Телеграм канал «ГрандКіно»

​​🎬 ГАРЯЧЕ КІНО
«Добрі передвісники» сезон 3 — фінал

Азірафаель і Кроулі. Ангел і демон. Найкраща пара в історії апокаліпсису.
Третій сезон — останній. Amazon закриває серіал, і Террі Пратчетт з Нілом Ґейманом нарешті отримають завершену екранізацію своєї книги.

Ґейман особисто писав сценарій до кінця — і це відчувається.
«Добрі передвісники» — серіал про те, що кінець світу можна відкласти, якщо є хороший ресторан і взаєморозуміння між двома безсмертними, які провели разом шість тисяч років.

Звучить легко. Насправді — про дружбу, яка переживає все. Навіть волю Небес і Пекла.
Девід Теннант і Майкл Шин грають так, ніби ці ролі писали саме для них. Бо так і є.

Хто буде дивитись?

​​«ВТОМЛЕНІ» — ПОКИ ВСІ ДИВИЛИСЬ «МОРТАЛ КОМБАТ ІІ»

7 травня в український прокат тихо вийшла психологічна драма «Втомлені» режисера Юрія Дуная.

Так, саме тихо. Бо коли поруч у розкладі гримить «Мортал Комбат ІІ», українська драма про ветеранів, ПТСР і спробу зібрати себе після війни виглядає майже як людина, яка зайшла на вечірку з важливою розмовою, поки всі вже замовили фаталіті й попкорн.

У центрі історії — Люба й Андрій. Двоє ветеранів, які намагаються подолати фізичні й психологічні травми війни. Вони знаходять опору одне в одному, але тут, як завжди в реальному житті, терапія не працює за голлівудським таймером. Є страхи. Є відчуження. Є байдужість оточення. Є біль, який не має спецефектів, але працює значно точніше за вибухи.

Юрій Дунай — не випадкова людина в кіно. До цього він був оператором-постановником, працював над українськими фільмами й документальними проєктами, а «Втомлені» стали його повнометражним режисерським дебютом. Причому дебютом не з категорії “ну, перший млинець, тримаймося”, а одразу з Гран-прі 54-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» і спеціальною відзнакою Премії НСКУ імені Сергія Параджанова «За експеримент та пошук особистої інтонації».

І ось це важливо: фільм, судячи з перших відгуків і фестивальної реакції, не намагається просто вичавити з глядача сльозу. Він не ставить перед собою завдання перетворити травму на красиву листівку з правильним підписом. Це радше тиха, болюча й дуже людська історія про двох конкретних людей, які не “повернулися з війни”, бо насправді війна повернулася разом із ними.

Сам Дунай говорить про фільм як про місток між цивільними й військовими. І це звучить не як рекламна фраза, а як дуже неприємне нагадування: ми часто хочемо “підтримувати військових”, але значно рідше готові розуміти, що саме ця підтримка означає після поранень, реабілітації, ПТСР і спроби знову жити серед людей, які не знають, що з твоїм болем робити.

Мені здається, такі фільми треба дивитися не тому, що “треба підтримати українське кіно”. Це слабкий аргумент, чесно.

Його треба дивитися тоді, коли воно говорить про нас точніше, ніж нам зручно чути.

«Втомлені» — саме з цієї категорії.

Якщо маєте сеанс поруч — краще не відкладати. У таких фільмів зазвичай немає розкоші місяцями висіти в розкладі, поки ми всі героїчно збираємось...

​​🎞 ФІЛЬМ, ПРО ЯКИЙ ТОБІ НІХТО НЕ РОЗПОВІСТЬ
«Нескорений» (2014, Анджеліна Джолі)

Луї Замперіні. Олімпійський бігун. Боєць американської авіації. Людина, яка провела 47 днів на плоту у відкритому океані після авіакатастрофи — і потрапила прямо в японський табір для військовополонених.
Це не вигадана історія. Це реальне життя реальної людини, про яке більшість не знає нічого.

Джолі зняла фільм стримано і без голлівудського надриву — і саме це робить його таким сильним. Вона не намагається вижати сльозу в кожній сцені. Вона просто показує людину, яка вирішила не зламатись. І це набагато страшніше і набагато красивіше за будь-який пафос.

Джек О'Коннелл у головній ролі зіграв так, що після фільму дивуєшся чому він досі не суперзірка.
Фільм вийшов у 2014-му. Отримав три номінації на «Оскар». І майже одразу зник з обговорень.

IMDB: 7.2 · Letterboxd: 3.6/5

Рейтинги скромні — але деякі фільми більше за рейтинги. Цей — саме такий.

​​🎬 АВТОРСЬКИЙ ОГЛЯД

«Олдбой» (2003, Пак Чхан-ук) — фільм, після якого ти сидиш у тиші і не знаєш що робити з собою.

Почну з попередження. «Олдбой» — це не фільм для першого побачення, не фільм для п'ятничного фону і не фільм для людей, які хочуть «просто відволіктись». Якщо тобі зараз потрібен спокій — іди дивись «Мамма Міа».
Якщо готовий — поїхали.

О Де Су прокидається в кімнаті. Він не знає чому він тут. Не знає хто його посадив. Не знає скільки часу минуло. П'ятнадцять років по тому його відпускають — так само без пояснень. І дають п'ять днів знайти відповідь на питання: за що?

Це звучить як детектив. «Олдбой» — не детектив. Це грецька трагедія в корейських декораціях. Різниця принципова.

У грецькій трагедії герой не просто страждає. Він страждає закономірно. І в момент, коли відповідь нарешті приходить — ти розумієш що підозрював правду весь час. Просто не дозволяв собі її думати.

Пак Чхан-ук не пояснює. Він показує. Камера не відводить погляд там, де хочеться відвести. Монтаж не рятує тебе від незручних пауз. І та сама коридорна сцена — про яку я говорив учора у топі — знята в одному плані не тому що так дешевше. А тому що тільки так можна показати: герой не переможець. Він просто людина, яка відмовляється лягти.

Кан Хе-джон грає чоловіка, якого зламали — і який не знає про це. Це найскладніший акторський стан. Він справляється.

Фінал. Про нього не скажу нічого. Тільки одне: якщо після перших переглядів ти думав «ну і що» — передивись. Знаючи фінал, фільм стає іншим. Повністю іншим.

IMDB: 8.1 · Letterboxd: 4.3/5 · Канни 2004: Гран-прі журі

Дивись. Але не сам. Людина поруч потрібна не для страху — для того, щоб було з ким помовчати після.

​​▶️ ТЕ, ЩО Я НЕ ПОКАЗАВ У ВІДЕО

Сьогодні на Ютуб каналі — шість харизматичних маніпуляторів із серіалів. Реддінгтон, Андервуд, Моріарті, Фрінг, Логан Рой, Кемпер. Посилання внизу.

Але є сьомий. Якого я вирізав із монтажу, та залишив бонусом для вас. І саме він, на мою думку, найнебезпечніший із усіх.

Джо Голдберг. «Ти». (Netflix)

Усі шестеро з відео маніпулюють заради влади, грошей або виживання. У Джо інакше. Він маніпулює заради любові. Або того, що він називає любов'ю.
І ось чому це страшніше за Фрінга і Андервуда разом узятих.
Коли людина маніпулює заради влади — ти хоча б можеш запитати: «Що йому від мене потрібно?» Коли вона маніпулює заради «любові» — запитання зникає. Бо здається, що мотив чистий.

Серіал зроблений від першої особи. Ти чуєш його думки. Ти розумієш його логіку. І поступово ця логіка починає звучати... не зовсім безглуздо. Ось у цей момент варто зупинитись і передивитись останні десять хвилин ще раз.

🎬 Відео про інших шістьох — за посиланням: https://youtu.be/Jmv1TvDSX4Y

​​Топ-5 фільмів, де бійка — це мистецтво

Не «багато крові». Не «крутий монтаж». А справжня хореографія тіла, де кожен удар має вагу і наслідки.
Перед «Мортал Комбатом ІІ» — список, з яким йому доведеться конкурувати.

1. «Олдбой» (2003, Пак Чхан-ук) — коридорна сцена. Один план. П'ять хвилин. Людина з молотком проти двадцяти людей. Герой навіть не виглядає переможцем — він виглядає так, ніби ось-ось впаде. І від цього сцена страшніша за будь-який голлівудський бойовик.

2. «Ронін» (1998, Джон Франкенхаймер) — автомобільні погоні, які досі ніхто не перевершив. Жодної CGI. Реальні машини, реальні вулиці Парижа, реальна швидкість. Дивишся і не розумієш як це взагалі зняли.

3. «Рейд» (2011, Гарет Еванс) — індонезійський бойовик, після якого Голлівуд тихо переглянув свої стандарти екшну. Пенкак-сілат як мова. Двадцять поверхів угору. Жодного відпочинку.

4. «Джон Уік» (2014, Чад Стагелські) — «ган-фу». Стрільба як танець. Кіану Рівз провів тренувань більше ніж більшість спортсменів за рік. І це видно в кожному кадрі.

5. «Люди-Ікс: Дні минулого майбутнього» (2014) — сцена з Ртуттю на кухні. Тридцять секунд. Але які тридцять секунд. Єдиний супергеройський момент у цьому списку — і він тут заслужено.

«Мортал Комбат ІІ» сьогодні претендує на місце в цьому списку. Шанси є. Але планка висока.

Який би додав ти? 👇

​​🎬 СЬОГОДНІ У ПРОКАТІ
Середа. Два фільми. Абсолютно різні.

«Мортал Комбат ІІ» — Голлівуд, $200M бюджет, Карл Урбан і Хіроюкі Санада, кров, крики «Get over here» і фанати, які чекали цього з 2021 року.

«Втомлені» — українська камерна драма, обмежений прокат, реальні люди, реальні реалії, жодного спецефекту.

Ці два фільми вийшли в один день, і мені здається, це не випадковість Всесвіту.

Просто цікаво: що ти обереш у середу ввечері, коли є обидва варіанти і лише один вечір?

А поки — скажи в коментарях: огляд на який з них краще зробити...чи на обидва😉? 👇