Телеграм канал «Вікторія Гриб»

13% житлового фонду України зруйновано війною. Вдумайтесь: майже 3 мільйони українців втратили дах над головою. І тому я тішуся, що є команди релокованих громад, як от Маріупольська, які доводять – навіть далеко від рідного дому можна працювати результативно. У Дніпрі відвідала нове соціальне житло для переселенців. Знаєте, це місце важко назвати «гуртожитком» у звичному, сірому розумінні цього слова. Наразі це острівець надії для багатьох людей, який надав Український державний університет науки та технологій, а команда “ЯМаріуполь. Дніпро” перетворила на сучасний простір. Але тут я хочу зробити дуже важливий АКЦЕНТ. Будемо чесними з собою та одне з одним. Це житло – в жодному разі не альтернатива компенсації за зруйноване та втрачене майно. Це не «обмін» і не фінальна крапка. Кожен українець, який втратив дім через війну, повинен отримати справедливе відшкодування у повному обсязі. Але реалії суворі: зараз у держави немає сотень мільярдів для миттєвих виплат всім постраждалим. А людям потрібно жити тут і зараз. Не у спортзалах, не в чужих кутках, але у гідних умовах. Саме тому такі проєкти, як «ЯМаріуполь.Житло», – це рятівне коло. Це тимчасовий, але усе ж прихисток. Більше – за посиланням на мій допис у фейсбуці.

The Washington Post – одне з найвпливовіших видань світу – звернуло увагу на мій заклик до негайного енергетичного перемир'я. У своїй статті журналісти описують критичну ситуацію, в якій опинилася наша енергосистема цієї зими. І це правда – Росія змінила тактику: атаки стали жорсткішими, системнішими. У коментарі Washington Post я чітко окреслила свою позицію, яку відстоюю останні місяці. Я вважаю, що такий крок міг би стати важливою стежиною до справжнього миру. Дякую журналістам The Washington Post за те, що висвітлюють цю надважливу тему та доносять правду про нашу боротьбу до світової спільноти. Ми маємо використати кожну можливість, щоб зберегти світло і тепло в наших домівках. https://www.washingtonpost.com/world/2025/12/15/ukraine-russia-electricity-energy-infrastructure-attacks/ 📩 Підписатися в Телеграм 😎 Facebook 🕊 Instagram 👥 X

Сьогоднішні реалії наступні – наявність електроенергії є вже скоріше приємним винятком, аніж буденною практикою. І це змушує нас переосмислити все, що ми робили раніше. Енергетичний фронт – це другий фронт нашої боротьби за існування держави, і він такий же важливий, як і військовий: якщо ворог покладе енергосистему, це зупинить економіку, зруйнує життєзабезпечення тилу і створить величезні проблеми для наших захисників на передовій. Наголосила на цьому під час виступу на форумі «Цифровізація в сфері енергоефективності», який відбувся в Києві в межах проєкту Power Up: Experience Sharing. Зустрівши колег, з якими ми ще у 2011 році впроваджували перші проєкти з енергоефективності та утеплення дитячих садків, я задала собі питання: чи зробили ми за цей час усе необхідне? Скажу чесно – ні. Довгий час ми жили в ілюзії достатку: електроенергії вистачало, ми її експортували, а ціни були низькими. Енергоефективність тоді сприймалася багатьма як «мода», як гарний тренд. Зараз це вже не мода – це питання національної безпеки та фізичного виживання. Окремо зупинилася на ролі цифрових технологій. Тут існує тісний взаємозв'язок: без енергії не буде "цифри", але й без цифрової трансформації ми не зможемо заощаджувати ресурси на тому рівні, який зараз необхідний. Старі методи мають свою «стелю». Якщо ми хочемо рухатися вперед, а не просто витрачати гроші, ми зобов'язані інтегрувати новітні технології в енергетичний сектор. Це єдиний шлях отримати реальну економію. Як представниця законодавчої влади, хочу запевнити: Верховна Рада робить усе можливе. Ми прийняли важливий закон про енергоефективність, і якби не війна, результати були б вже значно масштабнішими. Але наша робота – це не лише написання текстів законів. Ключова функція парламенту сьогодні – це контроль. Ми маємо пильнувати, як ці закони реалізуються на практиці, як працюють урядові акти, і чи дають вони той ефект, на який чекає суспільство. 📩 Підписатися в Телеграм 😎 Facebook 🕊 Instagram 👥 X

На тлі нічного пекла для української енергетики розмови про енергетичне перемир'я набувають особливого значення. Сьогодні вночі ворог завдав чергового масованого ракетно-дронового удару по нашій енергосистемі. Чи не найбільше постраждали Дніпропетровська, Одеська, Чернігівська та Миколаївська області. Атаки на українську інфраструктуру тривають вже четвертий рік поспіль, і хоча наші енергетики творять справжні дива, росіяни явно не збираються зупинятися. Саме тому зараз так багато розмов про зупинку ударів по об’єктах енергетики. Це те, до чого я закликаю останні два місяці. Про це вже заявили президент Франції Еммануель Макрон і президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Цю ідею підтримав і президент Володимир Зеленський. На жаль, Росія поки що не бажає відповідати на цю ініціативу. Але моя особиста думка незмінна: навряд чи когось вдасться схилити до якоїсь мирної угоди, б'ючи по енергетиці. Це шлях руйнування, а не домовленостей. Треба сідати і зупиняти цей кошмар. І чим більше політики світового рівня будуть про це говорити, тим більша вірогідність, що це нарешті станеться. Бо якщо цього не відбудеться – наслідки будуть катастрофічними. Для всіх. 📩 Підписатися в Телеграм 😎 Facebook 🕊 Instagram 👥 X

Уряд затвердив алгоритми дій на випадок ударів по енергетиці. Це критично важливе рішення, адже росіяни продовжують атакувати обʼєкти паливно-енергетичного комплексу. Маємо бути готові до будь-яких сценаріїв цієї зими. Розроблені МВС інструкції дають громадам та місцевій владі чіткий план: • як оцінювати наслідки атаки; • які сили залучати першочергово; • порядок аварійно-рятувальних робіт; • створення координаційних штабів на місцях; • оповіщення населення і розгортання Пунктів Незламності; • підключення резервних джерел живлення для критичних об’єктів. Головне тут – синхронізація дій. Коли рахунок йде на хвилини, кожен посадовець має знати чіткі алгоритми дій. Більше системності – менше хаосу, а отже, більше врятованих життів. 📩 Підписатися в Телеграм 😎 Facebook 🕊 Instagram 👥 X

Мала честь отримати символічну відзнаку від Жіночого енергетичного клубу України – «Політикиня року». Сприймаю цю нагороду не стільки як особисту відзнаку, скільки як оцінку роботи в надскладних умовах війни та стимул рухатися далі. На жаль, сьогодні війна змусила жінок брати на себе ще більше відповідальності, зокрема технічної, оскільки чимало чоловіків – на фронті. Адже варто визнати, що історично енергетика була на 95% чоловічою сферою, і це, безумовно, треба змінювати. Утім, суть гендерної рівності полягає не в наявності відповідних законів, а в тому, як вони працюють на практиці. Напередодні мала честь взяти участь у щорічній конференції «Енергетика без гендеру». Зізнаюся, що не зовсім розумію, коли хтось хизується «100% жіночими колективами». Це не рівність, це перекіс в інший бік. Чудовий приклад нашого парламентського енергетичного комітету. З початком повномасштабного вторгнення у нас з’явилося два нових підкомітети – з енергетичної безпеки та з євроінтеграції. Обидва очолили жінки. Не тому, що так "треба" за квотою, а тому що була ініціатива та бажання взяти на себе відповідальність. Що стосується гендерних квот. Вони нам наразі потрібні, але виключно як тимчасовий захід. Це як «зелений тариф» в енергетиці: спочатку потрібна підтримка та стимули, щоб галузь розвинулася. А коли середовище сформується – підтримку можна прибирати. Щодо майбутнього конкуренції: вона буде не між чоловіками та жінками, а зі штучним інтелектом. Тому головним критерієм у будь-якому разі залишиться професійність. Щиро дякую Жіночому енергетичному клубу України та особисто Валентині Беляковій за організацію цього потужного майданчику! А ще – за відзначення мого особистого внеску у розвиток української енергетики та приємну нагороду. Вдячна Світлані Голіковій, експертці з енергетичної безпеки та регулювання, яка докладає значних зусиль для розбудови енергетичної незалежності України та завжди підтримує важливі ініціативи в галузі. 📩 Підписатися в Телеграм 😎 Facebook 🕊 Instagram 👥 X

Існують фундаментальні речі, які роблять нас людьми. Це гідність, свобода та рівність. Зрозуміло, що війна накладає важкий відбиток на абсолютно всі процеси в державі. Це очевидні речі, які нікому не треба пояснювати. Безпека стала пріоритетом номер один. Але сьогодні, в Міжнародний день прав людини, я хочу наголосити на іншому - речах, які мають не менш гучне звучання. Йдеться про правосуддя. Я щиро вважаю, що попри всі виклики, попри всі “відступи” від правил мирного життя, воєнний стан не повинен бути ширмою для беззаконня. Навіть у найскладніших умовах люди мають бути захищені від свавілля. Право на справедливий суд, на захист, на дотримання процедури – це ті "червоні лінії", які демократична держава не має права переступати. Верховенство права - це не просто наявність законів, а система, де Закон стоїть вище за будь-якого чиновника, політичну волю чи суспільний запит на "швидку розправу". Це фундамент, який не може хитатися навіть від вибухів. Все має відбуватися виключно відповідно до закону. Наріжним каменем тут є непорушний принцип презумпції невинуватості. Якщо ми дозволимо емоціям чи "доцільності" підмінити Закон, ми ризикуємо втратити те, заради чого воюємо. Ми рухаємося до Європи. Ми зафіксували цей курс у Конституції. А європейські цінності – це, в першу чергу, верховенство права. Це повага до людини. Це розуміння того, що права людини не можна "поставити на паузу" чи відмінити для окремих категорій громадян без руйнівних наслідків для самої архітектури держави. Саме здатність держави діяти по закону, навіть у критичні моменти історії, відрізняє демократію від тоталітаризму. Ми маємо про це пам'ятати щодня. 📩 Підписатися в Телеграм 😎 Facebook 🕊 Instagram 👥 X