Телеграм канал «ГрандКіно»

​​Серіал Суга (Suga: Ride or Die, 2025) виглядає як спроба нідерландців довести, що в них теж є своя Sons of Anarchy (Сини Анархії). І знаєте що? Вони таки довели. На жаль... У центрі сюжету — Суга (чи Шуга - по різному перекладають), лідер байкерського клубу, який виходить із в’язниці й одразу отримує на голову цілий набір драматичних подарунків: донька мертва, бізнес розсипається, друзі перетворилися на зрадників, а в клубі замість братерства — корпоративні інтриги. Коротше, у нас не стільки “Ride or Die”, скільки “Ride and Cry”. Серіал майстерно поєднує кліше: брутальні чоловіки в шкірі, зрада серед “своїх”, пошуки нового сенсу життя. І якби не час від часу щира емоція чи вдало знята сцена, глядач міг би подумати, що випадково ввімкнув пародію на байкерські драми. Акторська гра — від “о, непогано” до “хтось явно переплутав з кастингом реклами енергетика”. Чи є в Suga щось вартісне? Так. Атмосфера. Іноді вона відчувається настільки густо, що можна майже вдихнути цей бензин, піт і дешеву віскі. Але атмосфера не рятує, коли сюжет починає жувати власний хвіст і топтатися на місці. Тому підсумок простий: якщо ви скучили за мотоциклами, татуюваннями й драмою в стилі “мужики теж плачуть, тільки роблять це під рок-баладу”, то Suga можна ковтнути. Якщо ж вам потрібна глибина, то цей серіал радше про глибоку калюжу після дощу, ніж про Атлантичний океан.

🟠 Зібрали для вас добірку цікавих, корисних, а головне українських каналів різних тематик. 🟧 Наповнюйте свій день корисним контентом! ⫸ ДОДАТИ ТЕКУ ⫷ Підтримаймо своє! 🇺🇦🧡

​​Минулого разу ми дивилися, як Голлівуд перетворив «Я — легенда» з філософської антиутопії на атракціон із CGI-зомбі. Сьогодні — ще один приклад того, як історія може переродитися, але цього разу вдало. «Casino Royale». У 1967-му його зняли як пародію. П’ять різних Бондів, психоделічні кольори, Пітер Селлерс, Орсон Веллс і відчуття, ніби режисери щойно вийшли з вечірки під кислоту. Це не Бонд, а цирк, де кожен другий — клоун, і всі вони на зарплаті в ЦРУ. Фанати досі згадують цей фільм з ніжністю… або з гастритом. А от у 2006-му Мартін Кемпбелл зробив щось протилежне: прибрав цирк, лишив грубу реальність. Даніел Крейґ отримав роль, у яку ніхто не вірив («Бонд-блондин?!»), але саме він подарував франшизі нове життя. Бійка у туалеті, кохання, яке перетворює людину на уламок, і сцена з кріслом, яку ти не зможеш забути навіть після третього перегляду. Це був Бонд, який не жартує, а живе. Отже, маємо два «Casino Royale»: 1️⃣ 1967-й — LSD-трип у смокінгу. 2️⃣ 2006-й — холодний душ для франшизи, що вже котилася в самопародію. І якщо з «Я — легенда» Голлівуд зрікся глибини роману, то з Бондом він нарешті згадав, що книжки теж можна читати, а не тільки використовувати як підставку для мартіні.

​​🎬 «Битва за битвою» (дослівний переклад) — новий фільм Пола Томаса Андерсона Кіноосінь ще навіть не розквітла, а вже є відчуття, що Пол Томас Андерсон вирішив стати режисерським Сантою — тільки замість подарунків він роздає глядачам філософські ляпаси. Його новий проєкт «Битва за битвою» (англ. One Battle After Another) обіцяє не просто фільм, а тривалий психологічний марафон у 162 хвилини. У головних ролях — Леонардо ДіКапріо як параноїдальний відлюдник з донькою (уявіть собі Джона Віка, який не бігає, а боїться Wi-Fi), Шон Пенн у ролі полковника зі щелепою з бетону, та Бенісіо дель Торо, який, здається, навіть без тексту здатен виглядати загрозливо. Сюжет простий, як шкільна алгебра: колишні революціонери після 16 років затишшя змушені знову вийти на арену, бо старі вороги повернулися. Але тут не пахне пафосом Marvel — радше комбінація чорної сатири, політичного гротеску й сімейної драми з присмаком Томаса Пінчона («Vineland», для гурманів літератури). 🎥 Чому я звернув вашу увагу на цей фільм? ✅Це перший фільм Андерсона у форматі IMAX — готуйте очі, щоб не моргати. ✅Бюджет $130–175 млн!!!! ✅Спілберґ вже назвав стрічку «божевільною і неймовірною». Якщо хтось і має право на гіперболи — то він. Очікується прем’єра наприкінці вересня 2025 року, і критики вже точать свої пера, щоб придумати, як витончено описати «шедевр з недоліками».

​​У кіно є прекрасна традиція: взяти одну й ту ж книжку й знімати її знову й знову, поки не залишиться нічого, крім пилу та відчаю. Приклад — роман Метісона «Я — легенда». Спершу, у 1964-му, світ отримав «Останню людину на Землі» з Вінсентом Прайсом. Прайс, як завжди, грає так, ніби апокаліпсис — це лише прикра перешкода між ним і чашкою кави. Монстри там повільні, як черга в поліклініці, але вперті, як та ж черга. І головна фішка: фінал, де герой розуміє, що справжній монстр — це він сам. Класика, хоч і знята за три ліри. А потім прийшов Голлівуд 2007-го й видав «Я — легенда» з Віллом Смітом. Перша година — чистий шедевр: Нью-Йорк заріс травою, манекени — твої єдині друзі, а собака — єдина причина вставати зранку. Вілл Сміт тут просто чудовий. А далі з’являються CGI-мутанти, які виглядають так, ніби їх зліпили вночі на курсах «3D для початківців». І от уже філософія книжки тане, як зарплата після комуналки. І вишенька: фінал. Книжковий — трагічний, іронічний, з підтекстом про людську пиху. У фільмі ж герой підриває себе гранатою — бо, бачте, це більш «надихаюче». Хоча існує альтернативна кінцівка (на DVD, для обраних), де все ж визнають: мутанти теж мають почуття, а наш герой — легенда лише як чудовисько в їхніх легендах. От і маємо: 1964 — камерна трагедія з розумом. 2007 — голлівудський атракціон із пафосом. Обидва говорять про самотність, тільки один тихо й чесно, а другий кричить оркестром на весь IMAX. Собака, звісно, краще за всіх зіграв. Хто читав книгу? Ваші враження?🥸

🎬 Я знаю, що ви скоїли минулого літа (2025): продовження, яке ніхто не замовляв, але ми отримали Є фільми, які народжуються з пристрасті, є ті, що народжуються з мистецької амбіції, а є й такі, що виповзають із корпоративних нарад, де головним питанням є: “А що ще можна витиснути з бренду, поки він ще теплий?” Саме так з’явився цей “шедевр” — нове “Я знаю, що ви скоїли минулого літа”. Скажімо чесно: глядач чекає на жахи, а отримує… ностальгійний тур, де старі актори з оригіналу блукають екраном, наче музейні експонати, які випадково потрапили в TikTok. Дженніфер Лав Г’юїтт та Фредді Прінце-молодший з’являються не стільки для сюжету, скільки щоб ми ахнули: “О, вони ще живі!” — і це, мабуть, найщиріша емоція усього фільму. Молоде покоління акторів, на жаль, схоже на каталог Zara Home: усе свіже, приємне оку, але немає ані грама драматичної ваги. Коли вбивця у костюмі рибалки виходить із туману, він лякає не так жертв, як глядачів, яким раптом пригадуються інші, кращі фільми. Режисура намагається балансувати між жахами й чорним гумором, але вийшло радше як вечірка, де діджей одночасно вмикає Моцарта і “Верку Сердючку”. Візуально все блищить — темні дощові сцени зняті красиво, але в них більше реклами плаща, ніж справжнього страху. Так, є кілька кривавих моментів, є спроба поговорити про травму й провину — але чесно, після титрів почуваєшся так, ніби тебе ошукали на базарі: “Я ж думав, що купую фільм жахів, а мені всучили ностальгійний буклет.” Вердикт: якщо вам подобаються слешери як жанр — можна подивитися, але без ілюзій. Якщо ж ви фанати оригіналу — беріть валідол: ваші підліткові спогади чекає серйозна атака. 🤔 А от цікаво: чи є взагалі сенс воскрешати старі франшизи, якщо нові режисери не наважуються зробити щось дійсно свіже?

🎭 Характеристика актора: Кіану Рівз 1. Хто такий Кіану Чарльз Рівз, актор покоління 60-х. Народився у Лівані, виріс у Канаді, став громадянином світу і всіх інтернет-мемів. 2. Кар’єра Перший успіх — «На гребені хвилі» (1991). Прорив — «Матриця» (1999), де він став Нео і зламав мозок поколінню. Найвідоміші роботи: «Матриця» (усі частини), «Джон Вік» (новий культ), «Константин: Володар темряви», «Дракула» (де його акцент досі переслідує фанатів), «Швидкість». 3. Амплуа та стиль Стриманий, трохи дерев’яний на вигляд — але саме це і його фішка. Він створює персонажів, які тримають увагу тишею, поглядом і раптовим вибухом дії. 4. Нагороди та визнання Формально — без «Оскарів», але з купою фанатських премій. Неформально — «наймиліший хлопець Голлівуду» і «безсмертний інтернет-герой». 5. Типаж Трагічний герой-бунтар або мовчазний месник. 6. За що його люблять режисери За повну віддачу і скромність. У «Джоні Віку» більшість трюків він виконує сам, тренується до виснаження і ніколи не поводиться як зірка. Для режисерів це актор-мрія: працює без понтів і дає максимум. 7. Цікаві факти – У молодості грав у рок-гурті «Dogstar». – 70% гонорару за «Матрицю» віддав команді спецефектів і гриму. – Стиль життя: їздить у метро, сидить на лавочках як «сумний Кіану», а потім знову рятує світ у кіно. https://youtu.be/5HwUSquavfQ #Особистості