Телеграм канал «Вікторія Гриб»

Платіжки за зруйноване житло – тотальний абсурд. Люди, які втратили свої домівки, або чиї квартири зазнали серйозних пошкоджень внаслідок війни, не повинні сплачувати за послуги з управління багатоквартирним будинком. Житла фактично немає, людина там не живе, послуги не надаються.

Сьогодні на засіданні Комітету з питань енергетики та ЖКП ми рекомендували до ухвалення в другому читанні законопроєкт №13155, який має заборонити нарахування та стягнення плати за послуги з управління багатоквартирним будинком (утримання території, прибирання, ремонти тощо), якщо житло чи нежитлове приміщення знищене або пошкоджене через бойові дії і стало непридатним для проживання.

Звільнення від оплати діятиме протягом усього воєнного стану та ще 1 рік після його припинення або скасування. Підставою для скасування платіжок будуть офіційні акти комісійного обстеження, які фіксують факт руйнування.

Ми маємо підтримувати наших людей реальними діями, а не змушувати їх платити за послуги-привиди. Тепер чекаємо на винесення законопроєкту №13155 до сесійної зали Верховної Ради.

Підтримка ветеранів – це іспит на зрілість для нашої держави, який ми будемо складати ще багато років. Фактично у найближчі десятиріччя – це фундамент нашої внутрішньої політики. Реінтеграція сотень тисяч людей із військового життя у цивільне стане наймасштабнішою трансформацією нашої країни. І ми маємо бути чесними: держава, при всьому бажанні, фізично не зможе закрити всі потреби самотужки. На це не вистачить ані ресурсу, ані гнучкості бюрократичної машини.

Єдиний вихід – синергія. Державі потрібні надійні партнери, які готові брати на себе відповідальність і діяти системно, а не ситуативно.
Днями я побачила приклад саме такої системної роботи, долучившись до відзначення третьої річниці проєкту Серце Азовсталі.

Це вже не просто ініціатива допомоги, а потужний інститут, який працює пліч-о-пліч з державою. За три роки проєкт підтримав понад 8 000 оборонців Маріуполя.

Вражає, як еволюціонує підхід команди. Це не лише закриття базових потреб – лікування, протезування чи квартири для важкопоранених. Це робота на перспективу – освіта та бізнес, щоб ветерани знаходили себе в цивільному житті. А також робота з громадами.

Вдячна команді “Серця” за те, що ви не просто допомагаєте, а будуєте екосистему, на яку зможе спиратися держава. Адже вдячність захисникам вимірюється не словами, а діями.

Підтримка ветеранів – це іспит на зрілість для нашої держави, який ми будемо складати ще багато років. Фактично у найближчі десятиріччя – це фундамент нашої внутрішньої політики. Реінтеграція сотень тисяч людей із військового життя у цивільне стане наймасштабнішою трансформацією нашої країни. І ми маємо бути чесними: держава, при всьому бажанні, фізично не зможе закрити всі потреби самотужки. На це не вистачить ані ресурсу, ані гнучкості бюрократичної машини.

Єдиний вихід – синергія. Державі потрібні надійні партнери, які готові брати на себе відповідальність і діяти системно, а не ситуативно.
Днями я побачила приклад саме такої системної роботи, долучившись до відзначення третьої річниці проєкту Серце Азовсталі.

Це вже не просто ініціатива допомоги, а потужний інститут, який працює пліч-о-пліч з державою. За три роки проєкт підтримав понад 8 000 оборонців Маріуполя.

Вражає, як еволюціонує підхід команди. Це не лише закриття базових потреб – лікування, протезування чи квартири для важкопоранених. Це робота на перспективу – освіта та бізнес, щоб ветерани знаходили себе в цивільному житті. А також робота з громадами.

Вдячна команді “Серця” за те, що ви не просто допомагаєте, а будуєте екосистему, на яку зможе спиратися держава. Адже вдячність захисникам вимірюється не словами, а діями.

Підтримка українців за кордоном та формування умов для їх повернення додому – те, що повинно бути пріоритетом, утім на практиці не всі посадовці сьогодні приділяють цьому належну увагу.

Свіжий приклад – до мене звернулися представники центру «Train of Hope» у Відні, який щодня надає допомогу трьом сотням українцям. Наразі він опинився на межі закриття. Після численних обіцянок української сторони вирішити проблему, зокрема, створити на його базі «Unity Hub», справа далі слів не рухається. Тим часом, муніципалітет Відня вже оголосив про припинення фінансування Центру. Натомість, з українського боку не було зроблено нічого, аби його врятувати.

Якщо негайно не втрутитися, центр може припинити роботу вже наприкінці лютого. Сотні наших громадян, переважно ті, яким складно виїхати та які є найбільш вразливими, залишаться без життєво необхідної підтримки.

Сьогодні на нараді під головуванням Ірини Верещук та за участі представників профільних міністерств домовилися – усі необхідні органи терміново включаться в пошуки шляхів порятунку Центру. Дякую пані Ірині за небайдужість та бажання вирішити проблему, а не заговорити її.

Окрім цього, на порядку денному стояла низка не менш важливих питань, що турбують українців. Передусім, це визнання українських дипломів та кваліфікацій, зокрема в Бельгії, Польщі та Італії. Процедури досі залишаються складними та вимагають спрощення на міждержавному рівні. Ще один кейс – спрощення консульських процедур, зокрема запису на прийом. Окремо торкнулися питань виборів за кордоном та забезпечення підручниками українських шкіл. Деякі школи досі не отримали обіцяних книг.

Українці, де б вони не були, мають відчувати підтримку своєї держави.