Телеграм канал «ГрандКіно»

​​💍 Альтернатива дня: «Поза полем зору» (1998)

Якщо «Ігри диявола» — це кримінальна драма де все йде жахливо і невідворотньо, ось Содерберг і той самий жанр але в зовсім іншому регістрі.
Джек Фолі (Джордж Клуні) — найуспішніший грабіжник банків в Америці. Під час чергової втечі з тюрми він випадково захоплює федерального маршала Карен Сіско (Дженніфер Лопес) — і вони виявляються замкнені в багажнику разом. Починається роман якого ніхто не планував.

Содерберг знімає це за три роки до «Одинадцяти друзів Оушена» і з тим самим Клуні — і вже тут видно всю формулу: стиль, гумор, хімія між акторами і злочин як привід для чогось більшого. 94% на Rotten Tomatoes і один з найсексуальніших кримінальних фільмів 90-х за словами критиків.

Де «Ігри диявола» показують злочин як трагедію — «Поза полем зору» показує його як пригоду з якої навіть важко вийти бо занадто цікаво.

Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

​​💍 СЕРЕДА, Зупинка #3: «Ігри диявола» (2007)

Є ідеальний план. Двоє братів вирішують пограбувати ювелірну крамницю — невелику, застраховану, з одним охоронцем по суботах. Ніхто не постраждає. Всі виграють. Ідеально.
Крамниця належить їхнім батькам.

Енді Хенсон (Філіп Сеймур Гоффман) — успішний брокер з нерухомості, шестизначна зарплатня, гарна дружина. І героїнова залежність, і борги, і мрія втекти до Ріо. Хенк (Ітан Гоук) — молодший брат, три місяці не платить аліменти і ненавидить свою роботу. Обидва потребують грошей. Обидва знають що це жахлива ідея. Обидва погоджуються.

Лумет знімає це в нелінійному порядку — та сама сцена показана з різних точок зору, і кожен раз ти розумієш трохи більше. Це не трюк заради трюку: кожен персонаж бачить ту саму подію по-своєму, і різниця між цими версіями і є суть фільму.

Є деталь яку важко обійти:
Філіп Сеймур Гоффман помер від передозування героїну у 2014 році. Тут він грає людину яка руйнує своє життя через наркотики — і грає це зсередини, з розумінням яке не придумаєш. Сцена де його персонаж зламується в машині — режисер Люмет назвав її однією з найвидатніших акторських сцен з якими йому доводилось працювати.

Альберт Фінні — той самий що грав Пуаро в «Вбивстві у Східному експресі» — тут грає батька який полює на грабіжників не знаючи що це його сини.

І останнє:
Сідні Люмет зняв цей фільм у 83 роки. Це його остання робота — режисера який починав з «12 розлючених чоловіків» у 1957 році. Він пішов у 2011-му.

89% на Rotten Tomatoes і рецензія Роджера Еберта на чотири зірки з чотирьох.

Що помічати:
як кожен персонаж виправдовує свої рішення. Ніхто тут не є "поганою людиною" у власних очах... і саме це найстрашніше.

Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

🎰 Альтернатива дня: «Казино» (1995)

Якщо «Обличчя зі шрамом» — це крик, «Казино» — це шепіт. Та сама тема, той самий результат, але Скорсезе розповідає її холодніше і повільніше.

Сем Ротштейн — найкращий гравець на тоталізаторі в Америці. Мафія Чикаго просить його керувати казино «Танжер» у Лас-Вегасі — неофіційно, бо офіційно він занадто відомий. Сем перетворює казино на машину для друкування грошей. Потім з'являється його давній друг Нікі Санторо (Джо Пеші) і починає руйнувати все що Сем побудував. А потім з'являється Джинджер (Шерон Стоун) і руйнує все інше.

Три години. Реальна історія. Восьма спільна робота Скорсезе і Де Ніро. І один з найточніших описів того як людина яка контролює все — поступово втрачає контроль над єдиним що насправді важливо.

Більшість діалогів між Де Ніро і Пеші були імпровізовані — Скорсезе давав їм точку входу і точку виходу, а все між ними вигадували самі актори. Саме тому їхні сцени разом виглядають як справжнє спілкування двох людей з довгою спільною історією.

Шерон Стоун отримала «Золотий глобус» і номінацію на «Оскар» — і це єдиний випадок коли актриса реально перетягнула на себе увагу у фільмі де є Де Ніро і Пеші одночасно.

Де «Обличчя зі шрамом» показує як людина горить яскраво і швидко — «Казино» показує як людина згасає повільно і непомітно. Однакова трагедія, різний темп.

Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

​​🔫 Вівторок, зупинка #2: «Обличчя зі шрамом» (1983)

Вчора — холодна, стримана велич «Хрещеного батька». Сьогодні Аль Пачіно повертається — але в зовсім іншому всесвіті.

Тоні Монтана прибуває до Маямі з Куби без нічого. З одним бажанням — отримати все. І він отримає все. А потім ти побачиш що з цим робить.

Сценарій написав Олівер Стоун поки долав власну кокаїнову залежність — і це відчувається в кожній сцені. Режисер Брайан Де Пальма хотів зняти фільм у Маямі, але кубинська громада міста влаштувала протести — і більшість сцен довелось знімати в Лос-Анджелесі. На прем'єрі Курт Воннегут демонстративно вийшов із залу після сцени з бензопилою. Слово "fuck" вжито в діалогах 226 разів — рекорд для свого часу.

Мішель Пфайффер тут зіграла свою зоряну роль — незважаючи на те що Де Пальма і Пачіно спочатку були проти її кастингу. Продюсер наполіг — і виявився правий.

«Обличчя зі шрамом» отримало розгромні рецензії на прем'єрі. Один критик назвав його "надмірним і вульгарним". Зараз він вважається класикою жанру і одним з найвпливовіших фільмів на хіп-хоп культуру.

Але ось що важливо: більшість людей дивляться на Тоні Монтану і думають "який крутий". Де Пальма знімав про інше — про те як людина втрачає себе заради своєї мрії і стає монстром. Це трагедія, а не героїчна історія успіху.

Що помічати:
динаміку між Тоні і його сестрою Джиною — вона тонша і темніша ніж здається на перший погляд. І сцену де Тоні сидить у ванні розміром з невелику квартиру з гірою кокаїну — і виглядає абсолютно нещасним.
Чому він другий у маршруті:
«Хрещений батько» показав як злочин поглинає людину поступово і тихо. «Обличчя зі шрамом» показує те саме — але гучно, яскраво і нестримно. Два способи розповісти одну і ту саму історію.

Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

​​🎬 Понеділок зупинка #1: «Хрещений батько» (1972)

Є фільми які дивляться. І є фільми які стають частиною тебе після першого перегляду.
Коппола знімав про мафію — і не знімав про мафію одночасно. «Хрещений батько» це історія про те як добра людина поступово стає тим чого найбільше боялась. Майкл Корлеоне на початку фільму сидить на весіллі сестри і каже "це справи сім'ї, не мої". Наприкінці він і є сім'я — і це найстрашніше речення фільму.

Аль Пачіно, Марлон Брандо, Джеймс Каан, Дайан Кітон — Коппола зібрав каст який став еталоном на десятиліття. Але найсильніше в цьому фільмі навіть не актори — це ритм. Він розгортається повільно, майже ніжно, і ти не помічаєш в який момент ніжність стає темрявою.

Три оскари включно з найкращим фільмом. Але це вже не має значення — ти або бачив і розумієш, або ще попереду найкращий перший перегляд у твоєму кінематографічному житті.

Що помічати:
сцени з апельсинами. Щоразу коли вони з'являються в кадрі — щось погане відбудеться або щойно відбулося. Коппола робив це навмисно.

Завтра — «Обличчя зі шрамом». Той самий Аль Пачіно, інший всесвіт.

Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

​​🎬 Тижневий кіномаршрут: Кримінальна драма

Ви обрали найважчий жанр тижня після легких комедійних пригод і роуд-муві. Добре. Значить готові.

«Хрещений батько» (1972) → «Обличчя зі шрамом» (1983) → «Ігри диявола» (2007) → «Гангстерленд» (2025) → «Вбивці квіткової повні» (2023)

Логіка маршруту будується навколо одного питання: як злочин змінює людину — і тих хто його скоює, і тих хто поруч?

Понеділок — «Хрещений батько»
Точка відліку всього жанру. Коппола знімає не про мафію — він знімає про сім'ю яка стає мафією. Майкл Корлеоне починає як людина яка хоче триматись осторонь і закінчує тим чого найбільше боявся стати. Три години і жодної зайвої секунди.

Вівторок — «Обличчя зі шрамом»
Де «Хрещений батько» холодний і стриманий — «Обличчя зі шрамом» кричить і горить. Де Коппола будує — Де Пальма руйнує. Аль Пачіно грає кубинського емігранта Тоні Монтану який хоче все і одразу — і отримує все і одразу, і ти бачиш що з цим робить. Емоційний вибух після понеділкової стриманості.

Середа — «Ігри диявола»
Останній фільм Сідні Люмета — і один з найгірших «ідеальних планів» в історії кіно. Два брати вирішують пограбувати ювелірну крамницю власних батьків — бо ж застрахована, ніхто не постраждає. Філіп Сеймур Гоффман і Ітан Гоук грають людей які руйнують себе і все навколо з повним усвідомленням того що роблять. Найкамерніший і найжорстокіший фільм маршруту.

Четвер — «Гангстерленд»
Гай Річі повертається до жанру який зробив його легендою. І цього разу в серіальному форматі. Том Гарді грає фіксера Гаррі Да Соузу — людину яка "вирішує проблеми" для лондонської кримінальної родини Харріганів очолюваної Гелен Міррен і Пірсом Броснаном. Коли багаторічне перемир'я між двома кланами руйнується, Гаррі опиняється між зрадою і вірністю.

П'ятниця — «Вбивці квіткової повні»
Фінал маршруту і найважчий фільм з п'яти. Скорсезе, Ді Капріо, Де Ніро, 3.5 години і реальна історія яку Америка десятиліттями замовчувала. 1920-ті роки, плем'я осейджів знаходить нафту і стає найбагатшим корінним народом США. А потім починають зникати.
Це фільм про те як зло може виглядати як любов. Найповільніший фільм тижня — і найглибший.

П'ять фільмів — від класичної величі до реального злочину. Від сімейної саги до особистої трагедії.

Яку тему обираємо на наступні дні?