Телеграм канал «ГрандКіно»

​​«Людина, що біжить» (2025) Коли стиль є, актор старається, але щось усе одно не складається. Сюжет тут знайомий ще з часів Стівена Кінга. Недалеке майбутнє, тоталітарне суспільство, де життя людини — це контент. Головний герой добровільно стає учасником смертельного телешоу: біжи, виживай, розважай глядачів. Чим довше тримаєшся — тим більше шансів урятувати родину і самого себе. Концепт сильний, ідейний, майже безсмертний. Режисер — Едгар Райт. І це важливо. Бо Райт уміє працювати з ритмом, монтажем і сатирою. Тут це відчувається: фільм швидкий, візуально агресивний, з відчуттям телешоу як цирку для натовпу. Видно, що це не бездумний ремейк, а спроба переосмислення ближче до першоджерела. Головну роль виконує Ґлен Пауелл, і ось тут — чесно — фільм тримається саме на ньому. Його герой не просто «тіло в кадрі», а людина, яка реально проходить шлях: від страху до злості, від виживання до внутрішнього протесту. Фізично переконливий, емоційно живий. Найсильніша сторона стрічки. Висновок Мені хотілося більшого. Не по екшену — по напрузі. Не по картинці — по сенсу. Фільм ніби боїться піти до кінця в своїй жорсткості. Сатира є, але інколи вона занадто акуратна. Фінал залишає відчуття, що потенціал був, але його трохи «пригладили», щоб усім було комфортно. Це не поганий фільм. Це недостатньо сміливий фільм, при тому що всі інструменти для цього були. Ґлен Пауелл — молодець. Візуал — працює. Ідея — актуальна як ніколи. А от після титрів лишається дивне відчуття: ніби ти подивився хороший трейлер до ще кращого фільму, якого так і не зняли. Саме тому — трохи розчарування. І водночас повага до спроби. А ви що думаєте про фільм? 👇

Подивився я тут новий фільм про Хижака та підготував свою думку у цьому відео 👉 https://youtu.be/qW0BMI8jpYg

​​«Алея жаху» (Nightmare Alley, 2021) — фільм, який дивиться на тебе так, ніби вже знає, чим ти все зіпсуєш. Ґільєрмо дель Торо зняв нуар без флеру романтики, без «але він же старався» і без рятівної іронії. Тут тільки шлях вниз. Повільний, красивий і абсолютно добровільний. Про сюжет, якщо коротко і без спойлерів Стен Карлайл з’являється нізвідки й потрапляє до мандрівного карнавалу. Це світ фокусів, підміни понять і людей, які заробляють на чужій вірі. Стен швидко вчиться: як читати людей, як створювати ілюзію, як продавати надію. Карнавал стає для нього школою життя. Точніше, школою шахрайства. Згодом він іде далі — у «пристойне» суспільство. Костюми стають дорожчими, слова вишуканішими, але суть не змінюється: він усе так само грає на слабкостях людей. Просто тепер ставки вищі, а ціна помилки — фатальна. Зустріч із холодною й небезпечно розумною психоаналітикинею лише прискорює неминуче. Бо коли двоє маніпуляторів дивляться одне на одного, хтось точно залишиться без шкіри. ❗️Нуар без кокетства. Амбіції тут не винагороджуються. Талант не рятує. Моральні компроміси не «сіра зона», а прямий шлях у прірву. 🎩Карнавал — це метафора світу. Ніхто не обманює силоміць. Люди самі платять за ілюзію. І дель Торо показує, що різниці між брудним шатром і дорогим кабінетом психолога майже немає. 🫵Бредлі Купер грає не жертву, а вибір. Його герой не падає випадково. Він щоразу робить крок сам. Без істерик, без каяття, з чарівною усмішкою людини, яка впевнена, що вона розумніша за всіх. 🫦Кейт Бланшетт. Її персонаж — одна з найкращих femme fatale останніх років. Не сексуальність, а контроль. Не спокуса, а маніпуляція. Вона не зводить чоловіків з розуму. Вона просто дозволяє їм думати, що це сталося випадково. ✍️Фінал Фінал тут не шокує. Він замикає коло. І коли все стає на свої місця, виникає неприємне відчуття: а хіба могло бути інакше? «Алея жаху» — кіно не для фону і не для настрою. Це фільм про те, що кожна ілюзія має ціну, а успіх без меж швидко перетворюється на пастку. Холодний, повільний і дуже чесний. Раджу дивитись, якщо любите кіно, яке не підбадьорює, а дивиться мовчки й записує ваші слабкості в блокнот.

​​«Бетмен» (2022). Коли темрява перестає бути відповіддю...роздуми про фільм Рівза (тому що друга частина все ж таки буде) У 2022 році Метт Рівз зняв фільм, який уперто прикидався супергеройським, але насправді був чимось значно менш комфортним. «Бетмен» не пояснює, як перемагати зло. Він довго і методично показує, чому прості відповіді не працюють. 📌Цей Бетмен народжений не з надії, а з гніву. Він не символ, не міф і не ідеал. Він радше хронічний стан. Постійна ніч, постійна потреба карати, постійне бажання звести світ до формули “винен – покараний”. І саме тут фільм починає сперечатися зі своїм героєм. 📌Роберт Паттінсон грає Брюса Вейна так, ніби той не впевнений, чи взагалі має право на існування поза костюмом. Денний Брюс виглядає зайвим, майже штучним. Ніби людина, яка надто довго жила в темряві й забула, як виглядає світло. Це принципове рішення. Рівз не приховує: перед нами Бетмен, який ще не навчився бути людиною. 📌Ріддлер (Загадник) у цій історії не ворог у класичному сенсі. Він логічний наслідок. Дзеркало, в яке Бетмену не хочеться дивитися. Той самий гнів, та сама віра в “очищення”, та сама впевненість, що правда виправдовує будь-який метод. Різниця лише в тому, що Ріддлер озвучує цю ідею вголос і доводить її до абсурду. Фільм не виправдовує його, але й не дозволяє відмахнутися від нього як від божевільного. Бо надто вже знайома логіка. 📌Готем у «Бетмені» не просто темний. Він втомлений. Корупція тут не виключення, а норма. Місто не чекає героя, бо вже давно не вірить, що хтось прийде рятувати. Повінь у фіналі виглядає не катастрофою, а вироком системі, яка роками трималася на страху й брехні. Коли вода змиває місто, вона змиває й ілюзію контролю. Найцікавіше відбувається після. Бетмен уперше не лякає. Він тримає за руку, веде, допомагає. Це не героїчна поза, а ніяковий жест людини, яка раптом зрозуміла: страх може зупинити злочинця, але він ніколи не врятує місто. ❗️«Бетмен» Метта Рівза закінчується не перемогою, а сумнівом. І це його головна чесність. Фільм залишає героя на порозі вибору: або залишитися тінню, яка множить темряву, або спробувати стати чимось більшим, ніж власний біль. Саме тому The Batman: Part II цікавий не новим лиходієм і не масштабом подій. Він цікавий відповіддю на просте й незручне питання: що буде з Бетменом, який зрозумів, що помилявся?

​​Розвиток жанру трилер у кіно – це історія про те, як людство століттями боялося темряви, а потім вирішило ще й купувати на це квитки. Жанр еволюціонував разом із нашими страхами: від «ой, хтось іде сходами» до «ой, світ тримається на брехні, і це моя вина». Початки: напруга без спецефектів (1920–1940-ті) Перші трилери виростають з німецького експресіонізму і нуару. Камера тоді ще не вміла багато, зате людська уява працювала на повну. 📌«Кабінет доктора Калігарі» (1920) – страх як викривлена реальність. 📌«М» (1931) Фріца Ланга – серійний убивця без гламуру, зате з моральною панікою. 📌«Тінь сумніву» (1943) Гічкока – зло сидить не в темному провулку, а за сімейним столом. Тут трилер ще тихий, майже чемний. Він не кричить, а шепоче. І від того моторошніше. Гічкок і золота класика (1950–1960-ті) Альфред Гічкок фактично навчив світ, що напруга – це не те, що відбувається, а те, що може відбутися. 📌«Психо» (1960) – ніж, душ і колективна травма глядачів. 📌«Запаморочення» (1958) – трилер як історія про одержимість. 📌«На північ через північний захід» (1959) – параноя, змова і біганина красивими локаціями. Гічкок перетворив трилер на інтелектуальну гру. Ти боїшся не монстра, а власних висновків. Параноя і змови (1970-ті) Після В’єтнаму і Вотергейту кіно зрозуміло: справжній жах – держава, корпорації і телефони, що слухають. 📌«Розмова» (1974) Копполи – технології як джерело страху. 📌«Китайський квартал» (1974) – змова, яку неможливо перемогти. 📌«Три дні Кондора» (1975) – шпигунський трилер без героїзму. Це трилери, де герой не рятує світ. Він радше виживає і бажано не збожеволіти. Серійні вбивці і психологія (1990-ті) 90-ті вирішили, що найбільша небезпека – людський мозок. Особливо якщо він дуже розумний. 📌«Мовчання ягнят» (1991) – трилер стає майже інтелектуальною дуеллю. 📌«Сім» (1995) – мораль як пастка без виходу. 📌«Основний інстинкт» (1992) – секс, маніпуляція і крижаний погляд. Тут трилер уже не просто лякає. Він розважає, провокує і трохи знущається з глядача. XXI століття: реальність страшніша за вигадку Сучасний трилер – це трилер без чітких злодіїв. Бо всі трохи винні. 📌«Загублена» (2014) – шлюб як психологічний трилер. 📌«Стрінгер» (2014) – медіа як хижак. 📌«Полонянки» (2013) – моральний вибір без правильних відповідей. Сьогодні трилер часто зливається з драмою і соціальним кіно. Він лякає не подіями, а тим, що ми в них впізнаємо себе. Якщо раніше ми боялися конкретного лиходія, то тепер боїмося систем, людей поруч і власних рішень. А який трилер ближчий вам?👀

​​🎮 Street Fighter повертається. І цього разу без сорому. На The Game Awards 2025 показали перший трейлер нового Street Fighter. І знаєте що? Це виглядає дивно, шумно і… нарешті чесно. Фільм одразу заявляє позицію: це не серйозна драма, не «переосмислення для дорослих», а свідомо яскравий, трохи безглуздий, але енергійний бойовик у дусі аркадних 90-х. І в цьому його головний плюс. 🎭 Каст — окремий атракціон Рю — Ендрю Кодзі, Кен — Ноа Сентінео, Чунь-Лі — Калліна Лян, Бланка — Джейсон Момоа (так, саме так), М. Байсон — Девід Дастмалчіан, плюс рестлери, бойові актори і кілька абсолютно несподіваних імен. Каст виглядає еклектично, місцями ризиковано, але точно не нудно. Це той випадок, коли або вийде стильний хаос, або мем на роки. І трейлер натякає, що творці це розуміють. 💬 Як відреагували в США та Європі Загальний настрій реакцій простий: «Це дурнувато, але схоже на Street Fighter. І це добре». Критикують дрібниці, обговорюють зачіски, костюми, мемять Гайла, але головне — ніхто не каже “знову провал”. Для екранізації файтингу це вже маленька перемога. 🎬 Моя думка Я не чекаю шедевра. Я чекаю фільм, який не соромиться свого походження з гри, не намагається бути “вище” за жанр і просто хоче дати глядачу видовищний турнір. Якщо вони втримають баланс між самоіронією і драйвом — може вийти перший за багато років нормальний Street Fighter у кіно. А ви що скажете? Це шанс для франшизи чи ще один красивий трейлер перед забуттям? 🎥

https://youtu.be/oppee6PfOjw Напишіть у коментарях: який фільм із цієї добірки ви б порадили другу — і який ні.