Телеграм канал «ГрандКіно»

​​📖 Четвер, зупинка #4: «Книга Ілая» (2010)

Ілай (Дензел Вашингтон) іде. Просто іде — 30 років крізь зруйновану Америку на захід. В нього є книга. В нього є місія. І в нього є такий рівень спокою серед хаосу який або надихає або дратує залежно від настрою.

Злодій Карнегі (Гарі Олдман) теж хоче цю книгу — бо знає що слова мають силу, і хто контролює слова той контролює людей.

Чесно про рейтинги:
47% на Rotten Tomatoes — змішані відгуки. Критики поділились. Одні кажуть "занадто прямолінійний". Інші — що це єдиний постапокаліптичний фільм де є справжня надія а не просто виживання...
Я на боці других.

Каст тут приголомшливий:
Дензел Вашингтон, Гарі Олдман, Міла Куніс, Майкл Гембон, Том Вейтс. Музику написав Аттікус Росс — той самий що пізніше працюватиме з Фінчером над «Дівчиною з татуюванням» і «Соціальною мережею».

І є фінальний твіст — якщо ти його ще не знаєш, не гугли. Він або змінить сприйняття всього фільму, або не змінить нічого — залежно від того як ти дивився.

Що помічати:
колірна гамма. Весь фільм знятий у вимитих сірих і коричневих тонах — і одна сцена де раптом з'являється зелений колір. Це не випадково.
Чому він четвертий:
перші три фільми маршруту були про страх і виживання. Тут вперше з'являється щось чого не було — людина яка йде не від чогось, а до чогось. Це і є надія.

Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

​​🙈 Альтернатива дня: «Останній нащадок Землі» (2006)

Якщо «Пташиний короб» виявився занадто психологічно важким — ось постапокаліпсис без невидимих монстрів і без пов'язок на очах. Але не менш страшний.

2027 рік. Жінки більше не можуть народжувати — вже 18 років на Землі не з'явилась жодна дитина. Людство знає що вмирає і поводиться відповідно: хаос, насильство, закриті кордони. І раптом з'являється одна вагітна жінка і колишній активіст Тео Фарон (Клайв Оуен) мусить довести її в безпечне місце.

Альфонсо Куарон — той самий що зняв «Гравітацію» — знімає це з довгими планами-погонями без монтажу де камера буквально бігає разом з персонажами. Один з найкращих одноплановних знімків в історії кіно — сцена в будинку досі вивчається в кіношколах.
Майкл Кейн у ролі старого хіпі — нетипово і абсолютно чудово. Один з найкращих другорядних образів у жанрі.

Фільм передбачив закриті кордони, ксенофобію і хаос міграційних криз задовго до того як все це стало реальністю. Один з тих фільмів який з роками стає страшнішим — не тому що про монстрів, а тому що про людей.

Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

​​🙈 Середа, зупинка #3: «Пташиний короб» (2018)

Вчора не можна було шуміти. Сьогодні — не можна дивитись.

Малорі (Сандра Буллок) тікає річкою на човні з двома дітьми із зав'язаними очима. Вона не знає хто вони і не дозволяє їм знімати пов'язки ні за яких обставин. Бо якщо побачиш — все.
Що саме? Цього фільм так і не пояснить. І це найрозумніше рішення яке він приймає.

«Пташиний короб» став найбільш переглядуваним фільмом в історії Netflix на момент виходу — і утримував цей рекорд три роки. Режисерка Сюзанна Бір знімає це в нелінійній структурі: теперішнє — човен і річка, минуле — як все починалось і хто вижив. Ці дві лінії зустрічаються в фіналі.

Справжня тема фільму — материнство. Режисерка свідомо показує жінку яка не хотіла дітей і поступово відкриває в собі здатність захищати тих кого любить. Бо Сандра Буллок тут грає не героїню постапокаліпсису — вона грає жінку яка вчиться бути матір'ю в найгірших умовах.

Джон Малкович у другорядній ролі — і він краде кожну сцену де з'являється. Людина яка не вірить нікому і нічому — і при цьому виявляється найпрагматичнішою в групі виживців.

Що помічати:
птахи у клітці яких Малорі несе з собою. Вони реагують на присутність невидимої загрози — і стають єдиним попередженням яке працює. Звідси і назва.

Вчора родина Ебботт виживала в тиші разом. Сьогодні Малорі виживає наосліп і несе відповідальність за двох дітей яких навіть не хотіла мати. Загроза стає невидимою.... і від цього ще страшнішою.

Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

​​🤫 Альтернатива дня: «Тихе місце 2» (2021)

Якщо перший фільм сподобався і хочеш продовження — воно варте уваги. Що рідкість для горор-сиквелів.

Родина Ебботт після подій першого фільму вирушає назовні — і виявляє що світ за межами ферми ще страшніший. Красінскі передає режисерське кермо собі ж і додає Кілліана Мерфі в ролі людини яка вижила іншим способом.

Бюджет 55-61 мільйон, касовий збір 297.5 мільйона — трохи менше за перший, але якість не падає. Відкривається сценою "день перший" яка показує як все починалось — і це одна з найкращих відкриваючих сцен у жанрі.

Якщо ще не дивився перший — починай звідти. Якщо дивився — це логічне продовження яке відповідає на питання першого фільму і ставить нові.

Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

​​🤫 Вівторок зупинка #2: «Тихе місце» (2018)

Правило одне: не шуми. Бо якщо вони почують — прийдуть.

Родина Ебботт живе на фермі в абсолютній тиші. Ходять босоніж. Спілкуються мовою жестів. Грають у настільні ігри з повстяними фішками. Готують їжу без звуку. І намагаються виховувати дітей у світі де будь-який звук може стати останнім.

Бюджет 17 мільйонів доларів — касовий збір 341 мільйон. Один з найбільших хітів 2018 року — і один з найрозумніших горорів десятиліття.

Джон Красінскі — той самий Джим з «Офісу» — написав сценарій, зрежисував і знявся разом з реальною дружиною Емілі Блант. Блант спочатку не погоджувалась на роль — але після читання сценарію відчула глибокий зв'язок з історією. І це відчувається в кожній сцені.
Міллісент Сіммондс яка грає глуху доньку — насправді глуха в реальному житті. Красінскі наполіг на її кастингу бо хотів достовірності — і отримав одну з найсильніших акторських робіт фільму.

Що помічати:
звуковий дизайн. Фільм майже без музики — є тільки навколишні звуки і тиша. Коли ти дивишся в кінотеатрі і раптом чуєш як хтось у залі жує попкорн — це частина досвіду який Красінскі задумав навмисно.

Вчора Невілл виживав сам без слів за власним вибором. Сьогодні ціла родина виживає в тиші...І тиша тут не спокій, а постійний жах. Та сама самотність, але помножена на кількість людей яких любиш.

Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

​​🌆 Понеділок зупинка #1: «Я — легенда» (2007)

Нью-Йорк. 2012 рік. Порожні вулиці, трава проростає крізь асфальт, олені біжать Пятою авеню. Місто живе — але людей немає.

Роберт Невілл (Вілл Сміт) прокидається щоранку, робить зарядку, їде на полювання за їжею, повертається до ночі і замикає всі двері. Вночі виходять вони. Він єдиний хто вижив після вірусу який мав лікувати рак — і перетворив людство на агресивних нічних мутантів. Його єдиний друг — німецька вівчарка Саманта.

Це третя екранізація роману Річарда Метісона 1954 року — і найкасовіша. Бюджет 150 мільйонів доларів, касовий збір 585 мільйонів. Але головне тут не цифри.

Перші сорок хвилин фільму — майже без слів. Вілл Сміт і порожнє місто. Режисер Френсіс Лоуренс знімає самотність так фізично відчутно що ти починаєш розуміти чому Невілл розмовляє з манекенами в магазині і щодня о певній годині включає радіо — просто щоб чути власний голос у відповідь на щось.

Сцена з собакою — без спойлерів — одна з найважчих емоційно сцен в жанрі постапокаліпсису.

Що помічати:
деталі щоденного ритуалу Невілла. Він живе за розкладом — не тому що так зручно, а тому що розклад тримає його психіку від розпаду. Порядок як остання лінія оборони проти божевілля.

Чому він відкриває маршрут:
це найбільш людяний фільм зі списку. Тут немає глобальних битв і героїчних жертв — є одна людина яка намагається залишатись людиною коли навколо немає нікого хто б міг нагадати їй що це означає.

Дивився — 🎉, Плануєш подивитись — 👍, Не твоє — 🤔

​​🎬 Тижневий кіномаршрут: Постапокаліпсис
Світ закінчився. Але люди — ні.

П'ять фільмів про те що відбувається після кінця — і що залишається від людини коли зникає все звичне.

«Я — легенда» (2007) → «Тихе місце» (2018) → «Пташиний короб» (2018) → «Книга Ілая» (2010) → «Шалений Макс: Дорога гніву» (2015)

Маршрут будується навколо одного питання яке поступово ускладнюється: що людина готова зробити щоб вижити — і чи залишається вона людиною після цього?

Понеділок — «Я — легенда»
Вхід через самотність. Нью-Йорк порожній. Вілл Сміт і його собака — єдині хто залишився вдень. Вночі виходять інші. Найдоступніший і найбільш людяний фільм маршруту — про те чи можна взагалі вижити без інших людей поруч.

Вівторок — «Тихе місце»
Виживання як сімейна драма. Загроза яка реагує на звук — і родина яка мусить жити в абсолютній тиші. Джон Красінскі знімає фільм майже без діалогів — і саме ця тиша стає найгучнішою річчю яку ти коли-небудь чув у кінозалі.

Середа — «Пташиний короб»
Виживання наосліп. Буквально. Загроза яку не можна побачити — і люди яким залишається тільки довіряти одне одному. Сандра Буллок веде дітей через річку із зав'язаними очима. Психологічно найважчий фільм маршруту.

Четвер — «Книга Ілая»
Виживання як місія. Дензел Вашингтон іде крізь зруйновану Америку з єдиною метою — донести щось важливе до людей які ще залишились. Вперше в маршруті з'являється надія. І фінальний twist якого ніхто не очікує.

П'ятниця — «Шалений Макс: Дорога гніву»
Фінал як звільнення. Після чотирьох фільмів про виживання і страх — тут є рух вперед, бунт і надія на відновлення. Джордж Міллер знімає 120 хвилин майже безперервної погоні і примудряється розповісти більше про людську гідність ніж більшість двогодинних драм.

П'ять фільмів — від самотності до звільнення. Від порожнього міста до дороги вперед.