення допомоги за інших підстав.
Більше того, право на допомогу пов’язується з низкою критеріїв, серед яких – рівень середньомісячного доходу сім’ї та інші обставини, які мають враховуватися під час ухвалення рішення.
Натомість на практиці ми бачимо іншу ситуацію: сам факт досягнення 18-річного віку та навчання на денній формі фактично розглядається як автоматична підстава для відмови.
Особливо дивно виглядають випадки, коли рішення ухвалюються без урахування доходів людини та інших обставин, передбачених законодавством. Якщо студент не має достатнього доходу, його статус не повинен автоматично ставати причиною для відмови.
Якщо студент отримує стипендію, яка є меншою за встановлений поріг доходу, і не має інших джерел існування, то сам по собі статус студента не повинен автоматично позбавляти його права на допомогу на проживання.
Ще в червні я звертала увагу урядовців на цю проблему, однак чітких роз’яснень досі немає.
Беру це питання під свій контроль. Звертатимуся до Уряду та профільних міністерств, щоб отримати офіційну позицію і не допустити необґрунтованого позбавлення студентів-ВПО державної підтримки.
А потім ми дивуємося, чому молодь виїжджає за кордон і не поспішає повертатися додому. Такі речі не зміцнюють країну, а навпаки – підривають мотивацію людей пов’язувати своє майбутнє з Україною.