Телеграм канал «Вікторія Гриб»

Ось так сьогодні виглядає квартира моєї доньки після шахедної атаки на Київ.

Ще на світанку я побачила фото в телеграм-каналах і впізнала на них квартиру доньки.

Важко передати словами, що відчуваєш у таку мить.

Слава Богу, всі живі й фізично цілі. Про те, що ми пережили морально, важко говорити.

Особливо після того, як біля входу в будинок побачила два обгорілі тіла молодої пари з квартири поверхом вище.

І таких ночей, коли люди прокидаються від вибухів і не знають, що побачать за вікном і чи будуть усі їхні рідні живі, стає надто багато.

Як і мільйони українців, я не бачу світла в кінці тунелю. Скільки ще ми зможемо витримати в такому темпі? Нам вкрай необхідно добитися закінчення цієї клятої війни.

Ще один вкрай важливий висновок з вчорашньої трагедії. В такі моменти важливо, щоб поруч були люди – відповідні служби – які пояснять подальший алгоритм дій, і не залишать сам на сам із бідою.

У шоковому стані я примчала на місце влучання. Коли піднялася на поверх, де розташована квартира доньки, побачила обвалені конструкції, величезний пролом у стіні, розбите скло й воду, що досі лилася зі стелі. Над головою звисали шматки арматури та бетону.

На моє запитання, що робити з майном, яке перетворилося на брухт, хто допоможе розібрати завали й урятувати бодай те, що вціліло, представниця соцслужби відповіла: «Ну це ж ваша приватна власність».

Така відповідь навряд чи може підтримати людину, яка щойно побачила зруйноване житло? Емоційний стан після такого точно не покращиться.

Потім я ще почула, що допомагати мешканцям – відповідальність ОСББ.

Так, ОСББ може підтримати людей, але не повинно самотужки відповідати за наслідки війни. Коли знищені квартири й пошкоджені будинки, це вже не звичайна побутова проблема. Держава має організувати все необхідне, щоб допомогти людям пережити наслідки таких трагедій і відновити житло. Не можна залишати їх напризволяще.

Після такого удару людині потрібні прості слова підтримки й реальна допомога. Не кожен має сили сам телефонувати, шукати й просити. ОСББ часто першими підставляють плече. Але їхніх можливостей не завжди вистачає. Постраждалих не можна залишати самих – допомогти мають і міські служби, і держава.

Усі ці роки я наголошую: компенсації за зруйноване й пошкоджене житло та реальна допомога постраждалим мають бути серед пріоритетів держави. Разом із колегами ми реєстрували законопроєкти, покликані розв’язати чимало проблем, які й досі залишаються актуальними.

До мене звертаються тисячі людей. Вони почуваються безпорадними й часто стикаються з нерозумінням з боку чиновників.

На жаль, те, що сталося з моєю донькою, показує: ці питання досі не вирішені. Навіть після такої трагедії люди змушені самі шукати відповіді й добиватися допомоги.

Я роками кажу про те, що сьогодні вже стало очевидним для багатьох – нам потрібен мир.

Бо за кожною такою атакою – чиєсь зруйноване життя. Тому дипломатичний трек вкрай необхідно робити більш результативним.

Україні потрібен мир.

Щодо компенсацій за житло. Читаю проєкт бюджету – на житлові компенсації заклали 17 мільярдів гривень. А потрібно – щонайменше 72. Люди, які втратили домівки через війну, не можуть роками чекати на допомогу. 

11,5 млрд грн на компенсації за зруйноване житло, ще 5,5 млрд грн за програмою HOME. Цього, ясна річ, недостатньо. Бо очевидно, що це не вся потреба. Так само очевидно, що коштів немає.

Понад 40 тисяч заяв на компенсацію погоджено, але придбати житло змогли трохи більше ніж 3 тисячі родин. Це просто ганебні цифри. 

Підтримка внутрішньо переміщених осіб – це наріжне питання для мене і багатьох моїх колег. Ми запропонували дієві процедури – обстеження житла там, де через обстріли неможливо провести його звичайним шляхом, ми пропонували як вимошений механіхм – розвивати програми тимчасового житла. Це важливі кроки, але вони не можуть стати остаточною відповіддю на проблему.

Головне – це реальні кошти на компенсації. Люди мають отримати гроші, щоб придбати нову оселю або відремонтувати свою. Не колись, не після чергової постанови, а вчасно – коли допомога справді потрібна.

Зараз відбувається черговий раунд перемовин щодо миру. Це критично важливо для України, для кожної родини, яка чекає на повернення додому, і для майбутнього наших міст і громад.

Ми маємо зробити все, щоб війна закінчилася справедливим і стійким миром. Україні потрібен мир. Людям потрібне житло.

Потрібен мир!

Росія розгорнула нову хвилю масованих атак на українську енергетику – російські безпілотники атакують хвилями із незначними інтервалами, тож енергетики не завжди можуть оперативно розпочати або продовжити ремонтні роботи. 

Напередодні росіяни атакували понад 15 важливих об’єктів генерації та передачі електроенергії в різних регіонах. 

Лише за одну з попередніх ночей проти українських міст і громад застосували понад 320 реактивних і бензинових «шахедів», баражуючі боєприпаси, крилаті та балістичні ракети.

Ще раз – ремонтні бригади працюють безперервно, але відновлення ускладнюють повітряні тривоги й загроза повторних ударів.
 
Це суттєво обмежує можливості швидкого відновлення електропостачання. 

Очевидно, що захист енергетики сьогодні – це питання виживання всієї країни.

Але не менш важливо працювати над тим, щоб ці атаки припинилися, а країна отримала можливість відновлюватися, а не лише ліквідовувати наслідки руйнувань.

Зараз звучать різні варіанти завершення війни. Для когось вони прийнятні, для когось - ні. Але всі війни мають початок і кінець. Україні потрібен справедливий і стійкий мир, який захистить людей і дасть країні гарантії безпеки. Дипломатичний шлях треба продовжувати. Україні потрібен мир якнайшвидше.

Щодо анонованих змін у бронюванні та відстрочках від мобілізації: люди нічого не розуміють. Обговорюються якісь «зливи», купа неперевіреної інформації. Де офіційна комунікація? Люди не знають, чого чекати.

Читаю, що для підприємств енергетики хочуть знизити квоту бронювання зі 100% до 85%, а для підприємств тепло- і водопостачання та вивезення сміття – із 75% до 60%.

Забули як узимку ми сиділи без світла, тепла й води? Як енергетики, комунальники та аварійні бригади в мороз, подекуди за температури нижче −20 градусів, повертали електрику, відновлювали теплопостачання і ремонтували мережі.

Знижувати квоти бронювання для цих працівників – означає не розуміти, на чому тримається життя наших міст. І коли наступна атака залишить місто без електрики чи водопостачання, буде пізно згадувати, що фахівців потрібно було зберегти на робочих місцях.

Не менше запитань викликають можливі зміни у правилах відстрочки від мобілізації. Ось простий приклад. У мого знайомого мама має інвалідність. Він у неї єдиний син. Тепер обговорюють вимогу надати документ, який підтверджує потребу в сторонньому догляді. Отримати його надзвичайно складно: для цього літню маму, яка має розлади, потрібно покласти до лікарні. Але зміна звичного середовища для неї – це стрес, який може погіршити її стан. До того ж ідеться про невиліковні хвороби, а госпіталізація потрібна лише для того, щоб отримати довідку. Це нонсенс.

І тепер родина має жити з думкою, що його можуть позбавити логічної відстрочки, а матір залишити без допомоги?

Не можна керувати такими чутливими темами через чутки й витоки. Не можна лякати сотні тисяч родин і ставити під загрозу роботу критично важливих підприємств, поки немає чітких, офіційних і продуманих рішень. Людям потрібні відповіді, а країні – ті, хто щодня забезпечує роботу енергетики та комунальних служб.

Це якийсь абсурд! Міста шукають можливості захистити енергетику від російських атак, але не можуть скористатися навіть власними коштами, заблокованими на рахунках Казначейства.

Особливо дивно це виглядає на тлі повідомлень про виділення Урядом 100 млн грн на фінансування телемарафону.

Давайте нарешті визначимося з пріоритетами.

У нас щодня росіяни атакують енергетичну інфраструктуру. Міста шукають можливості аби швидко ремонтувати пошкоджені об’єкти, забезпечувати роботу водоканалів, лікарень та інших критично важливих служб.

І все це потребує грошей. Не колись, не через місяць, а зараз!

У мене просте запитання: що сьогодні важливіше – фінансування телемарафону чи можливість міст захистити своїх мешканців від наслідків російських атак?

Ми постійно говоримо про необхідність посилення енергетичної стійкості, розвитку розподіленої генерації, захисту критичної інфраструктури. Але як громадам усе це реалізовувати, якщо вони не можуть розпоряджатися навіть власними коштами?

Вважаю, що Уряд має терміново пояснити причини затримок та забезпечити проведення платежів, необхідних для життєдіяльності громад.

Енергетичне перемир’я зараз необхідне Україні як повітря!

Дональд Трамп заявив, що Україна та Росія домовилися про негайне припинення ударів по енергетиці.

Дуже хочеться, щоб ці домовленості справді запрацювали і, головне, виконувалися.

Для України це можливість зберегти тепло і світло в домівках мільйонів людей, забезпечити роботу лікарень, підприємств, критичної інфраструктури. Дати нашим енергетикам можливість відновлювати зруйноване, не ризикуючи щодня втратити результати своєї роботи через нові обстріли.

Ми вже заплатили надто високу ціну за кожен день цієї війни. І продовжуємо платити людськими життями, зруйнованою інфраструктурою, ресурсами, яких нам так бракує.

Тому дуже сподіваюся, що енергетичне перемир’я стане не тимчасовою паузою, а першим реальним кроком до повного припинення вогню та завершення війни.

Україні потрібен мир. Якнайшвидше!

Ще раз про те, чому повернулися “графіки світла”. Зараз проблема не лише в тому, скільки електроенергії виробляється.

Росіяни змінюють тактику, тому через пошкодження підстанцій і ліній передачі електроенергію не завжди можна доставити до споживача.

Тобто вона може бути в системі, але мережа не має достатньої можливості передати її безпосередньо в домівки українців.

Особливо гостро це відчувається у великих містах, де багато багатоквартирних будинків і людей, які залежать від централізованого електро-, тепло- та водопостачання.

Енергетики ремонтують пошкоджене, часто ризикуючи власним життям. А постійні повітряні тривоги ускладнюють і сповільнюють цю роботу.

Розумію і обурення, і втому. Світло потрібне кожному. Але причина відключень – не в тому, що енергетики не працюють, а в наслідках війни. Сподіваюся, переговори у США дадуть результат і допоможуть домовитися принаймні про енергетичне перемир’я. Та найбільше хочеться, щоб вони наблизили справедливий і сталий мир.