Телеграм канал «Вікторія Гриб»

Напередодні надскладної зими держава не має права втрачати підприємства, від яких залежить стабільність енергетики.

Я наголошую, що ситуація навколо Червоноградської збагачувальної фабрики потребує негайного втручання Міністерства енергетики.

Фабрика не працює із січня 2026 року. Вже восьмий місяць працівники залишаються без стабільної роботи, накопичуються борги із зарплати, люди звільняються, виробничі споруди руйнуються. Мешканці Соснівки водночас повідомляють про забруднення повітря, пошкодження доріг і небезпечне перевезення вуглевмісного шламу через житлові райони.

За всіма цими фактами стоять конкретні люди, їхні родини та громади. Вони не повинні залишатися заручниками багаторічної судової тяганини й боротьби приватних структур за контроль над підприємством.

Червоноградська ЦЗФ має ключове значення для державних шахт Львівсько-Волинського басейну. Тут рядове вугілля очищують від породи та готують до використання на теплових електростанціях. Коли фабрика не працює, шахти втрачають можливість стабільно відвантажувати видобуте вугілля, а країна втрачає час, необхідний для накопичення палива до опалювального сезону.

Процедура санації підприємства триває майже вісім років, однак затвердженого плану досі немає. У січні суд призначив керуючим санацією Володимира Юрченка, але у квітні апеляційна інстанція скасувала це рішення. Інший кандидат, Олександр Охріменко, 21 липня відмовився від призначення.

Державні органи, державні та комунальні підприємства, які представляють більшість кредиторських вимог, підтримали незалежну кандидатуру керуючого. Проте судове рішення знову не ухвалене, а розгляд справи перенесено на 19 серпня.

Суди мають діяти відповідно до закону, але держава не може нескінченно чекати, поки стратегічне підприємство втрачає працівників, обладнання та можливість відновити роботу до холодів.

Попереду опалювальний сезон, який може стати одним із найскладніших за роки незалежності. Після російських ударів по генерації та мережах значення кожного внутрішнього джерела палива лише зросло. Запаси вугілля на зиму необхідно формувати вже зараз.

Міністерство енергетики має взяти ситуацію під контроль, об’єднати позицію державних кредиторів і забезпечити оперативне призначення незалежного керуючого санацією. Також потрібні чіткий план відновлення роботи фабрики, погашення боргів перед працівниками та усунення екологічних ризиків для громади.

Час оцінювати відповідальних посадовців за конкретними рішеннями. У випадку Червоноградської ЦЗФ таким результатом має стати відновлення роботи підприємства до початку опалювального сезону.

Щодо броні на період мобілізації. Уся критична інфраструктура України повинна мати 100% бронь. Підприємства, які забезпечують життєдіяльність країни – теплокомуненерго, водоканали, місцеві електромережі повинні отримати такий статус.

Саме працівники цих підприємств часто під загрозою обстрілів забезпечують ремонт, обслуговування, підключення обладнання й підтримку основних систем. Без них навіть наявність новітнього устаткування втрачає сенс, адже його просто нікому буде монтувати.

Енергетичні та комунальні підприємства вже зараз гостро відчувають дефіцит кваліфікованих працівників. Однак їхня безперебійна робота є основою енергетичної безпеки країни та нашого виживання взимку. Умови, в яких сьогодні працюють ці люди, вимагають негайних рішень на державному рівні: їхня праця має бути прирівняна до служби на фронті, а соціальні пільги та гарантії – відповідати тим, що мають військові.

Бронювання працівників життєзабезпечення – це питання виживання української економіки. Водночас виникає закономірне питання: хто ж буде воювати, якщо значна частина кваліфікованих працівників буде заброньована? Відтак уже зараз варто робити кроки у напрямку мирних перемовин. Дипломатія повинна працювати. Це дозволить зберегти наш головний капітал – людський ресурс, врятувати від остаточного руйнування критичну інфраструктуру та економіку, забезпечуючи країні стійкість і можливості для відновлення в довгостроковій перспективі.

Щодо ВПО. Держава змушує родини переселенців робити страшний вибір: забирати дитину з рідної релокованої школи чи втрачати життєво необхідні виплати, а студентів-ВПО взагалі позбавляє підтримки. Відтак звернулася до прем'єра Сергія Корецького з вимогою негайно втрутитися в ситуацію та захистити права дітей і студентів з числа ВПО.

До мене надходять численні звернення від вимушених переселенців щодо кричущої ситуації, яка склалася через останні зміни урядової Постанови № 390.

Що саме відбувається?

Школярі-ВПО. За новими нормами, дитина-переселенець має право на допомогу лише в тому випадку, якщо навчається у школі за своїм новим фактичним місцем перебування. Тобто, якщо родина втекла від війни, наприклад, з Курахового до Івано-Франківська, але дитина продовжує дистанційно вчитися у своїй рідній релокованій курахівській школі – під час верифікації з неї можуть зняти виплати. Це фактично шантаж: батьки мусять або примусово переводити дитину в нову школу, або родина втрачає фінансову підтримку від держави.

Студенти-ВПО. Осіб віком до 23 років, які навчаються на денній або дуальній формі, просто виключили з переліку тих, кому виплати продовжуються. Держава скасувала право на допомогу для повнолітніх непрацюючих студентів-ВПО.

Такий підхід не просто порушує права найуразливіших громадян. Він створює прямий ризик вимушеного відтоку нашої молоді за кордон. Ми власноруч підштовхуємо студентів до виїзду, втрачаючи безцінний людський капітал!

У своєму зверненні я чітко вимагаю від Кабміну:

По-перше, скасувати цю дискримінаційну умову для школярів щодо обов'язкового переведення до закладів освіти за місцем фактичного проживання.

По-друге, відновити право студентів-ВПО віком до 23 років на отримання державних виплат на проживання.

Конституційне право на освіту не може бути привілеєм. Люди повинні мати право самостійно обирати, як здобувати українську освіту їхнім дітям, без страху залишитися без засобів до існування.

Чекаю на швидку та адекватну реакцію Уряду! Триматиму вас у курсі.

Підвищення тарифів не повинно ставити людей перед вибором між оплатою комуналки та базовими потребами. Вже не перший рік я наполягаю на створенні дієвого механізму адресної підтримки, як приклад Фонду зниження енергетичної вразливості (Energy Vulnerability Fund), який би дозволив запропонувати компенсацію за рахунками вразливим домогосподарствам.

Допомогу мають отримувати ті, хто її справді потребує.

Звісно, можна робити вигляд, що тарифи не змінюються, коли витрати все одно перекладаються на людей через ціни в магазинах, перебої з послугами чи деградацію інфраструктури.

Але люди заслуговують на чесність. Проблема комунальних тарифів уже давно перетворилася на питання виживання людей.

Сьогодні теплокомуненерго по всій країні накопичили величезні борги. Причина проста: ще у 2021 році держава взяла на себе зобов’язання компенсувати різницю між економічно обґрунтованими тарифами та фактичною вартістю послуг. Але ці компенсації так і не були забезпечені в повному обсязі.

Ми вже бачимо наслідки. У багатьох регіонах суттєво зросли тарифи на воду. Під тиском залишаються підприємства теплопостачання, місцеві бюджети та сама якість послуг.

Потрібно чесно говорити з людьми: якщо собівартість послуг зростає, проблему неможливо нескінченно відкладати. Але ще раз – не можна ставити людей перед вибором між оплатою комуналки та базовими потребами.

Весь світ сьогодні говорить про трагедію в Кривому Розі, про цілу родину, яка загинула внаслідок російського удару: двоє батьків, семеро дітей та півторарічний онук. Батько найменшої дитини зараз захищає Україну на фронті. Жодними словами неможливо передати біль цієї втрати.

Це ще одне страшне нагадування, що головною ціною війни є людські життя. Коли під прицілом опиняються житлові будинки, коли гинуть цілі родини, жодні політичні аргументи не можуть виправдати продовження цього жаху.

Саме тому сьогодні міжнародна спільнота має зробити все можливе, щоб прискорити дипломатичні зусилля, спрямовані на припинення війни. Мир потрібен не колись. Мир потрібен зараз, щоб українські діти більше не ставали жертвами російського терору.

Світла пам'ять усім загиблим. Щирі співчуття рідним і близьким.

Війна в Україні створює загрози, до яких світова система безпеки виявилася не готовою. В той час, коли щодня ми говоримо про ракетні та дронові удари, одна з найбільших загроз для України залишається менш помітною – ризик радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних інцидентів в умовах війни. 

Сьогодні на засіданні енергетичного комітету ми рекомендували до ухвалення в залі законопроєкт №0377 про приєднання України до Угоди між Євратомом та державами, які не є членами ЄС, щодо участі в системі раннього обміну інформацією у випадку радіаційної аварії (ECURIE).
Для когось це може виглядати як чергове технічне рішення. Насправді ж йдеться про безпеку мільйонів людей.

Приєднання до системи ECURIE означає, що Україна буде інтегрована до європейського механізму оперативного обміну інформацією про радіаційні та ядерні інциденти. В умовах, коли росіяни продовжують створювати безпрецедентні ризики для ядерної безпеки Європи, швидкість отримання достовірної інформації може мати критичне значення для захисту населення та ухвалення рішень.

Разом із тим маємо чесно говорити: це лише один із необхідних кроків. Україна потребує комплексної системи реагування на CBRN-загрози, адаптованої саме до умов війни.

Як співголова робочої групи з парламентського нагляду за впровадженням Національного плану дій з реагування на CBRN-загрози, я неодноразово наголошувала: чинні підходи та нормативна база значною мірою створювалися для мирного часу. Водночас сьогодні Україна стикається з викликами, аналогів яким сучасний світ практично не знає.

Саме тому паралельно з євроінтеграційними рішеннями ми маємо прискорити розробку національної стратегії CBRN-безпеки, оновлення законодавства та створення сучасних механізмів міжвідомчої координації. Це питання не лише виконання міжнародних зобов’язань, а насамперед захисту українських громадян.

Водночас підготовка до нейтралізації цих загроз жодним чином не означає, що ми маємо відмовитися від дипломатичних зусиль для досягнення справедливого й тривалого миру.

Смілива та принципова позиція Президента Казахстану Токаєва щодо необхідності припинення війни, озвучена безпосередньо Володимиру Путіну, однозначно заслуговує на повагу. Це чіткий сигнал, що дедалі більше держав усвідомлюють: продовження війни несе загрозу не лише Україні, а й безпеці всього регіону.

Особливо вагомим голос Президента Казахстану є тому, що Казахстан залишається одним із ключових партнерів Москви в регіоні. Саме тому така відверта й принципова позиція має особливу політичну вагу. Водночас Казахстан послідовно підтримує територіальну цілісність України попри своє членство в ОДКБ.

Від початку повномасштабної війни Казахстан надає Україні гуманітарну та медичну допомогу. Українські громади отримують медичне обладнання, автомобілі швидкої допомоги, спеціалізований транспорт та іншу необхідну підтримку, яка рятує життя й допомагає нашим людям.

Кожен голос, який закликає Росію припинити війну, має значення. Саме тому підтримка наших партнерів, їхня принципова позиція щодо суверенітету й територіальної цілісності України та готовність відкрито говорити про необхідність завершення російської агресії є важливим внеском у наближення справедливого миру.