Телеграм канал «ГрандКіно»

​​🎬 «Прощавай, Джун» — режисерський дебют Кейт Вінслет. Так, тієї самої. Є актори, які в певний момент дивляться на кіно і думають: «А що, як я тепер не лише плакатиму в кадрі, а ще й командуватиму всім цим процесом?» Кейт Вінслет дійшла до цієї точки. І її дебют як режисерки називається «Прощавай, Джун». 🎥 Що це за фільм Це камерна драма, без супергероїв, без кінця світу і без обов’язкового кліфгенгера на останній хвилині. Історія обертається навколо родини, яка збирається разом у момент особистої кризи. Хвороба, старі образи, незручні паузи за столом і відчуття, що найважливіше вже сказано або… не сказано ніколи. Звучить просто. А це завжди найнебезпечніше. 🎭 Акторський склад У центрі — Хелен Міррен, і це вже виглядає як заявка на серйозну розмову, а не просто “ще одну сімейну драму на Netflix”. Сама Вінслет у кадрі теж з’являється, але головне тут інше: вона вперше відповідає не лише за свою роль, а за весь тон фільму. Кейт Вінслет ніколи не була акторкою “на автоматі”. Вона завжди грала з відчуттям болю, часу і втрат. Тому логічно, що її режисерський дебют — не атракціон, а спроба чесної, дорослої розмови. Це кіно не для фону. І не для швидкого перегляду “поки готується вечеря”. «Прощавай, Джун» виглядає як кіно для тих, хто вже пожив, а не просто подивився багато серіалів. Це не хіт для всіх. І, чесно кажучи, добре, що не для всіх.

http://youtube.com/post/UgkxkjdIJVRIZLLmI2u2-cCW3aTYuW8sy05F?si=EokWIVbVXq-ydg3Y Коротеньке опитування, поки Одеса без світла😡

Якщо тут є шанувальники Зоряних Війн, дивіться моє нове відео 👉 https://youtu.be/gek0FqFdJeA

​​🎥 Під замком (Locked, 2025): коли машина розумніша за людей 🚗🔒 Є фільми, які не варто дивитися у тісних маршрутках чи в Uber. «Під замком» саме та історія. Тут звичайна автівка поводиться як психотерапевт-соціопат, що вирішив «виховати» чергового героя з проблемами морального компаса 😬. Сюжет: капкан на колесах 🧩 Едді, дрібний злодюжка з великим его і ще більшим невезінням, залазить у розкішний позашляховик. Двері незамкнені — ну це ж майже запрошення. Заходить… і раптом виявляє, що це не машина, а високотехнологічна пастка. На іншому кінці телефону — власник авто у виконанні Ентоні Гопкінса, який дуже спокійним тоном пояснює: «Синку, ти тут надовго» 📞. Початок тримає чудово: клаустрофобія, напруга, відчай. Але часом фільм застрягає на повторюваних емоціях — ніби сам не знає, куди рухатись далі. Акторська гра 🎭 Білл Скарсґард працює блискуче: викручує із замкненого простору максимум. Страх, паніка, лють, виснаження — усе видно, усе щиро. Гопкінс — голос, який і заспокоює, і лякає сильніше за будь-які тортури. Але його мало. Дуже мало. Фільм майже цілком тримається на двох акторах: один у клітці, другий — голос із темряви. Мінімалізм, але ефективний. Чи варто дивитись? 🤔 Якщо хочеться саспенсу та атмосферної клаустрофобії — так. Якщо хочеться глибини, сенсів і складної моралі — ні. Фільм стартує сильно, тримає першу годину, але потім наче сам потрапляє у власну пастку сценарних обмежень. Мій вердикт 🎬 👍 Варто подивитися один раз заради гри Скарсґарда і голосу Гопкінса. 👎 Не чекайте великої драми чи сенсаційної кульмінації. Добротний трилер для вечора, коли хочеться «щось напружене, але не надто розумне».

​​Хто тут любить детективи?? Ловіть від мене добірку детективних цікавинок, щоб не було так нудно на вихідних👉 🎥 Добірка детективів, які не встидаються свого жанру «Славні хлопці» (2016) Стильний бардак у Лос-Анджелесі 70-х. Ґослінґ падає, Кроу б’є, розслідування живе своїм життям. Весело, різко, красиво. «Дістати ножі» (2019) Сучасна детективна класика. Родина бреше всім, включно з тостером, а Бенуа Блан розмотує цей карнавал его з акцентом і гідністю. «Сім» (1995) Класика детективного трилеру. Темний, вологий трилер, де зло працює за календарем гріхів. Один з тих фільмів, після яких хочеться сховати всі коробки в квартирі. «Ножі наголо: Скляна цибуля» (2022) Багатії, острів, его та дурість у чистому вигляді. Бенуа Блан повертається, щоб нагадати: логіка все ще існує, хоча світ і не в курсі. «Сніговик» (2017) Скандинавський нуар, де холодно не лише пейзажам, а й совісті. Маніяк, що грає у свої ігри, і слідчий, який, схоже, давно не спав. Пропонуйте свої варіанти класних детективних історій - буду дивитись з вами🥸

​​⭐️ Раян Гослінг у новому фільмі Star Wars У галактиці знову закипіло життя. Lucasfilm офіційно підтвердили новий фільм Starfighter, і головну роль виконає Раян Гослінг. Стрічка виходить 28 травня 2027 року, а режисером стане Шон Леві — той самий, що знімав «Дедпула й Росомаху». Це вже натяк, що сумувати не доведеться. Леві каже, що студія дала йому повну творчу свободу, а значить: 👉ніяких клонів старих сюжетів, 👉ніяких передбачуваних камбеків, 👉ніякого штампованого “ніби бачив у минулий четвер”. Фільм має бути новою історією, з новими персонажами і без прив’язки до нинішніх трилогій. Так, уявіть собі — у Star Wars тепер теж можливі нові обличчя, а не тільки вічне повернення когось із минулого. І найцікавіше: Леві назвав натхненням “Повернення джедая”. Це вже звучить як заявка на пригодницький тон, трохи епічності, трохи романтики, трохи героїзму... ну і Гослінг, який вміє бути харизматичним навіть у тиші.

​​“Королівська битва” vs “Голодні ігри”: коли Тарантіно каже «rip-off», важко зробити вигляд, що нічого не сталось Інколи буває так: всі прекрасно бачать схожість, але мовчать. А потім приходить Квентін Тарантіно, розкладає все по поличках і вголос називає те, що інші соромляться сказати. У свіжому інтерв’ю він заявив, що «Голодні ігри» — це фактично rip-off «Королівської битви». Не оммаж, не натхнення — а майже калька. Що каже Тарантіно «Голодні ігри» надто схожі на «Королівську битву», щоб це було випадковістю. Він не розуміє, чому автори оригіналу навіть не подали до суду. Літературних критиків, які називали «Голодні ігри» “оригінальними”, він назвав людьми, які просто не дивилися японське кіно. Сам «Королівську битву» Тарантіно вважає одним із найкращих фільмів початку 21 століття. Ну, коли людина, яка все життя цитує інших режисерів як мистецтво, раптом каже «це копія» — це щось та значить. Коротко про обидва фільми, щоб контекст не губився Королівська битва (2000) Японський культовий фільм Кінджі Фукасаку. Клас школярів закидають на острів, де правило тільки одне — виживає один. Жорстко, прямолінійно, психологічно брудно. Жодного телешоу, жодного глянцю — лише страх і інстинкт. Голодні ігри (2012–2015) Американська антиутопія за романами Сюзанни Коллінз. Капітолій влаштовує реаліті-шоу, де діти з різних округів змагаються на виживання. Більше драми, більше символізму, більше революційного пафосу й голлівудської подачі. У чому схожість, через яку й виникла суперечка: 📌тоталітарний режим, який тримає народ у страху; 📌діти, яких примушують вбивати одне одного; 📌арена як інструмент контролю; 📌виживання, дружба, зради та моральні вибори; 📌шоу насильства як політична маніпуляція. Схема майже ідентична. І саме це стало приводом для жорсткої заяви Тарантіно. А в чому різниця «Королівська битва» — це соціальний експеримент без прикрас. «Голодні ігри» — політичний блокбастер з героїнею-символом і телевізійним блиском. Схожий кістяк, але інший світ і різний тон. І знаєте що? Після заяви Тарантіно дискусія знову ожила. Одні кажуть «усі сюжети давно написані», інші — «ні, це реально дуже схоже». А ви як вважаєте?😉