Найгірше після біди у Павлограді - це те, що люди, майно яких було пошкоджене, сьогодні фактично опинилися поза державними механізмами допомоги. Разом із колегою Романом Каптєловим звернулися до прем’єр-міністерки Юлії Свириденко – держава зобов'язана підтримати Павлоградську громаду, яка 22 червня зазнала масштабних руйнувань унаслідок надзвичайної ситуації.
Тоді постраждали понад 50 людей. Були пошкоджені 159 приватних будинків, 52 багатоквартирні будинки, десятки автомобілів, заклади освіти, охорони здоров’я, культури, комунальна інфраструктура та майно підприємців. До місцевої влади вже надійшли понад 650 звернень від мешканців щодо пошкодженого майна, і ця кількість продовжує зростати.
Але сьогодні існує серйозна проблема.
Держава створила механізми компенсації для громадян, чиє житло постраждало внаслідок збройної агресії РФ. Проте обставини цієї надзвичайної ситуації не дозволяють людям скористатися програмою компенсації. Фактично сотні родин, майно яких було пошкоджене, залишилися без дієвого механізму державної підтримки. Але ж їх майно зазнало пошкоджень саме внаслідок війни. Це нонсенс, що люди не можуть скористатися чинними державними механізмами компенсації.
Будемо намагатися це виправити.
Місцева громада вже робить усе можливе: проводить обстеження, видає будівельні матеріали, ліквідовує наслідки, допомагає людям. Однак її ресурсів недостатньо для подолання наслідків катастрофи такого масштабу.
Саме тому ми звернулися до Уряду з проханням невідкладно розглянути можливість виділення фінансування з державного бюджету для Павлоградської громади.
У таких ситуаціях держава має знаходити рішення. Люди не повинні залишатися сам на сам зі своєю бідою лише через те, що чинні механізми не врахували саме такий сценарій розвитку подій.
Переконана, що Уряд має оперативно відреагувати та забезпечити необхідну підтримку постраждалим.
Одна з найважчих і найтрагічніших ночей для столиці за весь час повномасштабної війни. 13 загиблих та 86 постраждалих, 70 із яких перебувають у лікарнях. І це, на жаль, ще не остаточні цифри. Рятувальники продовжують розбирати завали, під якими можуть залишатися люди.
У Дарницькому районі внаслідок атаки зруйнована частина дев’ятиповерхового житлового будинку. Пошкоджені ще десятки багатоповерхівок і приватних будинків, медичні заклади, ринок, цивільну інфраструктуру. Загалом у столиці пошкоджено понад двадцять житлових будинків, рятувальні роботи тривають одразу на багатьох локаціях.
Під ударом опинилася і Київська область, а також інші регіони України.
Кожна така ніч забирає найдорожче – людські життя. Кожна хвилина, поки триває ця війна, означає нові трагедії, нові зруйновані домівки, новий біль для українських родин.
Мої щирі співчуття всім, хто сьогодні втратив своїх близьких. Бажаю якнайшвидшого одужання всім постраждалим, а рятувальникам, медикам, поліцейським та всім службам – сил, витримки й успіху в боротьбі за кожне життя.
Україна потребує не нескінченних руйнувань, а справедливого і тривалого миру. Найвищою цінністю мають залишатися людські життя.
Щойно Рада ганебно провалила законопроєкт, який мав уберегти від зупинки державні вугільні шахти та уранодобувні підприємства. Це пряма загроза енергетичній безпеці!
Разом із колегами ми пропонували заборонити до 2027 року списання податкових боргів зі державних підприємств «СхідГЗК», «Добропіллявугілля-видобуток» та «Львіввугілля».
Сьогодні податкові органи списують кошти з рахунків цих підприємств. Через це вони не можуть закуповувати матеріали для видобутку, виплачувати зарплати, фінансувати роботи з безпеки шахт, проводити релокацію державного майна із прифронтових територій та навіть своєчасно сплачувати поточні податки.
Наслідки можуть бути надзвичайно серйозними.
Це ризик зупинки державного видобутку вугілля саме тоді, коли через російські атаки скорочуються запаси палива для теплової генерації. Це пряма загроза для тисяч працівників і їхніх родин. Це ризик соціальної кризи у шахтарських містах. Це також потенційні техногенні та екологічні наслідки, адже неконтрольована зупинка шахт може призвести до затоплення виробок і забруднення довкілля.
У нашому законопроєкті йшлося про відтермінування примусового стягнення боргів, щоб стратегічні державні підприємства могли працювати, видобувати ресурс, виплачувати зарплати та підтримувати енергетичну стійкість країни.
Але Рада ухвалила неправильне рішення.
Під час війни держава повинна захищати власні стратегічні підприємства, а не створювати умови, які можуть призвести до їхньої зупинки.
Переконана, що до цього питання Рада ще має повернутися.
Про стосунки з поляками та майбутню відбудову України – короткі підсумки конференції #URC2026. Перше, що одразу впало в око, – високий рівень організації конференції, який став можливим завдяки спільній роботі європейських інституцій, Європейської Комісії та польської сторони як країни-господаря. Це ще раз підтверджує:
політичне керівництво Європейського Союзу залишається послідовно налаштованим на підтримку України та її майбутнього членства в ЄС.
Водночас очевидно, що на рівні окремих держав дискусії щодо цього процесу триватимуть, адже кожна країна також виходить із власних економічних інтересів. Боюся, що цей процес може суттєво затягнутися. В кулуарах звучали терміни – не менше 10 років. Моя відповідь була категорична: українців це не може влаштовувати. В інтересах ЄС зробити так, щоб процес вступу був максимально швидким. У протилежному випадку вони просто ризикують втратити Україну, яка, на мій погляд, є надзвичайно важливою для всієї Європи.
Цьогорічна конференція стала, без перебільшення, однією з найбільш практичних за весь час її проведення. Партнери також виходили з того, що є перспективи завершення війни, а отже й сама конференція була більш практичною та орієнтованою на конкретні рішення.
Детально про підсумки #URC2026 – на моїй сторінці в фейсбук.
‼️ Провести близьких на потяг і не отримати нервовий зрив – це тепер новий столичний квест із зірочкою. Сьогодні вокзал перетворили на територію абсурду, де головна мета – не комфорт пасажирів, а максимізація прибутку з повітря. Велосипедні доріжки та пріоритет для пішоходів – це правильні європейські практики.
Але на Центральний вокзал вкрай рідко приїжджають просто покататися на самокаті. Сюди їдуть із важкими валізами, тут проводжають дітей, літніх батьків, поранених чи військових.
Що ми маємо на практиці?
Критично малу зону для паркування та відгороджену величезну територію ліворуч (перед McDonald’s) для абстрактного «спецтранспорту», яка майже постійно стоїть порожньою.
Проте найгірше починається, якщо місця вам не вистачило. Через штучний дефіцит простору та абсолютно заплутані знаки, вокзал став ідеальним майданчиком для безперебійної роботи евакуаторів.
І давайте називати речі своїми іменами: це вже давно не про наведення ладу на дорогах. Це цинічний і надзвичайно прибутковий бізнес.
По місту працює ціла армія евакуаторів, які в більшості випадків не розвантажують трафік, а навпаки – паралізують рух і створюють затори, перекриваючи смуги, поки неквапливо вантажать чергове авто.
Замість того, щоб будувати нормальні розв'язки та багаторівневі паркінги, хтось просто організував собі золоту жилу.
Повернути машину після такої примусової евакуації коштує понад 2500 грн, не кажучи вже про зірвані плани та спалені нерви.
Дивлячись на масштаби та безперебійність цієї «роботи», я вже не здивуюся, якщо це підприємство має статус критично важливого, а його співробітники – бронь.
Штрафи та евакуатори мають право на життя, але водночас місто має створити достатньо легальних і зрозумілих можливостей для паркування. А коли вас заганяють у глухий кут відсутністю місць, щоб потім обібрати – це пастка.
Європейські підходи – це про продуману інфраструктуру та повагу до людей, а не про узаконений рекет на дорогах.
Чекаю на ваші думки та конструктивну дискусію. Місто має бути зручним для кожного.
Україні якнайшвидше потрібен мир, відтак настав час для складних, прагматичних, але життєво необхідних рішень. І недавні зрушення та меморандум між США та Іраном чітко демонструють: навіть у найскладніших конфліктах дипломатія здатна працювати.
Ми маємо дивитися правді в очі: суспільство виснажене, нерви здають. Нам вкрай необхідно досягти миру дипломатичним шляхом.
Якщо деескалація можлива в Ірані, я впевнена, що вікно можливостей існує і для нас.
Ми маємо показувати свою силу, але водночас повинні бути готові домовлятися, щоб зупинити цю кляту війну по лінії зіткнення.
Якщо миру не буде найближчим часом, ми маємо свідомо готуватися до надзвичайно важкої зими. Бо війна – це також наша економіка та енергетика.
Наші західні партнери вже зараз бачать величезний інтерес до відновлення України. Але для того, щоб інвестиції прийшли і запрацювали, нам потрібні гарантії безпеки. Нам потрібно, щоб українці поверталися з-за кордону у безпечні міста, де є житло, робота та світло.
Деескалація – це єдиний шлях зберегти Україну, врятувати життя наших людей на фронті та в тилу, і дати нашій державі шанс на майбутнє.
В процесі підготовки до зими питання компенсації різниці в тарифах підприємствам ТКЕ - одне з ключових завдань. Без цього неможлива ані модернізація мереж, ані повноцінне відновлення об’єктів.
Яскравий приклад – Лозова на Харківщині. Отримала звернення від виконкому Лозівської міської ради, і цифри там вкрай тривожні. Існує реальна загроза зриву опалювального сезону 2026-2027 років.
Через зупинку відповідної субвенції з Держбюджету, невідшкодована державою заборгованість з різниці в тарифах для комунальних підприємство Лозової сягнула декількох сотень мільйонів гривень. Підприємства елементарно не мають обігових коштів на ремонти, натомість накопичують колосальні борги за газ та електроенергію, на які продовжують нараховуватися штрафи та пеня.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що через брак коштів зупинився спільний проєкт з Європейським інвестиційним банком.
Що треба зробити негайно: забезпечити виконання Постанови КМУ № 1406 щодо постачання енергоносіїв в умовах воєнного стану та домогтися виділенням коштів на покриття різниці в тарифах.
Ми не можемо залишити громаду, яка, до слова, прихистила понад 13 тисяч внутрішньо переміщених осіб, сам на сам із цією кризою.