Телеграм канал «ГрандКіно»

​​Інший спосіб прожити близькість після «Вона» — «Після Янга» (After Yang, 2021), Коґонада.

Янг, андроїд і важливий супутник дівчинки, перестає працювати. Батько шукає можливість його полагодити й поступово починає інакше бачити життя своєї родини.

У Джонза стосунки виростають із розмови. Коґонада пропонує помітити присутність, до якої всі вже звикли. Хтось був поруч щодня — що саме ми про нього знали? Наскільки уважно бачили людей, які ділили з ним цей побут?

Фільм потребує спокійного вечора. Придивляйтеся до невеликих фрагментів пам’яті, повторів і пауз. Вони поступово надають ваги речам, які легко пропустити, коли чекаєш лише розгадки поломки. Після «Вона» ця дорога переводить близькість із романтичної пари в родину й досвід втрати.

Який фільм обираєте сьогодні?

​​🤖 СПІВРОЗМОВНИК, ЯКИЙ ЗАВЖДИ ПОРУЧ

«Вона» (Her, 2013). Режисер — Спайк Джонз.

Уявіть співрозмовницю, яка уважно слухає, швидко розуміє ваші жарти й завжди поміщається в кишені. Після кількох невдалих побачень це звучить як дуже переконлива реклама.

Теодор заробляє написанням особистих листів для інших людей, поки його власне життя переживає болісний період. Він починає спілкуватися з операційною системою Самантою, і розмова поступово стає близькістю. Хоакін Фенікс та голос Скарлетт Йоганссон роблять ці стосунки достатньо відчутними, щоб питання про їхню технічну будову перестало бути єдиним цікавим.

Для мене найболючіше тут очікування ідеальної доступності. Якщо інший завжди поруч, дуже легко вирішити, що так буде постійно. Навіть коли ви вже погодилися, що він має власне життя. Джонз дає цьому протиріччю вирости з ніжності, без потреби заздалегідь призначати когось лиходієм.

Що помічати:
паузи й вираз обличчя Теодора під час розмов. У кадрі часто залишається одна людина, а зміну дистанції між двома все одно відчуваєш. Придивіться також, як теплі кольори та м’яке міське оточення співіснують із самотністю. Майбутнє тут цілком придатне для життя; воно не скасувало потреби бути почутим.

Після Ендрю ми ніби погодилися визнавати самостійність машинного співрозмовника. Сьогодні перевіряємо, чи витримує це переконання близькість.

Який напій пасує🍵:
теплий чорний чай із тонкою скибкою апельсина. Знайома основа й трохи незвичний аромат підтримують відчуття буденного світу, в якому форма близькості непомітно змінилася.

Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

​​Якщо «Двохсотрічна людина» здається надто м’якою — «Штучний розум» (A.I. Artificial Intelligence, 2001), Стівен Спілберґ.

Девід — робот у подобі хлопчика, створений із можливістю любити. Уже в цьому описі є проблема: хтось визначив його потребу в близькості, а відповідальність за наслідки доведеться нести живим людям.

Ендрю поступово виборює право визначати себе. Девід болісно залежить від того, чи приймуть його інші. Обидва фільми стоять у точці, де зручного слова «пристрій» уже бракує. Спілберґ робить цю нестачу значно тривожнішою.

Під час перегляду зверніть увагу, як дорослі формулюють свої рішення. Їхні практичні пояснення можуть звучати цілком розумно, поки поруч не залишиться той, хто не здатен просто вимкнути свою прив’язаність. Це важка історія покинутості; зовнішність хлопчика не робить її легкою сімейною казкою.

Який напій пасує🍵: теплий чорний чай із невеликою кількістю меду. Його домашня м’якість пасує до бажання Девіда знайти місце, де його приймуть; це моя асоціація з фільмом.

​​🤖 А ЯКЩО ПОМІЧНИК МАЄ ВЛАСНІ ПЛАНИ?

«Двохсотрічна людина» (Bicentennial Man, 1999). Режисер — Кріс Коламбус.

Ми любимо техніку, яка перевершує очікування. До моменту, коли вона починає сперечатися з нашими очікуваннями щодо її життя.

Ендрю потрапляє в родину як домашній робот. Від нього чекають корисної роботи, а він виявляє цікавість і творчі здібності. Згодом самих похвал йому стає замало: виникає бажання мати більше свободи й бути визнаним за межами зручної для людей категорії.

Робін Вільямс грає цю історію з тією відкритістю, через яку фільм може здаватися надто сентиментальним. Я б дозволив йому цю прямоту. Вона робить особливо помітною різницю між нашою готовністю розчулитися й готовністю змінити правила для того, хто нас розчулив. Першого часто вистачає на гарний вечір. Друге вже зачіпає звичний порядок речей.

Що помічати:
як члени родини відповідають на самостійні рішення Ендрю. Хто визнає його бажання, а хто радо хвалить лише зручні прояви індивідуальності?
Стежте також за плином часу: життя людей довкола змінюється, і сам статус незмінного помічника поступово набуває іншої ваги.

Учора Френк знайшов спосіб використати здібності машини. Сьогодні дивимося на бажання самої машини. Звідси виростає незручне запитання: скільки свободи ми готові дати істоті, яка перестане бути для нас корисною?

Який напій пасує🫖: какао на молоці або вівсяному напої. Його м’якість відповідає відкритій сентиментальності фільму.

Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

​​Якщо замість «Робот і Френк» хочеться пригодницької комедії — «Коротке замикання» (Short Circuit, 1986), Джон Бедем.

Після удару блискавки військовий робот №5 починає поводитися так, ніби має власну свідомість. Він знайомиться зі світом, а люди мусять визначити, що саме бачать перед собою: зіпсовану техніку чи істоту, яку вже неможливо бездумно повернути на склад.

Це рухливіший і наївніший вхід у тему. Френк придивляється до практичної користі нового напарника; тут дружба швидко змушує глядача стати на бік машини.

Придивіться, як цікавість, рухи й реакції робота створюють характер ще до будь-яких серйозних міркувань про його природу.

Гумор вісімдесятих місцями помітно постарів. Але для понеділкового запитання фільм корисний: у який момент ви починаєте переживати за машину так само, як за живого героя?


Якою дорогою підете: з Френком чи з №5 — фільм мого дитинства😉?

​​🤖 ПОМІЧНИК, ЯКИЙ НАДТО ДОБРЕ ДОПОМАГАЄ
«Робот і Френк» (Robot & Frank, 2012). Режисер — Джейк Шреєр.

Якщо подарувати колишньому грабіжнику робота-доглядальника, варто уточнити перелік дозволених занять. Бо прогулянку він і сам собі організує. Питання, повз яку ювелірну крамницю.

Френк живе сам, його пам’ять підводить, а син намагається владнати батьків побут за допомогою техніки. Новий мешканець має стежити за здоров’ям і розпорядком дня. Френк зустрічає таку турботу без захвату, але поступово помічає, що в помічника є корисні для старого ремесла здібності.

Мені подобається, що фільм дозволяє цьому чоловікові залишатися складним. Вік і самотність не зробили його автоматично мудрим. Він упирається, хитрує, вміє прив’язати до себе. І все ще потребує іншого поруч. Френк Ланджелла тримає цю суміш без зайвих пояснень за героя.

Що помічати:
як змінюється тон звертання до робота. Коли Френк віддає наказ, коли радиться, а коли вже поводиться як із напарником?
І ще: кому вигідне кожне нове заняття, яке вони вигадують разом? Відповідь не завжди вміщується в просте «догляд за літньою людиною».

Звідси й починаємо маршрут. Машина входить у дім через цілком зрозумілу потребу; стосунки виникають раніше, ніж хтось встигає домовитися про їхні межі. Завтра помічник захоче сам сказати, яким має бути його життя. Френк, здається, волів би пропустити цей пункт інструкції.

Який напій пасує🧃: яблучний компот без складних додатків. Домашній смак добре підтримує неквапний побут цього фільму, всередині якого раптом прокидається маленька кримінальна авантюра.